Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Становлення страхового ринку України

Поиск

1. Економічна сутність та функції страхування.

Страхування — обов'язковий елемент кожної економічної системи. Без розвинутої системи всіх видів страхування економіка успішно функціонувати не може. Умови господарювання й людського життя загалом побудовані таким чином, що постійно виникають непередбачувані обставини, викликані явищами природи або обставинами, що не залежать від волі й бажання людини. Ці несприятливі події, серед яких найпоширенішими є стихійні лиха та нещасні випадки, призводять до значних матеріальних збитків і втрати здоров'я або працездатності. Тому виникає потреба щодо пошуку шляхів локалізації зазначених втрат, що й зумовило виникнення та розвиток страхування.

Можна стверджувати, що суспільне виробництво в цілому, а також діяльність господарських структур та окремих громадян у своїй основі об'єктивно вміщують елементи ризику, що зумовлює необхідність їхнього попередження, подолання, зменшення руйнівних або збиткових наслідків. Для цього треба частину валового внутрішнього продукту в грошовій або натуральній формі зосередити в страхових фондах.

Страхові фонди суспільства або фонди страхового захисту є централізованими й децентралізованими фінансовими резервами держави, які виступають гарантами її фінансової стабільності й сталого економічного розвитку. За своєю суттю страхові фонди — це форма перерозподілу валового внутрішнього продукту між окремими господарськими структурами та громадянами з метою підтримання стабільного стану їхньої фінансової діяльності та суспільного добробуту.

Страхування є складовою частиною фінансів, однією з ланок фінансової системи держави. Специфіка страхування полягає в тому, що на відміну від фінансів, які пов'язані з формуванням, розподілом і перерозподілом прибутків та заощаджень, страхування охоплює лише сферу перерозподілу.

Страхування — це сукупність замкнутих перерозподільчих відносин між суб'єктами з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливого збитку, завданого юридичним і фізичним суб'єктам господарювання у зв'язку з наслідками страхових випадків.

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів».

У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування — захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах. Виокремлюються джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб’єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого — страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб’єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням

Існує тісний взаємозв’язок між страховою і кредитною діяльністю. Населення багатьох країн надає перевагу заощадженню своїх коштів через страхові компанії, укладаючи з ними договори на страхування життя та здоров’я. До продажу страхових полісів нерідко залучаються й банки.

Завдяки страхуванню акумулюються великі кошти, які до настання страхових випадків використовуються передусім як джерело кредитних ресурсів. Страхові поліси можуть бути гарантіями повернення позик. Матеріальні цінності, що їх у разі кредитування банки приймають як заставу, мають бути застраховані. Отже, існує тісний взаємозв’язок між страхуванням і кредитом. Але це не дає підстав для ототожнення специфічних економічних відносин, що становлять зміст страхування, з поняттям кредиту.

У світовій практиці страхові послуги як об’єкт специфічних відносин, що становлять зміст страхування, розглядаються як складова фінансових послуг. Так, у Генеральній угоді з торгівлі послугами зазначено: «Фінансові послуги охоплюють страхові послуги і ті, що, належать до страхових, а також усі банківські та інші фінансові послуги». З цього визначення випливає також, що страхування, є складовою ланкою фінансів у їх широкому розумінні. Такий підхід підвищує можливості активнішого і водночас ефективнішого застосування кожної із зазначених ланок у складному механізмі ринкової економіки.

З урахуванням наведених аргументів слід підходити й до визначення та характеристики функцій страхування, які в сукупності мають конкретизувати його зміст у сучасних умовах. З цих міркувань страхування виконує такі функції: ризиковану, створення і використання страхових резервів (фондів), заощадження коштів, попереджувальну.

Ризикована функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором. Чим вищі ймовірність і розмір ризику, тим і плата за його утримання, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу щодо відшкодування збитків (виплати страхових сум). Ризикована функція відбиває процес купівлі-продажу страхової послуги.

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. Власними коштами покрити таку потребу у грошових виплатах страховик, здебільшого, не в змозі. Тому кожний страховик створює систему страхових резервів. Нагромадження й використання таких резервів характерні для страхової діяльності.

У формуванні й використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, для яких у певному періоді не настала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.

Формування страхових резервів — це спосіб концентрації та використання коштів, необхідних не лише для розподілу між усіма страхувальниками збитків, зумовлених страховими випадками поточного періоду, а й для відповідного покриття можливих масштабніших збитків, що можуть припасти на окремі роки наступних періодів.

Функція заощадження коштів. У більшості країн світу першість за обсягами страхових премій посідає особисте страхування (дожиття, пенсій, ренти тощо). Проте виплати, пов’язані із втратою життя і здоров’я внаслідок нещасного випадку, становлять менш як 10 %. Решта припадає на заощадження. Вони виплачуються з урахуванням інвестиційного доходу в разі дожиття застрахованого до певного віку або події.

Населенню часто вигідніше заощаджувати кошти у страховій системі, ніж у банках. Припустимо, що громадянин А вніс 7500 грн на строковий депозитний рахунок у комерційному банку, а громадянин Б придбав поліс змішаного страхування життя на 25000 грн терміном на 10 років, сплативши за перші три роки 7500 грн премій. У разі нещасного випадку банк може видати громадянинові А кошти лише в межах залишку вкладу (з урахуванням відсотків). Якщо така біда спіткає громадянина Б, то страхова компанія виплатить йому грошову допомогу, виходячи зі страхової суми і коефіцієнта втрати працездатності. На випадок тривалої втрати працездатності фінансове забезпечення громадянина Б буде (особливо в перші роки дії страхового договору) у кілька разів більше, ніж у громадянина А. У разі гострої потреби в коштах страхувальник може достроково припинити дію договору, повернувши належну йому суму заощаджень.

Попереджувальна функція. Учасники страхування, і насамперед страховики та страхувальники, зацікавлені зменшити наслідки страхових подій. З цією метою вдаються до правової та фінансової превенції.

До правової превенції належать передбачені чинним законодавством або договорами страхування застереження, згідно з якими страхувальник повністю або частково позбавляється страхових відшкодувань. Вони охоплюють випадки протиправних дій або бездіяльності з боку страхувальника щодо застрахованих об’єктів. Наприклад, страховики не покривають матеріальних збитків, що їх зазнали потерпілі, перебуваючи у стані алкогольного чинаркотичного сп’яніння, а також не передбачають страхових відшкодувань у разі самогубства, навмисного пошкодження власного майна і здоров’я.

Перелік ризикованих об’єктів, які не приймаються на добровільне страхування, та можливих відмов щодо виплати відшкодування може бути складений у разі страхування як фізичних, так і юридичних осіб.

Фінансова превенція полягає в тому, що частина страхових премій спрямовується на фінансування превентивних заходів. Відома практика фінансування заходів із запобігання дорожньо-транспортним пригодам і т. ін. Нині не передбачено обов’язкового створення фонду запобіжних заходів. Через це значно ускладнюється виконання страхуванням превентивної функції. Можливості страхування істотно звужуються, коли виникають суперечності між функціями, що характеризують сутність категорії страхування, і чинним правовим забезпеченням їх нормального виявлення.

Зазначені функції страхування є специфічними. Проте водночас у сфері страхової діяльності виявляються й функції, притаманні фінансам у цілому наприклад, контрольна функція, яка передбачає строго цільове формування та використання коштів).

2. Принципи страхування

Страхування ґрунтується на певних специфічних принципах. До них, насамперед, належать:

· конкурентність;

· страховий ризик;

· страховий інтерес;

· максимальна сумлінність;

· відшкодування в межах реально завданих збитків;

· франшиза;

· суброгація;

· контрибуція;

· співстрахування і перестрахування;

· диверсифікація.

Розглянемо стисло зміст цих принципів.

Конкурентність — усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб. Держава проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванні цивілізованого страхового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лише добровільних видів страхування.

Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають також конкретний об’єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку.

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об’єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку, автомашини, а тим більш складного виробничо-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об’єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо.

Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко й юридичні) особи щодо організації захисту матеріальних інтересів на випадок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здоров’я. Це гарантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника, тривалої або постійної втрати працездатності застрахованого, а також на випадок настання інших, спеціально обумовлених подій.

У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток. Ідеться про загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності.

Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір’я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об’єкта страхування. На практиці особливо важливо, щоб цього принципу додержував страхувальник. Адже саме він володіє найповнішою інформацією про властивості, зокрема дефекти, майна, про стан здоров’я чи інші особливості об’єкта страхування.

Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страхувальник не надасть усіх істотних відомостей.

Страхові відшкодування не повинні приносити страхувальникові прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися страхуванням зі спекулятивною метою страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страхувальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бувають у бік заниження рівня відшкодування.

Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризикові види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованим (вигодонабувачем), крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку.

Франшиза — це визначена договором страхування частина збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає відшкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. Завдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самострахування зі страхуванням. Підприємства, щоб забезпечити самострахування дрібних (а іноді й середніх) ризиків, створюють власні фонди ризику (резервні фонди). З огляду на наявність такого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберегти здоров’я, майно або знизити ризик відповідальності перед третіми особами.

Суброгація. Не слід думати, що відшкодування страховиком страхувальникові (застрахованому) завданих збитків завжди означає уникнення відповідальності справжніх їх винуватців. Адже це перешкоджало б насамперед боротьбі зі злочинністю, тягло б за собою значне подорожчання страхових послуг.

Суброгація — це передання страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми.

У тих випадках, коли страхувальник отримає кошти на відшкодування збитків з іншого джерела, він має повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги, коли розраховуватиме страхове відшкодування.

Контрибуція. Обставини іноді складаються так, що один і той самий предмет стає об’єктом страхування більш як один раз. Наприклад, одяг може бути об’єктом страхування у складі полісу на домашнє майно, багаж — у складі автомобільного полісу чи дублювання стає ще виразнішим, коли йдеться про страхування комерційних ризиків, причому поліси, що тією чи іншою мірою дублюють відповідальність за збереження одних і тих самих матеріальних цінностей, видаються здебільшого різними страховими компаніями.

Контрибуція — це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків.

Цей принцип дуже важливий ще й ось чому: його застосування стримує нечесних страхувальників від бажання застрахувати одне й те саме майно або життя й здоров’я кілька разів з метою наживи. Проте застосовувати принцип контрибуції потрібно досить обережно. Слід переконатися, що існують не менш як два поліси на відшкодування збитків і стосуються вони однакових ризиків і одних і тих самих предметів страхування. Найпростіший метод розподілу відповідальності між страховиками ґрунтується на пропорційному підході. Наприклад, у трьох страховиків застрахований один і той самий автомобіль на суми відповідно 16500, 18000 і 20200 грн, тобто загальна страхова сума становить 54700 грн. Частка першого страховика дорівнює 30,2, другого — 32,9 і третього — 36,9 %. Якщо доведеться покривати збитки у зв’язку з викраденням автомобіля, що мав реальну вартість 20200 грн, суми, призначені для відшкодування, будуть розподілені в таких самих пропорціях. Отже, перший страховик сплатить 6100, другий — 6645, а третій — 7455 грн.

Слід ще раз наголосити: наведений математичний метод розподілу відшкодування на практиці не завжди прийнятний, оскільки не враховує особливостей кожного полісу.

Співстрахування і перестрахування. Страховик може брати на своє утримання обмежені за розміром ризики. Ці межі визначаються наявністю в компанії страхових фондів. Згідно із Законом України «Про страхування» страховик може укласти страховий договір на суму, що не перевищує 10 % сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Такі обмеження диктуються інтересами додержання достатньої платоспроможності страховика. Неважко уявити страхову компанію з мінімальним статутним фондом, еквівалентним 100 тис. євро. Такий страховик міг би надавати послуги лише за дрібними об’єктами. Наприклад, вартість нового автомобіля багатьох марок або три-чи чотирикімнатної квартири значно перевищує ліміт можливостей компанії. Це дуже незручно. Такий страховик мав би відносно більші витрати на ведення справи і менші перспективи на отримання прибутку, а отже, був би неконкурентоспроможним. Суперечність між розміром запропонованого страхувальником ризику і фінансовими можливостями страховика взяти його на страхування вирішується з допомогою співстрахування і перестрахування.

Співстрахування — це страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками. При цьому в договорі мають міститись умови, що визначають права й обов’язки кожного страховика. Одному зі співстраховиків за його згодою може бути доручено представництво всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, але залишено відповідальність перед останнім лише в розмірі відповідної частки. Співстрахування має свої переваги і недоліки. Позитивним є те, що компанії мають змогу об’єднати свої зусилля зі страхування великих ризиків, не поступаючись ні перед ким страховою премією. Недоліки співстрахування полягають в ускладненні процедури оформлення страхування і виплати відшкодування.

Перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика або професіонального перестраховика.

Страховик, який уклав договір на перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Отже, різниця між співстрахуванням і перестрахуванням полягає в тому, що в першому випадку поділяється відповідальність за ризик між страховиками, а при перестрахуванні вся відповідальність перед страхувальником зберігається за страховиком, так званим цедентом, який, у свою чергу, перестраховує частину цієї відповідальності в іншого страховика або професійного перестраховика. Страхувальник може й не знати про наявність договору на перестрахування.

Співстрахуванню і перестрахуванню належить велика роль у збалансуванні страхового портфеля, забезпеченні фінансової стабільності й рентабельності страхових операцій. Поділ відповідальності між страховиками і перестраховиками сприяє підвищенню місткості національного страхового ринку. Через перестрахування здійснюється вихід на міжнародні страхові ринки.

Диверсифікація. Закон України «Про страхування» передбачає, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням і розміщенням страхових резервів та управлінням ними.

Водночас принцип диверсифікації має істотне значення всередині окресленої щойно діяльності. Ідеться про територіальне та галузеве розосередження взятих на страхування ризиків. Чим вони відчутніші, тим імовірність одночасного настання страхових подій, що можуть мати критичні наслідки для страховика, менша.

Надзвичайно важливо додержувати принципу диверсифікації, розміщуючи страхові резерви. Прислів’я «Розумний господар не кладе всі яйця в один кошик» безпосередньо стосується страхування. Тепер страховики мають право розміщувати свої кошти на депозитних рахунках у банках, у цінних паперах та нерухомості. Проте можливості маневрування розміщенням коштів з метою підвищення ступеня їх ліквідності й отримання інвестиційних доходів ще обмежені.

3. Класифікація галузей і видів страхування.

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у галузях діяльності страхових організацій, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим вирізняють найістотніші класифікаційні ознаки, що мають важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні — історичну, економічну, юридичну.

Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає кілька підходів. Насамперед, це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами та можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування.

Так, згідно з директивами ЄС, країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій):

Клас 1. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів).

Клас 2. Страхування до шлюбу і народження дитини.

Клас 3. Зв'язане довгострокове страхування життя.

Клас 4. Безперервне страхування здоров'я.

Клас 5. Тонтіни, котрі полягають в утворенні товариств з метою збору і капіталізації вкладів для подальшого поділу нагромаджених коштів серед осіб, які дожили до певного віку, або серед осіб, котрим права на отримання вкладів передали померлі члени товариства;

Клас 6. Страхування виплати капіталу.

Клас 7. Страхування пенсій.

Загальні види страхування:

Клас 1. Страхування від нещасних випадків.

Клас 2. Страхування на випадок хвороби.

Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.

Клас 4. Страхування залізничного транспорту.

Клас 5. Страхування авіаційної техніки.

Клас 6. Страхування суден.

Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі).

Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.

Клас 9. Страхування власності.

Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів.

Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки.

Клас 12. Страхування відповідальності власників суден.

Клас 13. Страхування загальної відповідальності.

Клас 14. Страхування кредитів.

Клас 15. Страхування поручительств (застави).

Клас 16. Страхування фінансових втрат.

Клас 17. Страхування судових витрат.

Клас 18. Страхування фінансової допомоги.

Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах і ліцензується страхова діяльність.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варіантів. Підхід до вибору варіанта залежить від цілей класифікації.

Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери діяльності: страхування життя («Life assurance»)і загальні види страхування («Non-life», або «General insurance»).

Віднесення того чи іншого виду страхування до «страхування життя» чи «видів страхування інших, ніж життя» залежить від наявності нагромаджувального (накопичувального) характеру договору страхування (страхові внески за такими договорами є своєрідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не лише страхові виплати, а й повне повернення внесених коштів із нарахованими відсотками при закінченні строку дії договору страхування) і строку дії договору страхування.

За сферами страхової діяльності розрізняють соціальне та комерційне страхування, які взаємодоповнюють одне одного.

За формою організації страхування буває державне, акціонерне, взаємне, кооперативне. Особливою організаційною формою є медичне страхування.

Державне страхування — о рганізаційна форма, при якій як страховиком виступає держава в особі спеціально уповноважених на це страхових організацій.

Акціонерне страхування недержавна організаційна форма, при якій страховиком виступає приватний капітал у вигляді акціонерного товариства, статутний фонд якого формують з акцій та інших цінних паперів, які належать юридичним і фізичним особам.

Взаємне страхування — недержавна організаційна форма, яка виражає домовленість між групою фізичних, юридичних осіб про відшкодування один одному майбутніх можливих збитків у визначених частинах згідно з прийнятими умовами.

Кооперативне страхування недержавна організаційна форма. Полягає у проведенні страхових операцій кооперативами.

За об'єктами — розрізняють майнове, особисте (особове) страхування, соціальне, медичне, страхування відповідальності та ризиків.

Об'єктом майнового страхування є рухоме та нерухоме майно юридичних і фізичних осіб. Його видами є страхування будівель, домашнього майна, транспортних засобів (засобів наземного, повітряного, водного транспорту), вантажів тощо.

Об'єктами особового страхування є здоров'я та життя громадян. Видами особового страхування є змішане страхування жштя (об'єктами виступають одночасно життя і здоров'я), страхування дітей, весільне страхування тощо.

Об'єктами соціального страхування є працездатність і працевлаштування. Страхування працездатності здійснюється на випадок її постійної чи тимчасової втрати, а страхування працевлаштування — на випадок безробіття. Обов'язкове страхування реалізується через загальнодержавні цільові фонди. Добровільне страхування здійснюється через недержавні та відомчі пенсійні фонди і має додатковий характер.

У медичному страхуванні об'єктом страхування є здоров'я громадян. Воно здійснюється на випадок хвороби чи травми як в обов'язковій, так і додатково в добровільній формі через державні та недержавні структури.

Об'єктом страхування відповідальності є зобов'язання застрахованої особи виплатити відшкодування за завдані збитки третім особам. Його видами є страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, відповідальності виробників за брак та якість продукції, відповідальності перевізника, страхування професійної відповідальності, страхування відповідальності за забруднення довкілля.

Об'єкт страхування ризиків — недоотриманий прибуток чи збитки при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, які є ризикованими. Його видами є страхування підприємницьких ризиків, страхування фінансових ризиків.

Страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формах.

Добровільне страхування — форма страхування, що здійснюється на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником згідно з правилами страхування, які розробляє страховик. Добровільному страхуванню підлягає: страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування інвестицій, страхування судових витрат, страхування фінансових ризиків, страхування вантажів і багажу, страхування кредитів, інші види добровільного страхування.

Обов'язкове страхування — форма страхування, що грунтується на принципах обов'язковості як для страхувальника, так і для страховика. Такому страхуванню підлягає: страхування спортсменів вищих категорій, авіаційне страхування, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, страхування засобів водного транспорту, страхування об'єктів космічної діяльності, страхування тимчасової втрати працездатності, повної чи часткової втрати працездатності, на випадок безробіття, інші види.

 

4. Страховий ринок.

Страховий ринок — це складова фінансового ринку, яка є системою правових та організаційних заходів із реалізації страхового продукту. Страховим продуктом або послугою є страховий захист. Об'єктом ринку страхових послуг є страховий продукт. Суб'єктами цього ринку виступають: страховик;страхувальник; посередник і держава.

Страховиками виступають різноманітні за формами власності та видами страхування організації — страховики та інформаційно-консультативні структури. Страховик — це організація, яка бере на себе за певну плату зобов'язання відшкодувати страхувальникові завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму. Головне завдання страховика надавати страхові послуги. Страховиками можуть виступати також фізичні особи, які мають відповідну ліцензію й об'єднані у відповідні структури, що мають назву синдикатів. У багатьох країнах світу страховиками виступають страхові компанії в формі акціонерних товариств.

За територіальною ознакою компанії страховиків можна поділити на місцеві, регіональні, національні й транснаціональні. Порядок створення і діяльності страховиків регулюється законодавством держави. Фінансові ресурси, що забезпечують надійність виконання зобов'язань страхової компанії включають сплачену частину статутного фонду та систему страхових резервів. У більшості країн світу страховики створюють свої об'єднання, ліги, асоціації з метою координації дій на страховому ринку та захисту власних професійних інтересів.

Іншим учасником ринку страхових послуг є страхувальник. Це юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до чинного законодавства. Страхувальник зобов'язаний сплатити страхові внески і має право в разі настання страхового випадку отримати відшкодування в межах застрахованої відповідальності або страхової суми, обумовленої у страховому полісі.

Третім важливим учасником ринку страхових послуг є посередники. У страхуванні бувають різні типи посередників. Вони включають: страхових агентів; страхових брокерів; посередницькі функції можуть виконувати банки, туристичні компанії, відділення зв'язку, автосалони, а також безпосередньоперсонал страхової компанії. Страхові агенти це, як правило, фізичні особи, які діють від імені страховика і за його дорученням, укладають договори страхування, проводять роботу з одержання страхових платежів, виплати страхових відшкодувань. Вони діють на основі договору зі страховиком, в йогоінтересах за комісійну винагороду.

Страховими агентами в деяких випадках можуть бути юридичні особи. Це транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, нотаріальні контори, банки, які поряд із послугами з основної діяльності можуть укладати договори страхування. Взаємовідносини агентів юридичних осіб зі страховиками регулюються відповідними угодами.

Із розвитком страхової справи набуває поширення і така форма посередництва, як генеральні страхові агенти. Генеральні агенти — це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила.

Взаємовідносини між генеральним страховим агентом і страховою компанією здійснюється на основі договору. Генеральний страховий агент має свій рахунок у банку, на який страхова компанія перераховує кошти для організації справи. Вони мають право наймати на роботу страхових агентів, яким виділяється зона обслуговування й види страхування, які він може здійснювати.

Страхові брокери — це, як правило, фізичні особи, які здійснюють свою підприємницьку діяльність на ринку страхових послуг у формі надання консультацій як страховикам, так і страхувальникам. Страховий брокер діє на основі доручення страховика або страхувальника. Він має певну кількість клієнтів, яких представляє на ринку, постійно вивчає ситуацію на ринку страхових послуг, про зміни в законодавстві, що можуть вплинути на бізнес клієнта, дає поради клієнтам про необхідність тих чи інших заходів із метою мінімізації ризику. За свою роботу страховий брокер отримує винагороду в формі комісійних виплат. Розмір винагороди регулюється ринком.

Діяльність страхових брокерів дуже складна й різноманітна. Тому в багатьох країнах світу до осіб, які мають намір здійснювати брокерську діяльність, ставляться жорсткі умови щодо рівня їхньої професійної підготовки, матеріального становища і моральних якостей. Діяльність брокерів регулюється також і на міждержавному рівні. Так, Європейська комісія у 1991 році прийняла рекомендації, якими передбачається реєстрація посередників у галузі страхування, їхнє навчання з обов'язковим складанням іспитів після закінчення курсу.

За визначенням Європейської комісії професійна компетентність страхових посередників становить важливу передумову захисту інтересів страховиків і страхувальників. Якщо посередники незадовільно виконують свої обов'язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, то страхові компанії мають гарантувати компенсацію цих втрат юридичним і фізичним особам. Тому в більшості країн світу запроваджується обов'язкове страхування професійної відповідальності страхових брокерів. Водночас страховим брокерам гарантується повна незалежність діяльності від впливу на них страховиків і страхувальників.

Четвертим учасником ринку страхових послуг є держава, яка створює правові основи страхової діяльності та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства.

Система правового забезпечення страхової діяльності включає закони й нормативні акти, видані відповідно до чинного законодавства. У цих документах сформульовані насамперед вимоги до страховиків, порядок їх створення та реєстрації, вимоги до договорів і правила страхування, обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Держава також встановлює фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, порядок формування страхових резервів, обліку та звітності.

Законодавче визначення має також порядок державного нагляду за страховою діяльністю, встановлюється орган, що здійснює контроль за страховою діяльністю, його права та функції, порядок ліцензування страхової діяльності. У більшості країн світу законодавством передбачаються права виконавчої влади в галузі



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 310; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.142.198.108 (0.013 с.)