ТОП 10:

Психологічні прийоми управління цілеспрямованою бесідою з урахуванням чинників, що сприяють вивідуванню інформації



Успіх впливу на об’єкт і процесу вивідування в цілому забезпечується вмінням оперативного працівника керувати ходом бесіди та співрозмовником, що досягається за допомогою високого рівня оволодіння техніками спілкування та методикою контактної взаємодії і застосуванням спеціальних психологічних прийомів, що спонукають співрозмовника розкрити потрібну інформацію.

Для більш глибокого розуміння сутності цих прийомів, їхнього засвоєння й практичного використання доцільно умовно об’єднати їх у три основні групи:

– прийоми, пов’язані з використанням деяких особливостей перебігу психічних процесів;

– прийоми, пов’язані з урахуванням і використанням психічних станів, при яких послабляється контроль над висловлюваннями;

– прийоми, пов’язані з використанням деяких особливостей самосвідомості.

Дія більшості прийомів ґрунтується, як правило, на врахуванні декількох чинників, що сприяють вивідуванню інформації, при цьому один із чинників виступає в якості головного, а інші – як допоміжні. Наприклад, прийом “прояв відвертості” в основному базується на демонстрації оперативним працівником своєї поваги й довіри до співрозмовника, апелює до його почуттів власної значимості і власної гідності. Разом із тим, він базується на вже сформованих сприятливих взаєминах між співрозмовниками. Прийом “свідомо неточна або невірна заява” в основному базується на провокуванні в співрозмовника стану невдоволення, роздратованості від “неправильних” тверджень працівника оперативного підрозділу, проте враховує й особливості самосвідомості: співрозмовник бажає довести свою перевагу шляхом демонстрації власної поінформованості, будучи зацікавленим у темі бесіди.

Надамо більш розгорнуту характеристику перерахованих прийомів.

1. Тематичне регулювання бесіди. Прийом заснований на тому, що оперативний працівник у розмові навмисно використовує теми, які безпосередньо або хоча б віддалено пов’язані з ключовою темою бесіди. Це дає можливість вести цілеспрямовану бесіду, уникаючи прямої постановки питання. Суміжні теми за асоціацією активізують у пам’яті людини низку образів, неминуче захоплюючи у свою орбіту образи й думки з області “заборонної” інформації.

Як приклад використання цього прийому можна привести випадок, коли оперативному працівнику при з’ясуванні характеру виробленої продукції невеликого підприємства на предмет можливої незаконної діяльності вдалося “випадково” познайомитися зі співробітником цього підприємства. У “невимушеній” бесіді з ним працівник міліції методично торкався різних тем. Робітник, здавалося б, поводився однаково, однак оперативник помітив, що він якось пожвавлювався, коли мова заходила про хімічне забруднення, починав проявляти специфічні професійні пізнання, вживаючи терміни “напилювання”, “чистота обробки”, “кубик повітря” тощо. Помітивши таку семантичну особливість мовлення, працівник оперативного підрозділу поглибив розмову у потрібному напрямі і незабаром дійшов до обґрунтованого висновку, що його співрозмовник – фахівець із хімічного очищення на підприємстві, де під прикриттям хімічних добрив виробляється фальсифікований алкоголь.

Переключення на суміжну тему може здійснюватися за допомогою відповідних питань. Порядок постановки цих запитань, їх логічна послідовність має суттєве психологічне значення у побудові та розвитку самої бесіди. Ставлячи питання, працівник міліції повинен пам’ятати, що вони не повинні “тиснути” на співрозмовника при виборі відповіді, тобто їх формулювання має відповідати тій інформації, яку особа повідомляє, а також конкретній ситуації. Щоб процес переходу від однієї теми до іншої відбувався природно, варто подбати, щоб суміжна тема була досить добре відома співрозмовникові, становила для нього особисту значимість, була близькою до теми оперативного інтересу, а перехід до її обговорення логічно зумовлювався конкретною ситуацією, був психологічно обґрунтований і мотивований.

Основне правило застосування прийому: суміжна тема не повинна бути занадто близька до питання оперативного інтересу, тому що в цьому випадку вона набуває характеру погано замаскованого спонукання; вона також не повинна бути занадто віддаленою, інакше викличе в пам’яті масу інших образів та спрямує бесіду в іншому напрямі.

2. Демонстрація конкретних предметів.Цей прийом активізує увагу, слухове й зорове сприймання, відтворює в пам’яті співрозмовника відповідні образи, спонукаючи його до мимовільних висловлювань. Щоб з’ясувати ступінь знайомства співрозмовника, наприклад, із кустарними технологіями виробництва наркотиків, необхідно включити в розмову характерний жаргон (“гвинт”, “ширка”, “сирець”, “кислота” тощо) або фразу про який-небудь хімічний технологічний компонент процесу (“червоний фосфор”, “марганець” тощо); здійснити “випадковий” показ цього компонента (механічно перекласти до гаманця колбочку чи пакет із білим кристалічним порошком), поставити доречне запитання, що збудить у співрозмовника бажання висловитися.

Показ відповідних матеріальних зразків під час бесіди надасть можливість оперативнику спостерігати певну динаміку та особливості поведінки співрозмовника. Як предмети для демонстрації можуть використовуватися будь-які речі (фотокартка, документи, технологічна формула у записнику тощо). Потрібно лише, щоб вони асоціювалися (за подібністю, суміжністю, контрастом) з тими, що пробуджують у пам’яті події, які цікавлять оперативного уповноваженого, щоб демонстрація була природною й виправдовувалася конкретною ситуацією; щоб дії при демонстрації предмета були експресивно обґрунтовані (супроводжувалися жестами та мімікою).

Основне правило застосування прийому: спонукання до мимовільного висловлення при демонстрації предметів досягає своєї мети, якщо об’єкт цього не усвідомлює.

3. “Надання інформації”. Даний прийом заснований на залученні мимовільної уваги співрозмовника до певних питань і його зацікавленості в їхньому обговоренні. Його застосування реалізується наступним чином: спочатку працівник оперативного підрозділу через суміжні теми підводить співрозмовника до розмови з того ключового питання, що одночасно важливе й для нього. Потім він висловлюється з цієї проблеми у формі зауваження, згадування чи натяку, імітуючи повідомлення інформації, але не завершує свою думку, розраховуючи, що співрозмовник зверне на неї увагу та втягнеться в її детальне обговорення.

4. Аналітичний прийом “мозаїка”. Прийом заснований на ретельному попередньому аналізі наявних фрагментів інформації з проблеми, що необхідно з’ясувати. Аналіз конкретних фактів поведінки чи діяльності дозволяє сформувати у особи відповідні асоціативні зв’язки. Застосування такої тактики в процесі безпосередньої бесіди здатне викликати у співрозмовника певний емоційний стан, обумовлений співставленням позитивних та негативних моментів. Проте в ході зазначеного процесу бажано формувати низку зовні нейтральних, малозначних для співрозмовника запитань, щоб не викликати проявів сторожкості (ворожості).

Цей прийом краще використовувати стосовно не дуже кмітливих та проникливих людей, які не здатні до швидкого зіставлення фактів і відшукання глибоких причинно-наслідкових зв’язків у явищах і подіях життя, у вчинках людей. Зазвичай, в його реалізації беруть участь декілька осіб: кожен із них з’ясовує лише невелику, але заздалегідь визначену частину інформації, необхідну для складання повної картини з ключової проблеми.

5. Повідомлення “важливих” відомостей, що викликають у співрозмовника переживання. Використання відомостей, здатних змінити настрій людини, допомагає веденню бесіди в потрібному напрямі й одержанню необхідної інформації. Цей ефект ґрунтується на психологічній закономірності, що при будь-якому сплеску як позитивних, так і негативних емоцій, критичність мислення знижується. Отже, відомості, що надаються співрозмовнику, мають значною мірою змінити його емоційний стан і призвести до мимовільного повідомлення інформації, котру він у звичайному, спокійному, контрольованому стані приховав би.

Умови, що підвищують ефективність цього прийому: при підборі відомостей важливо враховувати домінуючі потреби співрозмовника, його індивідуально-психологічні особливості, ступінь емоційної стійкості; відносини повинні мати більш-менш довірчий характер, а оперативний працівник – бути достатньо авторитетним. Вказаний прийом може мати досить впевнену практичну реалізацію у випадках, коли співрозмовником є жінка. Адже серед жінок, залучених до співпраці, здебільшого, переважають такі, що будують довірчі відносини з працівником оперативного підрозділу на підставі позитивного ставлення чи особистих симпатій до оперативника. До того ж, представниці жіночої статі краще сприймають психологічний клімат самої бесіди; в емоційній сфері, як правило, менш врівноважені, ніж чоловіки.

6. Свідомо неточна або неправильна заява. Навмисно роблячи заяву, що суперечить дійсному положенню справ, можна розраховувати на те, що у відповідь співрозмовник заперечить, поправить, уточнить, доповнить це висловлювання або якось прокоментує його. Іноді цей прийом використовують у такий спосіб: дві особи починають розмовляти на потрібну тему в присутності об’єкта розробки, навмисно перекручуючи факти. Розрахунок робиться на те, що він не залишиться байдужим, не утримається й включиться в бесіду.

Умови, необхідні для успішного застосування даного прийому: неточна або помилкова заява повинна стосуватися сфери, що хвилює людину, а “випадкові співрозмовники” не викликають підозри в щирості й природності своєї поведінки.

7. Демонстрація поінформованості. Цей прийом спрямований на нейтралізацію тих негативних емоцій обізнаного об’єкта, що в бесідах, пов’язаних із необхідністю оперувати “охоронюваними” відомостями, здійснюють своєрідну контрольну функцію. Застосування прийому усуває в співрозмовника почуття сторожкості, недовіри, формує в нього позитивні емоції до людини, яка у плані володіння даної інформацією є “спільником”, знає, можливо, навіть більше, ніж він сам.

Прийом використовується, коли оперативному працівнику відомі окремі деталі питання, з якого потрібно одержати додаткову інформацію. Уміле згадування у розмові навіть деяких дрібниць може створити враження доброї інформованості і спонукає до відвертості, але для цього слід мати достатній авторитет у співрозмовника, мати репутацію ділової та обізнаної особи та викладати інформацію тоном, що не припускає сумнівів.

8. Несподівана постановка прямого запитання. Прямі та неочікувані запитання, як правило, призводять до виникнення досить сильної емоції розгубленості. Тому вони задаються в очікуванні, що співрозмовник не встигне вчасно зорієнтуватися, не зуміє збрехати або уникнути відповіді.

Несподівані запитання бувають двох різновидів. Перші з них націлені на те, щоб просто викликати тимчасову розгубленість, другі – щоб викрити недобросовісність позиції особи (свідоме викривлення чи приховання істини). Але в обох випадках цей прийом створює можливість одержання інформації у вигляді мимовільної відповіді або фіксації особливостей мовних або поведінкових реакцій, за якими можна зробити відповідні висновки.

Запитання, що викликають у співрозмовника замішання або зніяковіння, дозволяють маскувати дійсні наміри оперативного працівника чи предмет його зацікавленості. Вони не мають на меті якимось чином впливати на існуючі відносини. Мета “викривальних” запитань завжди очевидна, і тому їх вплив на відносини, як правило, негативний. Тому досить важливими моментами для такої бесіди є передбачення працівником оперативного підрозділу можливих наслідків постановки прямих запитань та контролювання психологічного клімату в цілому, щоб відверта розмова не завела відносини у глухий кут (загострення чи, навіть, припинення стосунків). Звісно, якщо оперативний уповноважений бажає й надалі спілкуватися з цією особою.

Для успішного застосування цього прийому також рекомендується враховувати наступні умови: несподіване запитання не повинне бути пов’язане з темою попередньої розмови; його зміст не передбачає двозначної відповіді (лише “так” чи “ні”); за наявності мети викликати замішання ініціатор, після нетривалої паузи, сам пропонує шлях виходу з незручного становища.

9. Неповні відповіді. Прийом застосовується в тих випадках, коли тема становить взаємний інтерес, тобто співрозмовник також прагне знати позицію оперативного працівника. Короткі й неповні відповіді націлені не просто на активізацію пізнавальний процесів, але й на формування в протилежної сторони почуття невдоволення, навіть, стану роздратованості. Розрахунок простий: незадоволений відповіддю співрозмовник уточнює своє запитання, роз’яснює його, доповнює новими деталями.

10. Висловлення похвали, лестощів. Даний прийом припускає навмисне вираження уваги у формі похвали, лестощів, зацікавленості в тому, що говорить співрозмовник. Це ініціює більш активне продовження спілкування „для виправдання довіри”. Прийом особливо ефективний при спілкуванні з марнославними й честолюбними людьми. Звертання до почуття власної гідності, підняття престижу співрозмовника, його особистої значимості дозволяють встановити з ним більш тісні контакти й сприяють прояву щирості з його боку. Так, оперуповноважений А. одержав цінну інформацію, сказавши співрозмовнику, що той і раніше був відомий своїми незалежними та самостійними поглядами, а тепер, напевне, ще більш вільний у своїх зрілих судженнях. “Хотілося б у зв’язку з цим довідатися, – продовжував він, – що Ви думаєте з приводу...”.

Умови, яких слід дотримуватись для успішного застосування прийому: по-перше, він потребує попередньої підготовки у вигляді компліментів, по-друге, підкреслювати „достоїнства” співрозмовника краще, порівнюючи його з опонентом, з конкурентом. При цьому треба пам’ятати, що все добре в міру.

11. Прояв байдужості до слів співрозмовника. Прийом застосовується, коли в особи спостерігається велике бажання обговорити відомості, якими вона володіє, торкнутися в розмові відомої лише їй новини, якій вона надає немаловажного значення. Вираження байдужості до такої інформації, зневага нею, зачіпає самолюбство й тим самим стимулює до повідомлення додаткових даних, що підкреслювали б її значимість. Так, оперативний співробітник К., помітивши, що об’єкт прагне обговорити з ним якість питання, реагував на це досить байдуже, нічим не виказуючи своєї зацікавленості. Така реакція викликала у об’єкта бажання довести, що питання дійсно важливе, і він навів дані, що становили оперативний інтерес.

Умови, необхідні для успішного застосування даного прийому: по-перше, потрібно відчути, що співрозмовник “переповнений” відомостями. Це помітно з його поведінки, – він кидає часті погляди убік осіб, яких хоче перервати, не може спокійно сидіти на одному місці, починає жестикулювати сильніше, ніж звичайно тощо. По-друге, не можна в цей час нав’язувати свою тему розмови; по-третє, прояв байдужості з боку працівника оперативного підрозділу може спонукати співрозмовника до додаткового висловлення лише в умовах довірчості. Це фіксується з прагнення усамітнитися від “зайвих вух”. За відсутністю довірчості, байдужість оперативника до співрозмовника викличе лише відповідне розчарування і не спровокує подальших висловлень.

12. Вираження недовіри до слів співрозмовника. Вираження недовіри, “гра” на почутті власної гідності є ще більш ефективним прийомом порівняно з попереднім. Тут щодо слів співрозмовника навмисно проявляється сумнів або навіть відкрита недовіра у формі іронії, глузування, прямого обвинувачення в неправді, внаслідок чого безпосередньо зачіпається особистий престиж людини. Прийом використовується в розрахунку, що співрозмовник буде залучати все нові аргументи, доводячи свою правоту, отже, надасть відомості, які приховав би за інших обставин.

Умови, яких потрібно дотримуватися для забезпечення успіху при використанні цього прийому: а) співрозмовник повинен переживати ситуацію як приниження почуття власної гідності; б) висловлювання недовіри не може бути надто тривалим, інакше замість бажаного ефекту виникнуть перепони у вигляді психологічних бар’єрів для подальших взаємин в цілому. Варто пам’ятати, що використовуючи цей і попередній прийоми, потрібно дотримуватися почуття міри. Звертатися до нього недоцільно в тих випадках, коли співрозмовник не відчуває достатньої довіри або саму тему не вважає важливою.

13. Залучення співрозмовника до спору (суперечки). Для застосування прийому обираються питання, що цікавлять співрозмовника і напевно привернуть його увагу. Оперативний працівник навмисно заперечує співрозмовникові, втягуючи його в дискусію, наприклад, наводячи неправильну або неточну інформацію, приводить контраргументи, в усьому заперечуючи співрозмовнику, навіть свідомо перекручуючи його слова. Це викликає в останнього протест, змушує його вступити в словесну дуель, переконувати й доводити свою правоту. В запалі суперечки він може розкрити відомості, що становлять оперативний інтерес.

14. Прояв участі, розуміння або надання допомоги. Суть прийому полягає в створенні видимості співчутливого ставлення до стану чи вчинків співрозмовника – потенційного джерела інформації. Загалом надання допомоги людині, що потрапила в певне скрутне становище, стимулює прояв відвертості з її боку. Така допомога може бути обіцяна або здійснена реально у вигляді поради, вчинку, моральної чи матеріальної підтримки тощо. Піклувальне ставлення, у свою чергу, може допомогти у спрямовуванні джерела інформації на нові факти, що представляють оперативний інтерес, та здатне перешкодити виникненню у особи негативних настроїв щодо подальших довірчих взаємин з оперативним уповноваженим. Але при цьому, звичайно, мають враховуватися індивідуально-психологічні характеристики особи, її соціальний, в тому числі кримінальний, статус, професійні особливості, національність тощо. Люди товариські, екстравертовані – більш позитивно реагують на прояв до них уваги, ніж люди замкнені, інтровертовані, які нерідко воліють обходитися без допомоги інших. Особливо ефективний цей прийом при спілкуванні з особами, які дійсно потребують поради або допомоги. В деяких випадках можна за допомогою оперативної комбінації створити проблемну ситуацію, в подальшому використовуючи її для застосування прийому.

15. Схвалення слів, дій або вчинків. Прийом використовується в тому випадку, коли особа, яка цікавить працівника оперативного підрозділу, поглинена розв’язанням певної значущої проблеми, але існують сили, які цьому перешкоджають. Відіграючи роль однодумця, схвалюючи дії та вчинки співрозмовника, можна домогтися відвертості, спонукати висловитися з питань, що становлять оперативний інтерес. При цьому слід поводитися таким чином, щоб співрозмовник повірив у щирість вчинків оперативного працівника, який демонструє згоду, єдність або близькість точок зору з певного питання.

Даний і попередній прийоми пов’язані загальним елементом – проявом участі до співрозмовника, тому оперативному працівнику варто пам’ятати про основні правила їхнього застосування: по-перше, особа повинна відчувати потребу участі або хоча б не реагувати негативно на її прояв; по-друге, вона повинна вбачати певну вигоду для себе від спілкування з людиною, яка проявляє участь. Важливо враховувати, що співчутливе ставлення з боку партнера не повинне зачіпати почуття власної гідності особи. Якщо дії оперативного уповноваженого дають привід для виникнення в неї почуття ущербності – бажаний ефект досягнутий не буде.

16. Посилання на інших осіб та авторитети. Згадування про знайомство з відомими та значущими для співрозмовника особами, повідомлення їхньої думки по обговорюваному питанню стимулюють відвертість і допомагають зробити бесіду більш щирою. Можна апелювати також до думки опонентів чи конкурентів, на тих, до кого він відчуває неприязнь. Таке негативне почуття надає персональної зацікавленості особі в активізації дій щодо боротьби із суперниками. Цей прийом є спонукальною силою для людини, яка бажає звільнитися від конкурента в певній галузі діяльності. В останньому випадку співрозмовник буде прагнути розвінчати (усунути) свого “супротивника”, довести помилковість його точки зору й при цьому висловить додаткову інформацію з обговорюваного питання, можливо – саме потрібні відомості.

17. Демонстрація нерозуміння співрозмовника. Сутність цього прийому полягає в тому, що працівник оперативного підрозділу для досягнення своїх цілей навмисно демонструє нерозуміння співрозмовника. У відповідь тому доводиться робити докази, концентрувати їх, наводити додаткові аргументи та пояснення. Це нагадує хитрощі журналістів, коли „граючи нерозуміння”, вони одержують цікавий матеріал, чого важко досягти іншим шляхом.

18. Психологічно виправдане запитання або прохання. Іноді одержати потрібну інформацію допомагає психологічно виправдане звертання оперативного уповноваженого до співрозмовника. Такі запитання або прохання не повинні сприйматися як несподівані і не призначені для того, щоб збити його з пантелику. Навпаки, вони повинні природно випливати з попередньої розмови, відповідати ситуації, у якій проходить бесіда, і сформованим взаєминам між партнерами. Для ефективності даного прийому важливу роль відіграють почуття поваги та довіри, авторитетність працівника оперативного підрозділу, які формуються не обов’язково завдяки показникам у роботі, а, наприклад, за рахунок прояву позитивних якостей останнього у довірчих відносинах. Саме тоді прохання мають велику спонукальну силу, оскільки актуалізують мотив самоствердження, дають особі можливість відчути свою значимість.

19. Прояв “відвертості”. Якщо оперативний уповноважений зуміє справити враження відвертої людини, він може розраховувати на відповідну щирість. Із цією метою вигідно поділитися фактами, розповісти про деякі обставини свого життя, труднощі у роботі або особистому житті тощо. Факти можуть бути реальними або вигаданими, але повинні створювати враження щирих. Вони приводяться з розрахунку, що це змусить співрозмовника, який напевно теж зустрічався з подібними проблемами, бути більш відвертим не тільки з цих, але й з інших питань. Запуск психологічного механізму “обміну довірою” створює зручні умови для цілеспрямованого одержання інформації.

Таким чином, прийоми вивідування можуть бути досить різноманітними: від прямої постановки запитань до натяків, але вони завжди повинні виглядати природними у контексті загальної розмови і не потребувати значних інтелектуальних зусиль (в іншому випадку з великою ймовірністю “включиться” свідомий контроль за перебігом бесіди). Основне – глибше втягнути співрозмовника в детальне обговорення суті справи, і тоді він може мимовільно повідомити оперативно значущу інформацію.

ТЕМА №5: Психологічна характеристика маскування намірів та інтересу в професійному спілкуванні працівників оперативних підрозділів

1. Психологічні аспекти оцінки якості одержаної інформації

Свідоме прагненням особи надати неправдиву інформацію залежить, здебільшого, від цілей, які ставить особа щодо надання інформації працівнику оперативного підрозділу органів внутрішніх справ. У свідомості об’єкта, що займає у спілкуванні позицію конфронтації, одночасно існують два паралельних варіанти відповідей: один із них представляють дійсні факти, які співрозмовник з тих чи інших причин намагається приховати; інший – неправдиві відомості, які він прагне розповісти. Таким чином, особі доводиться лавірувати між правдою, яку вона не хоче повідомляти, та брехнею, що збільшує ризик її викриття.

Загалом висловлення інформованих людей можуть бути трьох видів: щирими, перекрученими (умисно зміненими), помилковими. Тому одержуючи від співрозмовника інформацію, слід спробувати відокремити його особисту думку з даного питання від наявних у нього відомостей, не виключаючи при цьому, що він сам може бути жертвою цілеспрямованої дезінформації.

Для зниження впливу чинника суб’єктивності в оцінці одержаної оперативної інформації практикують оцінку як змісту інформації, так і надійності її джерела. Тут можливі наступні варіанти: а) достовірна інформація і надійне джерело, б) достовірна інформація і ненадійне джерело, 3) недостовірна інформація і надійне джерело, 4) недостовірна інформація і ненадійне джерело. Інакше кажучи, достовірна інформація може надходити з ненадійного джерела і навпаки.

Сутність дублювання полягає в тому, що об’єкту доручається здобути інформацію, яка вже відома оперативному працівнику. Чи навпаки, дається завдання іншій особі, щоб перевірити відомості, які були надані співрозмовником. Спостереження полягає у безпосередньому сприйнятті особи, що перевіряється. Важливість самого спостереження обумовлена всеохоплюючим характером цього процесу, адже перевіряються різні аспекти наданої інформації, в тому числі поведінка та діяльність осіб, що представляють інтерес. Оперативний працівник в ході спостереження використовує наявні оперативні можливості (офіційні і негласні), спрямовує зусилля на збереження природності психічних проявів особистості. Експеримент – створення ситуації, що дозволяє спровокувати прояв прихованих намірів об’єкта (наприклад, спроба здійснити його підкуп через третіх осіб). Однією з переваг застосування експерименту є можливість створення штучних чи використання спеціально підібраних (організованих) ситуацій, що допоможуть особі більш виразно проявити себе, а відтак – дослідити її практично у “чистому” вигляді.

Відповідно до положень лінгвістики, будь-яке висловлення має предикативність, тобто співвідноситься з реальною дійсністю. На основі предикативності будується внутрішня програма висловлення (план мовних побудов). При побудові фальсифікованого висловлення у свідомості особи перемежовуються правда і неправда, вони постійно співставляються для введення в мову необхідних елементів та втаємничення інших, після чого вводяться обрані одиниці інформації. Ця обставина знаходить своє відображення на невербальному рівні, що й визначає можливість розпізнання фальсифікації. У методичному плані пошук помилкових елементів здійснюється переважно за допомогою двох методів: контент-аналізу та реєстрації невербальних ознак поведінки.

Сутність контент-аналізу полягає у виділенні в тексті або мовленні деяких ключових одиниць змісту (понять, символів, слів), підрахунку частоти їхнього вживання, визначенні їхньої сполучуваності один із одним і загальним змістом. Застосування цього методу дозволяє звернути увагу на ті місця фальсифікованого повідомлення, де автор, зазнаючи певних труднощів, вживає не характерні як для його індивідуального мовлення, так і для спілкування певної соціальної групи слова і словосполучення.

Метод реєстрації невербальних ознак поведінки передбачає фіксацію динаміки емоційно-вольових станів особи під впливом стресової ситуації. Коли об’єкту ставиться несподіване запитання, то його реакція знаходить своє відображення в інтонації, міміці, жестах, позі, ході, дистанції між співрозмовниками, погляді та мимовільних психофізіологічних проявах. Так, наприклад, якщо співрозмовник періодично відволікається від основної теми розмови, намагається “відійти в бік”, робить тривалі паузи – це може свідчити про те, що останній намагається повідомити неправдиві відомості чи втаємничити певну інформацію. А тому, знаючи особливості поведінки джерела, працівник оперативного підрозділу, навіть без перевірки наданих йому відомостей, може визначити ступінь правдивості інформації.

В процесі професійного спілкування працівнику оперативного підрозділу доцільно застосовувати такий психологічний прийом як „викорінення брехні”, що полягає в активному виявленні неправдивої інформації, яка надходить від співрозмовника. При використанні цього прийому оперативний уповноважений “випадково” ловить особу на брехні, після чого починає відноситись до нього з певною підозрою, загострюючи обстановку недовіри. Це досить часто здійснює позитивний психологічний вплив на об’єкта, який потім з метою реабілітації повідомляє працівнику міліції підстави такої поведінки.

Безумовно, що оцінка вірогідності інформації багато в чому залежить від професійної майстерності оперативника. Уміння оцінювати співрозмовника в процесі спілкування включає здатність:

– уважно слухати зміст висловлень;

– аналізувати мовлення з метою оцінки особистості співрозмовника;

– інтерпретувати невербальні прояви його поведінки;

– миттєво враховувати вербальні та невербальні прояви при управлінні процесом спілкування.

 

2. Психологічні аспекти маскування інтересу до обговорюваних питань

 

Одне з найважливіших завдань, що стоїть перед оперативним працівником у ході цілеспрямованої бесіди, полягає в прихованні свого професійного інтересу по певних питань. При цьому потрібно враховувати природне прагнення людини зрозуміти мотиви й інтереси партнера по спілкуванню. Вивідування може бути успішним лише в тому випадку, коли поведінка оперативного уповноваженого сприйматиметься співрозмовником як природна і не викличе підозр. Для вирішення цього завдання необхідно мати на увазі наступне:

1) привід для вступу в бесіду повинен відповідати умовам, у яких вона проводиться;

2) тема, з якої починається спілкування, повинна бути нейтральною чи становити інтерес для співрозмовника;

3) вступ у контакт, початок бесіди та її проведення оперативним працівником повинні відповідати нормам спілкування соціального середовища співрозмовника;

4) перехід до обговорення ключових питань повинен здійснюватися поступово та психологічно виправдано.

Мета бесіди має бути замаскованою професійними (наприклад, журналістськими, адвокатськими, комерційними) або науковими інтересами (збір матеріалів для написання звіту, статті, огляду), особистим зацікавленням. Можна природно пояснити свій інтерес до даної теми бажанням розібратися в даному питанні, дійти до істини; прагненням відстояти свою точку зору, переконати співрозмовника; вираженням „щирого” інтересу до обговорюваної проблеми.

При формулюванні питань необхідно акцентувати увагу на другорядних моментах, а ключову інформацію – з’ясовувати в нейтральному, байдужому тоні, не виказуючи свого інтересу до неї. Щоб відволікти співрозмовника від обставин, підлягаючих з’ясуванню, слід створити видимість, що основний зміст бесіди полягає в інших питаннях. Аналогічна тактика використовується для того, щоб приховати неповноту наявних даних: питання, засновані на здогадах і неперевіреній інформації, рекомендується надавати у формі натяків або таким чином, щоб у випадку сторожкості співрозмовника повернути їх на жарт. Сумнівні обставини викладаються в загальному вигляді, щоб помилковою деталізацією не розкрити свою недостатню поінформованість.

Якщо співрозмовник все ж таки відчує або здогадається, що в нього намагаються вивідати закриту інформацію, то варто:

– висловити здивування, подив або навіть обурення тим, що співрозмовник “так” це зрозумів;

– перевести розмову на іншу, нейтральну тему;

– послатися на свою непоінформованість та незнання того, що дане питання становить таємницю;

– спробувати розвіяти підозри, підкресливши незацікавленість у даній інформації або пояснивши, що вона потрібна для якихось малозначних цілей;

– звести розмову до жарту.

Тактика поведінки оперативного працівника на цей випадок повинна відпрацьовуватися заздалегідь. Йому потрібно передбачати можливі ускладнення й готуватися до них завчасно. Якщо при їх виникненні він виявиться нездатним дати правдоподібну відповідь на задане запитання, це викличе сторожкість і навіть підозріле ставлення, а в підсумку призведе до згортання бесіди чи інших небажаних наслідків.

Однією з форм приховування й захисту інформації є дезінформація об’єкта взаємодії. Основна проблема тут полягає в забезпеченні вірогідності сконструйованого інформаційного конструкту. Дезінформування тільки тоді досягне мети, коли в конфронтуючої сторони не виникає сумнівів в істинності наданих їй відомостей. В іншому випадку можна досягти протилежного ефекту, оскільки розкриття супротивником факту дезінформації скоротить сферу подальшої взаємодії чи взагалі її унеможливить.

Дезінформація здійснюється шляхом маскування ознак інформаційного портрета об’єкта захисту під ознаки інформаційного портрета „сурогатного” об’єкта (об’єкта-замісника). У цьому процесі важливим є як продуманість вихідної версії, так і бездоганність її реалізації. Вихідна версія повинна передбачати комплекс заходів, спрямованих на імітацію ознак „сурогатного” об’єкта, розподілених у часі, можливо – й у просторі. Причому, чим менше при цьому використовується неправдивих відомостей, тим складніше розкрити дезінформуючий характер такого інформаційного портрета.

Використовують наступні способи дезінформування, комбінуючи їх у різних варіантах:

1) заміна деяких реквізитів інформаційних конструктів, що підлягають захисту, ознаками інформаційних портретів інших „відкритих” об’єктів. У цьому випадку обмежуються розповсюдженням версії про інший об’єкт, видаючи в якості його ознак ознаки об’єкта, який необхідно захистити. Наприклад, здійснюється розробка та впроваджується продукція подвійного застосування (військового та цивільного). Поширення інформації про виробництво суто цивільної продукції є надійним прикриттям варіантів її військового призначення;

2) розповсюдження „сурогатної” версії з ознаками, запозиченими від інформаційних портретів декількох супутніх реальних об’єктів. Шляхом поєднання ознак, що відносяться до різних конструктів, можна нав’язати супротивнику хибне уявлення про роботи, які ведуться, не імітуючи додаткових ознак;

3) поєднання справжніх і „сурогатних” ознак, причому останніми заміняється незначна, але найбільш значуща частина інформації про об’єкт захисту;

4) зміна окремих інформаційних вузлів зі збереженням загальної частини інформаційного портрета.

Аналіз ефективності проведеної зустрічі, особливостей спілкування, вірогідності висловлень співрозмовника та одержаної інформації загалом доцільно провести відразу після її завершення, оскільки згодом частина інформації забувається. Разом із тим, до узагальнення результатів рекомендується, по можливості, повернутися через деякий час, коли згасне емоційна напруга і зменшиться її вплив на психологічний механізм оцінки минулих подій.

 

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

ТЕМА № 1: Теоретико-методологічні засади психології ОРД

З дисципліни: «Психологія ОРД».

Категорія слухачів: курсантів навчально-наукового інституту підготовки кадрів кримінальної міліції НАВС

Навчальна мета: загальна характеристика предмета. Загальнотеоретичне уявлення поняття й сутності психології оперативно-розшукової діяльності. Структура психології ОРД як предметної діяльності: психологія суб’єкта ОРД, психологія об’єкта ОРД, психологія оперативно-розшукових заходів. Організаційно-функціональні компоненти психології ОРД: конструктивний компонент; організаційний компонент; проектувальний компонент.

Розвиваюча мета: активізувати пізнавальну активність курсантів, сприяти розвитку професійної ерудованості, підвищення загальної культури і обізнаності.

Виховна мета: формування й розвиток у курсантів методичних вмінь щодо вивчення, аналізу







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.95.131.208 (0.03 с.)