Розділ 7. Психоемоційна напруженість у діяльності слідчого, шляхи її подолання та профілактики

7.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ПСИХОЕМОЦІЙНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ ТА її

ДЕТЕРМІНАНТ

Психоемоційну напруженість можна визначити як психіч­ний стан, що виникає за наявності внутрішньоособистісного протиріччя, яке сприймається та переживається людиною як значуща для неї психологічна проблема та викликає внутрішню роботу свідомості, спрямовану на її подолання.

Останніми роками значно зросла актуальність проблеми адаптації персоналу МВС до таких умов професійної діяльності, що викликають у них значну психоемоційну напруженість. До категорії осіб, найбільш схильних до психоемоційної напруже­ності, можна віднести працівників міліції, а серед них - праців­ників слідства. Так, за даними дослідження кафедри юридичної психології КНУВС, кожна друга службова ситуація сприймаєть­ся працівниками слідства як екстремальна, тобто така, що міс­тить в собі елементи напруженості та небезпеки⁸.

Виникнення психоемоційної напруженості у працівників до-судового слідства провокують:

1) психологічні стани суб'єктів, що виникають у процесі роз­слідування злочинів (зіткнення зі складними ситуаціями: го­товності, ставлення до неї та її попередня оцінка, очікування та прогнозування);

2) дія механізмів психологічного захисту в процесі розгор­тання складної ситуації, пов'язаної з розслідуванням злочину;

⁸ Андросюк В.Г. Екстремальна ситуація: діяти обережно! // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ - № 2. - К.: УАВС, 1996

 

 

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3) емоційні переживання, що супроводжують процес

розслідування;

4) когнітивні репрезентації, тобто особливості розуміння зна­чення деяких ситуацій для успішного розслідування злочину;

5) зіткнення інтересів учасників розслідування з вимогами реальної ситуації;

6) динамічний характер розслідування.

Ситуації, що призводять до появи стану психоемоційної на­пруженості, характеризуються певною взаємодією зовнішніх і внутрішніх чинників, які сприяють або перешкоджають її подо­ланню даною особистістю.

До зовнішніх або об'єктивних детермінант психоемоційної напруженості належать:

обмежений термін вирішення складної ситуації (брак часу, необхідного для використання всіх можливостей людини, зокрема, потенційних і резервних; недостатність самих можливостей);

невідповідність існуючих засобів ступеню складності за­вдання, що потребує вирішення, зокрема, їх непередбачу-ваність;

наявність ризику для здоров'я, а за певних умов - і для життя людини;

протистояння оточення, створення ним перешкод на шля­ху розслідування злочинів;

плинність обставин (наприклад, метеорологічні умови, на­явність пожежо- та вибухонебезпечних матеріалів); несприятливий збіг обставин під час розслідування зло­чинів;

відсутність будь-якої допомоги (якщо індивіду доводить­ся напружувати власні сили на межі можливого, це при­зводить до фрустраційних станів, депресій, а згодом і до психічних травм, зводячи нанівець усі зусилля). Розглянуті зовнішні чинники не є безумовно вичерпними, а лише типовими для ситуацій, що сприяють психоемоційній

СЛІДИШ V, Шлллші л*,

напруженості, бо кожна ситуація неповторна, хоча й має певні

спільні ознаки.

Внутрішні чинники слід розглядати на двох рівнях: психоло­гічному та соціально-психологічному. В якості психологічних чинників психоемоційної напруженості можуть бути виділені

наступні:

відчуття власного безсилля, усвідомлення неможливості подолання складної ситуації. Існує думка, що людина може впоратися з будь-якою ситуацією, і можна навести безліч прикладів, коли навіть у надзвичайно складних си­туаціях знаходиться бажаний вихід. Але буває й так, що в досить простих ситуаціях люди зі значним вольовим по­тенціалом не здатні подолати труднощі внаслідок песиміс­тичної оцінки своїх можливостей;

наслідки сильного стресу або тривожність особистості, яка здатна уявити занадто жахливу та загрозливу картину си­туації;

усвідомлення ризику для власного здоров'я або життя, що може стати «блоком» чи «ступором» цілеспрямованої по­ведінки особистості;

процес пошуку найкращого рішення. Усім відомі ситуації, коли ми, за певних умов, обираємо той чи інший спосіб вирішення завдання. Проте відомі і так звані стандартні ситуації, у яких ми знаємо, що і як робити. Коли такі си­туації видозмінюються, постає проблема пошуку кращого (оптимального) варіанту з числа наявних. У такому випад­ку цілісність інформації виступає спонукальним момен­том вибору найкращою рішення;

боротьба мотивів («хочу і можу», «бажаю і повинен»). Без­перечно, певна невизначеність між зазначеними положен­нями може звести нанівець будь-які оптимальні дії в тих ситуаціях, коли вони стають не тільки неоптимальними, але й недоречними. Неспівпадіння бажань та можливос­тей викликає дисонанс, який перешкоджає ефективності діяльності;

 

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

боротьба з «самим собою», що спонукається внутрішньою невизначеністю людини у своїх потенційних можливос­тях. Ця дуже складна індивідуальна проблема може стати значною перешкодою в досягненні поставленої мети; вольова мобілізація зусиль (перша зустріч з проблемою; важко наважитись зробити перший крок; розгубленість під час виникнення непередбачуваних обставин тощо). Коли людина потрапляє в ситуацію, з якою раніше не зус­трічалася, не знає, як її подолати, виникає стан психічної та нервової напруженості;

психічна перевантаженість, виснаженість, брак емоційно-вольової готовності до дій;

негативні психічні стани (невпевненість у собі, психоло­гічна неготовність, пригніченість, апатія тощо); функціональна неготовність до реалізації мети (недостат­ність знань, умінь, навичок).

Серед соціально-психологічних чинників можна виокремити такі:

надходження великої кількості інформації одночасно; недостатнє та несвоєчасне надходження необхідної інфор­мації. Відомо, що чутки у зацікавленому середовищі роз­повсюджуються дуже швидко, дезінформуючи особу, тому своєчасність надходження інформації сприяє оптимізації процесу пошуку відповідного алгоритму дій; нерозуміння вимог керівництва; необхідність термінового прийняття рішення; відсутність або недостатність досвіду подолання складних ситуацій;

усвідомлення відповідальності за кінцевий результат (тя­гар відповідальності за власні дії);

обмеженість певних можливостей (інтелектуальних, фі­зичних, емоційних, функціональних) і засобів (інструмен­тів, приладів, машин тощо).

Психологічна підготовленість особи до слідчої діяльності ви­являється, насамперед, у:

РОЗДІЛ 7. ПСИХОЕМОЦІЙНА НАПРУЖЕНІСТЬ У ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧОГО, ШЛЯХИ її ПОДОЛАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ

відсутності дезадаптивних реакцій, що знижують ефек­тивність дій і породжують неточності і помилки; здатності до виконанні слідчих дій в складних, небезпеч­них умовах;

умінні зберігати пильність і мобільність, проявляти обе­режність, самовладання в умовах професійного ризику; стійкості і толерантності до тиску осіб, які намагаються впливати на проведення досудового розслідування; умінні зберігати стійкість в процесі конфліктної взаємодії з особами, які порушили закон;

самоконтролі і самовладанні в провокаційних ситуаціях; умінні ухвалювати адекватні рішення в екстремальних умовах;

збереженні психічного і фізичного здоров'я. Існує безліч службових ситуацій, в яких важко передбачити можливі зміни умов. Невизначеність, дефіцит часу, небезпека для життя, можливість застосування зброї, спілкування з агре­сивно налаштованими особами створюють високу екстремаль­ність роботи слідчого. До цього додаються фінансові, побутові та інші проблеми, з якими доводиться мати справу слідчим. Висо­кий рівень психоемоційної напруженості у працівника досудо­вого слідства може мати і травматичний характер, пов'язаний із загрозою для власного життя, життя його рідних, близьких і колег по службі. Навіть перевірка документів, профілактич­на бесіда та інші нейтральні за змістом дії наповнені психічною напруженістю і містять потенцію «психологічного вибуху», що може перерости в щонайгостріше протиборство.

Недостатня психологічна підготовка слідчих до дій в умовах професійного стресу може призвести до найрізноманітніших психологічних наслідків: надмірної психоемоційної напруже­ності, тривожності, розгубленості, нерішучості, уповільненості реакцій; остраху перед невдачею, відповідальністю, боязкості; зниження активності, наполегливості, завзятості; постійного відчуття слабкості, втоми, безсилля, загострення відчуття са­мозбереження; зростання дратівливості, втрати контролю над

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

собою; зростання кількості грубих помилок у діях; порушень службової дисципліни; зловживання алкоголем; професійної деформації та ін.

Екстремальність слідчої діяльності вимагає від фахівців підготовленості до дій в умовах психоемоційної напруженості, володіння навичками саморегуляції психічних і психофізіоло­гічних станів. Від цього залежить як успішність розслідування злочинів, так і збереження здоров'я.

Поняття «функціональні», «психофізіологічні» і «прак-сичні» (від грецьк. praxis - справа, діяльність, діяння) стани увійшли до категоріального апарату загальної психології, пси­хофізіології, психології праці і інженерної психології як такі, що характеризують результативність професійної діяльності людини в екстремальних умовах. Функціональний (психофізіо­логічний) стан слідчого може або забезпечити ефективну діяль­ність, або ж серйозно перешкодити досягненню позитивних ре­зультатів службової діяльності.

Функціональний (психофізіологічний) стан — це сукупність: функцій і якостей, що прямо або побічно обумовлюють ви­конання діяльності;

фізіологічних і психофізіологічних характеристик, від яких залежить активність систем організму, зокрема, його працездатність;

інтегральний показник актуальних властивостей людини, що забезпечують ефективність діяльності; цілісність системно-функціональних реакцій на зовнішні і внутрішні стимули, пов'язані з досягненням корисного результату.

Отже, функціональний стан чинить безпосередній вплив на ефективність діяльності і виступає як інтегральний показник психоемоційної напруженості. Види функціональних станів:

ступені активації психіки («кома — глибокий сон - повер­хневий сон - дрімота - пробудження - пасивне неспання -

РОЗДІЛ 7. ПСИХОЕМОЦІЙНА НАПРУЖЕНІСТЬ У ДІЯЛЬНОСТІ _____ СЛІДЧОГО, ШЛЯХИ її ПОДОЛАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ

активне неспання - емоційне збудження - надзбуджен-ня»);

монотонія - працездатність - стомленість; розслаблення - спокій - емоційний стрес - психічне на­пруження.

Праксичні стани розглядаються як реакція на процес вико­нання діяльності для досягнення своїх цілей. Зазвичай вони виникають тільки в процесі трудової діяльності — це втома, три­вожність, стрес, функціональний дискомфорт, відсутність моти­вації, стан байдужості. Серед них розрізняють:

енергійність - стомленість (стан, що з'являється під час виконання роботи, що вимагає тривалих зусиль); розслаблення - напруженість (стан, що з'являється під час виконання роботи з відомою метою і очевидним ре­зультатом, але засоби досягнення результату визначені недостатньо);

спокій — тривожність (стан, що з'являється під час вико­нання роботи з недостатньо усвідомленою метою і невиз­наченістю засобів її досягнення);

холоднокровність - стрес (стан, що виникає в діяльності з визначеною метою, але невизначеними засобами її досяг­нення і негарантованим результатом).

До умов, що можуть викликати психоемоційну напруженість у слідчого, відносяться також: несприятливі температурні та інші умови, гіпоксія, гіподинамія, нерегулярність появи сти­мулу; монотонність; переробка значних потоків інформації в обмежений час; відсутність інформації, необхідної для виконан­ня тих або інших дій, високий темп роботи тощо. Для кожного слідчого існує оптимальний темп психічної активності, і різке перевищення або зниження індивідуальної швидкості виконан­ня дій також веде до виникнення психоемоційної напруженості. Загалом умови, що викликають психоемоційну напруженість у слідчій діяльності, можуть характеризуватися:

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

новизною, незвичністю, раптовістю виникнення (прикла­дом можуть служити постріли, яскраві спалахи світла, падіння предметів, або ситуації, коли слідчий є об'єктом нападу);

складністю завдання, дефіцитом часу, прискоренням тем­пу дій або монотонністю, невизначеністю ситуації; конфліктністю (наявністю перешкод з боку інших осіб або елементів змагання).

Стани психоемоційної напруженості слідчого мають характер­ні медичні (фізіологічні) та психологічні (особистісні) ознаки.

Фізіологічні ознаки: прискорене дихання та пульс; підви­щення артеріального тиску; почервоніння або збліднення шкі­ри; збільшення адреналіну в крові; підсилення потовиділення; постійне відчуття голоду; болі в голові, спині, шлунку; стомлю­ваність; тремор; розширення зіниць.

Психологічні ознаки: зміна динаміки психічних функцій; зменшення сенсорної чутливості; розсіювання уваги; ослаблен­ня функції пам'яті; уповільнення швидкості здійснення розумо­вих операцій, зокрема, процесу прийняття рішення; зниження настрою та інтересу до міжособистісних і сексуальних контак­тів; ослаблення волі (абулія); зниження самоконтролю дратів­ливість; зниження здатності до творчих рішень; підвищена на­віюваність, страх, тривога, неспокій. До них також відносяться: відсутність задоволення роботою, втрата відчуття гумору; тю-тюнопаління та зловживання алкогольними напоями; немож­ливість вчасно закінчити роботу.

Тривала або інтенсивна дія несприятливих чинників може породжувати декілька форм особистісних змін. Перша форма пов'язана із замкненістю, уособленістю, відчуженням, відчут­тям неадекватності, невпевненістю, поганою соціальною при­стосовністю, психастенічністю і шизоїдністю; друга — з певни­ми афективними реакціями, такими як підвищена чутливість, незадоволеність відносинами, що склалися; третя - включає тенденцію до заперечення наявності конфліктів, надмірний оп-

РОЗДІЛ 7. ПСИХОЕМОЦІЙНА НАПРУЖЕНІСТЬ У ДІЯЛЬНОСТІ _____ СЛІДЧОГО, ШЛЯХИ її ПОДОЛАННЯ ТА ПРОФІЛА КТИКИ

тимізм, товариськість; четверта- з явищами невротичної декомпенсації.

Тривала психоемоційна напруженість викликає також зміни в мотиваційній сфері особистості, сенс яких полягає в перебу­дові системи мотивів. Так, психоемоційна напруженість змінює мотиви досягнення на мотиви уникнення або мотиви самозбере­ження: замість того, щоб працювати, слідчий починає турбува­тися виключно про своє здоров'я.

Характерними ознаками перебування слідчого у стані психо­емоційної напруженості є:

суб'єктивне усвідомлення неможливості вирішення пев­ної ситуації;

значні труднощі у подоланні перешкод, що виникли; суб'єктивне відчуття неможливості вибору правильного рішення;

надмірний оптимізм у тому, що правильне рішення знай­деться само собою;

переконаність у марності своєї праці;

сприйняття складної ситуації як шансу «проявити себе», що викликає переживання азарту;

відчуття самотності, пригніченості та порожнечі на душі; стан постійного розмірковування; неможливість чітко визначити свою роль в ситуації, що склалася; відчуття страху та невпевненості у собі; відчуття дискомфорту, переживання, пов'язані з непри­ємностями, що могли відбутись, але не відбулись, за події, що мають відбутися;

використання слабких сторін людей у власних інтересах; намагання заручитися підтримкою оточення; неспроможність розібратись у власних бажаннях. Тривале перебування слідчого у стані психоемоційної напру­женості може призвести до так званого «синдрому професійного (емоційного) вигорання».

Проблема «професійного вигорання» почала досліджувати­ся в 70-х pp. XX ст. в контексті негативного впливу професійної

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

діяльності на особистість у сфері соціальних професій. Вперше термін burnout (вигорання, згорання) був введений американсь­ким психіатром X. Фреденбергом в 1974 році. Під «вигоранням» він розумів відчуття знемоги в сукупності з відчуттям власної нікчемності і непотрібності.

В.В. Бойко визначає термін «емоційне вигорання» як ме­ханізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на психотравмуючі дії. Відповід­но до поглядів К. Маслач і С. Джексон синдром вигорання роз­глядається як відповідна реакція на тривалі професійні стреси, що виникають у міжособистісних стосунках.

У більшості досліджень професійне вигорання розглядається як довготривалий стресовий синдром, що виникає під впливом тривалого перебування особи у стані психоемоційної напруже­ності певної інтенсивності. Даний синдром характерний для всіх представників професій типу «людина-л юдина», в тому числі працівників ОВС і, зокрема, слідчих. Він є особистісною деформацією, що виникає внаслідок емоційно ускладнених або напружених відносин в сфері людських стосунків.

Синдром професійного вигорання можна розглядати як 4-хвимірну конструкцію, що включає:

емоційне виснаження як основну складову, що виявляєть­ся у зниженні емоційного тонусу та втраті інтересу до ото­чуючого світу, або ж, навпаки, надмірній емоційності, аг­ресивних реакціях (спалахах гніву), депресії; деперсоналізацію, що виявляється в деформації відносин з іншими людьми. Це може бути підвищення залежності від інших або, навпаки, негативізм;

редукцію особистісних досягнень, пов'язану з негативною самооцінкою і зниженням їх значущості, впертість. При редукції слідчий усвідомлює обмеженість своїх можли­востей, знижується професійна мотивація, що супровод­жується зняттям з себе відповідальності і обов'язків від­носно інших;

РОЗДІЛ 7. ПСИХОЕМОЦІЙНА НАПРУЖЕНІСТЬ У ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧОГО, ШЛЯХИ її ПОДОЛАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ

залежність від психоактивних хімічних речовин (алкоголізм, тютюнопаління), що викликана головними болями, порушенням сну, дратівливістю.

До чинників ризику професійного вигорання слідчого мо­жуть бути віднесені: переживання несправедливого ставлення до себе з боку керівників; незадоволеність роботою та її умова­ми; часте перебування в екстремальних умовах.

Адаптивність до психоемоційної напруженості - полісистем-на властивість інтегральної індивідуальності, що визначає здат­ність до успішної адаптації в умовах, пов'язаних із професійним ризиком і небезпекою, і забезпечує високу продуктивність слід­чої діяльності при мінімальних витратах психофізіологічних ресурсів і збереженні психічного і фізичного здоров'я. Саме на основі здібності до успішної адаптації в стресових умовах розви­вається професійна надійність слідчого як здатність до якісного виконання своїх службових функцій при збереженні високої пра­цездатності впродовж всього періоду часу виконання завдання.