Загальна характеристика страхового ринку

Страховий ринок – це особлива соціально-економічна структура, певна сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є страховий захист, формується пропозиція і попит на нього.

На практиці страховий ринок – це складна інтегрована система, яка охоплює різноманітні структурні ланки. Первинною ланкою страхового ринку є страхове товариство, або страхова компанія.

Страховий ринок може бути охарактеризований за територіальним і галузевим (видовим) принципом. У територіальному аспекті можна виділити:

- внутрішній (місцевий) страховий ринок;

- національний (зовнішній) страховий ринок;

- міжнародний (світовий) страховий ринок.

Внутрішній страховий ринок - місцевий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками.

Національний (зовнішній) страховий ринок - той ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах держави, так і за кордоном.

Міжнародний (світовий) страховий ринок - це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.

За галузевою (видовою) ознакою виділяють ринки:

- особистого страхування;

- майнового страхування;

- страхування відповідальності;

- страхування економічних ризиків;

- перестраховування.

Кожний із видових ринків можна поділити на відособлені сегменти: ринок страхування від нещасних випадків, вантажів і т.д.

До основних функцій страхового ринку можна віднести:

- організація страхового захисту за допомогою продажу страхових полісів;

- акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами;

- забезпечення зустрічі страхувальника та страховика.

В структурі страхового ринку виділяють ринок страховика і страхувальника. Коли попит на страхові послуги перевищує пропозицію то такий ринок можна назвати ринок страховика. Якщо на ринку страхування пропозиція перевищує попит, то це є ринок страхувальника.

Метою діяльності страховика на страховому ринку є одержання прибутку. При цьому об’єктивна наявність конкуренції, економічною основою якої є розходження в обсязі витрат різних страховиків на реалізацію однакової страхової послуги (її собівартості). Особливістю ціноутворення на страховому ринку є той факт, що ціна страхової послуги складається з таких компонентів:

- коштів, що використовуються для формування страхового фонду для відшкодування збитків страхувальників після настання страхових випадків;

- коштів, що потрібні для реалізації страхової послуги;

- коштів, що формують прибуток страховика.

Закон вартості, діючи у ринковій економіці, проявляється у наявності на страховому ринку послуги за ціною, що сформована на основі співвідношення попиту і пропозиції. При цьому очевидно, що ринкова ціна на страхову послугу повинна бути однакова для всіх страховиків, діючих на цьому ринку.

Тому для завоювання ринку, забезпечення незалежності від конкурентів і збільшення прибутковості страхової діяльності потрібне зниження рівня індивідуальної вартості страхової послуги конкретного страховика щодо її ринкової вартості.

Страхова послуга як продукт страхового ринку

Страхова послуга є товаром у середовищі страхового ринку. Але порівняно зі звичайним товаром страховик не створює ніякого матеріального продукту. Його продукт може бути визначений як невідчутна діяльність і тому належить до поняття „послуга”. Основні споживачі ринку - фізичні та юридичні особи (страхувальники). Саме для них страхові компанії розробляють різноманітні страхові продукти, визначають програму страхування, формують попит та пропозицію на свої послуги.

Страхова послуга на підставі Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” №2664 - III від 12.07.2001 р. належить до категорії фінансових послуг, як і послуги банків та інших фінансових установ.

В сучасних умовах досить часто при здійсненні процесу страхування застосовуються терміни страхові продукти та страхові послуги.

В.Д. Бігдаш визначає страховий продукт, як набір послуг (основних і допоміжних) для здійснення захисту майнових інтересів страхувальників при настанні страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством.

Використання терміну „ страховий продукт” є більш коректним при здійсненні конкретного виду страхування, а термін „ страхова послуга” дещо ширший, включає в себе значний спектр інших операцій, пов’язаних із страхуванням, таких як: розрахунки актуаріїв, результати роботи професійних оцінювачів страхового ризику та страхового збитку, збір інформації про ймовірність настання страхового випадку, масштабність ймовірних ризиків та збитків.

Переважно українські економісти виділяють дві основні особливості страхових продуктів, а саме:

1. Нематеріальність (відсутність натурально-речового вмісту), похідними від якої є:

- неоднаковість (індивідуальний характер одного і того ж продукту стосовно різних об’єктів);

- неподільність на частини з метою передачі на споживання іншим;

- неможливість зберігання (нагромадження, складування);

- відсутність переходу прав власності;

- складність оцінки якісних показників.

2. Неналежність страхових послуг до послуг першої необхідності, наприклад, медичних чи транспортних, унаслідок чого їх реалізація ускладнена.

Страхові послуги, здебільшого, реалізуються у такий спосіб:

- прямий продаж;

- продаж за допомогою посередників.

Прямий продаж здійснюється:

- в офісі страхової компанії;

- спеціально найманими працівниками - аквізиторами;

- за адресами у довідниках;

- поштовими відправленнями;

- по мережі Інтернет.

Продаж за допомогою посередників відбувається:

- через агентів;

Страхові агенти - це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика, і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат, а також збирають інформацію про відповідні види страхових послуг та страховиків - конкурентів, здійснюють аналіз ринкового середовища. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

- через брокерів;

Страхові брокери - це юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та отримують винагороду за посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові або перестрахові брокери-нерезиденти можуть надавати послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів.

- через інших посередників - банки, туристичні агенції тощо.

Маркетинг в страхуванні

На сьогоднішній день на страховому ринку спостерігається тенденція перевищення пропозиції страхових послуг над попитом. Конкуренція змушує страхові компанії розробляти і впроваджувати нові види страхування, удосконалювати їх. Саме на підставі даних маркетингових досліджень страховик обирає варіанти можливих стратегічних напрямків своєї діяльності.

Маркетинг у страхуванні - це комплекс заходів, що мають на меті формування та постійне вдосконалення діяльності страховика завдяки розробці конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретної категорії споживачів, а також упровадження раціональних форм реалізації цих продуктів, збору та аналізу інформації щодо ефективності діяльності страховика.

Страховому маркетингу властиві наступні функції:

- Дослідна – передбачає вивчення ринку страхування, зокрема потреб споживача.

- Управлінська – прогнозування, планування, розробка конкурентноспроможних страхових продуктів, контроль за реалізацією страхових послуг;

- Фінансова – отримання прибутку.

Об’єктами маркетингу переважно є:

1) страхове поле (категорія потенційних клієнтів страховика та об’єктів страхування);

2) якісні показники страхових продуктів:

- гарантія платоспроможності страховика;

- відповідність умов страхування (правил, договорів) реальним потребам страхувальника;

- конкурентоспроможність і прийнятна для страхувальника вартість;

- зручність придбання полісу чи укладання договору, а також простота підготовки документа і отримання страхового відшкодування в разі страхового випадку;

- якість юридичної підготовки договорів страхування, у тому числі і з погляду інтересів клієнта;

3) канали реалізації страхових продуктів:

- офісний метод реалізації, коли клієнт самостійно перебуває чи запрошується до офісу страховика;

- через відокремлені підрозділи та агентську мережу;

- через об’єднання страховиків;

- брокерське посередництво.

4) формування споживчого попиту - охоплює практично всі заходи, спрямовані на збільшення реалізації страхових продуктів, а саме в’язки страховика з громадськістю (public relations), рекламу та ін.