Роль державного бюджету в національній економіці

 

Основною частиною фінансової політики держави є фіскальна політика. Інструментами реалізації фіскальної політики виступають державний бюджет і податки.

Бюджет – це план створення і використання фінансових ресурсів, які використовуються органами державної влади для забезпечення різних функцій держави. Державний бюджет виконує такі функції:

1. Проведення активної соціальної політики.

2. Стимулювання економічного зростання.

3. Регулювання сукупного попиту.

Після акумулювання частини грошової маси у вигляді доходів бюджету держава визначає напрямок, розміри зворотного руху грошей у сферу обігу через показники видаткової частини бюджету. При цьому можливі три варіанти співвідношення доходів і видатків бюджету: баланс – рівність доходів і витрат; дефіцит – перевищення видатків над доходами; профіцит – перевищення доходів над витратами. У випадку недостатньої обґрунтованості бюджетних показників і усунення диспропорцій застосовується секвестрація видатків бюджету, тобто їх пропорційне скорочення. В умовах великого дефіциту виникає погроза стабільності грошової системи і розвитку інфляційних процесів. Якщо розміри його надмірні і фінансується в повному обсязі за рахунок зовнішніх і внутрішніх запозичень, то при регулярному повторенні неминуче порушення механізму грошового обігу, а саме зростання інфляції і погроза дефолту – оголошення держави неплатоспроможною по зовнішніх або внутрішніх боргах, або по тим і іншим.

Рекомендовані МФО показники граничної частки бюджетного дефіциту (ЄС – 3 % ВВП) і державного боргу (ЄС – 60 % ВВП) розроблені для розвинених країн. У державах з перехідною економікою потреба у фінансуванні структурної перебудови для формування ринкової системи більш значна. Такі обставини вимагають активізації державної політики в сфері фінансування державного бюджету.

Тим часом варто враховувати, що держави з перехідною економікою мають менш стійкі фінансові системи. Тому недостатньо зважене використання фінансування бюджету може зробити більш негативний вплив на економічний і соціальний розвиток країни. У чинність цього активна державна фінансова політика вимагає поглибленого обґрунтування і прогнозування можливих її наслідків як на середньо-, так і на довгострокову перспективу. Необхідно визначити не тільки граничні границі дефіциту, але і напрямки його витрат. Важливим є забезпечення ефективної витрати притягнутих ресурсів: вони повинні направлятися, насамперед, на фінансування інвестиційних програм, здійснюваних з метою прискорення економічного і соціального розвитку країни як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Зведення бюджету з дефіцитом, що припускає проведення операцій по фінансуванню бюджету, не є свідоцтвом його незбалансованості. Бюджет не може бути незбалансованим (дефіцит не є ознакою незбалансованості, а лише показує співвідношення між податковими і позиковими фінансами) або необґрунтованим. Бюджет може вважатися незбалансованим, коли заплановані видатки не перекриваються відповідними бюджетними ресурсами. Фінансування бюджету дає можливість розширити видатки і кредитування за межі обсягів мобілізаційних доходів і тим самим збалансувати його. При цьому балансування має певні особливості. Воно забезпечується шляхом використання джерел, які з фінансової точки зору в значній мірі відрізняються від надходжень у формі податкових і неподаткових доходів, надходжень від операцій з капіталом, відрахувань у цільові фонди і одержання бюджетних трансфертів.

Бюджет вважається зведеним з дефіцитом не тільки у випадку, коли видатки намагаються збільшити за рамки доходів бюджету. При визначенні збалансованості бюджету необхідно враховувати також такі операції, як надання і повернення кредитів. Перевищення суми надання кредитів вимагає їх додаткового фінансування, у силу чого такі операції стають основою для збільшення дефіциту бюджету, тому що для їх виконання залучаються додаткові ресурси як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Як правило, їх мобілізація здійснюється з використанням ринкових, а не фіскальних інструментів: зокрема, для забезпечення фінансування бюджету залучаються активи національної банківської системи, підприємств і установ, домогосподарств, іноземних юридичних і фізичних осіб.

Впровадження важелів фінансування бюджету має об'єктивні основи. Така політика націлена на пошук додаткових джерел фінансування шляхом більш активного використання економічного потенціалу країни. Особливо важливими такі операції стають тоді, коли без збільшення державного фінансування економічних і соціальних програм стає неможливим забезпечити стабільний і поступальний розвиток країни. Як правило, зведення бюджету з дефіцитом застосовується у випадках, коли державні органи влади намагаються залучити для фінансування видатків кошти, які за обсягами перевищують доходи, мобілізовані в державну скарбницю. За умови зваженого проведення мобілізації ресурсів і забезпечення їх ефективного використання такі операції є основою для державної підтримки розвитку економіки і вирішення складних соціальних проблем.

Застосування дефіцитного бюджетного фінансування є важливим інструментом державної фінансової політики, широко використовуваним у переважній більшості країн світу. Необхідність використання фінансування бюджету зростає в періоди зниження економічної активності, структурної перебудови економіки, загострення проблем розвитку окремих галузей господарського комплексу, поширення кризових явищ на світових фінансових ринках.

Однак варто звернути увагу на можливі негативні наслідки використання бюджетного дефіциту як важіль бюджетної політики. У певних умовах він може перетворитися у фактор стримування розвитку економіки і нагромадження соціальних проблем: зокрема, надмірне збільшення його обсягів обмежує залучення фінансових ресурсів для розвитку приватного сектора економіки (слідством чого стає виникнення так званого "ефекту витиснення") і провокує зростання ставок по кредитним ресурсам.

Слідством незваженої політики відносно зведення бюджету з дефіцитом може стати також нарощування державного боргу в обсягах і структурі, які спричиняють руйнівний вплив на економічної розвиток. Різке збільшення соціальних виплат за рахунок коштів бюджету, які балансується шляхом збільшення дефіциту, нерідко приводить до активізації інфляційних процесів і ослабленню стабільності національної валюти. Ще одною проблемою може стати погіршення інвестиційної привабливості вітчизняного бізнесу і зниження його конкурентоспроможності. До негативних факторів варто віднести також посилення ручного управління виконанням бюджету.

Дефіцитне фінансування бюджету може нерівнозначно впливати на розвиток економіки і рішення соціальних проблем з урахуванням фактору часу. Рішення окремих поточних проблем може стати поштовхом до їх загострення протягом середньо- і довгострокового періодів. Зокрема, формування бюджету з дефіцитом в умовах нераціонального використання притягнутих ресурсів веде до зниження стабільності фінансової системи.

В умовах перехідної економіки відмова від використання дефіцитного бюджетного фінансування для забезпечення проведення радикальних реформ у різних галузях економіки і вирішення складних соціальних проблем означає штучне стримування розвитку країни. У такій ситуації без активної бюджетної політики практично неможливо забезпечити перехід від адміністративної моделі розвитку до ринкової. Коли кошти, притягнуті для фінансування бюджетного дефіциту, використовуються раціонально, це сприяє поступальному розвитку держави, а в країнах з перехідною економікою – становленню ринкової системи.

У ході формування ринкової економіки і створення необхідної інфраструктури прискореними темпами використання дефіцитного бюджетного фінансування перетворюється в досить важливий фактор державної фінансової політики. Це пов'язане з тим, що у такі періоди загострюються проблеми залучення ресурсів у державний бюджет, причинами чого можуть служити використання незваженої податкової системи, недосконалість податкового адміністрування, низький рівень ефективності державного управління, висока частка тіньової економіки. У таких умовах активна політика, спрямована на зважене використання бюджетного дефіциту, може сприяти рішенню багатьох складних проблем.

В Україні формування бюджету з дефіцитом обумовлюється тим, що в нашій державі є значна потреба в проведенні реформ у багатьох сферах, фінансуванні розвитку інфраструктури, підвищенні якості адміністративних і соціальних послуг. Для їх забезпечення необхідно залучити додаткові джерела фінансування шляхом більш активного використання економічного потенціалу країни.

Спроби за будь-яку ціну обмежити обсяги бюджетного дефіциту і державного боргу в Україні без обліку їх можливого позитивного впливу на розвиток національної економіки можна розцінити як відмову від активного використання названих інструментів при проведенні державної фінансової політики. Такий підхід не націлює на прискорення модернізації вітчизняних підприємств, створення інфраструктури, адекватного розвитку ринкових відносин у країні, підвищення конкурентоспроможності національного господарського комплексу.

При утворенні дефіциту державного бюджету виникають проблема його покриття з мінімальними втратами для економіки. Існують наступні міри його усунення.

1. Скорочення витрат держбюджету. Це не завжди можливо здійснити, тому що зменшення дотацій може підсилити спад в економіці, а скорочення соціальних програм провокує соціальну напруженість і веде до зменшення сукупного попиту, що у свою чергу, знижує стимули виробництва.

2. Збільшення податкового тягаря. Даний шлях призводить до зменшення інвестицій і споживання. Це також знижує можливості зростання ВНП, оскільки звужує місткість ринку.

3. Перетворення дефіциту бюджету в державний борг. Це відбувається за рахунок: звернення держави за кредитом до національних банків; перетворення кредиту в зовнішній борг при одержанні його від іноземних держав; випуск державних цінних паперів – облігацій.

4. Виплата державного боргу за рахунок збільшення пропозиції грошей на основі їх емісії. Це найнебезпечніший шлях погашення бюджетного дефіциту, тому що веде до лавиноподібного зростання інфляції. До такого способу покриття бюджетного дефіциту держави звертаються у випадку неможливості або невміння використовувати інші методи. Фактично, це спосіб відмови від частини боргу, оскільки його виплата відбувається знеціненими грошима.

5. Продаж (приватизація) об'єктів державної власності. Таке залучення ресурсів не припускає повернення коштів позичальникам, як у випадках розміщення державних боргових зобов'язань. Тому фінансування бюджету шляхом використання приватизаційного ресурсу не спричиняє збільшення державного боргу, однак повинне носити цільовий характер.

У випадках, коли плани надходжень від приватизації не виконуються, уряд змушений залучати для їх компенсації додаткові ресурси у формі запозичень або фінансування за активними операціями, причому в скорочений термін, що стає фактором підвищення вартості запозичень.

Профіцит бюджету також не можна однозначно розглядати як тільки позитивне явище. Профіцит свідчить про надмірність грошової маси в економіці, про нездатність держави направити грошові потоки на розвиток економіки без одночасної погрози зростання інфляції. Скорочення профіциту можна досягти за допомогою наступних мір.

1. Виплата державою попередніх власних боргів, як внутрішніх, так і зовнішніх.

2. Надання кредитів іншим державам.

3. Поповнення внутрішніх золотовалютних резервів Центральним банком країни.

4. Придбання цінних паперів провідних світових фінансово-кредитних компаній, що мають більшу фінансову стабільність або гарантії з боку держави.

5. Фінансування стратегічних довгострокових національних проектів, що вимагають більших фінансових витрат.

Існують різноманітні концептуальні підходи до проблеми регулювання держбюджету. Спочатку загальновизнаним вважався бюджет, який щорічно балансується. Цей підхід у капіталістичному світі вважався загальновизнаним до 30-х років ХХ-го ст. Такий підхід до ліквідації бюджетного дефіциту має істотні недоліки, особливо якщо економіка перебуває в стадії спаду. Методи, які використовуються для досягнення поставлених цілей, призводять до нових проблем. В умовах тривалого періоду безробіття і падіння доходів податкові надходження скорочуються. Уряд, прагнучи збалансувати бюджет, може збільшити податкові ставки, або скоротити державні витрати, або об'єднати ці міри. У результаті сукупний попит ще більше зменшується. В умовах надлишкового попиту бюджет, який щорічно балансується також не носить стабілізаційного, антиінфляційного характеру. Більш того, він ще більше підсилює коливання економічного циклу.

Бюджет балансується на циклічній основі. У цьому випадку він виступає інструментом антициклічної політики. Суть підходу полягає в тому, що уряд здійснює антициклічний вплив і балансує бюджет у ході економічного циклу. Це досягається за допомогою проведення чіткої фіскальної політики. У період спаду в результаті зниження податків і збільшення державних витрат бюджетний дефіцит підсилюється. У період підйому податки збільшують і зменшують державні витрати, і це створює позитивне сальдо бюджету, що призводить до ліквідації бюджетного дефіциту. Недолік цієї концепції полягає в тому, що якщо підйоми і спади в економіці не збігаються по тривалості, то створене позитивне сальдо в період підйому не відшкодує високі державні витрати періоду спаду.

Концепція функціональних фінансів. У цьому випадку фінансова політика спрямована на збільшення доходів держбюджету шляхом реалізації заходів, орієнтованих на оздоровлення економіки. Проблема збалансованості бюджету не розглядається як першочергова. На перший план виступає проблема розвитку виробництва і досягнення повної зайнятості. У короткостроковому періоді бюджетний дефіцит і інфляція можуть навіть зрости, однак по мірі стабілізації економіки податкові надходження забезпечать ліквідацію бюджетного дефіциту.

Представники теорії функціональних фінансів основну мету державної економічної політики вбачають у неінфляційному забезпеченні повної зайнятості. На їх думку, до більш важливих завдань відноситься забезпечення розвитку економіки, а не балансування бюджету. Нагромадження значних боргів являє собою менш серйозний ризик, чим зростання інфляції і безробіття. У сфері кредитної політики в періоди економічного спаду держава повинна збільшувати кредитування корпорацій і домогосподарств, а також підтримувати низькі кредитні ставки, тоді як в умовах пожвавлення в економіці – розширювати державні запозичення і тим самим скорочувати інфляцію і уповільнення темпів економічного зростання.