Позамовний метод обліку витрат

Позамовний метод обліку витратвикористовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах, а саме в суднобудуванні, літакобудуванні, деяких галузях важкого машинобудування і металообробки, в ремонтних цехах тощо.

При позамовномуметоді обліку об’єктом обліку та калькулювання собівартості є окреме виробниче замовлення, що відкривається на один чи кілька однорідних виробів, які передбачається виробляти протягом місяця (на вироби серійного і масового виробництва), або на кожний виріб виготовлений у порядку індивідуального (разового) замовлення.

Всі витрати на виробництво враховуються за окремими замовленнями з поділом на витрати за нормами і відхиленнями від них.

В бухгалтерії на кожне замовлення відкриваються карти аналітичного обліку за встановленою номенклатурою витрат, де зазначається найменування, тип і якість виробу, замовник, виконавець і строк виконання замовлення, планова собівартість.

Фактичні прямі витрати, відображені у цій карті, повинні повністю збігатися з даними первинних документів і відображатися на рахунку “Виробництво” до закінчення робіт за цим замовленням. Відхилення фактичних витрат від витрат за діючими нормами розкривається в аналітичних картах витрат на виробництво, пояснюються причини відхилень.

Облік загальновиробничих накладних витрат ведуть в окремій карті (відомості) за визначеною номенклатурою статей витрат.

Для розподілу загальновиробничих витрат між окремими замовленнями застосовується попередньо розрахована величина загальновиробничих витрат. Між окремими замовленнями розрахована величина загальновиробничих витрат розподіляється з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо).

Фактична собівартість кожного замовлення складається з суми прямих витрат та частки розподілених загальновиробничих витрат. Фактична собівартість одиниці виробів або робіт визначається після виконання замовлення шляхом ділення суми виробничих витрат на кількість виготовленої за цим замовленням продукції.

Незавершене виробництво визначається шляхом сумування фактичних витрат за кожним незакінченим замовленням.

В умовах ринкової економіки в Україні, як і в США, Англії та інших промислово розвинених країнах світу сфера позамовного методу розширяється внаслідок орієнтації підприємства на задоволення потреб окремого споживача.

 

Попередільний (попроцесний) метод обліку витрат

Попередільний метод обліку витрат– це метод калькулювання собівартості продукції, що базується на принципі групування витрат в межах окремих переділів (процесів) або стадій виробництва. Застосовується на виробництвах з однорідною вихідною сировиною, матеріалами і характером вироблення масовою продукцією, де технологічний процес чітко поділяється на самостійні переділи (фази, стадії).

Переділ – це певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці, який готовий для використання або продажу. В залежності від технології виробництва розрізняють однопередільний та багатопередільний методи обліку витрат. Попередільний метод обліку використовують в галузях промисловості у виробництвах з комплексним використанням сировини та серійним випуском продукції, коли вироби до повної готовності проходять декілька етапів виробництва, що називаються переділами (хімічній, нафтохімічній, лісовій, металургійній, текстильній, харчовій промисловостях тощо).

В залежності від технологій виробництва застосовують напівфабрикатний та безнапівфабрикатний варіанти обліку витрат.

Напівфабрикатний варіант обліку витрат накопичує дані обліку витрат за місцями їх виникнення, що сприяє ефективності управління витратами. В бухгалтерському обліку рух напівфабрикатів показується на рахунках синтетичного облуку та в аналітичному обліку.

Безнапівфабрикатний варіант обліку витрат здійснюється без бухгалтерського оформлення собівартості напівфабрикатів власного виробництва, якщо вони передаються із цеху в цех. Рух напівфабрикатів показується тільки в аналітичному обліку.

Обліковою політикою підприємства визначається перелік калькуляційних статтей витрат за видами продукції окремих переділів.

В ході виробничого процесу готова продукція (напівфабрикат) попереднього переділу переходить на подальшу обробку до наступного переділу, що відповідно потребує додаткових виробничих витрат.

Використовуються елементи нормативного методу. Виявляються відхилення фактичних витрат від діючих норм, здійснюється контроль і аналіз витрат на виробництво. Понаднормативні виробничі витрати відносяться на собівартість реалізованої продукції.

Підприємства, у яких відсутнє незавершене виробництво або його величина незначна (наприклад, при виробництві електроенергії, добутку нафти, газу, вугілля, у хлібопекарській та макаронній промисловості тощо), облік витрат можуть вести в цілому по підприємству, застосовують однопередільний, або так званий простий метод.

За наявності значних обсягів незавершеного виробництва процес калькулювання ускладнюється, тому що собівартість визначається за кожним видом продукції (групою однорідних видів продукції) з врахуванням незавершеного виробництва на початок і кінець звітного періоду

Залишки незавершеного виробництва в кількісному виразі визначаються шляхом проведення інвентаризації, або на підставі даних оперативного обліку.

 

 

Нормативний метод обліку витрат. Система калькулювання «стандарт-кост» - зарубіжний аналог нормативного методу

Стандарт-кост є найбільш поширеним за кордоном методом управління упрю витратами. Засновником системи був Ф.Тейлор, який обґрунтував метод нормативного визначення витрат.Стандартні витрати- це витрати, необхідні для виробництва певної продукції або послуг за нормативних умов діяльності. Основою системи Ст-кост є підрахунок майбутніх або очікуваних витрат. Ситема кальк. стандпрних вират- це система обліку,я кА використю стандартні витрати задля: управління та контролю витрат, прийняття рішень щодо цін та цінова політика. Підготовка фінансової звітності, бедж.планування і контроль, управління за відхиленнями. Основні принципи системи ст..кост – встановлення стандартів витрат, облік та калькулювання за стандартними та фактичними витратами, періодичний перегляд стандартів при зміні умов виробництва, аналіз дослідження відхилень ьа скадання звітності. При розробленні стандартів,застосовуються відповідні інженерні розрахунки(карти розкрою, рецептури). Затверджений стандарт узагальнюється бухгалтерією у картці нормативних стандартів собівартості одиниці продукції. Поєднується облік відповідальності та калькуляції стандартів витрат. Витрати контролюються безпосередньо в місцях їх виникнення.Порівняльна характеристика нормативного методу та сиситеми стандарт кост.1. Ступінь регламентованості. Ст-кост не регламентована, не має єдиної методикиик встановлення стандартів та ведення обліку регістрів. Нормат. Метод регламентується, розроблено загальногалузеві стандарти і норми. 2. Облік змін норм. Ст-кост – поточний облік змін норм не ведеться. Норм.метод – ведеться в розрізі причин та винуватців.3. Облік відхилень аід норм прямих витрат. СТ-кост – облік ведеться на окремих рахунках, списується на винуватців та фін. Результат. Норм. Метод відхилення в межах норм, списується на виробництво понад нормативні – на винуватців та фіню результат.

 

Способи калькуляції

Способи калькуляції – це технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур.

Способи калькуляції доповнюють методи калькулювання. Послідовність та порядок розрахунків у калькуляції залежить від технології створення продукції, можливостей локалізації витрат за калькуляційними об’єктами, наявності зворотних відходів, супутніх та побічних продуктів тощо.

Спосіб нагромадження (сумування) витрат полягає в тому, що собівартість калькуляційного об’єкту і калькуляційної одиниці визначається сумуванням витрат за частинами продукції або продукції в цілому, за процесами, переділами.

Наприклад, при попередільному методі обліку витрат собівартість продукції визначається шляхом послідовного нашарування витрат за кожним переділом.

Спосіб розподілу витрат використовується у виробництвах комплексної переробки сировини, при виробництві декількох видів продукції одним технологічним процесом і неможливості прямого обліку витрат за кожним калькуляційним об’єктом, а також при організації аналітичного калькуляційного обліку за групами однорідних виробів.

Наприклад, у спиртовій промисловості в результаті одного технологічного процесу одночасно одержують декілька видів спиртопродуктів. Витрати між окремими спиртопродуктами розподіляються за коефіцієнтом, що встановлюється на підставі оптових цін.

Спосіб прямого розрахунку полягає в тому, що зібрані витрати виробництва у розрізі калькуляційних об’єктів діляться на число калькуляційних одиниць за кожним об’єктом в розрізі статей калькуляції чи елементів витрат. Цей спосіб універсальний і в кінцевому розрахунку собівартості продукції використовується при інших способах калькуляції. При цьому у поєднанні з іншими способами калькуляції він не називається, хоча передбачається його обов’язковість.

Наприклад, для розрахунку собівартості однієї тонни хліба „Український” необхідно собівартість випуску поділити на кількість виробленої продукції.

Спосіб виключення витрат застосовується при розмежуванні спільних витрат і визначенні собівартості основної і побічної продукції, які отримані в одному технологічному процесі.

Наприклад, у м’ясній промисловості при виробництві м’яса спочатку проводиться оцінка супутньої продукції, яка виключається з загальної суми витрат, а потім калькулюється собівартість м’яса.

За кожного методу обліку витрат в залежності від технології виробництва і характеру продукції, що виробляється, застосовується один або декілька способів калькуляції.

 

Види калькуляцій

Види калькуляції класифікують:

1. За характером виробництва: -періодичні калькуляції складаються за певний період з метою розрахунку середньої собівартості, групи однорідної продукції або певного виду з періодичністю місяць, квартал, період, рік. – індивідуальні калькуляції на окремі замовлення групи однорідних замовлень. – проміжні калькуляції на етапи робіт за об’єктами з тривалим циклом виробництва.

2. За часом складання: - планова(нормативна) застосовується для оцінки готової продукції, незавершеного виробництва, браку, а також для визначення очікуваної економічної ефективності виробництва. – кошторисні застосовуються в буд. орг., науково- технічних установах, - звітні на основі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати. Планові та звітні мають бути співставлені.

3. За рівнем охоплення: - галузеві показують рівень собівартості однойменної продукції у конкретній галузі. –повні відображають витрати що пов’язані з виробництвом та збутом продукції (повної собівартості); -виробничі для розрахунку виробництва продукції; -внутрішньо-господарські для окремих цехів основного і допоміжного виробництва; -калькуляційно змінних витрат задовольняють вимоги системи калькулювання «директ-кост», застосовуються для визначення маржинального доходу та операційного прибутку; -технологічні включають виробничі витрати, що пов’язані з виробництвом продукції на під-ві без робіт та послуг стороніх під-в та організацій.

4. За властивостями калькуляційного об’єкту: -загальні показують собівартість продукції по під-ву (якщо планові кошторис); -параметричні дають уявлення про собівартість продукції в розрахунку на од. певного параметра; -за центрами витрат показують собівартість продукції за центрами відповідальності встановленими керівництвом.