Статутний фонд і страхові резерви, як основні джерела забезпечення фінансової надійності страхової компанії



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Статутний фонд і страхові резерви, як основні джерела забезпечення фінансової надійності страхової компанії



В структурі власних коштів страхових компаній найбільшу частку - понад 90 відсотків - займає статутний фонд. Головне його призначення - гарантувати (забезпечити) страхові виплати у випадках, коли страхових резервів для цього недостатньо. Таким чином, статутний фонд виступає додатковим джерелом фінансової надійності страхової компанії.

Згідно із Законом України „Про страхування” статутний фонд утворюється тільки в грошовій формі за рахунок купівлі акцій страхових компаній, котрі існують в формі акціонерних товариств. До 25 відсотків статутного фонду дозволяється формувати державними цінними паперами. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, отримані в кредит, в позику та під заставу, і вносити в статутний фонд нематеріальні активи. Мінімальний розмір статутного фонду компанії зі страхування життя – еквівалент 1,5 млн. євро, із загального (ризикового) страхування – еквівалент 1 млн. євро в українській валюті.

Максимальні розміри статутних фондів не обмежуються.

Страховики можуть брати участь в утворенні інших страхових компаній, але при цьому внесок до статутних фондів інших страховиків не повинен перевищувати 30 відсотків його власного статутного фонду, а до статутного фонду окремого страховика - не більше 10 відсотків. Ця норма не поширюється на страховика, який займається загальним (ризиковим) страхуванням і бере участь в заснуванні компанії зі страхування життя. Така норма введена для утворення компаній зі страхування життя.

На початковому етапі діяльності страхової компанії за рахунок статутного фонду зі згоди акціонерів можуть купуватися необхідні основні фонди, малоцінні і швидкозношувані предмети (меблі, організаційна і комп’ютерна техніка та інше), але після початку страхової чи інвестиційної діяльності ці кошти повертаються в статутний фонд. Якщо під час діяльності страхової компанії коштів зі страхових резервів не вистачить для виплати страхових сум чи страхових відшкодувань, вони можуть виплачуватись за рахунок статутного фонду з наступним їх відшкодуванням (поверненням) за рахунок прибутку від страхової чи інвестиційної діяльності. Акціонери можуть прийняти рішення про відшкодування усіх або частини виплат за їх рахунок.

В умовах нормальної діяльності страхової компанії статутний фонд використовується для інвестиційних операцій. Крім статутного, до власних коштів страховика відносяться гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду входять додатковий та резервний капітал, а вільні резерви повністю формуються за рахунок нерозподіленого прибутку. Методики їх формування не розроблені, мінімальні або максимальні розміри не встановлені. На практиці резервний капітал і вільні резерви вважаються одним і тим же фондом.

Первинним джерелом фінансової надійності страхової компанії є страхові резерви, розміри яких повинні бути відповідні до величин страхових зобов’язань згідно укладених договорів страхування. Це означає, що розміри страхових резервів можуть коливатися, хоч при стабільній діяльності страхової компанії вони ростуть відповідно до збільшення обсягів страхових операцій і пропорційно рівню їх ризиковості.

Згідно із Законом України „Про страхування” в редакції 2001 року страховики, котрі займаються ризиковим страхуванням, утворюють технічні резерви, а котрі займаються страхуванням життя – резерви із страхування життя. Технічні резерви складаються із резерву незароблених премій і резерву збитків, а резерви із страхування життя - з резервів довгострокових зобов’язань і резервів сум, належних до виплати

В ризиковому страхуванні страхові резерви утворюються тільки за рахунок нетто-ставки, а в страхуванні життя - за рахунок нетто-ставки та інвестиційного доходу страховика. Резерв незароблених премій в ризиковому страхуванні може перейти в резерв збитків за відомими страховими випадками і згодом бути виплаченим у вигляді страхового відшкодування. Якщо збитковість невисока, частина резерву незароблених премій переходить в зароблені премії і стає додатковим прибутком страховика. При страхуванні життя цей елемент відсутній, бо сформована страхова сума виплачується застрахованій особі. Ця ж схема дозволяє зрозуміти, чому розміри страхових резервів залежать від величини зобов’язань компанії. Якщо страховик перестане укладати нові договори страхування, то технічні резерви через рік знизяться до нуля. При страхуванні життя цей процес триватиме довше, бо мінімальна тривалість договорів страхування становить три роки.

В ризиковому страхуванні резерви незароблених премій включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату, а резерви збитків включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Законом України „Про страхування” передбачено, що страховики, котрі займаються загальними (ризиковими) видами страхування, мають право запровадити види страхових резервів, котрі застосовуються в країнах Євросоюзу, а саме:

1) резерв незароблених премій;

2) резерв заявлених, але не виплачених збитків;

3) резерв збитків, котрі виникли, але не заявлені;

4) резерв катастроф;

5) резерв коливань збитковості.

П’ятиелементна структура страхових резервів із загального (ризикового) страхування більше відповідає характеру здійснюваних страхових операцій, ніж існуюча двоелементна. При страхуванні відповідальності заяви (претензії) щодо виплати збитків часто надходять через 1-2 роки після випадку. При страхуванні майна, а також при страхуванні відповідальності іноді мають місце катастрофічні збитки, пов’язані з дією стихійних сил природи, а останніми роками - з терористичними актами. Якщо для таких випадків не утворювати окремі резерви, то усі виплати - як звичайні, але виниклі в попередні роки, так і катастрофічні, виниклі в поточному році - здійснюватимуться за рахунок резерву незароблених премій, розмірів якого за останній (поточний) рік може не вистачити для відшкодування усіх виникаючих збитків. Тому п’ятиелементна структура технічних резервів доцільна, але для її застосування потрібні відповідні методики та спеціалісти - актуарії. В Україні такі методики відсутні, тому п’ятиелементна система технічних резервів поки що не застосовується.

При страхуванні життя та медичному страхуванні страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і повинні бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов’язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов’язань, крім тих, що відповідають зобов’язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин. Вони підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або поверненню застрахованій особі. Величина резервів довгострокових зобов’язань (математичних резервів) обчислюється актуарно окремо за кожним договором згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції. Методика формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов’язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлюються органом нагляду за страховою діяльністю.

Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості і повинні бути представлені активами таких категорій:

- грошові кошти на розрахунковому рахунку;

- банківські вклади (депозити);

- валютні вкладення згідно з валютою страхування;

- нерухоме майно;

- акції, облігації;

- цінні папери, що емітуються державою;

- права вимоги до перестраховиків;

- інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

- банківські метали;

- кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

- готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.

Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності.

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

1. Поняття-фінансової надійності страховика та методи її забезпечення.

2. Види резервів страховика та порядок їх утворення.

3. Платоспроможність страховика: умови її забезпечення та методика визначення.

ПРАКТИКУМ

Завдання 1

Валюта балансу становить 1,1 млн. грн., нематеріальні активи – 80 тис. грн., технічні резерви – 600 тис. грн. Визначіть фактичний запас платоспроможності.

Рішення:

Розраховуємо фактичний запас платоспроможності:

1100 - 80 - 600 = 420 тис. грн.

Завдання 2

Нормативний показник платоспроможності дорівнює більшій з двох величин: перша – визначається на основі надходжень страхових премій, а друга – на основі страхових виплат.

Надходження страхових премій дорівнюють 1,5 млн. грн., перестраховикам сплачено 150 тис. грн. Страхові виплати – 1000 тис. грн., в тому числі компенсовано перестраховиками – 90 тис. грн. Визначіть нормативний показник платоспроможності.

Рішення:

Розрахуємо:

1) показник платоспроможності на основі страхових премій;

(1500- 150,0 × 0,5)) × 0,18 = 256,5 тис. грн.;

2) показник платоспроможності на основі страхових виплат:

(1000 - (90,0 × 0,5)) × 0,26 = 248,3 тис. грн.

Нормативний показник платоспроможності дорівнює більшій з двох величин, тобто 256,3 тис. грн.

Завдання 3

Страхові компанії зі страхування життя фактичний запас платоспроможності визначають так, як і компанії з ризикового страхування. Нормативний показник платоспроможності у них визначається шляхом множення математичних резервів на 0,05.

Довгострокові резерви становлять 1,25 тис. грн., надходження страхових премій – 780 тис. грн., сума страхових виплат – 578тис. грн. Визначіть нормативний показник платоспроможності.

Рішення:

1250,0 × 0,05 = 62,5 тис.грн.

Завдання для перевірки знань

Завдання 1.Фінансова надійність страховика забезпечується:

1. Розміром статутного фонду.

2. Кількістю учасників страховика.

3. Видами страхування, які проводить страховик.

4. Величиною страхових резервів.

5. Збалансованим страховим портфелем.

 

Завдання 2. До власних коштів страховика належать:

1. Статутний фонд.

2. Страхові та вільні резерви.

3. Вільні резерви.

4. Статутний фонд і страхові резерви.

 

Завдання 3.Страховий тариф розраховується на підставі:

1. Збитковості страхової суми.

2. Обсягу страхових резервів.

3. Статистичних даних.

4. Обсягу фінансових ресурсів страховика.

 

Завдання 4. Страхові резерви, які формуються українськими страховиками, – це:

1. Технічні резерви.

2. Резерв збитків.

3. Резерви належних до виплати страхових сум.

4. Резерв заявлених, але ще не врегульованих збитків.

5. Резерви із страхування життя.

6. Резерв коливань збитковості.

 

Завдання 5. Страхові резерви включають:

1. Резерви із страхування життя та власні кошти.

2. Статутний та гарантійний фонди.

3. Резерви із страхування життя та ризикових видів страхування.

4. Резерви із страхування життя та ризикових видів страхування, вільні резерви.

 

Завдання 6.Розрахунковий нормативний запас платоспроможності визначається на основі:

1. Розміру статутного фонду.

2. Надходжень страхових премій та страхових виплат.

3. Страхових премій, сплачених перестраховикам.

4. Кількості страхових полісів.

 

Завдання 7.Фактичний запас платоспроможності розраховується на підставі:

1. Валюти балансу.

2. Вільних коштів.

3. Кредитів.

4. Страхових резервів.

 

Завдання 8.Фінансова надійність страхових операцій збільшується за таких умов:

1. Збільшення видів страхування, які проводить страховик.

2. Збільшення кількості об’єктів (договорів) страхування за умовами зниження середньої страхової суми на один договір.

3. Зменшення кількості об’єктів (договорів) страхування за умовами підвищення середньої страхової суми на один догові.

4. Усі відповіді неправильні.

 

Завдання 9.Фінансова надійність страховика визначається як...:

1. Ступінь достатності коштів у страховому фонді зі страхової операції.

2. Здатність страхової компанії виконувати зобов’язання за рахунок ліквідних активів.

3. Здатність страховика зберігати задовільний рівень фінансових показників протягом тривалого часу при несприятливому впливі зовнішніх факторів.

4. Усі відповіді неправильні.

 

Завдання 10.Умовами забезпечення платоспроможності страховика згідно з законодавством України є:

1. Використання механізму перестрахування.

2. Перевищення фактичного запасу платоспроможності надрозрахунковим нормативним.

3. Формування страхових резервів.

4. Наявність власних засобів у вигляді статутного капіталу.

5. Усі відповіді правильні.

 

Питання для самоконтролю до змістовного модуля №2

1. Особливості особового страхування та його класифікація.

2. Підгалузі та види особового страхування.

3. Особливості страхування від нещасних випадків.

4. В чому полягає сутність страхування життя.

5. Сучасний стан особового страхування в Україні.

6. Загальна характеристика майнового страхування.

7. Класифікація майнового страхування.

8. Основні види майнового страхування.

9. Страхування майна сільськогосподарських підприємств.

10. Особливості страхування транспортних засобів.

11. Системи та види відповідальності у майновому страхуванні.

12. Сутність та види страхування відповідальності.

13. Загальні види відповідальності та її страхування.

14. Страхування відповідальності власників транспортних засобів.

15. Страхування професійної відповідальності.

16. Методи та форми перестрахування.

17. Необхідність та роль співстрахування.

18. Співстрахування та механізм його дії.

19. В чому полягає пропорційна форма перестрахування?

20. В чому полягає непропорційна форма перестрахування?

21. Види резервів страховика та порядок їх утворення.

22. Оподаткування страховиків.

23. Основні форми здійснення перестрахувальних операцій.

24. Платоспроможність страховика: умови її забезпечення та методика визначення.

25. Поняття фінансової надійності страховика та методи її забезпечення.

26. Розподіл та використання чистого прибутку страховика.

27. Склад та економічний зміст витрат страховика.

28. Склад та порядок визначення загального прибутку страховика.

29. Статутний фонд і страхові резерви, як основні джерела забезпечення фінансової надійності страховика.

30. Характеристика витрат на ведення страхової справи.

31. Характеристика доходів страховика.

32. Що таке франшиза? Яка її роль у страхуванні.


Тематика самостійної роботи студентів

1. Страхові фонди як матеріальна основа страхового захисту та методи їх організації.

2. Роль страхування в умовах ринкової економіки.

3. Основні етапи розвитку страхового ринку України.

4. Реалізація страхових послуг.

5. Реклама страхових послуг.

6. Поняття та зміст страхових договорів.

7. Права та обов’язки страховика.

8. Права та обов’язки страхувальника.

9. Характеристика інформаційного забезпечення маркетингових досліджень у страхуванні.

10. Порядок. вирішення суперечок та припинення дії договорустрахування.

11. Організаційна структура страхової компанії.

12. Органи управління страховою компанією та їх функції.

13. Ресурси страхової компанії.

14. Склад та порядок використання фінансових ресурсів страховика.

15. Сутність, особливості та основні підгалузі особового страхування.

16. Обов’язкове особове страхування на транспорті.

17. Порядок здійснення страхових виплат при добровільному страхуванні від нещасних випадків.

18. Основні підгалузі та види страхування майна.

19. Порядок страхової оцінки об’єктів при страхуванні майна юридичних осіб.

20. Страхування технічних ризиків.

21. Економічний зміст, види відповідальності та її страхування.

22. Страхування відповідальності роботодавця.

23. Страхування депозитів.

24. Сутність та порядок здійснення співстрахування.

25. Сутність та місце перестрахування на українському страховому ринку.

26. Правове забезпечення операцій перестрахування.

27. Порядок утворення та використання вільних резервів.

28. Власні кошти та технічні резерви страховика.

29. Інвестиційна політика страховика.

СЛОВНИК СТРАХОВИХ ТЕРМІНІВ

АВАРІЙНА СИТУАЦІЯ— 1) стан потенційно небезпечного об’єкта, що характеризується порушенням меж та (або) умов безпечної експлуатації, але не перейшов в аварію, при якому всі несприятливі впливи джерел небезпеки на персонал, населення та навколишнє середовище утримуються у прийнятих межах за допомогою відповідних технічних засобів, передбачених проектом; 2) умови, які відмінні від умов нормального перевезення вантажів, пов’язані із загорянням, витіканням, розсипанням небезпечного вантажу, пошкодженням тари або рухомого складу з небезпечним вантажем і які можуть призвести чи призвели до вибуху, пожежі, отруєння, опромінення, захворювань, опіків, обморожень, загибелі людей і тварин, небезпечних для природного середовища наслідків, а також випадки, коли в зоні аварії на залізниці виявилися вагони, контейнери або вантажні місця з небезпечними вантажами.

АВАРІЙНЕ ЗАБРУДНЕННЯ ДОВКІЛЛЯ ПРИ ТРАНСПОРТУВАННІ НЕБЕЗПЕЧНИХ РЕЧОВИН ТА ВІДХОДІВ —це раптове, ненавмисне забруднення довкілля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за участю транспортного засобу, що здійснює перевезення, довільної розгерметизації ємкостей та/або товарної упаковки з небезпечною речовиною, довільного вибуху небезпечних речовин, самозаймання, аварійних ситуацій при вантажно-розвантажувальних роботах та ін., що виявилося в попаданні шкідливих речовин в атмосферу або воду, розповсюдженні твердих, рідких або газоподібних речовин на ґрунті чи в надрах або утворенні шумів, радіації, температурних змін, а також електромагнітному, світловому чи іншому фізичному, хімічному, біологічному негативному впливі, що перевищують установлений граничний рівень.

АВАРІЙНЕ СПОВІЩЕННЯ —система заходів, спрямованих на своєчасне повідомлення відповідних органів та організацій про повітряні судна, яким необхідна допомога пошуково-рятувальних служб, та сприяння таким органам і організаціям.

АВАРІЙНІ КОМІСАРИ— особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами законодавства України. За наслідками роботи аварійний комісар складає аварійний сертифікат.

АВАРІЯ— небезпечна подія техногенного характеру, яка спричинила загибель людей чи створює на об’єкті або території загрозу життю та здоров’ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

АВАРІЙНИЙ СЕРТИФІКАТ— документ, який видає страхувальникові (або іншій заінтересованій особі) аварійний комісар на підставі наслідків огляду пошкодженого майна. В аварійному сертифікаті фіксуються можливі причини, характер і розмір збитку, зумовленого страховим випадком. Для страхувальника аварійний сертифікат підставою для висунення претензії страховику. Проте аварійний сертифікат не може розглядатись як безперечний доказ відповідальності останнього.

АВІАЦІЙНЕ СТРАХУВАННЯ— страхування ризиків, пов’язаних із використанням авіаційної та космічної техніки. Іноді страхування космічних ризиків виділяється в окремий вид. А. с. охоплює страхування літаків, вертольотів та іншої авіаційної техніки від пошкодження та знищення; страхування відповідальності перед пасажирами третіми особами за шкоду, заподіяну їхньому здоров’ю та майну; відповідальність власників повітряних суден як роботодавців; страхування деяких інших ризиків.

АВТО-КОМБІ— комбіноване страхування транспортних засобів разом із відповідним багажем, водієм та пасажирами.

АГЕНТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ— діяльність суб’єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, щодо рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов’язаної з укладенням та виконанням договорів страхування (підготовка і укладення договорів страхування, виконання робіт з обслуговування договорів), у тому числі оформлення всіх необхідних документів та здійснення своєчасної страхової виплати.

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ (ПРОСТУПОК) -протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

АКТ ПРО НЕЩАСНИЙ ВИПАДОК —документ, що його складають адміністрація та комітет професійної спілки підприємства чи установи, якщо з їхнім працівником стався нещасний випадок і пов’язаний з перебуванням на роботі або виконанням службових обов’язків. У випадках із пасажиром відповідний документ складається на транспорті. У разі, якщо потерпілий застрахований від нещасних випадків, акт надсилається до страхової організації з метою оформлення страхової виплати.

АКТУАРІЙ— офіційно вповноважена особа, яка має відповідну фахову підготовку та обчислює страхові тарифи. На актуарія покладається відповідальність за те, щоб страхові фонди були достатніми на той момент, коли страховику доведеться виконувати свої зобов’язання за договорами страхування.

АКТУАРНІ РОЗРАХУНКИ— система математичних і статистичних методів обчислення страхових тарифів. Методологія актуарних розрахунків ґрунтується на застосуванні теорії ймовірностей, демографічної статистики та довгострокових фінансових обчислень інвестиційного доходу страховика. Актуарні розрахунки дають змогу визначити страховий тариф та частку кожного страхувальника у створенні страхового фонду.

АНДЕРРАЙТЕР— (у страхуванні) висококваліфікована й відповідальна особа страховика, уповноважена виконати необхідні процедури з розгляду пропозицій і прийняття ризиків на страхування (перестрахування). Андеррайтер оцінює ризик, визначає ціну та інші умови страхування, оформляє страхові поліси.

АНДЕРРАЙТИНГ— (у страхуванні) процес оцінювання та прийняття ризиків на страхування (перестрахування).

АНУЇТЕТ— 1) договір страхування пенсій або ренти, згідно з яким страховик в обмін на сплату, як правило одноразову, страхової

премії зобов’язується виплачувати застрахованій особі визначену річну суму доходу протягом його життя; 2) сучасна вірогідна вартість ренти.

АСИСТАНС— перелік послуг (у рамках договору страхування), які надаються в потрібний момент через медичну, технічну і фінансову допомогу здебільшого туристам у закордонних поїздках (у разі хвороби, нещасного випадку тощо).

БЕНЕФІЦІАР— особа, на користь якої страхувальник уклав договір страхування, третя сторона — вигодонабувач за договором страхування.

БОНУС— а) знижка, що її надає страховик із суми страхової премії за оформлення договору страхування на особливо вигідних умовах. Таку знижку у страхуванні називають також рабатом. Бонус визначається переважно у відсотках; б) сума прибутку страховика, що спрямовується на збільшення страхових сум за договорами довгострокового страхування життя.

БОНУС-МАЛУС— система підвищень і знижок до базової ставки страхового тарифу, за допомогою якої страховик коригує страхову премію у випадку, якщо у відношенні до об’єкта страхування (переважно транспортних засобів) у певному проміжку часу не було страхового випадку.

БРУТТО-ПРЕМІЯ— загальна сума страхових внесків, що їх сплачує страхувальник. Визначається на підставі страхової суми і брутто-ставки (страхового тарифу).

БРУТТО-СТАВКА— сума визначеної нетто-ставки та навантаження. Ці складові мають різне призначення. Нетто-ставка має забезпечити відшкодування витрат на покриття збитків з ризикових видів страхування, а також на страхові виплати за договорами страхування життя. Навантаження призначене для забезпечення фінансування витрат страховика на ведення справи та отримання прибутку від страхових операцій.

ВАЛЮТА СТРАХУВАННЯ— валюта, якою сплачуватимуться страхові премії та здійснюватимуться страхові виплати.

ВЗАЄМНЕ СТРАХУВАННЯ— форма страхового захисту, за якої страхувальники, які мають споріднені майнові інтереси та. ризики, одночасно є членами страхового товариства. Взаємне страхування – довготермінова домовленість між групою осіб (юридичних і фізичних) про відшкодування один одному у певних частках збитків у разі настання страхових випадків. Взаємне страхування має значне поширення в зарубіжних країнах, особливо в особистому страхуванні, страхуванні сільськогосподарських, морських ризиків, проте в Україні ще не діє.

ВИГОДОНАБУВАЧ— особа, визначена страхувальником для отримання страхових виплат тоді, коли страхувальник (застрахована особа) не буде здатний скористатися ними самостійно. В особистому страхуванні страхові виплати вигодонабувачу здійснюються у випадку смерті застрахованої особи. В майновому страхуванні права вигодонабувача можуть набувати орендодавці, кредитори, застраховане майно яких знищено або пошкоджено.

ВИНА СТРАХУВАЛЬНИКА— відношення страхувальника до своєї протиправної поведінки та її можливих наслідків, що може спричинитися до завдання шкоди. Розрізняють вину двох видів: навмисні дії та необережність. Остання, у свою чергу, поділяється на просту і грубу необережність. Наявність навмисної дії або грубої необережності може бути підставою для повного або часткового звільнення страховика від його обов’язків з виплати страхового відшкодування.

ГАРАНТІЙНИЙ ФОНД СТРАХОВИКА —додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Розмір гарантійного фонду страховика приймається до уваги при визначенні його платоспроможності.

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПОЛІС— а) письмова угода з фіксованою страховою сумою, розмір якої дає змогу покрити страхуванням кілька відправлень вантажів за умови, що про них буде своєчасно декларовано страховику. Генеральний поліс діє доти, доки не буде використано (задекларовано) увесь ліміт установленої страхової суми; б) договір, на підставі якого протягом обумовленого часу страхувальник передає, а страховик приймає на страхування всі об’єкти, що відповідають угоді.

ДИСПАШЕР (АДЖАСТЕР)— фахівець у галузі морського права, який здійснює розрахунки з розподілу витрат за загальною аварією між судном, вантажем і фрахтом.

ДОБРОВІЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ —форма страхування, що здійснюється на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником. Добровільне страхування здійснюється згідно з правилами страхування, що їх розробляє страховик та погоджує в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Договір добровільного страхування вступає в дію, як правило, після повної сплати страхової премії або суми, що припадає на перший строк платежу.

ДОГОВІР СТРАХУВАННЯ— письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір, а страхувальник – сплатити страхову премію у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договір страхування укладається на підставі заяви страхувальника відповідно до умов правил страхування. Факт укладення договору страхування може засвідчуватись також страховим полісом, свідоцтвом. У договорі страхування зазначається вид страхування, об’єкт страхування, страхова сума, страхові події, страховий тариф, страхова премія, вигодонабувач, реквізити сторін, строки початку та закінчення дії договору. Як правило, договір страхування вступає в дію після сплати всього страхового платежу або суми, визначеної за першим строком платежу.

ЗАСТРАХОВАНА ОСОБА— особа, яка бере участь в особистому страхуванні, об’єктом страхового захисту якої є життя, здоров’я і працездатність. Застрахована особа може бути одночасно і страхувальником.

ЗБИТКОВІСТЬ СТРАХОВОЇ СУМИ —показник діяльності страховика, що характеризує відношення страхового відшкодування до страхової суми всіх застрахованих об’єктів у ризикових видах страхування. 3. с. с. визначається у відсотках і показує ймовірність збитку. Зіставляючи фактичний і тарифний рівні 3. с. с. оцінюють ризики.

ЗБИТОК ВІД ЗАГАЛЬНОЇ АВАРІЇ —можливий у морському страхуванні, коли шкода, завдана застрахованому інтересу, стосується не тільки власника судна або конкретного вантажу, а й інших осіб, збитки розподіляються пропорційно між усіма постраждалими.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.120.150 (0.021 с.)