Світова практика державного регулювання страхового ринку

Світова практика виробила два принципових підходи до державного регулювання страхового ринку. Кожний з підходів реалізується в рамках визначеної системи права - континентальної й англо-американської.

Система континентального права, що існує в Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Японії й інших країнах, заснована на точній законодавчій регламентації діяльності суб’єктів ринку, при цьому основними джерелами права є закони і кодекси. У рамках континентальної системи права діє модель твердого регулювання страхової справи, що характеризується детальною регламентацією всіх сторін діяльності страховиків і систематичним контролем за дотриманням законодавства при проведенні страхових операцій.

Для континентальної моделі регулювання страхування, особливо для ранніх етапів її розвитку, були характерні такі форми регулювання, як затвердження органами страхового нагляду страхових тарифів, або встановлення рамок коливання тарифів, затвердження змісту типових форм договорів страхування, перевірка виконання бізнес-планів, нагляд за поточними операціями, регулярні перевірки страхових компаній і т.п.

Основну рису англо-американської системи права, що діє в США, Великобританії, Австралії, Канаді і в інших країнах, юристи бачать у тім, що в ній закон не є єдиним переважним джерелом права, поряд з ним важливу роль відіграє судовий прецедент. Законодавство визначає найбільш загальні умови, правові рамки економічної діяльності без детальної регламентації. У рамках даної правової системи будується ліберальна модель регулювання страхування, у якій основна увага приділяється контролю фінансового стану компаній на основі вивчення їх звітності; відсутня тверда регламентація страхових операцій, затвердження страхових тарифів і т. ін.

Ліберальна модель має два різновиди - децентралізовану і централізовану. Розбіжності в ступені централізації державного регулювання страхування обумовлені принципами державного устрою країни (федеративна або унітарна держава).

Децентралізована модель державного регулювання (США) відповідає принципам економічного федералізму. Кожен штат має власну, автономну страхову систему і, відповідно, власний орган страхового нагляду, що встановлює нормативи страхової діяльності в штаті і контролює звітність функціонуючих у штаті страховиків. Єдиного органу страхового нагляду немає. На федеральному рівні регулюються лише окремі ділянки діяльності страхових компаній, основні ж регулюючі дії здійснюються органами страхового нагляду в штатах. Велика частина нормативів і вимог до страховиків не уніфікована. Децентралізоване регулювання приводить до того, що в різних штатах страховики поставлені в зовсім різні за деякими позиціями умови.

Централізована модель (Великобританія) характеризується єдністю системи регулювання. У британській системі діє єдиний орган страхового нагляду. Усі страховики в країні підкоряються загальним правилам і нормативам. Така система зручніша як для цілей державного регулювання страхування, так і для самої страхової діяльності.

Британська модель зовні здається найбільш ліберальною стосовно страховиків. Важливе значення в ній, поряд з державним регулюванням, мають механізми саморегулювання. Саме тому при аналізі британської моделі не слід забувати про те, що в рамках даної моделі багато регулюючих функцій передані державою саморегульованим організаціям, а не виключені взагалі.

Операції із страхування, як і в континентальній моделі, підлягають ліцензуванню, але нагляд за діяльністю страховиків з боку державних органів порівняно слабкий і відноситься переважно до контролю фінансового стану.

Британська модель регулювання страхування була прийнята за основу при створенні уніфікованої системи регулювання на рівні Європейського Союзу.

Нині європейські країни характеризуються розвинутою страховою системою, що дозволяє пропонувати клієнтам близько 400-500 видів страхування. Багаті страхові традиції кожної з країн Європи, а також процеси економічної інтеграції створили передумови об’єднання національних страхових систем у єдиний європейський страховий ринок, що характеризується дуже високим рівнем розвитку страхування. Датою створення Єдиного страхового ринку, на якому зараз функціонують близько 5000 страховиків, вважають 1 липня 1994 року.

На європейському рівні міждержавна система регулювання страхування поєднує саморегулювання і державне регулювання страхової діяльності.

Саморегулювання здійснюється міжнародними об’єднаннями страховиків. Головне з них у Європі - Європейський комітет зі страхування (ЄКС), - створений у 1953 році за 5 років до утворення Європейського Співтовариства, як консультаційний і координаційний центр, покликаний сприяти розвитку страхування в Європі і представляти інтереси європейського страхового ринку в міжнародному масштабі.

Основне завдання ЄКС - представляти інтереси страховиків країн-членів ЄКС у міжнародних організаціях, у першу чергу в Європейському Союзі.

Напрями роботи ЄКС:

- сприяння формуванню страхової культури в суспільстві;

- організація конференцій;

- видавнича діяльність у сфері страхування;

- розвиток інформаційного забезпечення страховиків;

- участь у розробці міжнародних норм права;

- захист економічних інтересів учасників національних ринків у взаєминах з їхніми урядами й ін.

Державне регулювання страхування на рівні ЄС ґрунтується на прийнятті і виконанні Директив, видаваних окремо за страхуванням життя і ризиковим страхуванням. Для знову створюваних компаній діє заборона сполучати страхування життя з іншими видами страхування, однак деяким діючим компаніям як виняток дозволено продовжувати діяльність у двох сферах.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Необхідність та значення державного регулювання страхової діяльності.

2. Правове забезпечення страхування.

3. Основні права та функції уповноваженого органу.

4. Контроль за діяльністю страховика.

5. Світова практика державного регулювання страхового ринку.

ПРАКТИКУМ

Завдання для перевірки знань

Завдання 1. У яких випадках передбачається вилучення страхових компаній з єдиного державного реєстру страховиків?

1. Рішення Міністерства фінансів України.

2. Рішення арбітражного суду.

3. Рішення обласної Ради народних депутатів.

4. Ліквідації страховика.

5. Реорганізації страховика.

6. Ліквідації страхових посередників.

7. Реорганізації страхових брокерів.

8. Об’єднання декількох страховиків.

 

Завдання 2. Загальні умови та порядок здійснення добровільного страхування визначаються:

1. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.

2. Міністерством фінансів України.

3. Постановами Верховної Ради України.

4. Указами Президента України.

5. Правилами страхування.

 

Завдання 3. Порядок здійснення та особливі умови ліцензування обов’язкового страхування визначаються:

1. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.

2. Міністерством фінансів України.

3. Верховною Радою України.

4. Кабінетом Міністрів України.

 

Завдання 4. Основними функціями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг є:

1. Видача ліцензій на здійснення страхової діяльності.

2. Встановлення порядку розподілу прибутку страхової компанії.

3. Контроль за платоспроможністю страховика.

4. Контроль за своєчасністю сплати страховою компанією податків та обов’язкових платежів.

5. Ведення єдиного державного реєстру страховиків.

6. Видача страхових свідоцтв.

7. Встановлення правил страхування.

8. Встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів.

 

Завдання 5. Для отримання ліцензії страховик подає до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг заяву, до якої додаються завірені копії таких документів:

1. Угода.

2. Статут товариства.

3. Акт.

4. Установчий договір.

5. Договір.

6. Протокол установчих зборів.

7. Наказ.

8. Свідоцтво про державну реєстрацію.

 

Завдання 6. У разі встановлення фактів порушень страховиками вимог чинного законодавства про страхову діяльність органи нагляду за страховою діяльністю мають право видавати їм:

1. Розпорядження.

2. Приписи.

3. Листи.

4. Попередження.

 

Завдання 7. Ліберальна модель регулювання страхування характеризується:

1. Державним твердженням тарифних ставок.

2. Регулярними перевірками діяльності.

3. Відсутністю твердої регламентації страхових операцій.

4. Відсутністю систематичного контролю з боку держави.

 

Завдання 8. Децентралізована модель регулювання страхового ринку характеризується:

1. Уніфікацією вимог до страхових компаній.

2. Автономністю органів страхового нагляду.

3. Відсутністю єдиного органу страхового нагляду.

4. Усі відповіді неправильні.

 

Завдання 9. Централізована модель регулювання страхового ринку характеризується:

1. Уніфікацією вимог до страхових компаній.

2. Автономністю органів страхового нагляду.

3. Відсутністю єдиного органу страхового нагляду.

4. Усі відповіді неправильні.

Завдання 10. Сутність міждержавної системи регулювання страхового ринку Європейського Союзу (ЄС) полягає:

1. У спрощенні порядку ліцензування страховиків у всіх державах – членах ЄС.

2. В уніфікації стандартів обліку, звітності, вимог до платоспроможності страховиків.

3. У відмовленні від національних систем регулювання діяльності страховиків.

4. Усі відповіді правильні.

Питання Для самоконтролю до змістовного модуля №1

1. Страхування як економічна категорія.

2. Історичні передумови виникнення страхування.

3. Що таке страхування? Назвіть його функції.

4. Сутність та призначення страхового фонду.

5. Страхові фонди і форми їх організації.

6. Розкрийте сутність принципів страхування.

7. Роль страхування в ринковій економіці.

8. Класифікація страхування за видами ризиків.

9. Які види (способи) класифікації Вам відомі?

10. Класифікація страхування за об’єктами.

11. В чому особливість добровільного страхування.

12. Особливості обов’язкового страхування.

13. Які системи та види відповідальності вам відомі? В чому їх особливості?

14. Що таке ризик? Назвіть його специфічні ознаки.

15. Які види ризиків ви знаєте?

16. Охарактеризуйте класифікацію ризиків за критерієм величини збитку.

17. Оцінка ризиків та визначення доцільності їх страхування.

18. Структура та порядок визначення страхових тарифів.

19. Ризик - менеджмент і страхування.

20. Характеристика страхового ринку за територіальним і галузевим принципом.

21. Становлення страхового ринку України на сучасному етапі розвитку

22. В чому полягають особливості страхових послуг.

23. Договір страхування його зміст та значення.

24. Маркетинг у страхуванні.

25. Органи управління страховою компанією.

26. Охарактеризуйте організаційні форми страховиків.

27. Порядок створення та функціонування страхової компанії.

28. Порядок ліквідації та реорганізації страхових компаній.

29. Особливості ліцензування страхової компанії.

30. Основні об’єднання страховиків та їх функції.

31. Організаційна структура страхової компанії.

32. Контроль за діяльністю страховика.

33. Основні повноваження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

34. Правове забезпечення страхування.

35. Чим зумовлено необхідність державного регулювання страхової діяльності.

36. Які державні органи здійснюють нагляд за діяльністю у сфері страхування.

37. Особливості світової практики державного регулювання страхового ринку.

Змістовий модуль 2