Кредитно-грошова політика, види і інструменти

 

Кредитно-грошова політика – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою, а також регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття. Найбільш пріоритетними цілями грошово-кредитної політики є стабілізація загального рівня цін, а також обсягу грошової маси і рівня процентних ставок.

Грошово-кредитна сфера взаємодіє зі структурою економіки через цілий ряд каналів. По-перше, це інформаційний канал, що шляхом передача важливих сигналів встановлює міру єдності, інтегрує і координує діяльність корпорацій і галузей. Без цього розгалуженого каналу неможливо забезпечити функціонування надскладної системи спеціалізації і поділу праці. Індустріальні і постіндустріальні галузі не можуть існувати поза адекватного їм монетарного середовища. Невипадково командно-адміністративна система не просто мирилася з наявністю товарно-грошових відносин і господарського розрахунку, а постійно зіштовхувалася з необхідністю надавати їм все більшу вагу в інституціональній системі державного соціалізму.

По-друге, власна структура і функції грошово-кредитної системи покликані задовольняти потреби в інформаційно-ресурсному і товарному обміні між підприємствами і галузями. Ускладнення структури постіндустріальної економіки за рахунок інтенсивних інтеграційних процесів, глобалізації технічного прогресу і інституціонального розвитку сьогодні породжує нові можливості і нові проблеми в організації і функціонуванні монетарних механізмів. Кризові форми прояву цих глибинних проблем і процесів не випадкові. Фундаментальні розриви просто не можуть себе виявляти інакше, як у формі глобальних потрясінь.

По-третє, виняткова роль монетарного устрою економіки і його розвитку полягає в тому, що базовим кількісним визначником структури сучасної економіки є грошовий вимірник. Однак він не є інституціонально нейтральним. Розвиток інституціональних функцій грошей у суспільстві, новації в моделях і інструментах грошової політики, в її основних цілях, завданнях і критеріях можуть викликати істотні коливання і відхилення кількісних оцінок національної економіки, пов'язані не з динамікою об'єкта політики, а зі змінами в інструментах і процедурах оцінки. Динаміка кількісної картини економічної реальності обов'язково спричинить зміни в інтересах господарюючих суб'єктів і їх активності.

Для здійснення заходів по реалізації цілей кредитно-грошової політики використовуються непрямі (економічні) методи і прямі (адміністративні).

Економічні методи регулювання грошової маси.

Проведення облікової політики – це встановлення центральним банком ставки облікового відсотка. Це ставка, по якій центральний банк країни продає ресурси комерційним банкам, які свою чергу під позичковий відсоток надають кредити суб'єктам економіки. Розмір ставки встановлюється державою залежно від господарської кон'юнктури і цілей економічної політики. Підвищення ставки (політика дорогих грошей) знижує попит на кредити, гальмує господарську активність, тому що "дорогий" кредит підприємці беруть менше, а виходить, і менше коштів вкладається в розвиток виробництва. Зниження дисконтної ставки (політика дешевих грошей) стимулює попит на кредити і сприяє пожвавленню господарської активності. Кредит стає дешевше, що стимулює розвиток виробництва.

Визначення оптимального рівня ставки має кілька особливостей: по-перше, кількісний результат впливу цього інструмента надзвичайно складно оцінити заздалегідь; по-друге, розриви між використанням цього інструмента і ефектом від його застосування є досить великим і також складно передбачати; по-третє, ефективність маніпулювання ставкою залежить від дій координації багатьох напрямків економічної політики.

Встановлення розмірів обов'язкових резервів для комерційних банків передбачає збереження певної частини їх активів у вигляді резервів на спеціальному рахунку в центральному банку країни. Ціль цього заходу – захист інтересів кредиторів і вкладників, тобто їх страхування, боротьба з інфляцією, контроль за ціною національної грошової одиниці, шляхом штучного обмеження обсягів грошової маси. За допомогою цього інструмента центральний банк має можливість впливати на кредитоспроможність комерційних банків. Підвищуючи норму обов'язкових резервів, НБУ знижує кредитні можливості комерційних банків і таким способом зменшує надходження грошей у сферу обігу; зниження нормативу збільшує потоки грошей. Зазначений інструмент більш придатний для вирішення не оперативних, а переважно довгострокових завдань грошово-кредитної політики.

Операції на відкритому (фондовому) ринку. Ринок державних цінних паперів виконує дві основні функції: по-перше, функцію обслуговування державного боргу, і по-друге, функцію інструмента монетарної політики. Купуючи цінні папери у суб'єктів економіки, держава як би надає їм кредит і таким шляхом збільшує кількість грошей в обігу, що стимулює економічну активність. Продаж цінних паперів, здійснюється центральним банком через державні позики для фізичних або юридичних осіб і це стримує економічну діяльність.

Успішне функціонування ринку державних цінних паперів значною мірою залежить від рівня ліквідності фондових цінностей, які є в обігу. Це досягається завдяки реалізації наступних заходів:

- гарантування високого і стабільного відсотка;

- застосування інструментів, що дають державним цінним паперам антиінфляційний імунітет, тобто індексація, прив'язка емісії до матеріальних цінностей;

- законодавче обмеження верхньої границі державного боргу;

- впровадження податкових пільг для фізичних і юридичних осіб, що інвестують свої фінансові ресурси в державні цінні папери;

- інформаційне забезпечення учасників ринку державних цінних паперів.

Адміністративні методи грошово-кредитної політики.

Емісія грошей – це забезпечення економіки засобами обігу, платежу, нагромадження, а також покриття дефіциту державного бюджету. Помірна емісія сприяє пожвавленню економіки; скорочення грошової емісії гальмує "перегрів" економіки, стримує зростання цін. "Перегрів" економіки – це надмірне фінансування економічного зростання, надлишкове вкладення державних коштів в економіку, що загрожує надмірним дефіцитом державного бюджету і інфляцією.

Пряме лімітування кредитів складається у встановленні верхньої границі кредитної емісії, обмеженні розмірів кредитування в тих або інших областях. Принцип лімітування, як правило, поєднується з пільговим кредитуванням пріоритетних секторів економіки.

Пряме регулювання процентної ставки – це встановлення верхнього або нижнього рівня зміни процентних ставок по кредитам і депозитам комерційних банків. Верхня границя може встановлюватися у випадку спаду виробництва і спрямована на стимулювання економічної активності, нижня границя може встановлюватися в період стрімкого зростання інфляції.

Розрізняють два основні різновидності грошово-кредитної політики. В умовах інфляції проводиться політика "дорогих грошей". Вона спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій комерційних банків, тобто скорочення пропозиції грошей. Центральний банк, проводячи таку політику, здійснює наступні дії: продає державні цінні папери на відкритому ринку; збільшує норму обов'язкових резервів; підвищує дисконтну ставку. Якщо ці міри виявляються недостатньо ефективними, він використовує адміністративні обмеження: знижує верхню границю кредитної емісії, скорочує обсяг споживчого кредиту. Політика "дорогих грошей" є основним методом антиінфляційного регулювання.

У період спаду виробництва для стимулювання ділової активності проводиться політика "дешевих грошей", так звана експансіоністська грошово-кредитна політика. Вона складається в розширенні масштабів кредитування, ослабленні контролю над приростом грошової маси, збільшенні пропозиції грошей. Для цього центральний банк купує державні цінні папери; знижує резервну норму і зменшує дисконтну ставку. Створюються більш пільгові умови для надання кредитів економічним суб'єктам.

Про основні показники діяльності банківської системи України за останні роки свідчать дані, що наведені в таблиці 1.1.

Фінансова глобалізація безпосередньо впливає на проведення національної грошово-кредитної політики. Можливо виділити декілька напрямів такого впливу:

- вплив на цілі грошово-кредитної політики. По-перше, він виражається в тому, що обмежується кількість цілей, які можна досягати мірами грошово-кредитної політики. При повній мобілізації капіталу неможливо одночасно проводити незалежну грошово-кредитну політику і підтримувати режим фіксованого валютного курсу. По-друге, фінансова глобалізація впливає на темп інфляції в національній економіці, тим самим впливаючи на кінцеву ціль грошово-кредитної політика.

 

 

Таблиця 1.1