Паралельний послідовний паралельно-послідовний

Робочий період – це час безпосереднього докладання або дії механізмів під управлінням або контролем людини при виготовленні певного продукту. Робочий період складається з тривалості основних і допоміжних операцій.

Основні – це операції, під час яких проходить безпосередній вплив на розміри і форму виробу, допоміжні – операції, необхідні для продовження основних. Наприклад, на суцільній оранці грунту процеси перевертання пласта землі по всій довжині гону відносяться до основних операцій, а повороти в кінці гону – до допоміжних.

При природніх процесах, праця, як така може бути відсутня, а предмет праці міняється. Наприклад, ріст дерев під час проведення догляду або після нього.

Перерви – це час, коли в предмета праці чи його обробці наступають перерви, передбачені технологією робіт або внаслідок вихідних днів або під впливом кліматичних умов.

Перерви поділяються на регламентовані – пов’язані з режимом роботи підприємства (перерви на обід, неробочі зміни, вихідні, святкові дні) та по причині організаційно-технічного характеру, та нерегламентовані – інші перерви внаслідок порушення трудової і технологічної дисципліни чи несприятливих погодніх умов. Ліквідація або скорочення таких перерв є резервом скорочення тривалості виробничого циклу, тобто часу на виготовлення продукції.

Під структурою розуміють склад і співвідношення по часу окремих елементів виробничого циклу між собою, їх питому вагу в загальній тривалості циклу, прийнятій за 100%.

Основні шляхи скорочення тривалості виробничого циклу:

- комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів;

- впровадження прогресивних технологій;

- ліквідація нерегламентованих перерв та скорочення перерв організаційно-

технічного характеру;

- централізоване забезпечення робочих місць матеріалами, інструментом і

технологічним оснащенням;

- скорочення часу здійснення допоміжних операцій;

- раціональне використання внутрішньо змінних перерв для організації транс-

портування продукції, виконання контрольних операцій і суміщення їх з основними технологічними операціями;

- скорочення витрат робочого часу пов’язаного з доставкою робітників до місця

роботи та інші.

Принципи проектування та організації виробничого процесу:

- спеціалізація (означає обмеження різноманітності елементів виробничого

процесу, в першу чергу зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях);

- пропорційність (узгодження пропускної спроможності всіх частин вироб-

ничого процесу, усієї взаємозв’язаної системи підрозділів і машин, досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічного зв’язаних ланок виробництва пропорційна обсягу робіт, що виконуються);

- паралельність(передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів,

одночасне виготовлення різних виробів);

- прямоточність (предмети праці в процесі обробки повинні пересуватись най-

коротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. З цією метою цехи, відділи, робочі місця розташовуються за ходом технологічного процесу);

- безперервність (перерви між технологічними процесами повинні бути міні-

мальні, або зовсім відсутні);

- ритмічність (робота всіх підрозділів і випуск продукції мають здійснюва-

тись за певним ритмом, планомірною повторюваністю);

- автоматичність (передбачає економічно обґрунтоване звільнення людини від

безпосередньої участі від виконання операцій у виробничому процесі);

- гнучкість (виробничий процес повинен адаптуватись до зміни організаційно

технічних умов, пов’язаних із переходом на виготовлення іншої продукції, з її модифікацією);

- гомеостатичність (виробнича система повинна бути здатною стабільно

виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти функціональним впливам).

Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економічної ефективності

 

Організація лісового господарства передбачає:

· розроблення та затвердження в установленому законом порядку нормативно

- правових актів з ведення лісового господарства;

· поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій;

· виділення особливо захисних лісових ділянок;

· установлення віку стиглості деревостанів, норм використання лісових

ресурсів;

· проведення лісовпорядкування;

· ведення державного лісового кадастру, обліку лісів;

· ведення моніторингу лісів;

· проведення лісової сертифікації;

· здійснення організаційно-технічних заходів згідно з основними вимогами

щодо ведення лісового господарства, визначеними законодавством.

 

До складу лісового господарства входять: лісонасіннева справа, розсадники,

лісокультурне виробництво, доглядові рубання, лісозаготівельне виробництво, заготівля соснової живиці і лісохімія, інші підрозділи і служби.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробничо-господарська діяльність держлісгоспів поділяється на основне і допоміжне виробництво та непромислові господарства.

До основного виробництва відносяться:

- лісогосподарське виробництво, зокрема: штучне і природне лісовідновлення,

заготівля лісового насіння та створення лісонасінневої бази, полезахисне лісорозведення за договорами та лісорозведення на землях, непридатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски);лісогосподарські заходи по формуванню високопродуктивних насаджень; охорона лісів від пошкоджень, самовільних порубок та заходи по охороні лісів від пожеж; заходи по захисту лісів від шкідників і хвороб; гідромеліорація і лісосоосушення, будівництво доріг лісогосподарського призначення та інші;

- лісозаготівельне виробництво по рубках головного користування, включає в

себе лісосічні роботи (валка, обрубування дерев, трелювання і навантаження деревини на лісовозний транспорт), вивезення деревини, нижньоскладські роботи.

- видобуток живиці і лісохімія;

- деревообробні виробництва: лісопиляння, тарне виробництво, виробництво

товарів народного споживання, інших виробів деревообробки.

До допоміжних виробництв держлісгоспів належать:

- виробництво теплової енергії;

- ремонтне господарство;

- утримання електроенергетичного господарства;

- утримання і експлуатація автотракторного парку і гужового транспорту;

- утримання лісовозних доріг та доріг лісогосподарського призначення;

- утримання і експлуатація спеціальних машин;

- промислове водопостачання;

- складське господарство;

- утримання і експлуатація залізничного транспорту, навантажувально-розван-

тажувальних механізмів, лісопильних і шпалопильних верстатів, іншого деревообробного обладнання.

До непромислових господарств відносяться: житлового-комунальне господарство, підсобне сільське господарство, об’єкти культурно-побутового призначення та інші структурні підрозділи, які не приймають участі у виробництві товарної продукції.

 

Лісогосподарське виробництво – це сукупність взаємопов’язаних виробничих заходів по вирощуванню, охороні і захисту лісів з метою одержання деревини і інших лісопродуктів.

Лісогосподарське виробництво є профілюючим в складі виробництв підприємств лісового господарства. Воно являється основою лісового господарства, що забезпечує відновлення лісів після їх рубки, відтворення лісових ресурсів.

Лісогосподарське виробництво – вимагає знань біології деревних порід, ходу росту і розвитку насаджень і всіх компонентів біогеоценозу. Особливістю його є невелика тривалість робочого періоду (менше 1%) в загальній тривалості робочого циклу і значна тривалість (біля 99%) дії природних процесів у рості і розвитку лісових насаджень.

Заходи і роботи по організації лісогосподарського виробництва можна розділити на окремі комплекси або групи взаємопов’язаних робіт, а саме: відвід лісосік, рубки з метою догляду за лісом і санітарні рубки, лісовідновлення, лісонасіннева справа і розсадники, лісозахисні роботи і охорона лісу від пожеж, головне рубання лісу.

Відвід лісосік.

Підготовка і відпуск лісу – одна з головних функцій лісогосподарських підприємств. Організація відпуску лісу включає: складання плану відводу лісосічного фонду, відвід лісосік в натурі, їх матеріально-грошова оцінка, передачу лісосічного фонду лісозаготівелькам і контроль за його огляд і приймання місць рубань.

Порядок відводу лісосік регулюється ”Правилами відпуску деревини на пні в лісах України” та “Інструкцією з відведення і таксації лісосік в лісах України”.

План відводу лісосічного фонду складається на основі матеріалів лісовпорядкування і додаткового огляду лісового фонду в натурі.

Для проведення відводу в лісництвах організовується бригади, очолювані помічником лісничого або майстром лісу, до складу яких включають лісника обходу

На відведений лісовий фонд виписується лісорубний квиток, що юридично оформляє факт передачі лісосічного фонду, і який дає право на заготівлю деревини.

Після закінченню строків заготівлі і вивозки лісу, вказаних в лісорубному квитку, лісництво оглядає місця рубок і приймає лісосіки від лісозаготівельників.

При відпуску лісу на пні для населення лісорубний квиток оформляється на лісництво, а дрібний відпуск лісу кожному заготівельнику оформляється ордером за спеціальною формою.