Наукова і науково-технічна діяльність

 

Розвиток науки і техніки є визначальним чинником розвитку національної економіки, підвищення добробуту громадян країни. Цілеспрямована політика використання досягнень вітчизняної і світової науки і техніки дає можливість повніше задовольняти соціальні, економічні, культурні і інші потреби суспільства. Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується підвищеним попитом на знання і переходом до формування економіки знань. Такий перехід відрізняється появою нових досягнень науки і техніки і їх швидке поширення практично у всіх галузях, включаючи сфери організації і управління, а також значними структурними зрушеннями в результаті зростання інноваційної активності, глобалізації наукових і технологічних знань.

Національна науково-технічна політика – це політика держави по формуванню умов, сприятливих для ефективного науково-технічного розвитку країни, що включає методи регулювання державою науково-технічної сфери.

Про необхідність сталого науково-технологічного прогресу економіки України свідчить ряд документів, прийнятих на всіх рівнях державної влади. Так, в 1999 р. Кабінет Міністрів розробив Концепцію науково-технологічного і інноваційного розвитку України, а в 2002 р. – Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002 – 2011 р. Указом Президента України від 28 квітня 2004 р. затверджена Стратегія економічного і соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004 – 2005 р., де передбачені перехід до інноваційної моделі економіки і розгортання наукомісткого високотехнологічного виробництва. Уряд України підтвердив курс на таку модель програмою на 2007 р. і Бюджетною декларацією цілей і завдань бюджету на 2008 р.

Розвиток науки і техніки в Україні регулюють Господарський кодекс України, Закон України від 13.12.1991 р. "Про наукову і науково-технічну діяльність", Закон України "Про спеціальний режим інвестиційної і інноваційної діяльності технологічних парків", Закон України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності" від 16.01.2003 р., Закон "Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002 р., Закон України "Про наукову і науково-технічну експертизу" від 10.02.1995 р., постанова Кабінету Міністрів України від 05.08.2002 р. № 1106 "Про заходи по підтримці інноваційно-інвестиційних проектів", Закон вiд 03.12.2009 № 1748-VI Про внесення зміни до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", Закон України вiд 25.06.2009 № 1563-VI "Про наукові парки", і інші законодавчі акти.

Основні напрями науково-технічної політики:

1. Розвиток і підтримка фундаментальної, прикладної науки, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт.

2. Стимулювання НТП, поширення прогресивних науково-технічних тенденцій і процесів.

3. Стратегічний науковий і технологічний прорив.

4. Підтримка інноваційної діяльності в економіці.

5. Суспільна мотивація і підтримка інтелектуальної праці.

Фундаментальні наукові дослідження – це теоретична або експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язку.

Прикладні наукові дослідження – це наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей.

Методи впливу на науково-технічний розвиток економіки розділяються на дві групи: адміністративні і економічні методи.

До методів адміністративного регулювання відносяться:

1. Початковим етапом формування науково-технічної політики є встановлення державних пріоритетів розвитку науки і техніки. Вони визначаються на основі аналізу перспективних напрямів розвитку економіки, розвитку наукових досліджень і стану національного науково-технічного потенціалу. Вони являють собою основу науково-технічної політики і вносяться у відповідні законодавчі акти держави. Для збору пропозицій про пріоритети в науці і техніці щорічно проводяться спеціальні конференції, публічні обговорення результатів прогнозно-аналітичної роботи.

2. Державні цільові і науково-технічні програми є одним з методів планування науково-технічного розвитку в промисловості. Це документ, у якому визначаються певні ресурси, виконавці і терміни здійснення комплексу заходів, спрямовані на вирішення науково-технічних проблем. В умовах ринкової економіки вони мають частіше індикативний характер, оскільки включають планові завдання державним організаціям, державні замовлення приватним науково-дослідним установам і проектним організаціям, а також прогнози розвитку наукових досліджень і проектних робіт у приватному секторі економіки. В останні десятиліття практично всі країни-лідери здійснюють прогнози науково-технологічного розвитку. Сьогодні більш ніж в 40 країнах виконуються загальнонаціональні програми прогнозно-аналітичні дослідження. Їх результати не тільки використовуються для встановлення пріоритетів при розподілі бюджетних коштів, але і служать також орієнтиром для приватного сектора у формуванні їм власних стратегій. Ініціатором і головним замовником прогнозування науково-технологічного розвитку виступає держава.

3. Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідницьких і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробці і освоєнні принципово нових технологій і видів продукції. Державне замовлення складається відповідно до державних науково-технічних програм на договірній основі. Воно забезпечується фінансуванням, підтримується матеріально-технічними ресурсами і надається виконавцям на конкурсній основі.

4. Державна науково-технічна експертиза проводиться з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури і змісту пріоритетних напрямів і програм розвитку науки і техніки, визначення соціально-економічних і екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення рівня досліджень і їх результатів. Висновки державної експертизи використовуються також для обґрунтування доцільності надання податкових і кредитних пільг.

5. Бюджетне фінансування науково-технічної діяльності. Фінансування за рахунок бюджетних коштів здійснюється як:

- базове фінансування. Спрямовано на забезпечення фундаментальних досліджень; досліджень пов'язаних із забезпеченням національної безпеки; розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності; збереження наукових об'єктів, що складають національне багатство; підготовка наукових кадрів.

Для підтримки фундаментальних досліджень створюється спеціальний державний фонд.

- цільове фінансування. Воно здійснюється в основному на конкурсній основі і припускає фінансування науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки; забезпечення проведення найбільш важливих прикладних науково-технічних розробок, виконуваних по держзамовленню; проектів виконуваних у рамках міжнародного науково-технічного співробітництва.

Із світового досвіду відомо, що до 50 % видатків на НДДКР повинні фінансуватися за рахунок державних коштів, оскільки істотна частина науково-дослідних робіт носить фундаментальний характер і її не можливо відразу комерціалізувати. У структурі фінансування наукової діяльності в Україні перше місце займають наукові розробки, на які доводиться приблизно 49 % усього фінансування, 22 % направляються на фундаментальні дослідження, 17 % – на прикладні і 12 % – на наукові послуги. Така структура фінансування в цілому відповідає загальносвітовим стандартам і сучасним потребам розвитку економіки країни.

У цілому, для вдосконалення системи фінансового забезпечення української науки доцільно:

- підсилити конкуренцію в сфері бюджетного фінансування НДДКР шляхом збільшення частки, що розподіляється на конкурсних основах. Це дозволить підвищити ефективність використання виділених державою коштів і поліпшити наукові результати;

- знизити податкове навантаження на виконання НДДКР шляхом скасування ПДВ для дослідження і робіт, здійснюваних на госпдоговірних началах, що підвищить зацікавленість у науковій діяльності в Україні;

- сприяти створенню системи перерозподілу ризиків від проведення НДДКР шляхом законодавчого регулювання секьюритізації активів фінансових установ, вкладених у цінні папери наукових і високотехнологічних компаній.

6. Формування розвитку кадрового потенціалу науки.

7. Державна політика в сфері патентів і ліцензій. Вона спрямована на регулювання відносин, пов'язаних зі знаходженням і використанням прав на об'єкти інтелектуальної власності.

8. Державна стандартизація, метрологічне забезпечення і сертифікація в науково-технічній діяльності.

До методів економічного регулювання відносяться:

1. Державна податкова політика повинна створювати сприятливі умови для прискорення науково-технічного прогресу. Із цією метою в податковому законодавстві передбачається диференціація податкових ставок і митних зборів, спрямована на збільшення власних інвестиційних ресурсів науково-дослідних організацій, підприємств і об'єднань, які проводять роботи по пріоритетним напрямам НТП.

2. Стимулююча фінансово-кредитна політика. Складається в наданні державою кредитних ресурсів на пільгових умовах тим комерційним банкам, що кредитують виконання робіт по пріоритетним напрямам НТП.

3. Гнучка амортизаційна політика. Науково-дослідним, дослідно-конструкторським, проектно-технологічним організаціям, підприємствам і об'єднанням, які ведуть роботи по пріоритетним напрямам НТП і створюють інноваційний продукт, дається право самостійне визначати метод нарахування амортизації. Законодавство в цьому випадку передбачає застосування одного з альтернативних методів нарахування амортизації: рівномірне або прискорене.

4. Важливим методом державної політики в сфері НТП є підтримка міжнародного науково-технічного співробітництва. Поліпшенню ситуації в сфері міжнародної наукової діяльності в Україні повинна сприяти реалізація ряду наступних заходів:

- розробка і прийняття державної програми розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва;

- урегулювання питань, пов'язаних зі створенням науково-інтелектуальних комплексів при вузах і наукових установах;

- забезпечення сприятливої системи державного регулювання міжнародних наукових досліджень, особливо технологічного характеру, за замовленням іноземних фірм;

- розробка системи сприяння участі вітчизняних учених у міжнародних грантах;

- створення передумов для інтеграції у світовий простір вітчизняної науки і створення шляхом активізації наукових досліджень у вузах, організації дослідницьких університетів, наукова школа яких буде відома закордоном.