Психологічна сутність пред'явлення для впізнання

Психологічна сутність впізнання полягає у тому, що люди­на, сприймаючи будь-які об'єкти (інших людей, тварин, речі, предмети, явища), зберігає у пам'яті їх уявні образи, а потім, за умов пред'явлення аналогічних об'єктів, зіставляє їх за окреми­ми ознаками та особливостями з засвоєними образами. В основі впізнання лежить здатність особистості не згадувати, а ідентифі­кувати той об'єкт, який раніше сприймався та запам'ятався, тобто основним пізнавальним процесом тут є не пам'ять, а мис­лення.

Виділяють два різновиди впізнання:

1) симультанне (синтетичне, цілісне) - миттєве, відбуваєть­ся внаслідок формування та зберігання в пам'яті людини, що впізнає, цілісного образу (наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено знаходить його фотографію серед великої кількості фотопортретів);

2) сукцесивне (аналітичне, поелементне) - відбувається посту­пово, шляхом уявного порівняння, відбору та зіставлення окремих ознак того, що спостерігається, з образами пам'яті (наприклад, свідок не може надати опис зовнішності злочинця, але швидко і впевнено складає його портрет за допомогою фоторобота).

Під час проведення впізнання необхідно завчасно встанови­ти, який вплив на процес первинного сприймання об'єктів мали різні об'єктивні та суб'єктивні чинники.

До об'єктивних чинників належать умови, за яких відбував­ся процес сприймання: тривалість події, відстань, погодні умо-

_________ РОЗДІЛ 2. ІНФОРМАЦІЙНО ПОШУКОВІ СЛІДЧІ ДІЇ

ви, освітленість, динаміка подій, а також наявність у об'єкта впізнання яскраво виражених анатомо-фізіологічних ознак (ви­сокий чи низький зріст, спортивна статура, надто довгі руки, руде волосся, сутулість, кульгання тощо) чи особливостей офор­млення зовнішності (татуювання, шрами, зачіска, специфічні прикраси тощо). Окрім того, об'єкт міг сприйматися у цілому або за окремими ознаками (наприклад, свідок не бачив злочин­ця, а лише чув його голос; сприймалася не вся людина, а лише окрема частина її тіла).

Суб'єктивні чинники також різноманітні: стан органів чут­тя, індивідуальна метрика сприймання, вік, стать, соціальний та професійний статус, інтелектуальний розвиток, значущість ситуації для спостерігача, психічні стани спокою або хвилюван­ня, тощо.

В ситуаціях, що пов'язані з вчиненням злочину, свідки й по­терпілі звичайно сприймають зовнішність та дії злочинця, його фізичні, вікові, національні ознаки. Під час запам'ятовування та наступного мисленнєвого відтворення під час впізнання за ос­нову формування образу відбираються не всі, а лише так звані опорні ознаки: вік, зріст, будова тіла, риси обличчя, рухи, мова. Велике значення для впізнання має відокремлення як опор­них ознак індивідуальних особливостей зовнішності об'єкта, так званих особливих прикмет: шрамів, каліцтв, фізичних вад, функціональних відхилень, татуювань. Досить часто особи, що впізнають, орієнтуються на оформлення зовнішності: одяг, за­чіску, прикраси, але надійність ідентифікації в таких випадках значно нижча.

Оскільки на процес сприймання впливають суб'єктивні чин­ники, потрібно до проведення процедури впізнання уточнювати обґрунтування майбутньої ідентифікації. Це стосується, напри­клад, таких феноменів, як перебільшення зросту невисокими людьми, більш адекватна оцінка відстані та розмірів об'єктів жителями рівнинних місцевостей у порівнянні із жителями гір, тощо. Іноді є сенс до проведення впізнання ознайомити особу, що впізнає, з правильним тлумаченням опорних ознак: а) голос

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

відрізняється за тембром, силою, висотою, діапазоном; б) хода буває швидкою, підстрибуючою, з відхиленням тулуба, дрібот­ливою, подовженою, скороченою; в) ознаки обличчя розрізня­ються за розміром та формою лоба, брів, губів, рота, підборіддя, розміром та кольором очей і т. ін. За необхідності впізнання ре­чей та предметів слідчий повинен на попередньому допиті отри­мати інформацію про призначення, найменування, марку, тип, форму, розміри, колір, індивідуальні особливості об'єкта.

На процес впізнання значною мірою впливають професійні знання та навички - кравець орієнтується на фасон, крій, ха­рактеристику одягу; художник, фотограф - на пропорції тіла, риси обличчя; інженер — на технічні засоби, що ними користу­валася особа, яку спостерігали.

Під час проведення впізнання інколи спостерігається ціка­вий психологічний феномен - ідентифікація ознак об'єкта, що впізнається, значно багатша, ніж ті його ознаки, про які повідом­лялось раніше під час допиту. Це, певною мірою, закономірно, оскільки, як правило, сприймання об'єктів у процесі події, яку спостерігали, відбувалось спонтанно, неусвідомлено, що переш­коджає їх відтворенню під час допиту. Повторний вплив ознак об'єкта під час впізнання створює домінанту (сильне вогнище збудження у корі великих півкуль мозку), що значно активізує процес довільного асоціювання з образами, що зберігаються в пам'яті. Тобто, повторний вплив тотожних ознак об'єкта під час впізнання відіграє роль чинника, що знижує рівень актуалізації образів пам'яті (за аналогією - попередня затемненість підвищує чутливість та гостроту зору; попереднє охолодження кінцівок підвищує наступну чутливість до тепла; попереднє напруження м'язів кінцівок прискорює їх реакцію кінцівок).

Характер та вірогідність впізнання тісно пов'язані з доміну­ванням у особи, яка впізнає, певного різновиду пам'яті. Так, особи з наочною пам'яттю краще орієнтуються в ознаках зов­нішності об'єкта, а з абстрактно-логічною - швидше звернуть увагу на характеристики мовлення, зміст розмови.

__________ РОЗДІЛ 2. ІНФОРМАЦІЙНО ПОШУКОВІ СЛІДЧІ ДІЇ

На вірогідність впізнання впливає частота пригадування події злочину. Так, потерпілий, як правило, краще запам'ятовує зовнішність злочинця, ніж свідок, оскільки злочин глибоко торкається його і він неусвідомлено багато разів повертається до нього думками.

Достовірність впізнання пов'язана також із часовими ха­рактеристиками - з моменту спостереження події до моменту її пред'явлення. Звичайно, чим коротший цей відтинок часу, тим краще пригадування та ефективніше впізнання. Якщо ж цей відтинок досить тривалий, то ідентифікуючі ознаки можуть значно змінитися: а) через зміну ставлення особи до події зло­чину, зниження гостроти та ясності його пригадування, зняття психічної травми; б) в зв'язку зі зміною (природною або шляхом хірургічного втручання) зовнішності злочинця - він став дорос­лим, постарів, зробив пластичну операцію тощо.

Дуже важливим аспектом у процедурі впізнання є поведінка є поведінка його учасників. Іншими словами, особа, яка прово­дить впізнання, повинна пильно спостерігати за всіма учасника­ми цієї слідчої дії, фіксуючи всі важливі ознаки, оскільки вони мають не тільки оперативно-тактичне, але й, у деяких випад­ках, доказове значення. Це можуть бути дії, що вказують на по­боювання злочинця бути впізнаним, його наміри утруднити або зірвати впізнання (наприклад, злочинець умисно намагається змінити ракурс спостереження, характеристики мовлення, жес­тикуляцію, рухи тіла тощо).

Нерідко трапляються випадки, коли обвинувачений вияв­ляє готовність впізнати своїх співучасників, потерпілих. В ць­ому разі слідчий повинен встановлювати ознаки, що свідчать про бажання, готовність до проведення впізнання або, навпаки, про намір перекрутити його результати (наприклад, він побачив співучасника серед пред'явлених осіб, відокремив його погля­дом, а потім заявив, що нікого не впізнав). У цій ситуації мож­ливий також неконтрольований обмін інформацією за допомо­гою знаків і жестів.

ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

На початку впізнання потрібно переконатися, що існуючі умови (освітлення, відстань) дозволяють розрізняти певні озна­ки. Не слід квапити особу, яка впізнає, з висновками. Спостере­ження за її поведінкою надають важливу інформацію для виз­начення ступеня достовірності цієї слідчої дії: а) за фіксацією, затримкою погляду, рухами тіла, незакінченими жестами; б) за мовними характеристиками («Упевнено впізнав», «Відразу ж упізнав», «Можливо, це він», «Він чимось схожий» тощо). Розгубленість, збентеження, невпевненість мови та поведінки особи свідчать про низьку надійність впізнання.

Особа, яка проводить впізнання, повинна поводитися макси­мально нейтрально, контролювати власні невербальні прояви, щоб виключити можливість психологічного впливу на учасни­ків. Поведінка співробітників повинна бути максимально ней­тральною. Для цього слід старанно стримувати власні емоційні прояви та жестикулювання, міміку, мовлення. Категорично не­допустимі запитання, що містять у собі елементи навіювання, підказки.

ВРАХУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ