Нотаріат як інститут превентивного правосуддя

Обов'язок держави стосовно захисту прав громадян зводиться не тільки до відновлення чи визнання порушених або оскаржених прав, а й до недопущення їх, чи порушення, чи оспорювання.

Нотаріальна діяльність має превентивний (поперед­жувальний) характер, захищаючи права і законні інтереси громадян від можливих порушень у майбутньому, надаючи нотаріальним документам безспірний характер. Правочин, посвідчений в нотаріальному порядку, захищає набувача прав від усяких несподіванок, є правомірним і стійким. Превентивна роль нотаріату проявляється при здійсненні нотаріальних дій, при відмові в їх здійсненні, при роз'ясненні сторонам наслідків вчинених дій.

Таким чином, інституту нотаріату в правовій державі відводиться одна з ключових ролей не тільки в наданні правової допомоги громадянам, юридичним особам і в забезпеченні їхньої правової безпеки, а й у запобіганні спорів між учасниками договірних відносин. Участь нотаріуса при розробці умов угоди перед її практичним виконанням дозволяє запобігти спорам про право між сторонами по укладеній і нотаріально засвідченій угоді, а також робить їх відносини більш стабільними і передбачуваними, особливо в умовах ринку. Участь нотаріуса дозволяє забезпечити кожну зі сторін угоди правовим захистом уже на стадії оформлення права і договору, у той час як судовий захист може знадобитися пізніше, на стадії спору.

Судова й нотаріальна діяльність характеризуються низкою загальних рис, наявність яких дозволяє говорити про існування своєрідної логічної й ефективної системи захисту прав і законних інтересів учасників цивільного обороту, в межах якої ніякої конкуренції чи заміни однієї ланки іншою не відбувається. Більш того, наявність інституту нотаріату сприяє значному зниженню навантаження на судову систему.

Отже, і для правосуддя, і для нотаріату існує загаль­на мета — забезпечення захисту прав громадян і юридичних осіб. І суддя, і нотаріус діють від імені держа­ви, реалізують владні повноваження. Присутність нотаріуса в цивільно-правових відносинах як представника державної влади полягає в тім, що він покликаний, по-перше, реалізувати державну функцію з охорони й захисту прав, не допускаючи їхнього порушення, і, по-друге, надати цивільно-правовим відно синам законний, стабільний, безконфліктний і перед­бачуваний характер. І суддя, і нотаріус при здійсненні своїх функцій однаковою мірою повинні бути неза­лежні як від держави, так і від учасників процесу. Цей факт, своєю чергою, зумовлює такі принципи діяльності судді і нотаріуса, як об'єктивність, неупередженість, підкорення тільки закону й недопустимість втручання в їхню професійну діяльність.

Судова реформа спрямована на забезпечення розгляду всіх справ, віднесених до судової підвідомчості. Рішення цієї задачі, зокрема, може здійснюватися шляхом розвитку такої несудової юрисдикції, як нотаріат, і якнайповніше використання його позитивно­го потенціалу у сфері цивільних правовідносин.

Взаємодія нотаріату із судовою системою виявляється в кількох аспектах.

ГІо-перше, завдяки вчиненню нотаріальних дій ви­ключається необхідність звернення до суду і порушення цивільного процесу, а саме:

а) шляхом забезпечення законності, з'ясування дійсного волевиявлення сторін, унаслідок чого угоді надається безконфліктний характер і виключається в майбутньому виникнення спору про право, що випливає з такої угоди;

б) шляхом безпосереднього захисту цивільних прав з допомогою вчинення виконавчого напису, посвідчення несплати чеків, вчинення протестів векселів тощо.

По-друге, нотаріальна форма забезпечує доказову силу правам, фактам і документам, що полегшує у разі необхідності в наступному процес розгляду і вирішення цивільних справ в суді, встановлення фактів, що входять у предмет доказування по даній справі.

Щоб укладення будь-якого договору вважалося законним, необхідно обов'язкове дотримання кількох передумов: не повинні викликати сумнівів дійсність підписів сторін договору, їх дієздатність, час і місце укладення договору; умови угод, що укладаються, не повинні суперечити вимогам закону; мають бути забезпечені свобода волевиявлення при правочинах відповідність сформульованих у договорі положень дійсним намірам сторін, чим охороняються права й інтереси і гарантується незалежність навіть економічно слабшої сторони.

Контроль за наявністю всіх зазначених елементів має здійснюватися особою, яка заслуговує на довіру, не пов'язаною зі сторонами угоди. Остання в разі необхідності може сприяти сторонам в оформленні договору, що відповідає усім перерахованим вище вимогам. Реалізація цих цілей і складає зміст нотаріальної діяльності.

Довіра цивільного обороту до нотаріальних доку­ментів і дій ґрунтується на двох моментах: а) нотаріус — посадова особа з державними контрольними функціями, і сама участь такої особи в складанні документа дає суспільству гарантію проти зловживань, тим більше, що за законом на нотаріуса покладений обов'язок здійснювати контроль за законністю вчине­них нотаріальних дій; б) нотаріус у межах своїх повноважень — фахівець, особа компетентна, отже, і дого­вори, укладені в нотаріальних органах, є правильними і за своєю формою, і по суті. Це щонайкраще забезпечує права сторін, а разом з тим максимально затверджується авторитет держави як інституту, що є гарантом захисту законних прав і інтересів громадян.

Перший момент є більш важливим у цивільному обороті з урахуванням того, що закон іноді вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення визначених договорів. Разом з тим, законодавство покладає на нотаріат обов'язок сприяти громадянам, підприємствам, установам, організаціям у здійсненні їх прав і законних інтересів так, щоб їхня юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Другий момент пов'язаний з оформленням вчинюва­них нотаріальних дій. Розробка форми нотаріальних документів — результат не тільки і не стільки вказівок законодавця, а багаторічної практики нотаріату, що відповідає потребам суспільства. Уся розмаїтість цивільно-правових документів проходить через нотаріат, і абсолютно природно, що тут у зв'язку з життєвими потребами розробляються нові, найбільш доцільні форми документів, задовольняючи потреби цивільного обороту.

Нотаріат значно полегшує встановлення обставин справи в судовій процедурі, оскільки юридична чинність виданих нотаріусом документів надзвичайно висока. І хоча закон не дає переваг ніяким доказам (згідно з цивільним процесуальним законодавством України), проте нотаріальні документи мають визначені особливості. Вони об'єктивно породжують довіру до суду, оскільки видані незалежною, безсторонньою, компетентною особою, не зацікавленою в результаті спору. І якщо можна заперечувати показання одних свідків показаннями інших, то більшість нотаріально оформлених документів можна оспорювати тільки шляхом пред'явлення відповідного позову, наприклад про визнання недійсним заповіту, свідоцтва, договору і т. ін.

Таким чином, в основу характеристики нотаріату як інституту превентивного правосуддя покладене розуміння нотаріату як органу, покликаного не здійснювати судові функції, а лише сприяти досягненню задач правосуддя і запобігати виникненню судових спорів з допомогою попередження порушення цивільних прав і інтересів, забезпечення їхньої належної реалізації, що можна назвати превентивним захистом.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Назвіть основні сучасні світові системи нотаріату. Чим вони відрізняються між собою?

2. Які основні риси латинського нотаріату?

3. Які норми в українському законодавстві про нотаріат свідчать про його орієнтацію на латинську модель?

4. В чому полягає роль нотаріату як інституту превентив­ного правосуддя?

5. Що означає термін «превентивний захист»?

 

 

Лекция 3