ТОП 10:

Структура фінансово-кредитної системи



 

Важливим елементом перерозподілу коштів суб'єктів економічних відносин в умовах ринкової економіки є фінансовий ринок. Його існування обумовлене наявністю тимчасово вільних коштів, які акумулюються в кредитній системі (ринок кредитних ресурсів), а також наявністю цінних паперів, які випускаються господарюючими суб'єктами і державою з метою залучення вільних коштів (фондовий ринок).

Динаміка розвитку фінансового ринку, конкуренція і співробітництво між банківськими і небанківськими інститутами, з належною якістю фінансових послуг, визначають зрілість економічних (особливо грошово-кредитних) відносин. Ринкова трансформація національної економіки, а також становлення інститутів і інструментів фінансового ринку мають чітке відображення євроконтинентального типу господарювання, з формуванням банкоцентричної фінансової моделі. У банкоцентричній моделі в сукупності фінансових інструментів переважає кредит у різних формах і виділяється пріоритетний розвиток банків як фінансових посередників. Євроконтинентальна модель персоніфікує домінування кредитної форми фінансування з використанням інструментів боргу, тоді як англо-американська використовує ринок цінних паперів, особливо ринок акцій, інвестиційних сертифікатів і паїв як пріоритетний інструментарій формування контрактних відносин. При цьому акціонери – постачальники ресурсів і акціонерний капітал визначають систему суспільних і економічних цінностей. Реалізація англо-американської моделі вимагає більше розвиненої мережі фінансових посередницьких структур, зокрема небанківських, а також пропозиції і споживання масових послуг індивідуальними учасниками ринку.

Структура власності в європейських країнах обумовлює необхідність посиленого адміністрування і централізації потоків капіталу саме через банківську систему. Економіка базована на банківському фінансуванні, створює порівняно більше можливостей для регулювання в оперативному плані – вона не так залежна від інституціонального середовища, менш сприйнятлива до асиметрії економічної інформації і в істотно меншому ступені обмежує трансформацію ресурсів.

Світова тенденція до універсалізації діяльності фінансових установ, що з'єднує елементи банківського і небанківського обслуговування клієнтів, незважаючи на поширення, має індивідуальні риси прояву в різних країнах. Розвиток фінансового ринку України супроводжується модифікацією відповідних кількісних і якісних характеристик, насамперед, через введення нових фінансових інструментів, операцій і послуг. Одночасно з наявними проблемами, а саме незадовільні оцінки капіталізації, ліквідності і "прозорості", слабкого захисту прав власності, спостерігаються очікувані ознаки інституціоналізації ринку. До них відносяться:

- перевага інституціональних учасників (інвесторів, кредиторів і реципієнтів капіталу) над індивідуальними, що підтверджує зрілість корпоративних варіантів розміщення активів і професійне використання коштів;

- поширення організаційних форм становлення і реалізації фінансових відносин, що означає легітимність і "прозорість" намірів учасників-контракторів при здійсненні угод.

Регулювання грошового обігу необхідно для забезпечення економіки країни грошовими ресурсами, обмеження розвитку інфляційних процесів і розширення бартерних зв'язків. Механізм регулювання заснований на законі грошового обігу, відповідно до якого кількість грошей в обігу залежить від обсягу вироблених товарів, послуг, швидкості обігу грошової одиниці, масштабів кредитних зв'язків, безготівкової форми розрахунку. Гроші надходять у сферу обігу через бюджетну систему, кредитну діяльність банківських установ, оплату праці, підприємницьку діяльність робітників позабюджетного сектора.

Фінансово-кредитна діяльність в Україні здійснюється на основі ст. 99 Конституції України, ст. 333 – 351 Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. (параграф 3 розділ 71), Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 г, Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.99 р., Закону України "Про платіжні системи і переказ грошів в Україні" від 05.04.2001 р., Ухвали Правління НБУ від 31.08.2001 р. № 375, Закон вiд 09.07.2010 № 2478-VI
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Національного банку України, Бюджетний кодекс України вiд 08.07.2010 № 2456-VI, а також іншими законами і постановами.

Фінансово-кредитну систему будь-якого національного господарства в сукупності складають централізовані і децентралізовані фонди, а також кредитні ресурси. У цілому фінансово-кредитна система включає дві підсистеми: фінансову і кредитну.

Фінанси – це сукупність грошових відносин, що виникають у процесі розподілу, перерозподілу вартості національного продукту, формування і використання грошових фондів, необхідних для задоволення суспільних потреб.

Фінанси виконують наступні функції:

1. Розподільна – складається в тому, що вони опосередковують розподіл і перерозподіл створеного національного продукту. Завдяки цій функції формуються фонди коштів суб'єктів господарювання, держави, доходи населення.

2. Контрольну функцію фінансів реалізують органи державної влади і управління, вона дає можливість кількісно контролювати процес створення і використання коштів.

Фінансова система країни – це сукупність фінансових відносин і фінансових установ, які їх реалізують.

Фінансова система підрозділяється на централізовані і децентралізовані фінанси і фінанси домашніх господарств. До централізованих фінансів відносяться державний бюджет, позабюджетні фонди, державний кредит, фінанси державних підприємств, державне страхування. До децентралізованих фінансів відносяться фінанси комерційних підприємств і організацій, фінанси некомерційних організацій, фінанси кредитних організацій, фінанси страхових організацій,

Фінанси господарюючих суб'єктів (підприємств, організацій, установ) є основою фінансової системи, тому що вони обслуговують основну ланку економічної системи, у якій створюються товари і послуги, саме тут формується основна маса фінансових ресурсів країни.

Державні фінанси забезпечують державу необхідними коштами для виконання економічних і політичних функцій. Вони включають державний бюджет, позабюджетні фонди, державний кредит. Державні фінанси функціонують на різних рівнях управління: загальнодержавному, регіональному, місцевому.

Позабюджетні фонди – це кошти уряду, регіональних і місцевих органів влади, використовувані для фінансування видатків, не включених у бюджет. Вони формуються за рахунок спеціальних цільових відрахувань юридичних і фізичних осіб, інших джерел.

Позабюджетні фонди відділені від бюджету і досить самостійні, хоча і управляються відповідними органами влади. Вони дозволяють більш оперативно і гнучко використовувати фінансові ресурси.

Державний кредит визначається необхідністю залучення вільних коштів на основі зворотності і платності для фінансування державних видатків. Він складається з державних позик, гарантованих позик і державних позичок.

Державні позики – можуть бути внутрішніми і зовнішніми. Внутрішні пов'язані з акумуляцією вільних коштів населення, суб'єктів господарювання своєї країни шляхом випуску і продажу на фондовому ринку державних цінних паперів. Зовнішні позики – держава одержує кредити від іноземних урядів, міжнародних фінансово-кредитних організацій, банків, а також продає державні цінні папери іноземним фізичним і юридичним особам.

Гарантовані позики – держава також є гарантом при одержанні іноземних кредитів регіональними і місцевими органами влади, суб'єктами господарювання.

Державні позички – держава може виступати не тільки в ролі позичальника, але і у ролі кредитора. Воно може надавати кредити іншим державам, іноземним юридичним особам, може також надавати фінансову допомогу окремим підприємствам у формі казначейських позичок.

Державне страхування являє собою сукупність перерозподільних відносин, що виникають із приводу захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при настанні певних подій за рахунок коштів страхового фонду, сформованого за рахунок їх страхових внесків.

Фінанси домогосподарств – це кошти громадян, якими вони розташовують у рамках окремого економічного осередку суспільства.

Кредитна підсистема містить у собі банківську і парабанківську сферу. Банківська сфера складається з емісійних банків (Центральний банк країни) і неемісійних, які охоплюють комерційні і спеціалізовані банки (іпотечні, інноваційні, інвестиційні, ощадні і т. ін.). Парабанківська сфера включає спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (кредитні союзи, розрахункові центри, страхові суспільства, лізингові і факторингові фірми, ломбарди і т. ін.), а також поштово-ощадні установи.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.172.213 (0.004 с.)