Психологічні особливості допиту

Допит є однією з найбільш важливих слідчих дій. Оскільки він здійснюється під час безпосереднього спілкування з конкретною особою, основне значення тут має пізнавальна та комунікативна діяльність слідчого. Найчастіше провадиться допит підозрюва­них, обвинувачених, свідків, потерпілих. Хоча існує суттєва різ­ниця у соціальному та кримінально-процесуальному статусі осіб вказаних категорій, їх допит за психологічними критеріями зміс­товної та динамічної сторін має певні загальні характеристики. Перш за все, допит будується поетапно:

попереднє вивчення та аналіз обставин злочину;

психологічна підготовка до допиту;

виконання процедури суто допиту (допитування);

фіксація ходу та результатів допиту;

аналіз та оцінка результатів допиту.

З вказаних етапів перший та останній виконуються поза кон­тактом із допитуваним, другий та четвертий є частково контак­тними.

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

По-друге, ефективність допиту залежить значною мірою від ретельності попереднього вивчення особистості допитува­ного. Слідчому необхідно одержати інформацію про його жит­тєвий шлях, професію, освіту, соціальний статус, умови ро­боти, спосіб життя, типові форми поведінки, зацікавлення та уподобання, психологічні властивості та якості, ставлення до злочину тощо. Безпосередньо під час допиту пізнається рівень загальної культури та розвитку допитуваного, особливості його мови, міміки та пантоміміки, психологічні стани та реакції, го­товність до співробітництва або ж негативне ставлення до слідс­тва і т. ін. Оскільки в процесі допиту відбувається не тільки збір інформації, але й психологічний вплив, є сенс визначитися зі схильністю особи до навіюваності, її комунікативністю, загаль­ною тривожністю та агресивністю тощо.

Основними методами одержання зазначеної інформації є: безпосереднє та опосередковане (за допомогою інших осіб) спостереження; бесіда;

аналіз дій і поведінки під час вчинення злочину та в зви­чайних умовах життєдіяльності;

метод експертних оцінок, тобто одержання інформації від обізнаних осіб;

психологічний експеримент - вивчення поведінки допиту­ваного у спеціально створених умовах.

Третя характеристика допиту- необхідність встановлення психологічного контакту, розвитку комунікативної взаємодії. Орієнтація щодо можливості встановлення психологічного кон­такту відбувається, насамперед, за допомогою своєрідних (особ­ливо позамовних) ознак у поведінці допитуваного. Спеціалісти розрізняють два їх типи: пускові (породжуючи контакт) та коре­гувальні (ті, що змінюють характер комунікації).

За допомогою невербальних ознак можна зробити висновок про актуальний емоційний стан допитуваного: здивування - очі широко розкриті, брови підняті вгору, рот напіввідкритий; страх - очі та брови, як при здивуванні, губи міцно зціплені,

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

щелепи стиснуті; сором - пальці знаходяться біля губ, зібрані пучкою; самопідбадьорювання - пальці рук переплетені; збен­теження, зніяковілість - пошкрябування й потирання шкіри пальцями, маніпулювання предметами; схвильованість - заку­шування губ, похитування головою, відкидання волосся, вовту­ження на стільці, тощо.

З метою вивчення особистості допитуваного, встановлення та підтримання з ним психологічного контакту, Л.Б. Філоновим було запропоновано методику контактної взаємодії, що перед­бачає послідовне проходження наступних шести стадій:

1)накопичення згоди;

2) пошук спільних або подібних зацікавлень;

3) визначення принципів та якостей, що пропонуються для спілкування;

4) виявлення якостей, небезпечних для спілкування;

5) індивідуальний вплив та адаптація до партнера;

6) вироблення спільних правил взаємодії.

Першій стадії - накопичення згоди - притаманні функції зняття психологічних бар'єрів та напруженості. Реалізація цих функцій забезпечується такими прийомами: «прочитування стану» - допитуваному повідомляється про його переживання на основі сприймання невербальних ознак (тремтіння, потіння, почервоніння, заїкання); «співвіднесення запитань» - допиту­ваному ставлять тільки ті запитання, що передбачають стверд­жувальні відповіді, згоду. Інформативними щодо успіху в реалі­зації цієї стадії є скорочення пауз після поставлених запитань, зменшення односкладових («так», «ні») та реактивних відпові­дей, збільшення кількості висловлення власних думок, пояс­нень та доповнень.

Функціями другої стадії - пошук спільних або подібних за­цікавлень - є формування стану задоволення спілкуванням, створення єдиного психологічного та інформаційного поля. Тут використовуються прийоми: «перерва» (цікава бесіда на загаль­ні теми довільно переривається ініціатором); «демонстрація зацікавлення»; «деталізація цікавості» до окремих суджень;

«проблема» — повідомлення слідчим інформації про проблему з метою почути від контактера можливі варіанти її вирішення; «переключення» - повідомлення про інші проблеми для розши­рення поля позитивних емоцій. Показниками успішності даної стадії може бути поява у контактуючих спільного лексикону; спогадів із кола тем, що обговорюються; знаходження взаємо­прийнятних тем для обговорення.

На третій стадії - визначення принципів та якостей, що про­понуються для спілкування - відбувається обмін інформацією про індивідуальні принципи та цінності контактерів; усвідом­лення очікувань партнера по спілкуванню; формування готов­ності до прийняття його якостей (почуття гумору, погляди та цінності). На цій стадії застосовуються такі прийоми: «підбиття підсумків» - періодичне узагальнення предмету бесіди; «подіб­ність думок» - спеціальні висловлювання щодо ідентичності ро­зуміння чогось; «солідаризація» - висловлювання про ідентич­ність дій та способів вирішення проблеми; «виправдовування очікувань» - вислови-підтвердження щодо очікуваної відповіді або дії. Показниками успішності є визначення власних якос­тей та особливостей; повторення певних циклів висловів типу «відверто кажучи», «скажу щиро, що...»; повідомлення парт­нера про власні пріоритети («звичайно я...», «я б зробив...», «я звик...» таін.).

Четверта стадія — виявлення якостей, небезпечних для спілкування - виконує функції встановлення якостей, які партнер приховує, оцінювання їх значущості; розуміння си­туацій, коли ці якості можуть виявитися. На цій стадії ви­користовуються прийоми: «пропонування дискусії» - сти­мулювання обговорення негативних якостей особистості; «висловлювання сумнівів» - недовіра до деяких повідомлень партнера по спілкуванню; «зіставлення протиріч» - свідомий пошук та акцентування уваги на суперечливості наданої ін­формації; «добудовування» - стимулювання до підведення підсумків, узагальнення того, що не договорено; «очікуван­ня» - партнера інформують щодо висловлювань, які містять

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГ*⁴¹** ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНИХ ЯІ*

_____________

протиріччя, але без належного висновку. На успішність^⁰' ходження стадії вказують випереджуючі заперечення №^ПУ' «Ви думаєте, що я...», «Ви хочете сказати...»; намаґ*^ння створити дискусійну або суперечливу ситуацію, «пост^^ити всі крапки над «і».

Функціональним змістом п'ятої стадії - iHdueidyafi^HUU вплив та адаптація до партнера - є корекція поведінки №V^T~ нері щодо небезпечних та негативних якостей; реалізації ^син" хронної комунікативної поведінки, спільний самоконтР^ОЛЬ-На цій стадії застосовуються такі прийоми: «підказка» -#^KI4^O у партнера спостерігається складність вибору: «Я б на b&^⁰^ місці...», «Краще, якби ви...»; «акцентування дій» -кол^1>спе" ціально підкреслюються дії, що суперечать досягненню ґ^п1ль" ної мети; «превентивні дії» - намагання пом'якшити ситУ^ац1ю при небезпеці прояву негативної реакції: «Ви не ображаі^іТЄСЬ' але я скажу...», «Ви не гнівайтесь, але я повинен...»; '^DIVCl зування на небажану властивість» - «Незважаючи на ^ваше нетерпіння...», «Враховуючи вашу запальність, я все Ж і""" повинен...»; «акцентування бажаності співробітництва» " ^П1Д~ креслювання можливості спільних дій: «Оскільки ми о"^идва розуміємо...», «Враховуючи, що ми можемо разом вир'^шити питання...». Показниками успішності реалізації цієї ^стаді* слід вважати ефект «бумеранга» - визнання правильно^^{1 Д1И} партнера; пропозиція вирішувати питання так, як він іі^{е П}Р°' понує.

На шостій стадії контакту - вироблення спільних і\Р^авил взаємодії - відбувається побудова довірчих стосунків. 30^СТОСО" вуються наступні прийоми: «звертання за порадою»; проп¹'^3114151 вирішити проблему разом; «визначення наявності бороті^{11 мо}" тивів» - актуалізація протиріч мотивів поведінки партв^еР^{а п0} спілкуванню для спільного опрацювання визначеної про^І'Р^ами> Показниками успішності реалізації стадії виступають пі^дкР^ес~ лювання спільності рішень, цілей тощо; інформування паР^тнеР^а про наступні дії висловлюваннями типу «Як ми виріши-'¹¹¹""*' «Як ми домовилися...».

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ________________________

Використання методики Л.Б. Філонова дозволяє не тільки вивчати допитуваного, але й регулювати процедуру допиту за­галом.

Четвертою характеристикою допиту є необхідність подолан­ня опору зацікавлених у неефективності розслідування злочину осіб (переважно підозрюваних та обвинувачених), які відмовля­ються свідчити або свідомо надають неправдиві чи обмежено правдиві свідчення.

Така ситуація зумовлюється, насамперед, специфічними емоційними станами цих осіб:

1) страх втратити волю, звичний спосіб життя, можливість опинитися в пенітенціарній установі;

2) тривога, страх розплати, наступного покарання, що виклика­ють депресію, погіршення самоконтролю, пригнічення психіки;

3) побоювання помсти з боку співучасників;

4) агресія, ворожість до співробітників дізнання та слідства, свідків, потерпілих, інших осіб.

Разом із тим, можна виділити низку емоційних станів, різ­ною мірою сприятливих для розслідування:

1) невизначеність - коли допитуваний не має можливості пе­редбачити ситуацію, керувати нею;

2) страх, що про негідну поведінку дізнаються рідні, близькі, сусіди, співробітники;

3) щире каяття та жаль про вчинене.

П'ята характеристика допиту полягає в тому, що за наявності свідомої протидії допитуваного виникає необхідність у варію­ванні умов проведення допиту та застосуванні сукупності ме­тодів і засобів психологічного впливу.

Припустимим методом психологічного впливу є, насампе­ред, переконання - логічне обґрунтування думок, виважена аргументація своєї позиції. Оскільки ситуація допиту має емо­ційно насичений характер, це полегшує застосування навіюван­ня — впливу, побудованого на переживанні сильних емоційних станів, що знижують критичність сприйняття та оцінювання. Не звертаючись тут до численних і тривалих наукових дискусій

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНІ ____________ ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

про припустимість чи неприпустимість впливу на процесуаль­ну особу через підсвідомість, зазначимо, що для реалізації на­віювання неприпустимий обман, тобто активна дія, пов'язана з повідомленням неправдивої інформації або з перекручуванням істини. Але дезорієнтація можлива і необхідна, оскільки вона не є викривленням фактів, а лише своєрідним використанням достовірної інформації у психологічно насиченій ситуації допи­ту, коли достовірні факти можуть набути в очах допитуваного особливого значення та суб'єктивно свідчити про більшу, ніж насправді, поінформованість слідчого про взаємозв'язок подій у справі.

Як зазначає О.Р. Ратінов, застосування психологічного впливу повинне відповідати таким критеріям: а) юридичному (відповідність закону, збереження прав і свобод громадян); б) етичному (прийнятність з позицій моралі та норм професійної етики); в) гносеологічному (пізнавальна надійність та наукова обґрунтованість методів, що використовуються); г) психологіч­ному (врахування психологічних особливостей ситуації спілку­вання та індивідуальних особливостей її учасників). Всі ці кри­терії находяться у певному взаємозв'язку і взаємозалежності.

Виходячи з засобів одержання і доказового значення, інфор­мація поділяється на три групи: 1) відомості, одержані проце­суальним шляхом, що мають доказове значення та закріплені відповідним чином; 2) відомості, одержані непроцесуальним шляхом (бесіди, телефонні запити тощо), що стосуються пере­важно особи допитуваного; 3) інформація, одержана оператив­ним шляхом.

Інформація першого виду може бути повідомлена будь-яким способом: її можна продемонструвати, назвати її джере­ло, сповістити під час допиту і, нарешті, лише згадати про неї в бесіді. Інформація другого виду може бути реалізована як шляхом ознайомлення з нею допитуваного, так і згадуванням в процесі допиту. Реалізація інформації третього виду можли­ва тільки у вигляді окремих реплік, натяків, зауважень тощо (наприклад, повідомлення допитуваному окремих другорядних

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

деталей його життя, зв'язків; демонстрація справжніх докумен­тів, фотографій, що не стосуються справи, але характеризують його).

Окрім інформаційних, для подолання опору зацікавлених осіб можуть бути застосовані різноманітні засоби психологіч­ного впливу, причому реалізуючи засіб, необхідно уважно за ними спостерігати та ретельно фіксувати їх емоційні, мімічні, інші невербальні прояви. Це дозволяє гнучко варіювати такти­ку допиту, забезпечуючи бажану регуляцію стану допитуваного і динаміку спілкування. Наприклад, якщо під час з'ясування певного питання слідчий спостерігає розгубленість, тривогу, по­червоніння шкіри обличчя та посилене потовиділення, доцільно більш докладно зупинитися саме цьому, конкретизувати одер­жану інформацію.

Найбільш розповсюдженими методами психологічного впли­ву є наступні.

1. «Використання психологічних особливостей особистості допитуваного» - сутність методу полягає в урахуванні слідчим як на етапі встановлення контакту, так і безпосередньо під час допиту, відомостей про характерологічні риси допитуваного, його домагання, самооцінку, систему його стосунків у сімейно-побутовій та професійній сферах, домінуючі мотиви поведінки тощо. Наприклад, якщо допитуваний має хворобливе самолюбс­тво та перебільшений рівень домагань, під час допиту доцільно показати реальну можливість слідства одержати потрібні відо­мості від іншої особи, що значною мірою знижує його цінність як джерела інформації і зачіпає самолюбство.

2. «Використання або створення стану емоційної напруже­ності» - базується на тому, що в стані емоційної напруженос­ті у особи суттєво знижується здатність здійснювати свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та своєю поведінкою. Так, якщо допитуваний відмовляється від дачі показань або дає неправдиві свідчення, перебуваючи при цьому в спокійному, врівноваженому стані, буде доцільно шляхом надання певної ін­формації (повідомлення про затримання співучасника, виснов-

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНІ ____________ ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

ків експертизи, пред'явлення речових доказів тощо) викликати у нього емоційну напруженість, відчуття дискомфорту.

3. Близьким до попереднього є метод «використання ефекту раптовості» - його сутність полягає в несподіваній для допиту­ваного появі фактів та обставин, що доводять неправдивість його свідчень. Цей прийом не зводиться до емоційної напруженості, оскільки раптово подана інформація може мати переконуючий вплив і на раціональну сферу особистості, схиляючи допитува­ного до усвідомлення необхідності давати правдиві показання. Наприклад, свідчення несподіваного для допитуваного свідка мають, як правило, безсумнівний переконуючий вплив. Разом із тим, раптова надана інформація здатна у частини емоційно рухливих, збуджуваних допитуваних викликати й стан емоцій­ної напруженості.

4. «Припущення легенди» - реалізація цього методу полягає у створенні в процесуальних межах таких умов, що видаються допитуваному природними. Наприклад, він одержує можливість ознайомитися з паперами, що знаходяться на столі слідчого в момент «вимушеної» його відсутності в кабінеті; «випадково» залишається віч-на-віч із співучасниками. Ефективним може бути розміщення у кабінеті слідчого речей та предметів, тотож­них тим, що фігурують у справі як розшукувані.

5. «Вільної розповіді» - допитуваному надається можливість в оповідній формі, докладно, без обмежень часу та деталізуючи запитань, викласти свій варіант послідовності подій. Протягом розповіді слідчий аналізує інформацію, відшукуючи протиріч­чя, на які в подальшому спрямовує допит. У цьому випадку до­сить інформативними є обмовки, паузи, повтори, що робить до­питуваний.

6. «Максимальна деталізація свідчень» - є своєрідним до­повненням та продовженням попереднього методу. Справа в тому, що людині дуже складно обміркувати неправдиві свідчен­ня до найдрібніших деталей. Слідчий, ставлячи допитуваному перелік запитань щодо подробиць певного факту, примушує його самостійно встановити протиріччя у власних показаннях.

 

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Наприклад, якщо допитуваний стверджує, що в певний час він був у кінотеатрі, то слідчий уточнює, який фільм він дивився, на якому місці сидів, чи зберігся квиток, як після сеансу дістав­ся додому, тощо, при цьому доходячи висновку про достовір­ність чи недостовірність його алібі.

Застосовуючи метод, слід враховувати, що інформативними показниками можливої неправдивості свідчень можуть бути, з одного боку, докладні відповіді на всі без винятку запитан­ня слідчого, а з іншого — цілковита неможливість відповісти на ці запитання, оскільки, виходячи з загальних особливостей запам'ятовування, людина здатна пригадати приблизно 60% ін­формації.

7. «Послідовність пред'явлення доказів» - метод використо­вується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів різ­ної значимості, що спростовують свідчення допитуваного. На­приклад, якщо у розпорядженні слідчого є знаряддя вбивства, деякі вкрадені й вилучені під час обшуку речі, негативна харак­теристика з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці зло­чину, то, враховуючи, що ефективність використання методу збільшується під час пред'явлення доказів у міру зростання їх значимості, їх доцільно наводити у такій послідовності: нега­тивна характеристика - слідові відбитки — вкрадені речі - зна­ряддя вбивства.

8. «Пред'явлення контрдоказів» - передбачає спростування кожного неправдивого свідчення конкретним доказом. Так, за­перечення присутності на місці злочину відразу ж спростовуєть­ся висновком експертизи про залишені відбитки пальців; на­ступне свідчення про знаходження в певний час у певному місці спростовується відповідними повідомленнями свідків. Слідча практика доводить, що декілька таких послідовних спростувань припиняють опір обвинуваченого.

9. «Поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого темпів допиту» — дія методу заснована на тому, що інтенсивний темп не дозволяє допитуваному ретельно обмірковувати варіан­ти відповідей і концентрувати увагу на деталях, що викривають

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНІ ____________ ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНИХ СЛІДЧИХ ДІЙ

неправдивість свідчень. Підвищує ефективність методу зміна темпу: малозначущі запитання надаються повільно, з великими паузами, чим створюється відчуття спокою, монотонії, навіть нудьги, викривальні - у прискореному темпі. Внаслідок цього створюються передумови для підвищення емоційної напруже­ності: нав'язаний темп бесіди порушує індивідуальну ритміку допитуваного, виникає негативне збудження у корі великих пів­куль, бурхливо розвивається втома нервових центрів, знижуєть­ся свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою тощо.

Окрім зазначених, як допоміжні для подолання протиборс­тва допитуваного можна рекомендувати також використовувати неспецифічні для процесуальної діяльності, загальновживані в будь-якому спілкуванні методи:

а) асоціація за суміжністю - демонстрування місця події або його фотографії асоціює спогади про власні дії та переживання;

б) схожість-подібність — демонстрування речей, об'єктів, що безпосередньо не стосуються справи, але ізоморфні (подібні, схожі) справжнім, також збуджує аналогічні (на момент події) переживання;

в) контрастність - демонстрування чи бесіда про контрастні властивості предметів, явищ, подій (наприклад, здоров'я - хво­роба, модельне взуття - чоботи тощо);

г) перифраза - повторення своїми (тобто іншими) словами проблемної, неправдивої, спірної інформації про подію;

д) демонстрація «незаповненості» - акцентування, підкрес­лювання розірваних зв'язків у розповіді, «білих плям», тощо;

є) інерція - створення настрою максимальної захопленості бесідою на сторонні теми, а потім - раптове запитання стосовно справи.

Таким чином, допит - це складний акт комунікативної взає­модії, за якої професійна майстерність слідчого значною мірою зумовлена не тільки рівнем його професійної підготовки та до­свідом роботи, але й наявністю певних психологічних здібнос­тей до цього виду діяльності.

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ________________________