Про другорядні члени речення

У синтаксичній традиції просте двоскладне речення визначають за кількістю головних членів, тобто за формальними ознаками предикативного центру. Двоскладне просте речення - це монопредикативна синтаксична одиниця, граматичний центр якої формують два головні члени - підмет і присудок, поєднані найголовнішим у структурі простого речення предикативним зв'язком. Це найтиповіша репрезентація простого речення, наприклад: Дніпром пливе поволі пісня журавлина (І.Нехода). Двоскладним реченням притаманне чітке формально-синтаксичне членування, можливість мати в своєму складі всю багатоманітність другорядних членів речення. Тільки двоскладне речення містить два вияви предикативності - семантико-синтаксичний і формально-синтаксичний. Це предикативний (модально-часовий) стосунок до дійсності і формально-граматичний (взаємозв'язок підмета і присудка) план.

Предикативний центр двоскладного речення формують головні члени, які кваліфікуються як підмет і присудок. Підмет - головний член двоскладного речення, який називає носія дії, стану чи ознаки, вираженої присудком: Садок вже одцвівся і густо вкрив землю білими пелюстками (Григір Тютюнник). За способом вираження підмет може бути простим і складеним. Розглянути найтиповіші вияви простого та складеного підметів, навести приклади. Присудок є головним членом речення, який називає дію, стан; процес, що тривають у часі відносно моменту мовлення або іншої точки часового відліку. Присудок виражає будь-яку динамічну ознаку, яку мовець розглядає у часі і яка за своїм змістом може приписуватися статичній формі предмета мовлення, що виражається підметом: Пожовкле листя спадало на тротуар (П.Панч). Від лексичної природи присудка залежить якісний і кількісний характер змістових зв'язків між членами речення. Розрізняють такі типи присудків: дієслівний простий, складений (дієслівний або іменний), подвійний (складний). Встановити характерні риси кожного різновиду, навести приклади. Підмет і присудок між собою перебувають у предикативному зв'язку, який не ототожнюється ні з сурядним, ні з підрядним. У сучасних наукових працях із синтаксису простого речення такий зв'язок називають координацією (розкрити його суть, звернути увагу на особливості граматичного та семантичного узгодження підмета та присудка). Речення, до складу якого входять тільки головні члени, кваліфікується як непоширене: Він підвівся й попрощався (Ю.Мушкетик).

Навколо головних групуються другорядні члени речення, які не є обов'язковими у кожному реченні. Вони не можуть самостійно формувати речення, а лише пояснюють підмет і присудок, а також інші другорядні члени речення. Поділ на головні і другорядні члени речення проводиться лише на основі їхньої синтаксичної функції. Що ж стосується значення, то другорядні члени не менш важливі в реченні, ніж головні. Речення з другорядними членами прийнято називати поширеними: Весна пливла до нас з Десни (О.Довженко). З'ясувати різницю між прислі в ними та детермінантними другорядними членами речення.

У сучасній українській літературній мові традиційно розрізняють три види другорядних членів речення: означення (прикладка як особливий різновид означення), додаток, обставина. Дати визначення додатка, обставини, означення (прикладки), з'ясувати принципи класифікації всередині кожного різновиду, навести приклади.

Традиційні визначення членів речення ґрунтуються на одночасному врахуванні їх формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак, що нерідко руйнує єдині виміри класифікації. У визначення класів другорядних членів речення покладено передусім значеннєві ознаки. Подальшу диференціацію класів здійснено неоднаково: у межах внутрішнього розподілу додатків та означень традиційно зважають на суто формальні характеристики, а внутрішнє розчленування обставин проведено за значеннєвими параметрами. Застосування класифікаційних вимірів різної природи (до того ж у неоднакових співвідношеннях щодо кожного класу) спричинило розбіжності у встановленні диференційних ознак другорядних членів. Крім цього, у традиційній граматиці не з'ясовано сутність означальних, об'єктних і обставинних відношень, покладених в основу визначення класів другорядних членів речення, трапляються неточності у дефініціях, що відбивають хисткість розмежувань членів речення. Тому опрацювання критеріїв розмежування членів речення є актуальним завданням сучасного мовознавства. Проаналізувати нові підходи до виділення другорядних членів речення.

Односкладне речення. Характер головного члена у ньому. Непоширені й

Поширені, повні й неповні односкладні речення.

Структурно-семантичні різновиди односкладних речень.

Нечленовані речення

Односкладні речення - такі речення з одним головним членом, які не
вимагають другого головного члена і не можуть доповнюватися ним без зміни
характеру вираженої думки. Розрізняють два класи структурних схем
односкладних речень за характером головного члена: 1) односкладні дієслівні
речення (стверджується наявність дії, не співвіднесеної з суб'єктом); 2) односкладні іменні речення (стверджується або заперечуєтьсяіснування предмета). У дієслівних односкладних реченнях позицію головного члена можуть займати всі основні дієслівні форми або інфінітив; в іменних - лише іменник (чи субстантивоване слово) у називному відмінку.

Односкладні речення можуть бути поширеними і непоширеними другорядними членами речення. Приклади.

Односкладні прості речення вважаються повними, оскільки в них є один головний член, а другого головного члена не передбачається. Тут коротко зупинитись на тому, як розглядалося питання про односкладні речення в історії мовознавства.

Неповними називаються прості речення з такими пропущеними головними або обов'язковими другорядними членами, при яких зберігається інформативна повноцінність і комунікативна функція речення. За умовами пропущення членів неповні речення діляться на кілька видів: контекстуальні, ситуативні, еліптичні. Дати їм характеристику, навести приклади.

За значенням і граматичною формою головного члена односкладні речення поділяються на такі різновиди: означено-особові (головний член виражається дієсловом І або II особи теперішнього чи майбутнього часу, що вказує своїм особовим закінченням на конкретну особу. Любіть життя, шануйте кожен день (П.Воронько); неозначено-особові (головний член у формі III особи множини і означає дію, здійснювану неозначеним суб'єктом. Отави сизі покосили, помолотили вже проса (С.Воскрекасенко); узагальнено-особові (головний член у формі дієслова II особи теперішнього чи майбутнього часу і означає дію, що сприймається узагальнено: Не пером пишуть, а розумом (Н.тв.); безособові (головний член означає процес або стан поза відношенням до суб'єкта і виражений дієсловом або предикативним прислівником: Не спалося - а ніч як море (Т.Шевченко); інфінітивні (головний член виражений незалежним (вільним) інфінітивом: Бути чи не бути (В.Шекспір); номінативні (головний член виражений іменником або субстантивованим словом у формі називного відмінка або кількісно-іменним словосполученням: На майдані пил спадає. Замовкає річ... Вечір. Ніч (П.Тичина).

Нечленовані прості речення - це слова або сталі словосполучення, котрим властива категорія модальності як комунікативна ознака. Звичайне місце вживання нечленованих речень (слів-речень) - діалоги. Залежно від функції у мовленні слова-речення поділяються на стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, емоційно-оцінні. Навести приклади.

 

Просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами. Питання про речення з однорідними присудками

Просте ускладнене речення - це монопредикативна структура, до складу якої входять однорідні члени: Мати мала сніп золотого волосся і вечорові очі (М.Стельмах); порівняльні звороти: Бабуся, наче з ріднею, розмовляє з деревами (М.Стельмах); відокремлені другорядні члени: Мовчить земля, ладнаючись віддати людям увесь свій урожай (М.Стельмах); звертання: Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей, двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко); вставні слова, словосполучення і речення: Видно, рибалки попробивали ополонки й до смерку ловили в 'юнів (М.Стельмах); У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення (О. Гончар); Звати нашого діда, як я вже потім довідався, Семеном (О. Довженко).

Ускладнене речення пов'язується з особливим синтаксичним значенням, близьким до предикативності, особливо в реченнях з відокремленими членами. Напівпредикативність визначає позицію ускладнених речень як проміжну між простими і складними структурами (часто прості речення з відокремленими членами легкоперебудувати в складні із збереженням змісту і, навпаки, складнопідрядні окремих типів - у прості речення з відокремленими членами). Ближчими до простих є речення, ускладнені однорідними членами, звертаннями, вставними і вставленими одиницями, а речення з відокремленими членами стоять ближче до складних.

Найчастіше просте речення ускладнюється однорідними членами. Однорідними називаються такі члени речення, які перебувають в однакових синтаксичних відношеннях з одним членом речення, виконують однакову синтаксичну функцію і поєднуються між собою сурядним зв'язком. Диференційними ознаками однорідних членів є: 1) позиція одного члена речення; 2) сурядний зв'язок між однорідними членами; 3) відношення до одного із членів речення; 4) переважно однакові морфологічні форми та вираження однотипних понять. Основною ознакою однорідних членів речення є те, що вони займають позицію одного члена речення - головного чи другорядного: ..Я забився у садок, упав на траву, заплакав... (М.Стельмах).

Побудувати речення, в яких би однорідними були підмети, додатки, означення, обставини.

У реченні однорідні члени об'єднуються в один ряд - цілісний семантико-синтаксичний блок, який в цілому і кожний з його компонентів зокрема пов'язаний з іншими членами речення (головні члени предикативним, а другорядні члени - підрядним) синтаксичним зв'язком: Так гарно цвіте перестріч і золотарник (М.Стельмах); Жаль стояв у моїх очах і душі (М.Стельмах).

Однорідні члени виражаються переважно однаковими граматичними формами, хоча можуть бути виражені й різними: ...радіють Любині карі, з краплинками роси очі (М.Стельмах).

Основними засобами вираження однорідності у блоці однорідних членів є інтонація та сполучники сурядності. Способи поєднання однорідних членів можуть бути різні: лише інтонацією, без сполучників: Сьогодні мати почала діставати з комори, з скрині, з сипанки, з-під сволока, навіть з-за божниці свої вузлики (М.Стельмах); інтонацією й повторюваними сполучниками: Ірадість, і смуток, і срібний передзвін огортають мене своїм снуванням (М.Стельмах); комбіновано-безсполучниковим і сполучниковим зв'язком та інтонацією: Вона (мати) перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, м'яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину (М.Стельмах).

Назвати сполучники сурядності, виділити їх групи й побудувати з ними речення.

Розповісти про узагальнюючі слова при однорідних членах, їх синтаксичні функції та розділові знаки при них.

З приводу однорідності присудків науковці висловлюють різні думки: речення з однорідними присудками вважають або простими, або складними, або відносять їх до речень проміжного типу між простими і складними. Пояснити, на якій основі виникли ці думки, навести приклади.