Мотиваційні особливості осіб як об’єктів психологічної взаємодії в орд

Проблема мотивації психологічної взаємодії в ОРД має досить велике практичне значення, допомагає розкрити та пояснити особливості вчинків людини в певній ситуації, поведінку особи з точки зору того, маємо ми справу з короткотерміновим явищем чи це процес довгостроковий. Актуальність зазначеної проблеми обумовлена також тим, що своєчасне та правильне встановлення дійсних мотивів позитивно впливає на подолання мотиваційного бар’єру. Успіх у залученні осіб до виконання оперативних завдань залежить від того, наскільки точно оперативний уповноважений визначив мотиви, якими керується кандидат, приймаючи рішення надавати допомогу оперативному підрозділу.

Фактори спонукання до психологічної взаємодії з оперативним підрозділом можуть носити як особистісний (що склалися протягом певного часу), так й ситуативний (випадковий) характер. Це, у першу чергу, обумовлено чинниками, що впливають на свідомість особи та визначають конкретну лінію її поведінки. Особа зіштовхується з певними моментами життя, які проходячи через її свідомість, формують спонукальні сили, що, в свою чергу, потім відображаються у тій чи іншій лінії поведінки.

Ідеальний інформатор – той, хто працює через переконання, за ідейними мотивами, до числа яких відносяться, в першу чергу, політичні, релігійні й національні. Як стверджує оперативна практика, найбільш надійними та перспективними є джерела, залучені саме за цими мотивами, коли в основі психологічної взаємодії лежить, наприклад, усвідомлення негативності проявів злочинної діяльності, переконаність в необхідності участі всіх громадян у протидії злочинності (потреба брати участь у боротьбі зі злочинністю). Зазначені чинники виступають в якості визначального фактору, адже у таких випадках взаємодію можна охарактеризувати як конструктивну бесіду двох осіб, що мають спільні погляди та інтереси. Бажання законослухняних громадян надавати допомогу органам внутрішніх справ нерідко обумовлене наявністю у них своєрідного ореолу таємничості і привабливості негласної професії, а отже виникненням “романтичного мотиву”.

Досить якісним в практичній діяльності оперативних підрозділів є мотив надання негласної допомоги через позитивне ставлення до конкретного працівника оперативного підрозділу (повага чи особисті симпатії). Позитивне ставлення чи симпатії до оперативного уповноваженого мають певне підґрунтя, обумовлене, як правило, попередніми відносинами, які склалися в службовій діяльності чи особистому житті. Поважне ставлення конфідента до оперуповноваженого може бути зумовлене авторитетом останнього, здатністю зрозуміти проблеми та труднощі особи, надати їй при необхідності допомогу чи консультацію. Але така співпраця, здебільшого, потребує для особи відповідного заохочення, це обумовлено певними потребами (наприклад, матеріальні нестатки, негативні звички та ін.). Тому для збереження взаємодії нерідко доводиться трансформувати зазначений мотив або поєднувати характеристики декількох мотивів.

Менш привабливими слід вважати мотиви особисті (страх, помста, образа, ревнощі тощо) та спонукання корисливого характеру. Захист особистих злочинних інтересів іноді примушує деяких осіб повідомляти про незаконні дії своїх спільників через страх, що останні раніше донесуть на них. Причиною страху, що штовхає особу до взаємодії з оперативними підрозділами, може бути побоювання за своє життя, коли представник злочинної групи чи угрупування намагається відійти від протиправної діяльності, але не може це зробити, або боїться потрапити в небезпечне становище внаслідок злочину, що можуть вчинити його спільники. Така особа, не знаючи як їй діяти, прагне до співробітництва з органами внутрішніх справ для одержання певної підтримки, передусім, психологічної. Крім цього, до співпраці з оперативним підрозділом (особливо притаманне для підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю) може штовхати особу ситуація, коли, будучи членом організованої злочинної групи, вона піддається шантажуванню через намагання припинити свою протиправну діяльність, що може мати прояв у актах насилля над його близькими, знайомими чи вимаганнях матеріального (грошового) характеру. Такою особою керують почуття страху, тому вона через співробітництво з органами внутрішніх справ намагається нейтралізувати представників групи. Але тривалий зв’язок з такими особами доволі небезпечний, оскільки вони, як правило, переслідують разову мету (наприклад, знешкодження злочинної групи для усунення загрози), а потім співробітництво з органами внутрішніх справ можуть використовувати собі на користь.

В процесі життєдіяльності у надчутливих людей іноді виникають спонукання до певного роду активних дій, особливо якщо ці дії спричиняються емоціями. Прикладом тут може бути бажання помсти, відплати за завдану образу. Такий мотив найбільш притаманний жінкам, які частіше піддаються впливу почуттів. Наприклад, жінка, яку образив чи скривдив чоловік, що займається злочинною діяльністю, може прагнути до взаємодії з правоохоронними органами заради помсти. Але зазначений мотив потребує своєчасної зміни, адже жінка, помстившись за образу “руками” правоохоронних органів, може відмовитись від таємної співпраці з оперативним підрозділом ОВС або використовувати її у своїх інтересах.

Можна констатувати, що переважна більшість громадян залучається до взаємодії з правоохоронним органами лише заради грошової чи іншої матеріальної винагороди за свою інформаційно-пізнавальну діяльність (задоволення матеріальних, природних потреб). Перевага корисливого мотиву з психологічної точки зору обумовлена тим, що внутрішні психічні плани людини, які формують її поведінку, сполучаються з життєвими позиціями особистості. Без грошового чи іншого матеріального стимулювання така взаємодія буде або не тривалим (не стійким), або надана інформація – не зовсім якісною. Інформатор, залучений за цим мотивом, при недотриманні оперативним працівником певних обіцянок (відсутність грошових коштів з об’єктивних причин) буде намагатися приховати певну оперативно значущу інформацію, щоб в майбутньому “продати її дорожче”. Тому бажано визначити умови такої парціальної взаємодії, щоб у майбутньому це не призвело до таких негативних явищ як дворушництво чи умисна дезінформація.

Беззаперечно, найкращим варіантом є добровільне психологічна взаємодія. У тому випадку, якщо одержання оперативно значущої послуги неможливе без відверто матеріальної основи, то психологічно доцільно відразу ж надати матеріальну винагороду або значиму послугу: не можна підкуповувати людину теоретично чи у віддаленій перспективі. Ще одне важливе, але не завжди усвідомлюване правило: не слід грубо нав’язувати людині винагороду, навіть якщо вона сильно бідує. Матеріальний аспект будь-якої взаємодії можна реалізовувати по-різному – у формі додаткового заробітку чи разової послуги для покупки важливої речі; через компенсацію медичних витрат чи підтримку комерційної діяльності; у вигляді путівки для лікування чи допомоги при вирішенні життєвих проблем тощо.

Найбільш специфічним мотивом психологічної взаємодії в сучасних умовах є забезпечення потреби в безпеці. У зв’язку з тим, будь-яка потреба якнайкраще усвідомлюється за допомогою актуалізації відповідної емоції (оціночного ставлення), спонукається певний мотив мінімізації цієї емоції (якщо вона негативна) або її збереження, “збільшення” (якщо вона позитивна). Негативна емоція наділена більшою спонукальною силою, оскільки в кінцевому рахунку ґрунтується, як правило, на інстинкті виживання. Тому й залучення дискредитуючої інформації має таку силу в оперативній практиці, адже адресоване до базового інстинкту.

Актуалізація мотиваційних особливостей залежить від того, наскільки задоволені безпосередні потреби людини. У випадку конфлікту – коли незадоволеними є потреби різних рівнів – перемагають найгостріші. Наприклад, якщо для особи конфіденційні відносини з органами внутрішніх справ перетворюються на роботу, так як якісна інформаційно-пізнавальна діяльність потребує тривалого часу та наполегливості, то таким чином вона прагне задовольнити свої матеріальні (природні) потреби, що безумовно вимагає зміни попереднього мотиву.

Мотивація психологічної взаємодії виражає, насамперед, ідейно-моральні принципи особи, вона часом буває дуже складною, включаючи поєднання різних мотивів. Тому вкрай необхідно чітко визначити домінуючий та допоміжні мотиви поведінки особи.

Так, основу мотивів взаємодії особи з правоохоронними органами можуть становити громадянські та патріотичні настрої; почуття соціальної справедливості чи соціального протесту як форми самоствердження; неприязне ставлення до криміналітету взагалі та/або до конкретних представників кримінальних структур, зокрема. Соціальна спрямованість особистості в таких випадках підкреслюється змістом потреб, серед яких особливе місце займають потреби духовні, колективістського плану, що відображають просоціальні ідейно-моральні позиції. Про ці позиції свідчить і шлях задоволення потреб через небезпечне співробітництво з правоохоронними органами, коли люди йдуть на серйозний ризик заради переконань, ставлять суспільні інтереси на перший план, усвідомлюють соціальну користь від своєї діяльності, що збільшує їхні сили, підвищує надійність.

Особи, які працюють на оперативні служби правоохоронних органів із корисливих спонукань, задовольняють тим самим свої матеріальні потреби, які можна розділити на дві групи:

– викликані важкими обставинами, складними побутовими умовами, необхідністю допомоги близьким тощо;

– породжені бажанням мати впливові зв’язки в правоохоронних органах для вирішення особистих, у тому числі й комерційних, проблем, прагненням жити під захистом і заступництвом силової структури, жадібністю, егоїзмом.

Що стосується ідейних позицій громадян, які взаємодіють з правоохоронними органами завдяки особистим мотивам, то вони різняться залежно від цілей, що переслідуються. Наприклад, підставою для використання мотиву погрози дискредитації можуть бути її аморальні вчинки, що саме по собі є характеристикою моральних принципів людини. У той же час співпраця на основі почуття вдячності людини за надану їй важливу значиму послугу може свідчити про її порядність.

У випадках тривалої співпраці не можна виключити можливість цілеспрямованого формування у особи нових потреб із метою зміни первісного мотиву. Так, взаємодія, заснована на засадах одержання матеріальної винагороди, може продовжуватися завдяки наданню певної допомоги в розв’язанні особистих проблем. Практика оперативної діяльності знає чимало прикладів, коли в процесі взаємодії соратниками по загальній боротьбі ставали навіть особи, які починали відносини з досить сумнівних спонукань. Так, у період активізації криміналу потреба малих підприємців у захисті під час перерозподілів кримінальних сфер впливу обумовила певну їхню готовність надавати допомогу оперативним підрозділам у боротьбі зі злочинністю як можливий захист власних інтересів. Надалі деякі з таких осіб продовжували взаємодію заради гарантованої безпеки, деякі – завдяки особистій прихильності до конкретного працівника оперативного підрозділу, деякі – через бажання помсти, зведення особистих рахунків з представниками криміналітету.

Ступінь готовності продовжувати психологічну взаємодію зазвичай відображає гостроту боротьби мотивів особистості. На рівень розвитку протиборчих мотивів, на зміну їхнього співвідношення значний вплив може чинити як якість здійснюваного оперативним уповноваженим керівництва, так і перспективність такої співпраці для самої особи. При повній готовності продовжувати взаємодію боротьба мотивів може бути взагалі відсутня.

Варто зазначити, що рівень розвитку мотивів психологічної взаємодії з правоохоронним органами може змінюватися, тобто підвищуватися або знижуватися, оскільки залежить від різних чинників і, насамперед, від ступеня задоволення правоохоронними органами потреб, що виступають як мотиви співпраці. Наприклад, правильна оцінка зусиль і результатів виконуваної роботи буде стимулювати діяльність, недооцінка – знижувати мотивацію, переоцінка – призводити до самозаспокоєння.

Така динаміка залежить від багатьох чинників, серед яких варто виділити особливості оперативної обстановки, ступінь її складності та силу впливу на роботу конфідента. Так, різкі ускладнення обстановки часом супроводжуються зниженням активності осіб, а іноді тимчасовим або навіть остаточним (при невисокому рівні керівництва) припиненням взаємодії. Побоювання збільшення ризику в умовах підозрілості при каральних акціях з боку злочинного світу, при спалахах політичної нестабільності або націоналізму, при загостренні конфліктів між комерційними організаціями, особливо якщо протилежна сторона використовує “адмінресурс” і можливості силових структур при відстоюванні явно комерційних інтересів, і інші обставини нерідко сприяють підвищенню рівня розвитку мотивів протидії.

ТЕМА № 1: Психологічні особливості контактної взаємодії в ОРД.