Об'єктивні чинники та обставини формування показань свідків

Узагальнюючи психологічні закономірності формування процесу свідчень, можна констатувати, що на сприймання та відтворення свідками тих чи інших фактів, подій, явищ суттєво впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники.

До об'єктивних чинників, що впливають на формування свід­чень, відносяться:

сила подразника сприйманого об'єкта (різкий скрип гальм, яскравість світла від джерела, що зайнялося в тем­ряві тощо);

умови освітлення об'єкта, що спостерігався; відстань до об'єкта спостереження;

тривалість сприйняття свідком події або факту, що цікав­лять слідство;

метеорологічні умови (туман, сонце, дощ, сніг і т.ін.); обсяг одержаної інформації (залізнична катастрофа, ма­сові безпорядки тощо).

Викладені нижче положення розкривають зазначені об'єктивні чинники формування свідчень на досудовому слідс­тві більш детально.

1. Під час оцінки достовірності показань свідків слідчому не­обхідно враховувати закономірності порогів відчуттів людини.

У практиці зустрічаються показання, зміст яких суперечить нашим знанням про пороги відчуття. Наприклад, коли свідок повідомляє про побачене вночі, у лісі пограбування або зґвал­тування і при цьому дає точний словесний портрет злочинця, то зрозуміло, що він не міг бачити таких деталей, як колір очей, одягу, оскільки нижній поріг відчуття кольорового зору вище, ніж інтенсивність світла за даних умов. У подібних випадках потрібно перевірити, чому помиляється або викривляє правду свідок та у чому міститься помилка або перекручування інфор­мації. Якщо свідок дає показання, що чув постріл вогнепальної

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

зброї з дуже великої відстані в багатолюдному місці - це також є сигналом для прискіпливої оцінки правдивості його свідчень.

Знання про зміну чутливості наших аналізаторів під впливом вправ дають можливість зробити деякі висновки і щодо тактики проведення допиту. Якщо шляхом допиту потрібно з'ясувати факти, для сприйняття яких потрібно мати, низькі нижній або розрізнювальний пороги, то серед свідків, по можливості, слід встановити людину, натреновану в даній області відчуття.

2. Під час оцінки свідчень необхідно зважати на явище адап­тації (пристосування) органу чуття до умов, в яких воно відбу­валося. Чутливість органів чуття змінюється залежно від под­разників, що на них впливають. Під дією слабких подразників вона, як правило, підвищується, а під дією сильних - знижуєть­ся. Це особливо виразно позначається при відчутті запахів: спо­чатку свідок відчуває їх дуже різко, а потім відчуття швидко слабшає і навіть припиняє існувати, хоча сам запах об'єктивно залишається постійним і, навіть, може стати більш сильним. Сидячи в напаленому приміщенні, свідок може не почути запаху тютюнового диму, але варто вийти йому з кімнати і знову ввій­ти, щоб відчути цей запах. При ледве помітному витокові газу, що відбувається в приміщенні, людина може не відчути його на­віть тоді, просочилося вже багато газу, коли його накопичиться вже багато. Якщо ж вона вийде хоча б ненадовго, то після повер­нення їй може здатися, що кран відкрили за її відсутності.

3. Зорові відчуття мають велике значення під час формуван­ня показань свідків. Велике значення під час формування пока­зань свідків належить зоровим відчуттям. Переважна більшість допитів свідків базується на інформації про явища та предмети, які вони могли побачити. Здібність ока пристосовуватися до те­мряви чи світла має, безумовно, індивідуальний характер. Од­нак є деякі закономірності, що властиві людям незалежно від індивідуальних особливостей. Так, пристосування ока до темря­ви, як правило, у показаннях значно переоцінюється; особливо обережно варто підходити до оцінки показань про факти, що були побачені при світлі Місяця.

РОЗДІЛ 5. ОСНОВНІ ІНДИВІДУАЛЬНОПСИХОЛОТІЧНІ _______ ДЕТЕРМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ ПОКАЗАНЬ СВІДКІВ...

Виходячи з освітленого приміщення в темряву, залежно від різниці в освітленні, свідок або нічого не бачить, або бачить слабкі контури деяких великих чи контрастних предметів. Зго­дом ці контури стають все більш конкретними, предмети начеб­то «віддаляються» один від одного, починають окреслюватися деталі. Цей процес, що зветься адаптацією в темряві до темря­ви, відбувається поступово. Чутливість ока зростає в перші 20-30 хв. з помітною швидкістю, потім уповільнюється і приблиз­но через 1 год. практично стабілізується. Швидкість адаптації значною мірою залежить від освітленості приміщення, у якому знаходилася людина до виходу в темряву. Якщо освітленість була помірною, то адаптація практично закінчується через 20 хв., а якщо великою значною — то приблизно через годину.

По-іншому відбувається адаптація зору до світла. Коли лю­дина виходить з темряви у світло, око швидко «звикає» до ньо­го, тобто чутливість аналізатора швидко зменшується. Спочат­ку особа почувається «осліпленою», але незабаром перед нею з'являється ясна і деталізована картина дійсності, а незакін­ченість процесу адаптації до світла виявляється тільки в відчут­ті болю або неприємності відчуття сильного світла. Адаптація до світла проходить швидко і практично закінчується в перші 3-5 хв.

Відносно повільний процес адаптації до темряві може дати основу для судження про час, проведений свідком в темноті. Він може бути визначений з приблизною точністю за допомогою від­творення обстановки та обставин подій. Тому на допитах у разі потреби необхідно з'ясувати точні умови освітленості до потрап­ляння в темряву. Так, око, адаптоване до темряви, за час гвин­тівкового або пістолетного пострілу не встигає адаптуватися до викликаного ним спалаху.

В разі виникнення на допитах питання, пов'язаного з яви­щем адаптації, необхідно ретельно з'ясувати всі обставини, що впливають на пристосування органів чуття. Наприклад, якщо шофер - свідок, допитаний у справі про автомобільну аварію, що відбулася вночі, посилається на те, що він був осліплений

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

фарами зустрічного транспорту та не міг нічого бачити, слід встановити, чи мав місце такий факт і за який час до події він відбувся. Якщо шофер вийшов із освітленого приміщення на вулицю, де світла майже не було, і відразу ж сів у машину, не­обхідно з'ясувати, скільки часу йому треба було, щоб завести мотор і поїхати, чи чекав він і скільки, поки його зір пристосу­вався до темряви, або поїхав негайно.

Іноді свідки на допиті ухиляються від відповідей на питання, посилаючись на свою засліпленість яскравим світлом у момент, що цікавить слідство або суд. В таких випадках під час оцінки показань допитуваного потрібно брати до уваги швидкоплин­ність світлової адаптації.

4. Існують також психологічні закономірності відчуття зву­ку. Аналізатор слуху людини в середньому може сприймати звуки з частотою від 15-19 коливань у секунду до 20 тис. (від 15-19 герців до 20 тис. герців). Найбільшу чутливість вухо має в області від 1-4 тис. герців; вище і нижче цих частот чутливість вуха значно знижена. Як правило, людська мова попадає в об­ласть підвищеної чутливості (від 500 до 3000 герців).

Вухо адаптується до тиші або до звуку, як око до світла або темряви. Якщо свідок на допиті розповідає про підслухану роз­мову, то слід з'ясувати, почув він її випадково чи свідомо до неї прислухався. Дану обставину необхідно враховувати під час перевірки можливості щось почути. Наприклад, якщо пе­ревіряється можливість свідка почути постріл — варто забезпе­чити обстановку, в якій би він не очікував пострілу, а, по мож­ливості, займався тим же, чим і під час первісного сприйняття. Досягається це шляхом зміни часу експериментального пострі­лу: його роблять раніше чи пізніше очікуваного свідком часу, тобто тоді, коли суб'єкт не думає, що експеримент вже почався, або коли думає, що він вже скінчився.

Чутливість до високих тонів з віком падає. У глухуватих лю­дей іноді існує визначена смуга висоти, так звані слухові пробі­ли або люки, у якій звуки не сприймаються; причому найчасті­ше чутливість знижується стосовно високих тонів.

РОЗДІЛ 5. ОСНОВНІ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ _______ ДЕТЕРМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ ПОКАЗАНЬ СВІДКІВ...

На деяких виробництвах гучні звуки діють на органи слуху протягом тривалого часу, тому зниження чутливості слухового аналізатора носить більш різкий і більш тривалий характер, ніж під час адаптації. При цьому органи слуху перевтомлюються, їх чутливість відновлюється тільки після відносно тривалого пере­бування в тиші. У людей, що багато часу працювали на таких виробництвах, чутливість слухового апарату значно знижена, з'являється професійна глухуватість. У них може бути розвине­на професійна приглухуватість.

Може статися так, що на допиті глухуваті свідки розпові­дають про все, за винятком окремих високих звуків, дзвінків. Такі свідчення викликають підозру в нещирості, тим більше, що глухуватий починає краще чути, коли говорять про нього. Між тим, останнє пояснюється лише недовірливістю і підвищеною спостережливістю людей, що страждають дефектами слуху.

5. Встановлено, що більшість людей краще локалізує звук, який надходить праворуч, ніж ліворуч, причому на визначен­ня напрямку звуку негативно впливає багато умов. На першому місці з них - віддзеркалення звуку від твердих предметів, тобто звук, особливо в місті та гористій місцевості, сприймається свід­ками не з боку його джерела, а з боку предмета, який його від­биває. Це підкреслює важливість фіксації на допиті свідків всіх умов сприйняття звуку в тих випадках, коли передбачається провести відтворення обстановки та обставин подій. Іноді тіль­ки після проведення зазначеної слідчої дії можна судити про до­стовірність їх свідчень.

Показання свідка про почуті звуки значною мірою залежать від положення його тіла під час сприйняття. Якщо у вільній розповіді свідка немає таких даних, то слідчому рекомендується їх з'ясувати, бо така інформація має вирішальне значення для точності визначення джерела звуку (праворуч або ліворуч, попе­реду або позаду). Допитувані свідки часто показують, що чули звук лежачи, між тим лежаче положення порушує орієнтацію стосовно джерела звуку, за винятком положення на животі.

8-8-1148

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Помилковість свідчення про напрям надходження звуку може бути викликана тим, що суб'єктивно його джерело завж­ди зміщається в напрямі щодо видимого об'єкта, здатного цей звук спричиняти. Свідок у такий спосіб може припуститися по­милки, вважаючи, що чув звуковий сигнал баченого ним транс­портного засобу, хоча насправді звук надходив від іншого засобу пересування, що був поза полем його зору.

6. Звукові хвилі за своєю амплітудою (силою коливання) мо­жуть бути менш чи більш інтенсивними: у процесі слухових від­чуттів існують своєрідні взаємини між об'єктивною інтенсивніс­тю звуку і його суб'єктивним відчуттям (гучністю).

Так, високі звуки за однієї і тієї же інтенсивності, порівня­но зі звуками низькими, сприймаються як більш голосні і нав­паки. Ось чому, увійшовши в приміщення, де розмовляють чо­ловіки і жінки, свідку здається, що говорять переважно жінки, хоча жінок у приміщенні може бути і не більше, ніж чоловіків, і говорять вони не голосніше, ніж чоловіки. Це слід враховувати під час оцінки показань свідка про кількість чоловіків і жінок на основі його слухових відчуттів.

Свідок може також не діагностувати заглушення одного тону іншим, тобто явище маскування звуку. Більшу маскуючу силу мають низькі тони, в той же час самі вони маскуються гірше, ніж високі. Якщо в приміщенні розмовляють багато чоловіків і одна-дві жінки, то свідок їхнього голосу може не почути через дію низьких тонів; якщо в тому ж приміщенні розмовляють ба­гато жінок і один-два чоловіки, то більш ймовірно, що саме вони будуть почуті свідком.

Під час оцінки правдивості показання необхідно звертати увагу не тільки на голосність і тон почутого звуку, але й на голо­сність, тон всіх одночасно діючих звуків. Вона перевіряється за допомогою відтворення обстановки та обставин події з врахуван­ням всіх конкретних параметрів, що діяли на той момент.

7. На відчуття голосності впливає й тривалість сприйняття. Зі звуків однакової інтенсивності більш голосним здається той, що триває довше. Це може мати значення під час впізнання різ-

РОЗДІЛ 5. ОСНОВНІ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ _______ ДЕТЕРМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ ПОКАЗАНЬ СВІДКІВ...

них звукових сигналів. У випадках, коли свідок чув на місці події короткий сигнал автомобіля, а під час впізнання - трива­лий, може бути дана помилкова негативна відповідь на запитан­ня про подібність звуку. При цьому свідки часто заявляють, що пред'явлений сигнал звучить набагато сильніше.

8. Відчуття дотику і тиску локалізуються відносно точно, але швидко адаптуються. Більшість людей, якщо запитати, чи ма­ють вони на руці годинник, подивляться на руку. Точки холоду і тепла сигналізують про знижену або підвищену температуру порівняно з температурою шкірної ділянки дотику.

Показання свідка про те, що при доторкуванні не відчувало­ся ні холоду, ні тепла, свідчать, що температура предмета при­близно співпадала з температурою його руки. Коли допитува­ний розповідає, що він увійшов у кімнату з вулиці, побачив на ліжку людину, доторкнувся до неї, але не відчув холоду, тому вирішив, що та спить, слід задати уточнюючі запитання. Вони будуть спрямовані на з'ясування температури тіла самого свід­ка, температури на вулиці та в кімнаті; скільки часу знаходився в цих місцях допитуваний, як був одягнений тощо. Співвідно­шення одержаних відповідей з даними про погоду, про момент настання смерті, що є в справі, дає підстави для встановлення правдивості чи неправдивості свідчень.

Іноді виникає питання про те, знаходився предмет на міс­ці події або ж він був туди підкинутий. Якщо свідок говорить, що даний предмет на дотик був холодний, це ще не свідчить, що його температура була нижча за кімнатну. Для правильної оцін­ки такої інформації слід враховувати особливості специфічної теплопровідності матеріалів. Якщо це був металевий предмет, то можливо, що відчуття холоду було викликане його значною теплопровідністю, а не зниженням температури.

9. В слідчій практиці відносно рідко виникають питання, пов'язані з окремими, ізольованими відчуттями, оскільки слідчого цікавить, насамперед, сприймання цілісного предме­та (об'єкта, явища). Окремі відчуття є лише складовою сприй­няття свідка, що має цілісний характер. Внаслідок цілісності

»* 115

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

сприймання елементи і частини предмета, які не сприймаються допитуваним, завжди «заповнюються». Так, якщо свідок через вікно розглядає будинок та його віконну раму, при цьому щось закриває йому частину цього образу, у нього не виникає вражен­ня, що будинок складається з двох частин - прикрита частина відтворюється за допомогою уяви.

Завдяки зазначеному свідки можуть розповісти і про предме­ти (об'єкти, явища), які вони бачили тільки частково (вони були приховані або час для сприйняття був недостатнім). Однак у та­ких випадках слід пам'ятати, що доповнення відсутніх елемен­тів і частин сприйнятого за несприятливих умов може бути як адекватним, так і помилковим.

10. Слідчому важливо володіти знаннями про особливості взаємодії відчуттів людини. Слабкі подразники, що впливають на одні органи чуття, як правило, збільшують чутливість до подразників, що одночасно діють на інші аналізатори. Силь­ні подразники в основному зменшують чутливість і до інших, «побічних» подразників.

Але взаємодія органів чуття буває і більш складною. Вста­новлено, наприклад, що зелене світло підвищує, а червоне зни­жує слухову чутливість; подразнення органу слуху підсилює відчуття білого при денному світлі й послабляє його в сутінках. Під дією дуже сильного шуму авіаційного мотора світлова чут­ливість сутінкового зору падала у свідків до 20% від рівня, що фіксувався в умовах тиші.

Всі наведені дані вказують на важливість виняткової деталі­зації свідчень про побачене, почуте або відчуте іншими аналі­заторами. Особливо великого значення на допиті слід надавати з'ясуванню дії побічних подразників, якщо пізніше може ви­никнути необхідність у проведенні відтворення обстановки та обставин події. Помилково вчиняє слідчий, коли під час органі­зації відтворення обстановки та обставин події з метою перевір­ки відомостей, наданих свідком, не звертає уваги на одночасно діючі слухові подразники або під час перевірки слухової чут­ності - на умови освітленості.

РОЗДІЛ 5. ОСНОВНІ ІНДИВІДУАЛЬНО ПСИХОЛОГІЧНІ _______ ДЕТЕРМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ ПОКАЗАНЬ СВІДКІВ...

11. Взаємодія органів чуття під час сприймання не тільки забезпечує ефект їх взаємовпливу, але й створює якісно нові враження завдяки сенсибілізації відчуттів, доповненні їх один одним. Завдяки цьому відображення предметів і явищ зовніш­нього світу стає більш повним і точним. Так, свідок більш впев­нено описує та впізнає певну особу, якщо він не тільки бачив, але й чув її.

Чим більше органів чуття бере участь у сприйнятті, тим більш точним воно буде. З цього випливає важливе тактичне прави­ло: на допиті завжди слід з'ясовувати, як саме та в яких умовах свідок сприймав предмет (об'єкт, явище).. Коли йдеться, напри­клад, про характеристику якоїсь шорсткуватої, невідшліфованої деталі, рекомендується запитати, чи бачив свідок цю деталь і при якому освітленні, під одним кутом падіння світла або під різними, чи доторкався він до даної поверхні і яким чином це робив. Якщо свідок повідомляє, що підозрюваний поставив на підлогу важкий, наповнений чимось м'яким мішок, то потрібно з'ясувати, звідкі­ля він знає, що мішок був важкий і набитий саме м'якими реча­ми. Можливо, він дійсно бачив його вміст, а можливо - тільки чув глухий звук, відчув вібрацію підлоги, доторкнувся до нього, а про вміст мішка судить за його розмірами та формою.

12. На сприйняття свідками предметів (об'єктів, явищ) впли­ває також його константність (сталість). Так, предмет, що спри­ймається нами з відстані в 1 м, зображується на сітківці ока вдвічі меншим, ніж той же предмет, коли він сприймається з відстані 50 м, але його величина для особи залишається цілком ідентичною. Константність виявляється не тільки у відносній сталості сприймання розміру і форми, але й у сприйнятті інших якостей, наприклад, кольору і яскравості, що залишаються нез­мінними незалежно від умов сприймання.

Константність сприйняття форми плоскої фігури досягає найвищого ступеня при 10° кута відхилення і дистанції спосте­реження в 1 м. Причому якщо плоска фігура спостерігається з такої відстані, то сприйняття її форми залишається майже ціл­ком константним навіть при куті зору 60°.

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Практичне значення константності сприйняття надзвичай­но велике під час формування та оцінці правдивості свідчень. Свідок може дати цілком достовірні показання, наприклад, про ріст злочинця, якщо, навіть, він його бачив не в безпосередній близькості. В той же час він може сказати, що злочинець, який знаходився від нього далі, був вищий зростом порівняно з тим, котрий стояв до нього ближче (хоча образ злочинця на більш ве­ликій відстані може бути на сітківці ока менше того, хто стояв ближче).

Зі збільшенням відстані оцінка величини погіршується, причому помилка вбік зменшення тим більша, чим більша роз­біжність між дійсною відстанню і тою, на якій можливе точне й адекватне сприймання. Таке ж явище спостерігається під час оцінки відстані - більш далекі від себе відстані свідки схильні вважати за великі.

Під час визначення свідками відстані за допомогою звуку спостерігаються ті ж явища, що й під час її визначення за до­помогою зору: великі відстані найчастіше недооцінюються, а не­великі - переоцінюються. При цьому сильні звуки дають міні­мальну помилку на великій відстані, а слабкі - на незначній.

13. Під час оцінки достовірності свідчень необхідно врахову­вати деякі особливості сприймання часу. Так, значні проміжки часу недооцінюються, а нетривалі - переоцінюються. Значна тривалість після невеликої здається більшою, невелика ж піс­ля значної сприймається як менша. Це свідчить про те, що на допиті доцільно з'ясовувати наявність у свідка відповідних на­вичок оцінки часових інтервалів (наприклад, спортивних, му­зичних). Також треба виявляти умови сприйняття: що сприйма­лося спочатку, що - потім; які події могли вплинути на оцінку тривалості часу.

14. Як вже зазначалося, предметом допиту свідка може бути швидкість руху (найчастіше, під час розслідування справ про транспортні події та аварії на виробництві). При цьому необхід­но пам'ятати: якщо предмет рухається дуже повільно, свідок не в змозі помітити рух. Мінімальна швидкість, яку можна сприй-

РОЗДІЛ 5. ОСНОВНІ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ _______ ДЕТЕРМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ ПОКАЗАНЬ СВІДКІВ...

мати, дорівнює 1-2 кутовим градусам за секунду, причому вона теж сприймається тільки тоді, коли предмет, який рухається, знаходиться на фоні інших нерухомих предметів. Питання про сприйняття таких мінімальних швидкостей можуть виникати під час розслідування справ про нещасні випадки на виробниц­тві, де повільне і непомітне переміщення (ковзання) деяких де­талей або цілих машин може привести до раптового порушення рівноваги й до аварії.

Дуже великі швидкості теж не сприймаються. Точка, що рухається з дуже великою швидкістю, здається лінією; спи­ці коліс, що швидко обертаються, зливаються в коло. Макси­мальна швидкість, що може сприйматися свідком, залежно від яскравості предмета, що рухається, складає 1,4-3,5 кутові градуси за 0,01 сек. Необхідно зазначити, що швидкість кулі в польоті завжди перевищує можливості її сприймання зором, і тому показання про нібито бачений свідком напрям польоту кулі завжди неправдоподібні.

ДЕТЕРМІНАЦІЯ ФОРМУВАННЯ