Зародження та розвиток виробничого та управлінського обліку. Визначення суті управлінського обліку.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Зародження та розвиток виробничого та управлінського обліку. Визначення суті управлінського обліку.



Зародження та розвиток виробничого та управлінського обліку. Визначення суті управлінського обліку.

Система виробничих витрат під назвою «стандарт-кост» виникла в США в 30-ті роки, уже в той час вона була відома у Радянському Союзі з праць професораЖебрака. На під-вах Рад. Союзу така система виникла і розвивалась під назвою «нормативний облік». Директ-кост введено в 1936р. амер. Харрістом. 40-50рр. ХХ ст.. УО викладається як окрема дисципліна в універах США, Німеччині. В 1972р. вперше розроблена програма з УО в США при підготовці дипломованих упр. Бухг.

Визначення суті.УО виробничого під-ва- це інтегрована система збору підготовки і екон. інтерпретації інформ. З метою розробки оперативних, поточних і стратегічних упр. рішень, що поєднує фінансовий та податковий облік, аналіз, планування, нормування, статистичеі методи, контроль, аудит і невідривно пов’язана з технікою, технологією та організацією об’єкта управлянні. Інститут купівників США визначив наступні функції бухгалтерів: планування і контроль; звітність і аналіз; оцінка і консалтинг; функції пов’язані з податками; урядова звітність; контроль та збереження активів; економічна оцінка.

 

Види обліку та їх зміст. Взаємозв’язок фінансового і управлінського обліку.

Інститут керівників США (Financal Executives Institute FEI) визначив наступні функції бухгалтерії: планування і контроль; звітність і інтерпретація (аналіз); оцінка і консалтинг; функції, пов’язані з податками; урядова звітність; контроль за збереженням активів; економічна оцінка (експертиза).

Вперше розбіжності між фінансовим та управлінським обліком були визначені в 1972 році Національною асоціацією бухгалтерів США (National Association of Accountants – NAA) при розробці програми для Дипломованих управлінських бухгалтерів (The Certified Management Accountant – CMA). Порівняльна характеристика фінансового і управлінського обліку наведена в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Порівняльна характеристика фінансового

І управлінського обліку

№ п/п Ознака Фінансовий облік Управлінський облік
Обов’язковість ведення обліку Визначається Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” Визначається потребами управлінського персоналу підприємства
Мета обліку Складання фінансової звітності, надання інформації для складання податкової та статистичної звітності Надання інформації для планування, аналізу та контролю при оперативному управлінні та визначення стратегії майбутнього розвитку підприємства
Користувачі інформації Зовнішні (державні, податкові та статистичні органи, кредитори, клієнти тощо), внутрішні (менеджери, співробітники) Обмежене коло працівників управлінського персоналу підприємства
Об’єкти обліку та звітності Підприємство в цілому Центри відповідальності, окремі підрозділи.
  Частота подання Звітності Місячна, квартальна, річна Визначається управлінським персоналом, частіше буває (змінна, добова, декадна, місячна, квартальна, річна)
Точність інформації Визначається законодавчо Визначається управлінським персоналом, має велику кількість приблизних оцінок
Часовий аспект інформації Відображає події, що уже відбулися На підставі аналізу інформації минулих подій розробка планів на майбутнє

.

Ступінь відкритості інформації Інформація відкрита внутрішнім та зовнішнім користувачам, звіти публікуються Інформація відкрита вузькому колу управлінського персоналу, більшість інформації є комерційною таємницею

Ці відмінності визначаються функціональною роллю різних видів обліку, але, як уже зазначалося, бухгалтерський облік є єдиною системою обліку.

В цілому система бухгалтерського обліку підприємства показана на малюнку 1.1.

Управлінський Облік               Податковий облік
             
  Фінансовий облік  
       
 
Мал.1.1. Система бухгалтерського обліку підприємства

Управлінський облік використовує інформацію фінансового, податкового обліку та інші види економічної інформації.

Єдина система бухгалтерського обліку підприємства базується на використанні національного законодавства, спільних регістрів аналітичного та синтетичного обліку, плані рахунків бухгалтерського обліку, облікових вимірювачах тощо. Управлінський облік є інструментом внутрішнього менеджменту і орієнтований на досягнення мети діяльності підприємства.

 

Складові частини управлінського обліку.

Основний зміст У.О склад-ть витрати, що групуються за видами діяль-ті. Орг-я У.О повина відповідати функціональному поділу підп.-ва і забезп. ефективн-ть роботи кожної сфери діяль-ті. Складові частини: У.О постачальницько-заготівельної діяль-ті(задовольняє інформац.потреби щодо формування заготівельної вартості ТМЦ,вибору постачальників), виробничої діяльності(центральна ланка У.О, складання кошторисів витрат виробничої с.в продукції та ЗВВ), витрат на робочу силу(задовольняє інформац.потреби щодо витрат на робочу силу), інвестиц.діяль-ті фінансування(доцільність придбання засобів виробництва,ліцензій,залучення та розміщення капіталу,планування і аналіз фінансів), фінансово-збутової діяльності( задовольняє інформац.потреби про ринки збуту продукції, ціни на продукцію, складаються кошториси витрат на збут та проводиться аналіз їх виконання), організац.діяльності(необхідний для задоволення інформаційних потреб менеджерів різних рівнів про витрати пов’язані з управлінням підприємством в цілому).

 

 

Функції управлінського обліку.

 

До основних функцій системи управлінського обліку належать:

· інформаційна - забезпечення менеджерів всіх рівнів інформацією, необхідною для ефективного планування, організації та контролю;

· комунікаційна - формування інформації, яка є засобом внутрішнього комунікаційного зв'язку між рівнями управління і структурними підрозділами. Сприяючи підвищенню якості процесу обміну інформацією, управлінський облік забезпечує ефективність функціонування всієї системи;

· контрольно-аналітична - здійснення контролю за виконанням планових показників та бюджетів, досягнення тактичних та стратегічних цілей підприємства, результатів діяльності структурних підрозділів та окремих виконавців, ефективності прийнятих рішень та їх впливу на результати діяльності підприємства; дослідження поведінки витрат та встановлення причин відхилень фактичних виробничих витрат від кошторисних;

· прогнозна - забезпечення перспективного планування та спрямування розвитку підприємства на досягнення його стратегічних цілей.

 

Нерідко до управлінського обліку також відносять функції:

- планування - складання кошторисів і підготовку бюджетів на оперативному, тактичному і стратегічному рівнях;

- організації - виділення центрів відповідальності, доходів і витрат, забезпечення координації та взаємодії між рівнями управління, структурними підрозділами та окремими виконавцями, організацію оперативного обліку й аналізу;

- мотивації - встановлюючи внесок кожного працівника у загальний результат діяльності підприємства, сприяє підвищенню мотивації праці.

 

 

Мета і методи аналізу взаємозв'язку «витрати-обсяг-прибуток» (графічні методи (графік беззбитковості; графік взаємозвіязку «обсяг – прибуток»; графік маржинального доходу).

 

Мета аналізу взаємозв'язку "витрати - обсяг - прибуток"

Основною метою ВОП-аналізу є встановлення змін, які відбудуться з прибутком, якщо зміняться певний рівень продуктивності чи обсягів виробництва. Ця інформація має суттєве значення, оскільки найбільш суттєвою змінною величиною, яка впливає на дохід (виручку) є обсяг виробництва.

У процесі такого аналізу постійно відслідковується і вивчається залежність між зміною обсягів виробництва і доходами від реалізації, витратами та чистим прибутком. Аналіз ґрунтується на встановленні короткострокової залежності між обсягом виробництва і виручкою, витратами та прибутком. При цьому невизначеною величиною на цьому інтервалі є обсяг реалізації.

Способи калькуляції

Способи калькуляції– це технічні прийоми розрахунку собівартості продукції за допомогою певних процедур.

Способи калькуляції доповнюють методи калькулювання. Послідовність та порядок розрахунків у калькуляції залежить від технології створення продукції, можливостей локалізації витрат за калькуляційними об’єктами, наявності зворотних відходів, супутніх та побічних продуктів тощо.

Спосіб нагромадження (сумування) витрат полягає в тому, що собівартість калькуляційного об’єкту і калькуляційної одиниці визначається сумуванням витрат за частинами продукції або продукції в цілому, за процесами, переділами.

Наприклад, при попередільному методі обліку витрат собівартість продукції визначається шляхом послідовного нашарування витрат за кожним переділом.

Спосіб розподілу витрат використовується у виробництвах комплексної переробки сировини, при виробництві декількох видів продукції одним технологічним процесом і неможливості прямого обліку витрат за кожним калькуляційним об’єктом, а також при організації аналітичного калькуляційного обліку за групами однорідних виробів.

Наприклад, у спиртовій промисловості в результаті одного технологічного процесу одночасно одержують декілька видів спиртопродуктів. Витрати між окремими спиртопродуктами розподіляються за коефіцієнтом, що встановлюється на підставі оптових цін.

Спосіб прямого розрахунку полягає в тому, що зібрані витрати виробництва у розрізі калькуляційних об’єктів діляться на число калькуляційних одиниць за кожним об’єктом в розрізі статей калькуляції чи елементів витрат. Цей спосіб універсальний і в кінцевому розрахунку собівартості продукції використовується при інших способах калькуляції. При цьому у поєднанні з іншими способами калькуляції він не називається, хоча передбачається його обов’язковість.

Наприклад, для розрахунку собівартості однієї тонни хліба „Український” необхідно собівартість випуску поділити на кількість виробленої продукції.

Спосіб виключення витрат застосовується при розмежуванні спільних витрат і визначенні собівартості основної і побічної продукції, які отримані в одному технологічному процесі.

Наприклад, у м’ясній промисловості при виробництві м’яса спочатку проводиться оцінка супутньої продукції, яка виключається з загальної суми витрат, а потім калькулюється собівартість м’яса.

За кожного методу обліку витрат в залежності від технології виробництва і характеру продукції, що виробляється, застосовується один або декілька способів калькуляції.

 

Види калькуляцій

Види калькуляції класифікують:

1. За характером виробництва: -періодичні калькуляції складаються за певний період з метою розрахунку середньої собівартості, групи однорідної продукції або певного виду з періодичністю місяць, квартал, період, рік. – індивідуальні калькуляції на окремі замовлення групи однорідних замовлень. – проміжні калькуляції на етапи робіт за об’єктами з тривалим циклом виробництва.

2. За часом складання: - планова(нормативна) застосовується для оцінки готової продукції, незавершеного виробництва, браку, а також для визначення очікуваної економічної ефективності виробництва. – кошторисні застосовуються в буд. орг., науково- технічних установах, - звітні на основі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати. Планові та звітні мають бути співставлені.

3. За рівнем охоплення: - галузеві показують рівень собівартості однойменної продукції у конкретній галузі. –повні відображають витрати що пов’язані з виробництвом та збутом продукції (повної собівартості); -виробничі для розрахунку виробництва продукції; -внутрішньо-господарські для окремих цехів основного і допоміжного виробництва; -калькуляційно змінних витрат задовольняють вимоги системи калькулювання «директ-кост», застосовуються для визначення маржинального доходу та операційного прибутку; -технологічні включають виробничі витрати, що пов’язані з виробництвом продукції на під-ві без робіт та послуг стороніх під-в та організацій.

4. За властивостями калькуляційного об’єкту: -загальні показують собівартість продукції по під-ву (якщо планові кошторис); -параметричні дають уявлення про собівартість продукції в розрахунку на од. певного параметра; -за центрами витрат показують собівартість продукції за центрами відповідальності встановленими керівництвом.

 

Трансфертне ціноутворення.

трансфертне ціноутворення - процес встановлення внутрішніх розрахункових цін між сегментами діяльності одного під-ва. Трансфертна ціна(ТЦ) – це умовна ціна, яка використовується для визначення вартості продукції чи послуг, що надаються одним центром відповідальності ін центрам всередині п-ва.

Основними методами розрах трансфертних цін є:

1. Договірні ТЦ

2. Ринковий метод.

3.Витратні методи: повної фактичної с/в, нормативних витрат, змінної с/в.

Договірний метод засновується на досягненні консенсусу між підрозділом-продавцем і підрозділом-покупцем відносно ціни продукту або послуги на підставі договірної ціни. Ринкові ТЦ встановлюють тоді, коли на продукцію існує ринкова ціна. Витратні методи базуються на обчисленні ТЦ на основі с/в: повної, нормативної або змінної. ТЦ розраховується згідно з алгоритмом «с/в плюс», тобто в ТЦ входить показник с/в і фіксований у вигляді % норматив прибутку цього центру відповідальності. Виходячи з цього розрізняють три варіанти витратного методу: повних витрат, нормо-витрат і змінних витрат.

Головна умова застосування методу повних витрат – наявність інформації про витрати за центрами відповідальності. Будь-які непродуктивні витрати центру-продавця передаються покупцю.

Метод нормативних витрат передбачає порівняння фактичної ТЦ з нормативною.

Переваги: 1.Дозволяє оцінити ефективність роботи центру відповідальності. 2.Формування необхідної інформаційної бази для аналізу й контролю затрат. 3.Наочність у відображенні відхилень від плану в процесі формування затрат. 4.Мінімізація облікової роботи, пов'язаної з калькулюванням собівартості

Недоліки: 1.Неприйнятний у індивідуальному і дрібносерійному ви-тві. 2.Застосування для періодично повторюваних затрат. 3.Неможливість встановити норми щодо окремих видів затрат.

В умовах значного недовантаження виробничих потужностей для вітчизняних промисл під-тв оптимальним є метод змінної с/в, інформація якої акумулюється в системі «директ-костінг».

Цей метод ТЦ має перевагу перед методом на основі повних витрат: він спрямований на забезпечення ефективного використання ресурсів під-тва. Проте з використанням даної концепції трансфертного ціноутворення виникає декілька проблем: 1.норма прибутковості встановлюється на рівні підприємства;

трансфертна ціна не покриває постійні витрати і не відображає прибуток; 2.керівник центру витрат позбавлений стимулу контролювати витрати, оскільки витрати повністю покриваються і передаються іншим центрам відповідальності; 3.розподіл змінних і постійних витрат є трудомісткою процедурою.

 

 

27. Фінансове планування і бюджетування

Планування є однією із функцій управління, що являє собою процес визначення дій, які мають бути виконані для досягнення мети підприємства.

Розрізняють: стратегічне планування, перспективне планування та поточне планування.

Стратегічне планування –це процес визначення дій, що необхідні для досягнення стратегічної мети діяльності підприємства. Результатом стратегічного планування є фінансовий план діяльності підприємства на 10-15 років.

Перспективне планування – здійснюється в межах стратегічного планування терміном на 3-5 років.

Поточне плануванняздійснюється наодин рік.

Бюджетування є інструментом фінансового поточного планування підприємства.

Фінансове планування включає: розробку фінансової стратегії (планування структури та вартості капіталу, система взаємовідносин з кредиторами, дивідендна політика, планування емісій, оцінка фінансових ризиків); інвестиційне планування (вибір критеріїв оцінки, аналіз альтернатив, портфельні стратегії); поточне планування (планування витрат, цільове планування прибутку, бюджетування, моделювання).

Фінансове планування повинно бути тісно пов’язане з загальною стратегією діяльності підприємства, з бізнес-планами, виробничими, маркетинговими, науково-технічними і іншими планами.

Бюджетування –це процес планування майбутньої діяльності підприємства і оформлення його результатів в вигляді системи бюджетів.

Бюджет – це план майбутніх операцій, виражений в кількісному (грошовому) вимірі і є інструментом координації і контролю за його виконанням.

Бюджетування здійснюється в розрізі бюджетних центрів.

В основу складання бюджету приймаються прогнозні дані обсягів реалізації чи використання матеріальних, трудових ресурсів підприємства тощо.

Завдання складання бюджету підприємства полягає не тільки в тому, щоб його потім виконувати, а і в тому, щоб приймати відповідні управлінські рішення, а в випадку його невиконання, наприклад, скорочувати можливі витрати, одночасно контролюючи їх, або здійснювати додаткові витрати на рекламу, змінювати ціни, кадрову політику підприємства, асортимент продукції, або сферу діяльності.

Бюджетний центр – підрозділ підприємства, для якого може бути складений окремий бюджет і здійснюватися контроль за його виконанням.

Бюджетний період – це період, для якого підготовлений і використовується складений бюджет. В практиці бюджетним періодом є один рік з розбивкою по кварталах (місяцях).

Метою бюджетування є: забезпечення поточного планування; забезпечення координації, кооперації і комунікації підрозділів підприємства; обґрунтування витрат підрозділів і підприємства в цілому; створення основи для оцінки і контролю виконання планів підприємства; встановлення персональної відповідальності менеджерів за дотримання виконання бюджетів; виконання вимог законів і контрактів.

Розробка бюджетів забезпечує періодичне планування підприємства, дозволяє передбачити майбутні проблеми підприємства та визначити шляхи для досягнення стратегічних цілей.

Бюджетування дозволяє узгодженню мети діяльності окремих підрозділів, змушує менеджерів кількісно обґрунтовувати свої плани та обґрунтовувати всі витрати, що пов’язані з їх виконанням.

Менеджери підрозділів приймають безпосередню участь в складанні та взаємоузгодженні бюджетів.

При складанні бюджетів менеджери мають можливість порівнювати витрати та доходи за використання альтернативних напрямків дії. Одночасно бюджети дають можливість визначити ефективність роботи підрозділів (центрів відповідальності) і персональну ефективність роботи менеджерів.

Для підприємств, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та спеціальних фондів складання бюджетів є обов’язковим, остільки основне їх застосування – контроль за використанням бюджетних та цільових коштів.

При виконанні довготермінових контрактів бюджети застосовуються для узгодження ціни контракту, визначення розміру платежів до бюджету по податку на прибуток тощо.

Бюджетування здійснюється для підприємства в цілому та для його структурних підрозділів.

Операційні бюджети – це сукупність бюджетів витрат і доходів, що забезпечують складання бюджетного звіту про прибуток.

Фінансові бюджети – це сукупність бюджетів, що відображають планові грошові потоки та фінансовий стан підприємства.

За даними операційних бюджетів складається нормативна (стандартна) калькуляція собівартості одиниці продукції.

Бюджет капітальних вкладень розробляється за даними плану капітальних вкладень та інвестиційної політики підприємства.

Бюджет грошових коштів розробляється на підставі даних операційних бюджетів, бюджету капітальних вкладень та залишків грошових коштів на початок планового періоду. З цього бюджету визначаються залишки грошових коштів на кінець планового періоду.

Заключним етапом є складання бюджетного балансу.

Основний бюджет) – це сукупність бюджетів, що узагальнюють майбутню діяльність всіх підрозділів підприємства на плановий рік. Він включає дві групи бюджетів: операційні та фінансові.

 

 

Управління бюджетуванням

Управління бюджетуванням здійснює на підприємстві бюджетний комітет .Бюджетний комітет – це робочий орган, що забезпечує розробку та узгодження бюджетів. Комітет очолює керівник підприємства. За підготовку бюджетів відповідають: відділ маркетингу; виробничий відділ; відділ постачання; відділ праці і заробітної плати; планово-економічний відділ; фінансовий відділ; бухгалтерія; відділ головного механіка; відділ головного енергетика; технічний відділ; менеджери виробничих структурних підрозділів підприємства. Керівник підприємства призначає персонально бухгалтера-аналітика відповідального виконавця для складання інструкції про порядок розробки, узгодження та затвердження бюджетів. Інструкція затверджується керівником підприємства. Процес управління бюджетуванням включає наступні етапи, діагностика; пропозиції; впровадження. На етапі діагностики проводиться аналіз внутрішніх та зовнішніх інформаційних потоків, асортиментний аналіз, аналіз планування і обліку витрат, аналіз управління дебіторською і кредиторською заборгованістю, аналіз фінансового стану. Процес планування починається з визначення “вузького місця” і його планування в першу чергу. Для більшості підприємств це будуть обсяги продажу і асортимент продукції, але існує ряд галузей промисловості де “вузьким місцем” буде забезпеченість сировиною і основними матеріалами. Наприклад, в молочній промисловості, м’ясній промисловості першим складається бюджет закупівлі сировини, остільки обмежений вітчизняний ринок молочної та м’ясної сировини. Таке ж саме становище в рибній, олієжировій промисловості тощо. В ряді галузей промисловості “вузьким місцем” можуть бути наявність виробничих потужностей або кваліфікованої робочої сили. На етапі пропозиції проводиться фінансове планування, попереднє складання бюджетів, їх узгодження з вищим керівництвом, аналіз та внесення відповідних коректив та затвердження бюджетів. Етап впровадження – це доведення затверджених бюджетів до відповідних підрозділів та контроль їх виконання керівниками бюджетних центрів.

 

Бюджетний комітет

Управління бюджетуванням здійснює на підприємстві бюджетний комітет.

Бюджетний комітет – це робочий орган, що забезпечує розробку та узгодження бюджетів.

Комітет очолює керівник підприємства. За підготовку бюджетів відповідають: відділ маркетингу; виробничий відділ; відділ постачання; відділ праці і заробітної плати; планово-економічний відділ; фінансовий відділ; бухгалтерія; відділ головного механіка; відділ головного енергетика; технічний відділ; менеджери виробничих структурних підрозділів підприємства.

Керівник підприємства призначає персонально бухгалтера-аналітика відповідального виконавця для складання інструкції про порядок розробки, узгодження та затвердження бюджетів. Інструкція затверджується керівником підприємства.

 

 
 

 

 


Мал. 4.1. Схема управління бюджетуванням.

Процес управління бюджетуванням включає наступні етапи, мал. 4.1. діагностика; пропозиції; впровадження.

На етапі діагностики проводиться аналіз внутрішніх та зовнішніх інформаційних потоків, асортиментний аналіз, аналіз планування і обліку витрат, аналіз управління дебіторською і кредиторською заборгованістю, аналіз фінансового стану.

Процес планування починається з визначення “вузького місця” і його планування в першу чергу. Для більшості підприємств це будуть обсяги продажу і асортимент продукції, але існує ряд галузей промисловості де “вузьким місцем” буде забезпеченість сировиною і основними матеріалами. Наприклад, в молочній промисловості, м’ясній промисловості першим складається бюджет закупівлі сировини, остільки обмежений вітчизняний ринок молочної та м’ясної сировини. Таке ж саме становище в рибній, олієжировій промисловості тощо.

В ряді галузей промисловості “вузьким місцем” можуть бути наявність виробничих потужностей або кваліфікованої робочої сили.

На етапі пропозиції проводиться фінансове планування, попереднє складання бюджетів, їх узгодження з вищим керівництвом, аналіз та внесення відповідних коректив та затвердження бюджетів.

Етап впровадження – це доведення затверджених бюджетів до відповідних підрозділів та контроль їх виконання керівниками бюджетних центрів.

 

Зародження та розвиток виробничого та управлінського обліку. Визначення суті управлінського обліку.

Система виробничих витрат під назвою «стандарт-кост» виникла в США в 30-ті роки, уже в той час вона була відома у Радянському Союзі з праць професораЖебрака. На під-вах Рад. Союзу така система виникла і розвивалась під назвою «нормативний облік». Директ-кост введено в 1936р. амер. Харрістом. 40-50рр. ХХ ст.. УО викладається як окрема дисципліна в універах США, Німеччині. В 1972р. вперше розроблена програма з УО в США при підготовці дипломованих упр. Бухг.

Визначення суті.УО виробничого під-ва- це інтегрована система збору підготовки і екон. інтерпретації інформ. З метою розробки оперативних, поточних і стратегічних упр. рішень, що поєднує фінансовий та податковий облік, аналіз, планування, нормування, статистичеі методи, контроль, аудит і невідривно пов’язана з технікою, технологією та організацією об’єкта управлянні. Інститут купівників США визначив наступні функції бухгалтерів: планування і контроль; звітність і аналіз; оцінка і консалтинг; функції пов’язані з податками; урядова звітність; контроль та збереження активів; економічна оцінка.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-21; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.170.64.36 (0.031 с.)