Речення з відокремленими членами, вставними і вставленими 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Речення з відокремленими членами, вставними і вставленими



Конструкціями. Стилістична роль звертань, вставних слів,

Словосполучень, речень

 

У реченні значення якогось із другорядних членів може посилюватися, виділятися з боку смислового та інтонаційного. Цей член є відокремленим. Відокремлення - це смислове та ритмічно-інтонаційне виділення другорядних членів речення для посилення їхнього значення у семантико-граматичній структурі речення. Поняття відокремлення членів речення увів О.М. Пєшковський, обґрунтував їх напівпредикативну функцію і визначив умови відокремлення, зокрема: 1) порядок слів (постпозиція чи препозиція), від яких залежить відокремлений другорядний член; 2) ступінь обтяженості другорядного відокремленого члена залежними словами; 3) уточнюючий характер відокремленого члена; 4) особливе смислове навантаження другорядного відокремленого члена.

Відокремленим членам речення властива напівпредикативна функція: відокремлений член можна трансформувати в підрядну частину складнопідрядного речення чи в окреме просте речення. Наприклад: На старій березі, оброслій скрипухом,зацокала вивірка (М.Стельмах) і трансформовані: На старій березі, що (яка) обросла скрипухом, зацокала вивірка; На старій березі зацокала вивірка. Береза обросла скрипухом.

Відокремлюватися можуть тільки другорядні члени речення: означення, прикладки, додатки (непрямі), обставини. Навести приклади речень з відокремленими означеннями, прикладкою, додатком, обставиною. Розповісти про уточнюючі відокремлені другорядні члени речення.

Прості речення можуть ускладнюватися вставними і вставленими словами, словосполученнями і реченнями, які граматично не пов'язані з членами речення, хоч надають усьому реченню чи окремим його членам різних смислових відтінків, виражають додаткові повідомлення, уточнення і т.ін. Наприклад: Напевне, заворушилася борсукова сімейка (М.Стельмах); У величезному дворі казарми кілька сотень (а всього було понад тисячу чоловік) муштрувалися з гвинтівками (А.Головко).

Вставні та вставлені одиниці не вступають з іншими словами в реченні ні в підрядний, ні в сурядний зв'язок, характеризуються відносною відокремленістю та інтонацією, що на письмі передасться через розділові знаки - кому, тире, дужки.

За смисловою функцією вставні одиниці виражають: 1) модальну оцінку (впевненість, невпевненість, передбачення, можливість, неможливість, вірогідність, сумнів тощо) - безсумнівно, безумовно, звичайно, ймовірно, можливо, мабуть, здається, напевне, очевидно, видно, либонь, без сумніву; 2) почуття людини (радість, здивування, співчуття, застереження тощо) - на щастя, на жаль, на сором, як на біду, як на гріх, як навмисне, нівроку, шкода; 3) привертають, активізують увагу співрозмовника - чуєте, чуєш, знаєте, дивись, дивіться, бач...;4) джерело повідомлення - кажуть, як кажуть, повідомляють, за висловом, на думку, по-моєму, по-твоєму, по-нашому; 5) допомагають упорядкувати думки, пов'язати їх між собою - по-перше, по-друге, по-третє, нарешті, з одного боку, до речі, між: іншим, наприклад; 6) виражають емоційність вислову, підкреслюють експресивність його - даруйте, пробачте, легко сказати тощо.

Вставні конструкції пов'язуються переважно з загальним змістом усього речення, надаючи йому певного відтінку. Виключення вставних конструкцій нерідко впливає на зміст речення, хоч синтаксичної структури не порушує, наприклад: Михайлику, може, ти казку розкажеш? (М.Стельмах) -Михайлику, ти сказкурозкажеш?

Вставні одиниці виражають суб'єктивне ставлення мовця до висловленої думки. Вставлені конструкції містять додаткові повідомлення, зауваження, пояснюють якийсь член чи речення в цілому. Вони не мають модальних значень, не вказують на джерело повідомлення, на зв'язок та послідовність думок. Ці одиниці роблять лише побіжні зауваження, додаткові повідомлення, які доповнюють, уточнюють зміст усього речення чи окремого його члена, тому вони стоять переважно у середині або в кінці речення, з яким граматичного зв'язку не мають, поєднуючись з основним реченням як безсполучниковим, так і сполучниковим зв'язком. На письмі найчастіше виділяються дужками, рідше комами або тире, наприклад: Ось з села повертається повз школу (колишній панський будинок),у огрудку бузок вишикувався вздовж: стежкиі цвіте — хоч парад приймайте! (С. Йовенко); Ну мороз обпіка, ну зусібіч вітри (хто в штормах побував, того і буран незвалить) (С.Йовенко).

Просте речення ускладнюється і звертанням - словом або сполученням слів, які називають того (що) - особу, предмет, - до кого (чого) звернена мова: Добрий ранок, дівчинятко (М.Стельмах). Основна функція звертання - привернути увагу того, до кого звертаються, до повідомлення, тому у ролі звертань часто вживаються імена, прізвища, назви осіб за спорідненістю тощо: Живи, Україно, цвіти, Батьківщино,прямуючи ясно в широкий свій день (М.Стельмах).

Звертаннями можуть бути назви тварин, птахів, неживих предметів. Звертання виражається кличним відмінком іменника у формі однини чи множини, рідше субстантивованим словом; бувають поширені й непоширені звертання: Не шуміть, явори,за вікном у дворі, не будіть мого сина (М.Стельмах); Не розкажу, чорнобриві,не розкажу проти ночі (Т.Ш.); Прилітайте, сизокрилі мої голуб'ята...(Т.Ш.).

Реченням, ускладненим звертаннями, властивий різний ступінь напівпредикативності. Мінімальний ступінь напівпредикативності мають інтерпозитивні звертання, виражені іменником без супровідних залежних слів.

Своєрідний тип звертання становлять локативні речення, які, називаючи адресата, передають модально або емоційно забарвлену думку -оклик, незадоволення, обурення, скаргу, радість, прохання, докір, переляк, заборону тощо. Навести приклади вокативних речень з різними значеннями.

Звертання і вставні та вставлені одиниці ускладнюють просте речення, вживаються з метою привернути увагу до особи, істоти, предмета, до якого звернена мова; виразити відношення мовця до висловленої думки та подати якісь додаткові повідомлення, збагачують мову, виражаючи її емоційне та експресивне багатство.

Складне речення як одиниця синтаксису. Типи складних речень, засоби

Поєднання частин у них

 

Складне речення ― це цілісна синтаксична конструкція, утворена поєднанням двох і більше предикативних одиниць, які становлять семантичну, структурну й інтонаційну єдність: Важко переоцінити вплив Тараса Шевченка на сучасну українську свідомість - він Поет і Пророк, натхненний голос свого народу і духовний батько відродженої нації (Т.Грабович).

Складне речення - синтаксична одиниця вищого порядку, ніж просте речення. Воно відрізняється від простого речення своїм складом і будовою, семантико-граматичними зв'язками і синтаксичними відношеннями (між предикативними компонентами), формальними засобами їх вираження, а також внутрішнім інтонаційним упорядкуванням.

Складному реченню властива сукупність формально-синтаксичних і
семантико-синтаксичних ознак, серед яких найістотнішими єтакі: 1) поліпредикативність; 2) особлива структурна схема; 3) семантична й інтонаційна цілісність, завершеність.

В україністиці існують різні класифікації складних речень (логіко-граматична, структурно-семантична, функціональна). Коротко розкрити погляди на принципи класифікації складних речень в українському мовознавстві.

За способом об'єднання складових частин в одне граматичне ціле усі складні речення поділяються на дві основні групи: 1) сполучникові складні речення, тобто складні речення зі сполучниковим чи відносним зв'язком; 2) безсполучникові складні речення, тобто речення з безсполучниковим зв'язком.

Складні речення зі сполучниковим (відносним) зв'язком залежно від
того, за допомогою яких сполучників поєднані їхні предикативні частини, у
свою чергу, поділяються на дві структурно-семантичні групи: 1) складносурядні речення; 2) складнопідрядні речення.

В українській мові на ґрунті сурядності й підрядності розвинулись складніші структури, а саме: складні речення змішаного типу (сурядно-підрядні) і складні речення проміжного типу (перехідний тип між сурядністю і підрядністю). (Охарактеризувати конструкції змішаного і проміжного типу, навести приклади).

Основні засоби зв'язку предикативних частин у межах складного речення: 1. Інтонація (характерна для всіх типів складних речень). Розрізняють різновиди: а) перелічувальна; б) протиставна; в) зумовленості; г) пояснювальна. 2. Сполучникові засоби (сполучники і сполучні слова). 3. Співвідносні (вказівні) слова. 4. Співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків у різних частинах складного речення. 5. Лексичні елементи (займенники, прислівники, спільні другорядні члени речення). 6. Порядок розташування самих предикативних частин. Навести приклади речень.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 573; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.117.125 (0.007 с.)