Класифікація моделей національної економіки

 

Виділяють два основних види регулювання національної економіки – економічний лібералізм і економічний дирижизм.

Економічний лібералізм – це система соціально-економічних відносин, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму, державний сектор незначний (до 10 %), функції держави мінімальні, державні витрати від ВВП – 30-35 %, методи державного регулювання переважно економічні і непрямі (США, Канада, Великобританія, Австралія).

Економічний дирижизм – передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни, участь держави максимально припустима, державний сектор значний – 10-20 %, відіграє важливу роль, функції держави значні, державні витрати 45-50 % від ВВП, активне використання прямих, адміністративних методів (Швеція, Австрія, Японія, Німеччина).

Високорозвинені країни, ступивши на новий шлях цивілізації постіндустріального суспільства, розвиваються на основі різних моделей ринку.

Американська (ліберальна) модель побудована на системі всебічного заохочення підприємницької активності. Ця модель орієнтована на досягнення особистого успіху "економічної людини". В основі такої моделі лежать принципи монетаризму. Ліберальна модель орієнтується на сильного виробника, що не має потреби в протекціоністських мірах. Зниження рівня фінансування соціальних урядових програм визнається обов'язковою умовою оздоровлення економіки, оскільки дозволяє перешкодити утриманству громадян і активізує стимули їх ділової активності. При ефективному ринку працююча людина здатна сама заробляти і вирішувати власні проблеми, не вдаючись до допомоги держави. Малозабезпеченим групам населення створюється прийнятний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомоги. Однак проблема вирівнювання доходів не ставиться.

У такій моделі істотну роль грає ЦБ країни, здійснюючи ефективну кредитно-грошову політику. Саме він, а не держава є головним макроекономічним координатором. Регулювання реального сектора в ліберальній моделі здійснюється шляхом впливу ЦБ на фінансові ринки, на пропозицію грошової маси, забезпечення низького рівня інфляції.

Ліберальна модель орієнтується на розвиток НТП, США є лідерами на ринку технологічних досягнень. При цьому держава здійснює підтримку не конкретного підприємства, а напряму технічного прогресу.

Японська модель економічного розвитку не укладається в рамки ні однієї з різновидів економічної системи, що визначається західною наукою як ринкова, або планова. Винятковість японської економічної моделі складається насамперед у тім, що для її реалізації і великої віддачі були задіяні всі рушійні важелі, які в сукупності працювали на досягнення однієї мети. Самим головним з них за значенням є широка реалізація людського потенціалу, і в першу чергу інтелектуального, як найбільш мобільного капіталу, що особливо актуально для сучасної ринкової кон'юнктури. Особливістю економіки Японії є те, що основою її ринкового господарства виступають державно-корпоративні структури. Незважаючи на невелику питому вагу державної власності, сучасна японська економіка відрізняється – на тлі західноєвропейської і економіки США – значно більшою роллю державної участі. У Японії сформувалася система взаємодії державних органів і ведучих вітчизняних корпорацій, що сприяє реалізації стратегічних цілей в економіці.

У Японії склалася система взаємин держави і суспільства, що передбачає тверду опіку життя і діяльності людини. Вона зіграла позитивну роль, перетворивши країну у світового економічного лідера при незначних природних ресурсах. Японської моделі властиве стимулювання високої конкурентоспроможності національної продукції на світовому ринку через активну підтримку перспективних галузей.

До факторів зростання економіки Японії ("японського економічного чуда") можна віднести:

- висока професійність уряду, низький рівень державних видатків, безпосередній зв'язок фахівців галузевих міністерств і відомств із підприємствами, завдяки чому використовувався механізм державного втручання в діяльність мікроструктур;

- відсутність корупції у вищих ешелонах влади, її звітність перед суспільством (всі інвестиційні видатки, досягнуті успіхи або невдачі заносилися в так звану "Білу книгу", і ця інформація систематично оприлюднювалася);

- щорічне зниження видатків на загальне управління, насамперед на оборону, внутрішню охорону, пільги держслужбовцям (роздуті штати державного управління вважалися в Японії найбільшим злом на шляху досягнення рівномірності споживання між окремими верствами суспільства);

- розширення виробництва матеріальних благ у системі середнього і малого бізнесу;

- формування потужного внутрішнього сукупного попиту на вітчизняну продукцію;

- всебічний контроль державою кредитно-фінансової сфери;

- акумуляція потужного суспільного фонду заощадження в ощадних і страхових установах;

- орієнтація на експорт, що вимагало створення наукомістких робочих місць із метою використання інтелектуального потенціалу у виготовленні високоякісної продукції.

До активів японського менеджменту ставиться також оригінальна система оплати праці, в основі якої лежить колективна відповідальність за вироблені результати. Тобто принципи колективізму є фундаментом для створення особистої, чисто японської моделі організації виробничих процесів, що у сполученні з інноваційним менеджментом сприяє досягненню високої якості продукції.

Вдало сформовані галузі влади в Японії стали фактором, що об'єднав все японське суспільство і настроїло його на творчу віддачу. На мікрорівні здійснювалася політика протекціонізму вітчизняного виробництва. За допомогою "дешевого" кредиту, податкових стимулів, амортизаційних пільг, премій, моральної і матеріальної зацікавленості стимулювалося винахідництво. Така політика сприяла розвитку прикладної науки на базі вузів, у стінах яких створювалися лабораторії, науково-дослідні сектори, техноцентри. Своїми досягненнями Японія зобов'язана раціональному синтезу державного регулювання ринкових відносин і психологічному підйому нації, що стало можливим у результаті збігу суспільних і особистих інтересів всіх членів соціуму.

Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою, спрямованої на скорочення майнової нерівності шляхом перерозподілу доходів на користь найменш забезпечених верств населення. Держава вирішує проблеми забезпечення високого рівня життя населення, а виробництвом займаються приватні підприємства. Не втручаючись у справи фірм, держава активно діє на ринку праці, у соціальній сфері за принципом: виробництво приватне, а соціальний розвиток для всіх. У країні високий рівень зайнятості населення, видатки бюджету становлять від 50 до 60 % ВВП (інвестиції, охорона здоров'я, пенсійний фонд, соціальне страхування).

В основі шведської моделі "демократичного соціалізму" лежить соціалізація сфери розподілу національного доходу шляхом більш активного і масштабного, чим в інших розвинених країнах, використання податково-трансферного механізму. Високий податок на прибуток дозволив державі повністю забезпечити безкоштовну вищу освіту, безкоштовну охорону здоров'я. Держава надає громадянам безкоштовне комфортабельне житло або повністю покриває орендну плату і дотує широке коло споживчих товарів, забезпечуючи їх доступність для родин з обмеженими доходами.

Соціалізація сфери розподілу привела до двох головних результатів. По-перше, зменшилася соціальна диференціація населення внаслідок перерозподілу первинних доходів. По-друге, привела до зниження ролі заробітної плати і, відповідно, ринку праці в життєзабезпеченні родин.

Разом з тим, особливо в останні роки, виявилися недоліки цієї моделі:

- значна частина працівників орієнтується на соціальні трансферти і безкоштовні послуги, дестимулюючу роль грають високі допомоги;

- висококваліфіковані фахівці, бажаючи одержати доступ до нових, нестандартних товарів і послуг підвищеної якості, що не входять у широке, але все-таки обмежене коло товарів і послуг, що дотуються державою, змушені продавати свої ринкові сили за рубежем за ринковою ціною, тобто відбувається витік мозків і робочих рук;

- прагнучи знизити податки, а також відрахування в різні фонди (пенсійний, соціального і медичного страхування), великі корпорації стали переводити свої активи в закордонні філії, що помітно знижує конкурентоспроможність шведської економіки;

- масовий приплив іммігрантів, що одержують права громадянства, викликав невдоволення значної частини населення.

Європейська модель. Заснована на активній ролі держави в регулюванні економіки. Державі ставиться обов'язок управління стратегічним розвитком. Держава активно впливає на ціни, мита, технічні норми, ставлячи ринку обмеження тільки там, де можливі негативні процеси. Західноєвропейські держави еволюціонували на основі конкуренції якості за законами ринку монополістичної конкуренції.

Система управління національною економікою складається в активному використанні ринкових регуляторів, насамперед конкуренції, і створенням на державному рівні системи рівного соціального захисту громадян.

Економіки країн характеризується відносно високою частиною державного сектора. Участь держави у виробництві поєднується з участю в процесах націоналізації і приватизації. Держава бере на себе реструктуризацію приватизованого підприємства, його підготовку на ринок акціонерного капіталу; по-друге, зберігається високий ступінь контролю держави над приватизованими підприємствами.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Хто є автором першої цілісної концепції національної економіки? Які питання вона розглядала?

2. Дайте визначення національної економіки. У чому складаються найбільш важливі і істотні відмінності даної дисципліни від досліджуваних Вами інших дисциплін?

3. Дайте визначення суб'єкта і об'єкта національної економіки. Назвіть найбільш важливі з них.

4. Які завдання дозволяють вирішувати в національній економіці макроекономічне планування, прогнозування, програмування?

5. Які механізми диференціюють різні економічні системи між собою?

6. Яка економічна система є найбільш ефективною в сучасних умовах розвитку світової економіки? Обґрунтуйте свою відповідь.

7. Які особливості трансформаційної економіки характерні для сучасного етапу розвитку України? Наскільки економіка України відповідає статусу "ринкової економіки"? Поясніть свою відповідь.

8. Чим викликані зміни ролі держави в національній економіці більшості розвинених країн? Наскільки це явище можна вважати позитивним?

9. Що можна віднести до недоліків ринкової економіки? Яку роль грає держава в їх усуненні? Приведіть приклади.

10. Назвіть найпоширеніші моделі національної економіки. Дайте порівняльну оцінку кожної з них.

 

ТЕМА 2