Розмежування сполучників і сполучних слів

Сполучник – службова частина мови, що виражає синтаксичні відношення між однорідними членами речення чи предикативними частинами складного речення: За татарським бродом коні топчуть яру руту і туман (М.Стельмах); Пройшовся березень з підсніжником на шапці над татарським бродом, і під його ходою вибухнули криги... (Стельмах).

За походженням сполучники поділяються на дві групи: 1) непохідні, або первинні: 2) похідні, або вторинні. До непохідних (первинних) належать сполучники, які не мають усучасній українській літературній мові співвідносних повнозначних слів: і (й), та, а, але, чи, то, бо тощо. Вторинні сполучники утворені з інших частин мови, з якими зберігають співвіднесеність: якщо, якби, проте, зате, щоб, тому що, між тим як та ін.

За морфологічною будовою сполучники поділяються на прості, складні та складені. Прості сполучники морфологічно не членуються на окремі частини: і (й), а, ні, та, то, чи, бо, що.

Складні сполучники морфологічно поділяються на два і більше компонентів: зате, проте, або, якщо, якби, щоб, ніби, нібито та ін.

Складені – це сполучники, утворені поєднанням двох чи більше слів: через те що, для того щоб, так що і т.п.

За способом уживання сполучники поділяються на одиничні, повторювані й парні. Одиничний сполучник виступає в реченні як засіб вираження замкненості однорідного ряду або складної структури і є неповторюваним, наприклад: Від діда Корнія пахло вуликами, самосадом і старим деревом (Стельмах); Рушник стрепенувся, і голуби одлетіли од людини (Стельмах).

Повторювані сполучники вживаються при кожному однорідному члені речення або перед кожною предикативною частиною складного речення: І вже очей і серця не тішив ні дитячий шепіт колосу, ні тихий зоряний пил, ні місячне марево (Стельмах).

Парні сполучники складаються з двох частин, кожна з яких розподіляється між поєднуваними членами речення чи його частинами, виражаючи парний взаємозв'язок: не тільки...а й, не тільки...але й, як...так і, хоч...але, якщо...то, чим...тим: Як старі, так і малі радіють приходу весни.

За синтаксичними функціями сполучники поділяються на сурядні й підрядні. Сурядні сполучники поєднують однорідні члени речення та предикативні частини складносурядних речень (назвати групи сурядних сполучників і ввести їх у речення).

Підрядні сполучники пов’язують підрядну предикативну частину з головною і виражають залежність предикативних частин. Назвати групи підрядних сполучників і ввести їх у самостійно побудовані речення.

Функцію підрядних сполучників можуть виконувати повнозначні частини мови, які називаються сполучними словами. У ролі сполучних слів уживаються відносні займенники (хто, що, який, чий, котрий, скільки) та займенникові прислівники (як, коли, де, куди, звідки, чому). Від власне сполучників вони відрізняються тим, що не лише з’єднують підрядну частину з головною, а й виступають членом речення. Наприклад, уреченні В селі дізналися, що тут усе гаразд (Стельмах) слово що є сполучником підрядності, поєднує підрядну частину з головною і виражає з’ясувальні відношення; а в реченні Гримич... бачив горде військо, що як мак процвітало... (Стельмах) слово що є сполучним словом – відносним займенником, який у підрядній частині виконує роль підмета, поєднує підрядну частину з головною і виражає атрибутивні відношення. Студенти повинні сформулювати основні принципи розмежування омонімічних сполучників і сполучних слів, ілюструючи відповідь прикладами.

 

Частки, виділення їх у тексті. Частки фразові, словотворчі й формотворчі

Частка – це службова частина мови, яка надає члену речення додаткового семантичного, модального чи емоційно-експресивного відтінку. Частки не мають самостійно виявленого лексичного значення, не виражають синтаксичних відношень, не бувають членами речення. У тексті виділяються інтонаційно.

За походженням частки поділяються на первинні (непохідні) – бо, не, ні, ж та вторинні (похідні) – просто, рівно, собі тощо.

За будовою частки бувають простими (ще, як, би) і складеними (що за, трохи не, до того ж).

За місцем у реченні частки поділяються на 3 групи: вільні, відносно вільні й фіксовані – препозитивні/постпозитивні (дати їм характеристику, проілюструвати прикладами).

У функціонально-семантичному плані частки поділяються на 2 розряди: 1) фразові та 2) слово- і формотворчі.

Фразові частки, своєю чергою, охоплюють три групи: 1) смислові; 2) модальні; 3) емоційно-експресивні.

У межах смислових часток виділяють вказівні, оказіональні, кількісні (кількісно-означальні), обмежувально-видільні, підсилювальні (схарактеризувати їх, навести відповідні приклади).

Модальні частки складаються з таких підгруп: власне модальні, стверджувальні, заперечні, модально-вольові (спонукальні), питальні (схарактеризувати їх, навести приклади).

Емоційно-експресивні частки увиразнюють емоційну оцінку висловлювання або служать для емоційного виділення слова (навести приклади).

Словотворчі частки, як і словотворчі морфеми, вживаються для творення слів з новим значенням та виступають лише в складі слова в ролі суфікса, префікса або постфікса (ні-, не-, аби-, де-, -сь, будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -от, бо-, то-, -таки тощо) (навести приклади).

Формотворчі частки використовуються для творення різних граматичних форм, зокрема умовного (би, б) йнаказового способу дієслів (хай, нехай), форм пасивного і зворотно-середнього стану дієслів (-ся / -сь) (навести приклади).

 

Вигуки і звуконаслідувальні слова, їхня роль у реченні. Функціональні групи інтер’єктивів

У традиційному мовознавстві вигук зараховують до морфологічних одиниць, але виводять із системи повнозначних і службових частин мови. Вигук визначається як окремий і особливий розряд слів, що не мають номінативної функції й служать для безпосереднього вираження різних емоцій, почуттів і волевиявлень людини.

У питанні витлумачення статусу вигуків у сучасному мовознавстві сформувалося три основні підходи. Перший (традиційний)полягає у визначенні вигуків як слів за такими ознаками: фонетична оформленість, непроникність, однонаголошеність, відтворюваність, ізольованість. Вигуки не мають лексичного значення, але характеризуються виразною специфічністю семантики, граматичних ознак і стилістичних функцій.

Відповідно до другого підходу розглядані мовні одиниці вважаються еквівалентами синтаксично не членованих речень

І, нарешті, вигуки кваліфікуються як реченнєві одиниці, що відображають емоційну реакцію мовця на позамовну ситуацію, виражають його емоційно-чуттєвий, психічний стан, реакцію на зовнішні та внутрішні подразники тощо.

За походженням вигуки бувають первинними (о, гей, ну) і вторинними (Господи!, лишенько!, кіно!).

За функцією в реченні вигуки поділяються на такі групи: 1) вигуки, що виражають емоції (емоційні): а! є! і! о! у! ой! ах! тю! господи! тощо; 2) інтер’єктиви, що виражають різні волевиявлення, спонукання до дії (імперативні): на, геть, стоп, марш, цить тощо; 3) вигуки, що вживаються для привернення уваги до особи мовця (апелятивні): гей, агов, ау; 4) вигуки, що вживаються для прикликання й відгону свійських тварин і птахів (вокативні): киць-киць, гиля-гиля, ціп-ціп-ціп, киш; 5) вигуки, що є виразниками мовного етикету: добрий день (добридень), доброго ранку, добривечір, прощавайте, спасибі тощо. Окремий розряд інтер’єктивів становлять звуконаслідувальні слова за допомогою яких передаються, відтворюються різні звуки природи, тварин, птахів, механізмів, дій тощо:: гав-гав, кахи-кахи, ку-ку-рі-ку, тьох-тьох, кап-кап тощо.

Словосполучення як одиниця синтаксису, відмежування їх від інших

Сполучень слів. Типи словосполучень. Прості та складні

Словосполучення

Словосполучення - це номінативна синтаксична одиниця, яка складається з двох і більше пов'язаних підрядним зв'язком компонентів, один з яких є стержневим (головним), другий - залежним. У словосполученнях є багато спільного з реченням:

1.Обидві одиниці граматично оформлені, тобто компоненти в них пов'язані синтаксичним зв'язком.

2. Обидві одиниці позначають розширений факт дійсності. Відмінне: 1. Словосполучення виконує номінативну функцію, а речення-комунікативну. 2. Словосполучення входить у комунікативну систему тільки через речення. 3. Словосполученню властива інтонація називання, а реченню - повідомлення. 4. Словосполучення вміщує не менше двох одиниць, речення може складатися з одного слова, пор.: відповідь землякам, зів'яле листя. Зима. Надвечір'я. 5. У словосполученні один з членів підпорядковується іншому, а в реченні вони координуються одне відносно іншого. 6. Реченню властива предикативність. 7. З усіх наявних форм зв'язку в реченні реалізуються всі, ав словосполученні - тільки підрядний зв'язок. 8. Не всі сполучення слів у реченні є словосполученнями, напр.: 1) сполучення підмета з присудком; 2) однорідні члени речення; 3) аналітичні форми прикметників і дієслів (буду говорити, більш сильний); 4) сполучення відокремлених членів речення з пояснюваним словом - напівпредикативні сполучення слів (опосередкований підрядний зв'язок); 5) члени речення, з'єднані приєднувальним зв'язком (Зробили ми вже багато, а недоліки є - і серйозні); 6) фразеологізми та синтаксично нерозкладні конструкції (бити байдики, жінка похилого віку). Синтаксичні словосполучення називають вільними, бо в них зберігаються семантичні лексичні значення всіх компонентів, що входять до їх складу (хворе серце, говорити пошепки). Такі словосполучення слід відрізняти від лексичних (чорне золото - вугілля) та фразеологічних сполучень (п'ятами накивати), які виступають одним членом речення.

За характером відношень між компонентами словосполучення поділяються на 1) атрибутивні - предмети та їх ознаки (щаслива зустріч); 2) об'єктні - об'єкти, на які спрямована чи пов'язується дія (створити двигун); 3) суб'єктивні - залежна форма позначає суб'єкт дії, діяча (приїзд батька); 4) обставинні, їх види: назвати їх, навести приклади); 5) комплективні (доповнюючі) - головне слово потребує смислового доповнення (вид спорту).

За способом вираження головного слова словосполучення поділяють на іменникові, дієслівні, прикметникові, числівникові, займенникові, прислівникові (навести приклади).

Словосполучення поділяються на прості й складні. Прості ― позначають одне розчленоване поняття, мають своє окреме від сполучуваних з ним слів значення і бувають парні, трислівні і чотирислівні (навести приклади). Складні словосполучення утворюються із простих і якогось свого одного загального значення не мають. Напр.: Вишивала я узори з тривогою пополам (виділяється просте словосполучення і складне).