Види зовнішньоекономічної політики держави

 

Ефективність будь-якої національної економіки залежить не тільки від результатів її внутрішньої діяльності, але і від участі у світових економічних відносинах, ступені інтеграції у світове господарство. Міжнародне економічне співробітництво є одним з головних факторів розвитку економіки кожної країни. Особливий вплив на розвиток світових господарських відносин роблять процеси глобалізації. Перше згадування терміна "глобалізація" пов'язане з редакційним коментарем "Уолл-Стріт Джорнел" щодо рішення кабінету міністрів М. Тетчер із приводу надання іноземним банкам вільного доступу на фінансовий ринок Сіті. До 1991 р. даний термін зв'язувався тільки з фінансовою глобалізацією, тобто взаємодією всіх учасників у фінансовій сфері.

Розвиток світової економіки пов'язаний з формуванням якісно нової гомеостатичної системи взаємозалежних саморегульованих і динамічних процесів, що протікають у планетарному масштабі. Прискорений характер сучасного глобалізаційного процесу визначають три ведучі фактори:

- інформаційно-технологічний, викликаний науково-технічною революцією, що забезпечує лавиноподібне наростання і прискорення інформаційних потоків, удосконалення міжкраїнних, міжфірмових і міжособистісних методів і засобів обміну інформацією;

- фінансово-економічний, викликаний експансією міжнародного фінансового капіталу, що сприяє інтенсифікації обміну речовиною, енергією і інформацією між соціально-економічними структурами різного рівня;

- соціалізований, початок якому було покладено постіндустріальними тенденціями розвитку людського, інтелектуального і соціального капіталів, що формують людинорозмірні економічні системи, орієнтовані на всебічний розвиток і розкриття потенціалу певної особистості.

Міжнародні економічні відносини, як і завжди, спрямовані на пошук і забезпечення факторів зростання національного добробуту, зокрема – в умовах світової фінансово-економічної нестабільності. До того ж дотримання умови Парето-оптимальності розвитку, що вимагає зростання добробуту хоча б одного із суб'єктів суспільства без негативного впливу на добробут всіх інших, обумовлює необхідність пошуку додаткових ресурсів зростання за рамками даного суспільства. Історично такий пошук забезпечувався нееквівалентним товарним обміном або територіальною експансією технологічно більш розвинених країн.

Сучасні інтеграційні процеси є результатом лабільності економічного простору окремих країн. Вони відображають загальні тенденції в розвитку віртуальних економічних відносин, що забезпечують створення вартості за рахунок використання не тільки власних, але і всіх доступних у світовому просторі фінансових, трудових, природно-сировинних, територіальних, інтелектуальних і інших ресурсів. У цьому просторі ринкова вартість продукту або послуги формується вже як формалізація суб'єктивних переваг, що виникають у процесі рекламування товарів і послуг певних брендів, а також нав'язаних уявлень про їх цінність і корисність. Змінилася також сутність економічних відносин між країнами. Загальний рівень і формат міжнародних економічних зв'язків на початку третього тисячоріччя висвітили головні специфічні риси сучасних міжнародних економічних відносин:

- ефект від масштабу і якісні зміни в характері міжнародної торгівлі перетворюють її із традиційного виду комерції в засіб обслуговування національних виробничих процесів;

- типовими є інтернаціоналізація і прискорення обігу фінансового капіталу за допомогою експансії сектора фінансових і страхових послуг, з одночасним поширенням впливу глобальних фінансово-економічних ризиків;

- прискорення міждержавних інтеграційних процесів обумовлює лабільність геополітичних міжрегіональних утворень і можливість колективного реагування на сучасні кризові виклики;

- незважаючи на наявність істотних протиріч, підсилюються кооперація і співробітництво між певними країнами з метою якнайшвидшого подолання кризових явищ.

Однак для забезпечення в певній мірі сталого розвитку інших суб'єктів світової економіки в умовах поглинаючої їх глобалізації і розгортання найбільш потужної світової фінансово-економічної кризи необхідно істотно зміцнити провідну роль регулюючих і контролюючих національних інститутів.

Виділяють наступні тенденції глобалізації світової економіки:

1. Зростання матеріальної зацікавленості в розширенні сталого економічного співробітництва між країнами.

2. Формування єдиного світового економічного простору у зв'язку з переходом більшості країн до ринкової економіки.

3. Розвиток міжнародного поділу праці, з урахуванням природних, економічних і соціальних факторів країни.

4. Створення інфраструктури світового масштабу – транспортна система, мережа інформаційних комунікацій.

У зв'язку з посиленням даних процесів виділяють пріоритетні цілі держави в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності в Україні:

1. Забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку країни, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці.

2. Створення найбільш сприятливих умов для включення національної економіки в систему світового поділу праці і її відповідність ринковим структурам розвинених країн.

Зовнішньоекономічна політика держави в будь-якій національній економіці може здійснюватися у формі протекціонізму, або фритредерства.

Протекціонізм – це політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Політика протекціонізму дозволяє вирішувати наступні завдання:

А) Інтереси національної безпеки вимагають певної самозабезпеченості господарського комплексу в стратегічних областях, що не припускає надмірної ресурсної і продовольчої залежності від інших країн і досягається за допомогою захисту національних виробництв.

Б) Потреба збереження і збільшення робочих місць, особливо у фазі кризи виробництва, коли існує значне безробіття.

В) Забезпечення підтримки внутрішнім попитом насамперед національних виробників, а не їх іноземних конкурентів.

Г) Можливість адекватно відповідати на протекціонізм інших держав, особливо розвинених, які проводять політикові спрямовану на завоювання чужих ринків.

Д) Необхідність забезпечення більшої стабільності економіки за рахунок її диверсифікованості, тобто більш комплексного розвитку.

Е) Вимушений захист нових галузей національної економіки, які без підтримки не можуть змагатися з аналогічними виробниками в тих державах, де вони почали розвиватися раніше.

Ж) Необхідність протидії демпінгу.

Фритредерство – це політика вільної торгівлі спрямована на лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, вільного доступу на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили. На користь вільної торгівлі можна сказати наступне:

А) Посилює конкуренцію на внутрішньому ринку кожної країни за рахунок зовнішніх постачальників і відповідно зменшує монополізм національних виробників.

Б) Стимулює економічну активність і НТП вітчизняних виробників, змушених боротися за споживачів з іноземними конкурентами.

В) Розширює вибір покупців, які одержують можливість порівнювати якість і ціни вітчизняних і іноземних продуктів.

Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоекономічну політику, що поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає в умовах високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм – в умовах становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Місце національної економіки на світовому ринку визначається наступними показниками:

1. Загальний обсяг експортно-імпортних операцій, у тому числі у відсотках до ВВП і розрахунку на душу населення, його динаміка.

2. Розмір зовнішнього боргу, у тому числі у відсотках до ВВП і розраховуючи на душу населення, його динаміка.

3. Співвідношення експорту і імпорту, тобто сальдо торговельного балансу.

4. Співвідношення грошових платежів і надходжень, тобто сальдо платіжного балансу.

5. Товарна структура експорту, а саме частина товарів з високою вартістю обробки, послуг, науково-технічної продукції.

6. Товарна структура імпорту, а саме частина науково-технічної продукції, устаткування, прогресивних технологій.

7. Виробнича структура зовнішньоекономічних зв'язків – спів відношення торгівлі готовими товарами і міжнародної кооперації по розробці, виробництву, збуту товарів і послуг.

8. Географічна диверсифікованість, тобто розосередження зовнішньоекономічних зв'язків.

Місце країни у світовій глобальній мережі визначається не тільки її позиціюванням на ступенях міжнародного поділу праці в сфері виробництва, але і можливостями надання нею різноманітних транспортних, комунікативних, страхових, туристичних і фінансових послуг. Ці можливості обумовлюють, насамперед, розташуванням країни, її економічним потенціалом, стабільністю суспільно-політичної ситуації в ній і правовим забезпеченням міжнародних трансакцій. Україна – завдяки винятково вдалому територіальному розміщенню між розвиненим Заходом і країнами Сходу, а також на границі РФ, що має величезний експортно-імпортний потенціал, – може забезпечувати переміщення товарів і інші послуги практично у всіх напрямах світу як наземними, повітряними, так і морськими шляхами.

На сучасному етапі, коли Україна, ставши членом СОТ, більшою мірою інкорпорована у світове господарство, фактори виникнення поточних кризових явищ і засоби їх подолання на національному рівні здобувають певні специфічні риси. Насамперед, зростає роль вартості, створеної в рамках національного господарства (зокрема, в експортних галузях), і відповідної загальної зайнятості працездатного населення. Украй важливого значення набувають державне управління зовнішніми і внутрішніми ризиками господарювання (у тому числі бюджетними, фіскальними і правовими засобами), а також зростає роль головного національного фінансового інституту (НБУ) для забезпечення стабільності національної валюти і обслуговування зовнішніх боргів країни.

Україна може поліпшити власні позиції у світовій господарській практиці завдяки наступним мірам:

- розвитку адекватної зовнішньоекономічної стратегії і створенню господарського механізму трансакцій, який би поєднувався з тенденціями розвитку новітніх міжнародних економічних відносин і був здатний реагувати на поточні зміни у форматах і інструментах забезпечення їх ефективності;

- впровадженню сукупності важелів і інструментів протекціоністського характеру, спрямованих на захист національних економічних інтересів (забезпечення розширеного відтворення в національному господарстві);

- фокусуванню уваги уряду на обсягах і асортименті міжнародної торгівлі, а також на виборі партнерів у цій області, з наданням пільг підприємствам, що забезпечують національні виробничі і відтворювальні процеси;

- розвитку і удосконаленню сектора фінансових і страхових послуг, а також інфраструктури транспортної галузі і екологічного туризму;

- підвищенню сукупного платіжного попиту за рахунок збільшення частки оплати праці у вартості вироблених товарів і наданих послуг;

- посиленню регуляторної функції держави в сфері зовнішньоекономічних трансакцій за допомогою формування механізму ефективного економічного співробітництва по всім геополітичним векторам;

- поліпшення інвестиційної привабливості країни за допомогою конституційно-інституціональних, адміністративно-господарських і фіскальних реформ.

Все це дозволить зміцнити національну конкурентоспроможність, а саме – здатність країни в умовах вільних і прозорих ринкових відносин створювати товари й послуги, що відповідають вимогам міжнародних ринків, і одночасно підтримувати і підвищувати протягом тривалого часу реальні доходи свого населення.

Національна конкурентоспроможність проявляється в динамічній сталості економічної системи стосовно зовнішніх і внутрішніх потрясінь, її здатності забезпечувати високу якість життя населення на основі ефективної системи виробництва товарів і послуг. У той же час, сучасні постіндустріальні тенденції глобалізаційних процесів модифікують існуючі підходи до визначення критеріїв конкурентоспроможності національні економіки, системи формування відповідних переваг і логіки конкурентної боротьби.