Групування витрат за елементами та статтями.

Для визначення собівартості продукції використовують два способи групування витрат:

1) по економічних елементах затрат (елементи - це економічно однорідні

види витрат);

2) по статтях калькуляції.

Витрати по економічних елементах групуються по таких простих елементах витрат:

1. Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати,

паливо, енергія, тара;віднімається вартість повернутих відходів).

2. Видатки на оплату праці (всі форми основної заробітної плати штатного і

позаштатного виробничого персоналу підприємства).

3. Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне

забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування;величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці),

4. Амортизація основних фондів і нематеріальних активів (амортизаційні

відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів).

5. Інші витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів,

включаються витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв’язку, витрати на інвестиційну і фінансову діяльність підприємствава, втрати від надзвичайних подій).

Під структурою собівартості розуміють співвідношення окремих видів витрат в складі сукупних затрат на виробництво, виражене в процентах.

В основі групування витрат, що формують собівартість продукції лежать такі ознаки:

1. Ступінь однорідних витрат.

Всі витрати за цією ознакою поділяються на:

- одноелементні (прості) – сировина і матеріали, заробітна плата, відрахування на соціальне страхування і т.д., ці витрати складаються з одного економічного елемента;

- комплексні – видатки різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (видатки на утримання та експлуатацію устаткування, цехові видатки і т.д. загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

ІІ. Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витрати поділяють на:

- прямі (безпосередньо пов’язані з виготовленням даного виду продукції і

можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

- непрямі (пов’язані з виготовленням різних видів і не можуть прямо

відноситись на той чи інший вид продукції, до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу, утримання і експлуатація основних фондів, тощо).

ІІІ. За ступенем залежності від зміни обсягу виробництва витрати поділяються на:

- пропорційні (умовно-змінні), до яких відносяться витрати, зо знаходяться в прямій залежності від зміни обсягу виробництва (сировина, основні матеріали, основна і додаткова заробітна плата виробничих працівників на нормованих роботах, відрахування на соцстрах по цій групі робітників, паливо та електроенергії для технологічних цілей та ін.);

- непропорційні (умовно-постійні), до яких відносяться витрати, абсолютна величина яких безпосередньо не залежить від зміни обсягу виробництва (допоміжні матеріали, видатки на обслуговування виробництва, паливо на опалення, електроенергія на освітлення, амортизація основних фондів, ЗП з нарахуваннями управлінського апарата й ін.)

Калькуляція собівартості продукції - це розрахунок витрат на одиницю продукції або робіт в розрізі калькуляційних статей.

Статті - це затрати, які відрізняються між собою функціональними властивостями у виробничому процесі і місцю виникнення.

Калькулювання виробничої собівартості продукції групується за наступними статтями:

1.Сировина і матеріали (в т.ч. попнева плата).

2. Зворотні відходи.

3. Покупні матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.

4. Паливо і енергія на технологічні цілі.

5. Основна заробітна плата.

6. Додаткова заробітна плата.

7. Відрахування на соціальні заходи.

8. Витрати на утримання і експлуатацію устаткування

в т.ч.:

- послуги лісовозного транспорту на ввезення деревини;

- витрати на утримання, експлуатацію та будівництво лісовозних доріг.

9. Загально виробничі (цехові) витрати.

10. Інші виробничі витрати.

11. Виробнича собівартість.

Об ’ єктом калькулювання є продукція (чи послуги) собівартість яких обчислюється.

Калькуляційною є одиниця кількісного вимірювання продукції (штуки, тонни, гектари, метри, тощо).

Методи калькуляції – це методи для нарахування собівартості. Метод калькуляції залежить від організації і технології виробництва, а також від характеру продукції, яка випускається.

Перший – метод пропорційного віднесення непрямих затрат до суми основної ЗП робітників, зайнятих у виробництві продукції (використовувався в радянській практиці).

Другий – метод прямого калькулювання або дольового обліку – використовується в західній практиці. При цьому методі непрямі витрати роз приділяються в залежності від долі виробу в загальному валовому прибутку, розрахований як різниця виручки від продажу цього виробу і прямих затрат на цей виріб.

Методи калькуляції:

· нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюються по нормах);

· параметричний (затрати на проектований виріб встановлюються, виходячи із

залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

· розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції

розподіляються на основі діючих норм, а непрямі – пропорційно заробітній платі).

Метою планування собівартості є економічно обгрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду всієї продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості, потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва вцілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

- планування зниження собівартості товарної продукції;

- складання кошторису витрат на виробництво;

- складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукц ії здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат можуть бути об’єднані у перелічені вище групи.

Метою обліку собівартості про дукції є своєчасне повне і достовірне визначення фактичних витрат на виробництво і збут продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Кошторис показує скільки підприємству потрібно мати того або іншого однорідного елементу і грошовому виразі в плановому році для виробничої діяльності.

Мета складання кошторису витрат - встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році. Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов’язані зі зміною залишків незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та інші.

Показниками собівартості продукції, що використовується в господарській практиці є:

1. Затрати на 1 грн. товарної продукції (В1 грн. тп),

Стп

В1 грн.тп =----------

Qтп, коп/грн.

де Стп – собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн.; Qтп – обсяг товарної продукції підприємства, грн.

2. Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляції собівартості окремих видів продукції);

3. Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

1. Затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення

використання засобів і предметів праці;

2. Затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту

продуктивності праці;

3. Адміністративно-управлінські витрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Основні фактори зниження собівартості продукції можна об ’ єднати в такі групи:

1. Підвищення науково-технічного рівня і на його базі – продуктивності праці. Цьому сприяє автоматизація те механізація виробничих програм, застосування

електронної техніки, модернізація діючого устаткування, впровадження нових технологій.

2. Поліпшення організації виробництва й праці, краще використання робочого

часу, простоїв.

3. Оптимізація обсягів виробництва структури випуску продукції,ефективнішого

використання виробничих фондів та ін.

4. Вдосконалення управління виробництвом і його здешевлення внаслідок

скорочення управлінського апарату, підвищення якості продукції.

Сприяють зниженню витрат на одиницю продукції також зниження норм

витрат сировини і матеріалів, використання відходів і комплексне використання сировинних ресурсів і мастил, вдосконалення комерційних зв’язків та ін.

Ціна – це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачуються або одержуються за одиницю товару або послуги. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісного товару, силу конкуренції, державного контролю, економічну поведінку ринкових суб’єктів та інші суб’єктивні моменти.

Ціна складається з складових, основними з яких є собівартість і прибуток. Крім того, до складу ціни можуть входити: акцизний збір, податок на додану вартість, націнки постачальницько-збутових організацій, торгівельні надбавки або знижки.

Функції ціни:

- Обліково-аналітична (забезпечує облік результатів господарювання та їх прогнозування).

- Стимулююча (сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, оновленню сортименту).

- Розподільча (впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів в суспільстві).

- Регулююча (здійснюється збалансування між окремими виробництвами, попитом і пропозицією).

Усі ціни поділяються на дві великі групи: виробничі і споживчі.

Виробничі ціни – це ціни, за якими реалізуються продукція і надаються послуги іншим підприємствам та організаціям. До них належать:

1.Гуртові ціни – це ціни за якими державні, колективні та приватні підприємства розраховуються між собою або з гуртовими посередниками за великі партії товарів. Гуртові ціни поділяються на гуртові ціни підприємства та гуртові ціни промисловості.

2.Закупівельні ціни, за якими сільськогосподарські виробники (кооперативні, колективні, державні, фермерські, особисті підсобні господарства) продають свою продукцію державним, кооперативним, переробним, торгівельним та іншим фірмам. Закупівельні ціни використовуються також при заготівлі продукції хутрового звірівництва, рибництва, втор сировини.

3.Кошторисні ціни – ціни та розцінки, які використовуються для визначення розрахункової вартості нового будівництва, реконструкції будівель та споруд, їх розширення та переоснащення.

4.Тарифи на перевезення всіма видами транспорту та на виробничі послуги.

Споживчі ціни – ціни на товари і послуги, що реалізуються населенню. До них належать:

Роздрібні ціни – ціни, за якими населення купує товари у державній, колективній і приватній торгівлі.

Різновидами роздрібних цін є ціни на продукцію закладів громадського харчування, тарифи на комунальні, побутові, транспортні, туристичні та інші послуги, ціни на житло.

За способами встановлення ціни поділяються на:

- державні (встановлюються державою на продукцію державних підприємств,

деякі ресурсі, соціально значимі товари; поділяються на фіксовані і регульовані);

- договірні (встановлюються за домовленістю між продавцем і покупцем товару

і можуть змінюватись за взаємною згодою сторін);

- вільні (встановлюються підприємствами самостійно або на договірній основі

із врахуванням попиту і пропозицій на ринку товарів;орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товарів та запобігання ажіотажного попиту і спекуляції);

- ввізні (встановлюються на імпортовані підакцизні товари, що

оподатковуються податком на додану вартість (ПДВ) і підлягають обкладанню ввізним митом; основою розрахунків таких цін є митна вартість товарів, виражена в національній валюті).

-лімітн і (встановлюються на стадії розробки нової продукції і відображають гранично допустимий рівень її ціни) і ступеневі ціни (ступенева ціна – це гуртова ціна, яка поступово знижується на певних етапах серійного випуску продукції).

Ціни „Франко” – це гуртові ціни, які встановлюються з врахуванням

передбаченого контрактом порядку відшкодування транспортних витрат на доставку товарів покупцеві. Найбільш поширеними є ціни:

а) франко-вагон-станція відправлення (включає витрати на доставку продукції з підприємства до станції відправлення, а також вантажні роботи);

б) франко-вагон-станція призначення (включає всі витрати, пов’язані з доставкою продукції до місця знаходження споживача);

в) франко-кордон (використовується у зовнішньоекономічних угодах і, крім транспортних витрат по доставці товару до відповідного кордону, включає витрати на його страхування і митні витрати).

В основі формування гуртових та роздрібних цін (та й будь-яких цін взагалі) лежить собівартість продукції, яка є нижньою метою ціни.

Гуртова ціна підприємства включає собівартість продукції, представленої у формі калькуляції, величину прибутку, податок на додану вартість, акцизний збір (АЗ) (для високорентабельних і монопольних підакцизних товарів).

Податок на додану вартість (ПДВ) є частиною новоствореної вартості, яка сплачується у держбюджет на кожному етапі виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. ПДВ на матеріальні ресурси, основні засоби, нематеріальні активи для потреб основної діяльності по виготовленню продукції до витрат виробництва і обігу не відноситься.ПДВ включається в ціну продукції за встановленою ставкою до оподаткованого обороту, який не включає податок на додану вартість.

Акцизний збір – це непрямий податок, що включається до ціни товарів.

Гуртовою ціною промисловості – це сума гуртової ціни підприємства і постачальницько-збутової націнки.

Постачальницько-збутова націнка включає витрати і прибуток постачальницько-збутових організацій.

Роздрібна ціна включає гуртову ціну промисловості і торгівельну надбавку (знижку).

Торгівельна надбавка покриває витрати торгівельних організацій і забезпечує їм одержання прибутку.

На рівень ціни неабиякий вплив має ринкова кон ’ юктура, а саме такі фактори:

1) державне регулювання цін;

2) конкуренція виробників;

3) купівельна спроможність грошей;

4) якість товару;

5) співвідношення попиту і пропозицій та інш.

Ц= С+ П, грн.

Де С – собівартість продукції, грн.,П – величина прибутку в ціні, грн.

Попнева плата –це грошова оцінка незрубаного лісу, відведеного під заготівлю користувачам по лісних таксах (вартість лісу на пні складає основну частину лісового доходу і визначається по лісових таксах). Попнева плата за своєю економічною природою є рентою, що вилучається власником лісів. Розмір плати може встановлюватись як за таксами, так і на конкурсних умовах.

За діючими на сьогодні лісовими таксами диференціація кореневої плати здійснюється за поясами, лісотаксовими розрядами, деревними породами, крупністю ділової деревини та іншими факторами. До другого поясу віднесені ліси Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької областей та ліси гірської зони Львівської області. Всі інші ліси України включені до першого поясу. Лісові такси другого поясу є нижчими від першого. Дещо нижчі лісові такси компенсують більш високі витрати лісозаготівельних підприємств у гірських умовах лісозаготівлі.

Для визначення відстані вивезення використовуються картографічні матеріали. Спочатку визначається відстань за прямою лінією від центру кварталу до кінцевого пункту вивезення. Вона збільшується з урахуванням рельєфу місцевості за допомогою таких коефіцієнтів: в лісах з рівнинним рельєфом – 1.10; у лісах з горбистим рельєфом або болотами, які займають не менше 30 відсотків площі – 1.25; у лісах з гірським рельєфом – 1.50.

На деревину, що заготовляється в процесі вибіркових рубок головного користування, лісові такси зменшуються на 20 відсотків. Таким чином стимулюється застосування рубок головного користування, які сприяють посиленню корисних функцій лісу. На 30 відсотків зменшуються лісові такси на деревину, що заготовляється в лісогосподарському виробництві.

Лісова такса на ліквід з крони встановлена в розмірі 40 відсотків від такс на дров´яну деревину, на інші відходи лісозаготівельного виробництва – в розмірі 20 відсотків.

Рівень лісових такс на ділові лісоматеріали залежить від їх крупності. До крупної ділової деревини включають стовбури, діаметр яких у верхній частині без кори складає 25 см і більше; до середньої ділової деревини – діаметром 13-24 см; до дрібної ділової деревини – діаметром 3-12 см.

Середня лісова такса в Україні розраховується за такою формулою

 

С+П

Т=------------ + Д

М

де С – середньорічні витрати на лісове господарство;П – нормативний прибуток підприємств лісового господарства; М – розрахункова лісосіка; Д – величина ренти.

У країнах з ринковою економікою попнева плата є ринковою ціною лісу на пні і відображає тільки ціну деревини, без урахування інших корисностей. Вона визначається якісними характеристика лісостану, цінами на кінцеві продукти з деревини, витратами на лісозаготівлі і транспортування та нормою прибутку на капітал, у той як як витрати на ведення лісового господарства в формуванні попневої плати участі не беруть.

Тестові завдання для самоперевірки

Виберіть правильну, на Вашу думку, відповідь і зазначте її код у бланку відповідей.

1. Собівартість продукції — це:

а) витрати праці на виробництво і реалізацію продукції;

б) витрати підприємства на виробництво і реалізацію про­дукції;

в) виражені в грошовій формі витрати на виробництво і реалізацію продукції;

г) витрати на виробництво і прибуток підприємства.

2. Структура витрат ва виробництво продукції — це:

а) склад витрат і частка кожного елемента у Їх загальному обсязі;

б) склад витрат за їхніми статтями;

в) співвідношення витрат у Їх обсязі;

г) склад витрат за економічними елементами.

3. Калькуляція собівартості продукції складається:

а) в розрізі комплексних статей;

б) за економічними елементами;

в) за статтями витрат;

г) на визначений період;

д) на калькуляційну одиницю.

4. Кошторис витрат на виробництво продукції складається:

а) за комплексними витратами;

б) у розрізі економічних елементів;

в) за статтями витрат;

г) на визначений період;

д) на одиницю виробу.

5. Роздрібна ціна складається з:

а) оптової ціни промисловості;

б) постачальницько-збутової націнки;

в) торгової надбавки.

6. Оптова ціна підприємства складається з:

а) собівартості виробу;

б) прибутку;

в)ПДВ;

г) акцизного збору (на підакцизні товари);

д) торгової надбавки;

е) постачальницько-збутової націнки.

7. Ціна реалізації продукції включає:

а) виробничу собівартість;

б) адміністративні витрати;

в) витрати на збут;

г) суму прибутку;

г) податок на додану вартість.

8.Такси на деревину лісових порід, що відпускається на пні застосовуються з урахуванням:

а) розподілу лісів за лісотаксовими поясами;

б) розподілу лісів за розрядами;

в) порід деревини.

9. Основними шляхами зниження собівартості продукції є:

а) збільшення обсягу реалізації,

б) скорочення і ліквідація браку;

в) підвищенняфондовіддачі;

г) зростання продуктивності праці;

д) підвищення якості продукції;

е) економне використання матеріальних ресурсів.

 

10. Яка я відповідей правильна:

а) собівартість продукції вища від Її вартості;

б) вартість продукції вища від її собівартості;

в) собівартість продукції дорівнює її вартості;

г) собівартість може бути вища, нижча чи дорівнювати вар­тості продукції?

11. Витрати на 1 гри. товарної продукції визначаються як відношення:

а) прибутку до собівартості продукції;

б) собівартості продукції до її вартості в оптових (гуртових) пінах промисловості;

в) собівартості продукції до її вартості в оптових (гуртових) цінах підприємства.

12. Калькулювання — це обчислення собівартості про­дукції:

а) валової;

б)товарної;

в) реалізованої;

г) окремих її видів.

13. Основними шляхами зниження витрат у лісогосподарській галузі є:

а) збільшення норми витрат;

б) використання відходів;

в) випуск якісної продукції;

г) підвищення фондовіддачі;

д) підвищенняпродуктивності праці;

е) зменшення відходів;

є) підвищення фондоозброєності.

14. Об'єктами калькулювання на підприємстві виступа­ють:

а) кожен вид продукції, що випускається;

б) видатки майбутніх періодів;

в) загальний обсяг виробництва продукції;

г) роботи і послуги, виконані для сторонніх організацій.

15. Функції ціни:

а) планово-облікова;

б) соціальна;

в) розподільча;

г) регулювальна;

д) стимулююча

16. Франкування — це:

а) встановлення цін з урахуванням оплати за доставку го­тової продукції;

б) врахування інтернаціональної вартості товару на світо­вому ринку;

в) встановлення ціни з урахуванням проходження товаром

сегментів ринку;

г) встановлення ціни на основі закритих торгів