ФОНЕТИКО-ФОНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ФОНЕТИКО-ФОНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ



Цей вид аналізу провадиться в практиці вузівського навчання з максимальною повнотою, а відтак називається «повним фонетико-фонологічним аналізом» і передбачає розгляд звукового й фонемного складу слова: транскрибування, поділ його на склади, кількісні та якісні характеристики звуків, способів та умов їх творення, зміни у потоці мовлення тощо.

Велике значення у будь-якому мовному розборі, у тому числі й у фонетико-фонологічному, має певна послідовність у характеристиці мовних явищ та їх мотивація. Адже порядок розбору відбиває логічні зв’язки між окремими ознаками; знання схеми організує думку, дозволяє оцінювати аналізований факт, дає план відповіді, засвідчує рівень розвитку наукового мовлення студентів.

Усталився такий порядок фонетико-фонологічного аналізу:

1. Орфографічний запис аналізованого слова (словоформи).

2. Запис слова (словоформи) фонематичною і фонетичною транскрипціями.

3. Визначення кількості фонем, звуків, а також букв, якими вони передаються.

4. Поділ слова (словоформи) на фонетичні склади та їх наступна характеристика.

5. Акустично-артикуляційна характеристика звуків (по порядку).

6. Визначення звукових змін, що відбулися чи можливі при зміні слова (словоформи).

Пам’ятаючи, що звук – це одиниця мовлення, фонетичний аналіз слід починати з вимови слова (словоформи) відповідно до орфоепічних норм, звертаючи увагу на розбіжності у написанні й вимові. Слід пам’ятати варіанти голосних і приголосних фонем у літературній мові. Вимовлене слово відтворюється за допомогою фонетичного алфавіту (системи малих українських і латинських літер з додатковими надрядковими й підрядковими знаками та позначками), тобто транскрибується: спочатку передається фонемний (у вертикальних дужках), а тоді звуковий (у квадратних дужках) склад, причому тільки в такій послідовності, а не навпаки. Треба пам’ятати, що у мові виділяється звуковий тип, який у поєднанні з іншими розрізняє слова, словоформи й значущі частини слів. Цей звуковий тип є фонемою. Наприклад, у мовленні позиційно розрізняються звуки [а], [ȧ], [ӓ] ( у словах [сад], [сȧд´іт´], [с´ӓд´]), а в мові вони усвідомлюються як той самий звук а, як своєрідний звуковий тип, що використовується з метою спілкування. Цей звуковий тип є фонемою а. Фонем в українській мові – невелика кількість (6 голосних і 32 приголосні), а вони реалізуються у великій кількості мовних звуків. Саме ці моменти й передають фонологічна (фонематична) й фонетична транскрипції конкретного слова, яке аналізується. У фонологічній транскрипції користуються тільки знаками фонем, тому вона часто близька до орфографічного запису; у фонетичній транскрипції відбивається звуковий склад слова з різними вимовними особливостями, пор.: розжарене /розжарене ̸ [ро͞жáреине].

У фонетичній транскрипції обов’язково позначається основний словесний наголос (´), а якщо слово багатоскладове, можна вказати й побічний наголос (ˋ). Звичайно, для більшості українських слів наголос незмінний і стійкий. Однак є досить велика кількість слів, у яких наголос може бути подвійним (на зразок весня́ни́й, на пле́ча́х) або відігравати смислорозрізнювальну функцію (на зразок тепло́те́пло). На ці особливості наголосу необхідно звертати увагу, аби бачити фонетичні факти в органічному зв’язку. Крім цього, слід пам’ятати про слова-клітики (в українській мові ними є майже всі службові слова, які не мають самостійного наголосу і приєднуються до повнозначних слів, утворюючи разом з ними так зване фонетичне слово) (не виходить [не͡ивиехо́дит´], крізь жовте [кр´і͞жо́ўте]̬; іди ж [іди́͜ ж]).

У фонетичній транскрипції відбивається м’якість приголосних (передається значками ʹ ’), асиміляція приголосних (повна й часткова) за ознакою глухості-дзвінкості ([ро́зспуск], [ле́хко]), передаються випадки редукції голосних (и], [ие], [оу]: [веисе́лий], [виесо́кий], [роузу́мний]).

Транскрибований запис є підставою і доказом для ряду наступних відповідей-тверджень. Зокрема, зіставляючи різні транскрипції аналізованого слова, слід вказати кількість фонем, які його утворюють, потім – кількість звуків, у яких реалізуються фонеми. Ураховуючи, що розуміння звукового складу слів значною мірою впливає на формування орфографічної грамотності, необхідно з’ясувати співвідношення між звучанням слова і його написанням, тобто між звуками і буквами. Адже є слова, у яких окремі звуки буквами не позначаються (мяч) або позначаються двома (джміль) і трьома (дзьоб) буквами; слова, до складу яких входять звукосполучення, що традиційно, згідно з особливостями української графіки, передаються на письмі однією буквою (їжа,щітка,арія),у яких відбуваються чергування, спрощення чи уподібнення при збігу певних звуків (запорізький, агентство, боротьба). Отже, слід вказати, скількома буквами передається звуковий склад слова.

Наступним етапом фонетико-фонологічного аналізу є поділ слова (словоформи, яка утворює фонетичне слово) на фонетичні склади, яких, за загальновідомим твердженням, у слові стільки, скільки є в ньому голосних звуків (фонетичні склади позначаються вертикальними лініями – у фонетичній транскрипції). При цьому необхідно слідкувати за дотриманням основних правил складоподілу, які існують у зв’язку з розумінням складу як явища фонетичного й фонологічного. Особливу увагу слід звернути на поділ на склади слів з нескладовими [ĭ], [ў] ([приеі̆│шо́ў], [заў│да́ти] та ін.), зі збігом приголосних між голосними ([до́│брий], [пал│ки́й], [го́│стрий]). Щоб уникнути неточностей, за будь-яких умов важливо пам’ятати основний принцип фонетичного складоподілу: гучність звуків попереднього складу повинна поступово спадати, а наступного – наростати.

Грубою помилкою на цьому етапі розбору є ототожнення фонетичних складів із орфографічними (в орфографії маємо – ро-зі-рва-ти, обі-йшли, у фонетиці – [ро│зʹір│ва│ти], [о│б҆іі̆│шли́]; слово олія має один орфографічний склад і з рядка в рядок не переноситься, у фонетиці це слово має три фонетичні склади [о│лʹі│йа].

Незважаючи на те, що в основу переносу слова з рядка в рядок покладено складовий принцип, ураховується також і його морфологічна будова, тобто діє принцип збереження єдності морфем. При переносі (враховуючи правила переносу і їх варіативність) можна переносити слова не тільки за складами, а й за морфемами, пор.: ку-плю, куп-лю; зру-чний, зруч-ний – в орфографії; тільки [ку│плʹу́], [зру│чни́й] – у фонетиці. Хоч іноді вплив морфологічної будови слова позначається на складоподілі: наприклад, у слові бездонний можливі два поділи на фонетичні склади – [беи│здо́│͞ний], [беиз│до́│͞ний]. Усе ж склад – це чисто вимовна одиниця, не зв’язана зі значенням, як, наприклад, морфеми.

У кінці цього етапу фонетико-фонологічного розбору подається характеристика фонетичних складів щодо їх кількості, вказується, які з них – відкриті-закриті, прикриті-неприкриті, наголошені (відповідно до основного й побічного наголосів) та ненаголошені з указівкою на рухомість чи нерухомість основного наголосу.

Після цього характеризується звуковий склад слова. Називається й записується той звук, який вимовляємо і чуємо. Обов’язково вказується, як реалізується звук: у головному вияві (г.в.) чи у варіанті (в.). Виконуючи акустично-артикуляційну характеристику голосних, треба вказати ступінь глибини творення в порожнині рота (передній, задній ряди, задній ряд з більш передньою вимовою), ступінь наближення спинки язика до піднебіння (високе, середнє, низьке підняття або високо-середнє чи середньо-високе підняття), участь губ (лабіалізовані-нелабіалізовані).

Характеристика приголосних здійснюється відповідно до класифікації: за місцем творення – губні та язикові (вказати різновиди), глотковий; за способом творення – зімкнені, щілинні, африкати, а також додаткові характеристики для окремих звуків – плавний, носовий, боковий, дрижачий; за участю шуму й голосу – шумні (дзвінкі, глухі) й сонорні, а також додаткові характеристики за акустичним враженням (шиплячі, свистячі); за ступенем наближення спинки язика до твердого піднебіння – тверді, м’які, пом’якшені (слід точно пам’ятати корелятивні пари щодо твердості – м’якості, а також те, що губні, задньоязикові, глотковий і шиплячі бувають лише тверді та напівм’які). Послідовність класифікацій під час характеристики звуків порушувати не рекомендується.

У кінці повного фонетико-фонологічного аналізу слід указати на звукові зміни, що відбулися чи можливі при зміні слова (чергування, асимілятивно-дисимілятивні процеси, спрощення, випадання і поява звуків на початку і в кінці слова).

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; просмотров: 1366; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.234.191.202 (0.018 с.)