Джерела фінансування інноваційної діяльності

[http://www.ukrstat.gov.ua]

	Загальна сума витрат	У тому числі за рахунок коштів
власних	державного бюджету	іноземних інвесторів	інші джерела
	млн. грн.
	1757,1	1399,3	7,7	133,1	217,0
	1971,4	1654,0	55,8	58,5	203,1
	3013,8	2141,8	45,5	264,1	562,4
	3059,8	2148,4	93,0	130,0	688,4
	4534,6	3501,5	63,4	112,4	857,3
	5751,6	5045,4	28,1	157,9	520,2
	6160,0	5211,4	114,4	176,2	658,0
	10850,9	7999,6	144,8	321,8	2384,7
	11994,2	7264,0	336,9	115,4	4277,9
	7949,9	5169,4	127,0	1512,9	1140,6

 

 

Основу фінансування інноваційних проектів і комерціалізації їх продукції можуть формувати венчурні фонди. Таке інвестування орієнтоване на малий та середній бізнес, на розвиток високотехнологічних галузей промисловості. Держава в даному випадку лише встановлює правила діяльності венчурних фондів у вигляді законів і нормативних актів і контролює їх виконання. Проте існує ряд чинників, стримуючих цей процес, зокрема, нерозвиненість і низький рівень капіталізації фондового ринку, відсутність необхідної законодавчої бази, мала кількість перспективних інноваційних проектів і т.д.

По-шосте, стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів. З цією метою передбачена повна або часткова компенсація за рахунок коштів Державного бюджету України відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам або іншим фінансово-кредитним організаціям за кредитування інноваційних проектів. При кредитуванні виконання робіт за пріоритетними напрямами науково-технічного прогресу держава може надавати гарантії комерційним банкам. Законом України "Про страхування" передбачене майнове страхування реалізації інноваційних проектів.

По-сьоме, встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності. В Україні інноваційним підприємствам у вигляді інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків надаються податкові пільги. До таких підприємств законодавством відносяться інноваційні структури різних форм власності, що виробляють більше 70 відсотків інноваційної продукції від загального об'єму, вимірюваного в грошовому еквіваленті. При реалізації інноваційних проектів технологічними парками їм надається звільнення від сплати ввізного митного збору на нове устаткування, комплектуючі, матеріали, що не виробляються на території нашої країни. Крім того, податки, що нараховуються при виконанні проектів технопарками, не надходять до бюджету, а зараховуються на їх спеціальні рахунки. Ці кошти можуть використовуватися на фінансування інноваційної, науково-технічної діяльності, розширення власних науково-технологічних і дослідницько-експериментальних баз.

По-восьме, підтримка функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури. Інноваційна інфраструктура достатньо різноманітна і складається з двох рівнів. До першого відноситься інфраструктура мікрорівня: інноваційні центри, інноваційні банки, технопарки, інкубатори бізнесу, венчурні фонди. Інфраструктура макрорівня представлена державними фондами підтримки наукової і інноваційної діяльності. В Україні найактивнішим і життєздатнішим елементом інфраструктури є технопарки. Згідно до Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" № в 991-ХІ від 16.07.1999 р. (із змінами і доповненнями), "технологічний парк (технопарк) – це юридична особа або група юридичних осіб, що діють відповідно до договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції". Держава регулює нормативно-правову базу, надає фінансову підтримку у вигляді цільових субсидій, кредитів технологічним паркам, регулює амортизацію основних фондів (встановлена щорічна 20-процентна норма їх прискореної амортизації), розрахунки з експортно-імпортних операцій, контролює реалізацію проектів.

Технополіс – "одна з форм вільних економічних зон, створюваних для активізації, прискорення інноваційних процесів, сприяння швидкому і ефективному застосуванню техніко-технологічних новин". Як правило, створюються у формі територіальних одиниць з промисловими підприємствами і науково-дослідними інститутами. В Україні технополіси поки що відсутні, хоча вільні економічні зони одержали право на існування.

Основні організаційні форми організації і забезпечення інноваційної діяльності:

Інноваційні корпорації являють собою об'єднання технологічно пов'язаних виробничих підприємств, наукових центрів, проектних і інноваційних організацій, що спеціалізуються на розробці і випуску конкурентоспроможної високотехнологічної, наукомісткої інноваційної продукції.

Інноваційні технологічні центри створюються органами державної влади і органами місцевого самоврядування для забезпечення регіональної інноваційної політики, виконують функції регіональних сегментів інфраструктури національної інноваційної системи і наділяються для виконання зазначених функцій повноваженнями в порядку, встановленому органами державної влади і органами місцевого самоврядування.

Центри трансферу технологій – створюються на базі державних наукових центрів і дослідницьких університетів за участю промислових корпорацій і фінансових інститутів (інвестора) з метою забезпечення прискореного просування і промислового освоєння перспективних технологій, отриманих за рахунок коштів державного бюджету.

Консорціум (інноваційний) є державно-приватним партнерством, що представляє собою міжгалузевий інноваційно-технологічний комплекс, що поєднує на договірній основі діяльність державних організацій і приватних компаній, пов'язаних з розробкою і реалізацією цільової програми або найважливішого національного інноваційного проекту державного значення.

Інноваційно-промисловий комплекс (група) являє собою сукупність юридичних осіб, що діють як основні і дочірні суспільства, що повністю або частково об'єднали свої матеріальні і нематеріальні активи на основі договору про створення інноваційного промислового комплексу з метою технологічної або економічної інтеграції, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності і розширення ринків збуту товарів і послуг, підвищення ефективності виробництва, створення нових робочих місць.

Інноваційні технологічні кластери – договірна форма кооперації наукових центрів, освітніх комплексів (університетів), малих інноваційних компаній і промислових підприємств, розташованих на прилягаючих територіях, що організується з метою забезпечення технологічних коридорів для просування результатів наукових досліджень і розробок і поширення інновацій.

Бізнес інкубатори – форма підтримки розвитку місцевих невеликих нових компаній з боку регіональних органів влади з особистою участю місцевих спонсорів, що контролюють і направляють роботу "інкубаторів". Клієнтами "інкубаторів" є інноваційні фірми, виробники нової техніки, консалтингові фірми.

Щоб відповістити на запитання, чи може територіальне утворення стати простором знань і інновацій на основі формування кластерних структур, потрібно шляхом детального аналізу з'ясувати, які перспективи і інноваційний потенціал такого утворення. Вивчити потенціал окремого територіального утворення в Україні, з погляду можливості створити кластери в певних галузях промисловості, надзвичайно важливо для вироблення стратегії розвитку вітчизняної економіки. Інформація, що стосується тільки фактичного стану інноваційності територіального утворення, не повністю відображає проблематику, пов'язану з процесами впровадження. Тому варто використовувати відомий інструмент стратегічного планування – SWOT-аналіз, відповідно до якого можливо оцінити інноваційний потенціал кластерної структури, з'ясувати, чи має певне утворення підстави для того, щоб стати територією розвитку інновацій і нових технологій як на локальному, так і на міжнародному рівні, побачити погрози і слабкі сторони, конкретизувати невідкладні проблеми. Крім того, сильні сторони і можливості SWOT-аналізу будуть виступати інформаційною базою налагодження коопераційних зв'язків між підприємствами територіального утворення. Сектори і підприємства, що швидко розвиваються, наявність науково-дослідних установ, а також інститути підприємницького середовища можна вважати платформою виникнення кластерів.

В умовах української економіки можна очікувати виникнення нових кластерів, головним чином, з ініціативи органів державної влади. У найближчій перспективі навряд чи варто сподіватися на виникнення кластерів "знизу", коли ініціатива йде від самих підприємств або науково-дослідних установ, тому що цьому перешкоджає дефіцит взаємної довіри між господарськими суб'єктами, які могли б стати учасниками інноваційного утворення.

Важливими інструментами реалізації інноваційної діяльності є інформаційні послуги і підготовка відповідних фахівців. Допомогу підприємствам у даному напрямі можуть надавати спеціалізовані державні інформаційні фонди, центри, які займаються стандартизацією, сертифікацією, ліцензуванням, патентуванням, а також некомерційні науково-технічні товариства і комерційні фірми. Інформаційний обмін сприяє активізації інноваційного процесу. Він може здійснюватися за рахунок створення інформаційних фондів, які містять інформацію про винаходи, патенти, про попит на наукові і технічні розробки, а також шляхом видання відповідної літератури. Необхідність фахівців потребує від держави створення учбових інноваційних центрів технічного і економічного напряму з підготовки наукових, інженерних і управлінських кадрів у відповідній сфері. Залишається актуальною підготовка інноваційних менеджерів, здатних сприяти розвитку і інтенсифікації інноваційних процесів.

У вирішенні глобальних інноваційних проблем повинне мати місце сумісне регулювання (надання сумісної підтримки) держави і бізнесу. Залежно від цілей і завдань держава може використовувати імперативні норми (владний наказ), диспозитивні (що приписують варіант поведінки), заохочувальні і рекомендаційні норми.

Отже, на нинішньому етапі головними завданнями по стимулюванню інновацій повинні стати:

- стимулюванні сукупного інноваційного попиту вітчизняних споживачів і надання вигідних умов виробникам відповідної продукції для його задоволення на зовнішніх ринках;

- ефективна державна підтримка виробників і експортерів високих технологій і вироблених з їх використанням продуктів;

- розширення платоспроможного попиту сектора кінцевого споживання як найбільш динамічного і чутливого до новітніх зразків продукції і послуг;

- сприяння ефективній взаємодії промисловості з усіма структурами національної інноваційної системи, що формується у теперішній час;

- інноваційна діяльність є сукупністю наукових досліджень, дослідно-конструкторських, технічних розробок, фінансових, комерційних і виробничих заходів, спрямованих на створення і впровадження інновацій;

- система державного регулювання інноваційної діяльності має інтегруючий характер і виступає підсистемою загальнонаціональної системи регулювання економіки країни;

- необхідність державного регулювання інноваційної діяльності обумовлена її особливостями. Перш за все, це низька окупність або взагалі неокупність інвестицій на початкових стадіях інноваційного процесу. Крім того, результати інноваційної діяльності мають значний ступінь невизначеності, ризику, при цьому витрати достатньо високі, особливо на початкових етапах створення нової технології. Всі це спонукає державу виконувати регулюючу роль у її розвитку і підтримці;

- створення сприятливого інноваційного клімату і комерціалізація результатів дослідницької діяльності можливі шляхом прямої інвестиційної участі держави у вигляді фінансування пріоритетних проектів, партнерства держави і приватного сектора в науково-інноваційній сфері, інвестування власних (позикових) засобів інноваційних підприємств, стимулювання накопичень, активного використовування венчурного капіталу і т. ін.

Таким чином, можна однозначно стверджувати: інноваційний шлях розвитку економіки є для нашої країни об'єктивно необхідним і можливим. Саме він дозволить зайняти країні гідне місце в глобалізованому світі. Проте, перетворення можливості в реальність передбачає рішучі і цілеспрямовані дії держави в регулюванні інноваційного розвитку України.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Дайте визначення національної науково-технічної політики. Які законодавчі документи спрямовані на розвиток науки і техніки в Україні?

2. Які основні напрямки включає державна науково-технічна політика?

3. За допомогою яких методів держава може впливати на науково-технічний розвиток національної економіки?

4. Яким чином здійснюється фінансування науково-технічної діяльності, у тому числі і з державного бюджету?

5. Що таке інновація? Дайте визначення інноваційного процесу, інноваційного потенціалу, інноваційного підприємства.

6. У якому ступені Україна стала на шлях інноваційного розвитку? Які фактори заважають інноваційному розвитку національної економіки?

7. Які позитивні приклади інноваційного розвитку постіндустріальних країн можна впроваджувати в господарську практику в Україні?

8. Назвіть основні показники інноваційного розвитку економіки, що використовуються в країнах ЄС. Чи можуть вони використовуватися в Україні?

9. Які методи державного регулювання інноваційної діяльності використовуються в національній економіці? Приведіть приклади їх ефективного впливу.

10. Назвіть основні організаційні форми організації і забезпечення інноваційної діяльності. Приведіть приклади функціонування таких організаційних форм.

 

ТЕМА 5