Розділові знаки у складносурядному реченні

Складне речення

Складним називається речення, що складається з двох і більше частин, які мають будову простих речень, об’єднаних в одне ціле за змістом та інтонацією. Наприклад: Темряву три­вожили криками півні, Танцювали лебеді в хаті на стіні (В. Симоненко); Буду тебе ждати там, де вишня біла Вигля­дає з саду тихо і несміло (В. Симоненко).

У кожнім із цих складних речень по два граматичні цен­три: півні тривожили і лебеді танцювали; буду ждати і виш­ня виглядає.

У складному реченні можливі й три, чотири (і більше) граматичні центри. Тому складним можна ще назвати таке ре­чення, у якому два і більше граматичних центри.

Примітка. Граматичний центр в односкладних реченнях вира­жений одним головним членом.

За будовою складне речення поділяється на частини від­повідно до кількості граматичних центрів. Ці частини називають ще простими реченнями. Але вони нагадують прості речення тільки за структурою, адже вживаються ці частини не як са­мостійні цілісні інтонаційно закінчені одиниці, а в складі од­нієї комунікативної одиниці – складного речення. Крім того, нерідко одна з частин (Буду тебе ждати там) без другої части­ни взагалі не має смислової повноти.

Найголовніші засоби зв’язку між частинами складного ре­чення – сполучники, сполучні слова, інтонація, порядок роз­міщення частин, видо-часові та особові форми присудків.

Якщо частини складного речення поєднуються за допомо­гою сполучників або сполучних слів, то вони належать до сполучникових речень (складносурядні, складнопідрядні). Ко­ли ж частини складного речення поєднуються без сполучників чи сполучних слів, то вони називаються безсполучниковими.

У реченні Та знов зерно приймає нива, Щоб колос визрів на землі (М. Яременко)дві частини складнопідрядного речення поєднані сполу­ч­ником щоб, а в реченні Лечу в далекі голубі простори, Де розцвітала юність золота (М. Драй-Хмара)ча­стини поєднані сполучним словом – прислівником де. Різни­ця між сполучником і сполучним словом суттєва, адже спо­лучні слова як повнозначні частини мови – завжди члени речення (у нашому прикладі де – обставина місця).

Безсполучникові складні речення поєднуються специфіч­ною синтезуючою інтонацією: Вже скоро осінь закурличе: Як гарно слухать дзвін зорі! (М. Яременко),але тільки разом во­ни мають інтонацію завершеності.

Об'єднуючу синтаксичну функцію може відігравати й по­рядок розміщення частин. Так, у реченні В. Симоненка Буду тебе ждати там, де… розміщення частин диктується парою слів: там – де. А видо-часові форми дієслів-присудків першо­го речення (тривожили – танцювали) служать для зіставлен­ня обох частин.

Складносурядне речення

Складносурядне – це таке складне речення, в якому час­тини поєднуються інтонацією і сполучниками сурядності як рівнозначні. Наприклад: Поменшало рибачок на Дніпрі, І веле­людні пляжі спорожніли (М. Луків); 3 вирію лелеки поверта­ються, А прожитих років не чекай (Микита Чернявський); Чи то галич налетіла чорна, чи то гору турки обступили? (Д. Павличко); Мене водило в безвісті життя, та я вертався на свої пороги (Д. Павличко).

Частини складносурядного речення поєднуються сполучниками сурядності: єднальними, протиставними й роз­діловими.

Єднальні сполучники і (й), та (і), а (і), ні… ні, ані… ані об'єднують частини складносурядного речення, які познача­ють події, що відбуваються одночасно або послідовно: Тихо кличуть ключі журавлині, і за горами тане їх клин (Т. Ма­сенко); Не стало снігу – й люди ожили, Підвладні силам віч­ної природи (І. Гнатюк).

Протиставні сполучники а, але, та (але), проте, а проте, зате, так, однак поєднують частини складносурядного ре­чення, в яких зміст однієї протиставляється змісту іншої: Вершники впали, а коні й донині спішать на Вкраїну (Г. Поло­винко); Гуде бджола під сонячним крилом, Але журби ніщо вже не заглушить (Д. Чуб).

Розділові сполучники або, чи, то… то, не то… не то, чи то… чи то поєднують у складносурядному реченні частини, які передають взаємовиключення або чергування певних дій, подій, явищ: Не то далекі громи загоготіли, не то задрижала земля (Б. Лепкий); Чи це кличе грі­зне Запоріжжя, Чи засіяна невгамовна Січ? (М. Щербак).

Складнопідрядне речення

Складнопідрядним називається таке речення, частини якого нерівноправні за змістом і граматично. Незалежна час­тина називається головною, залежна – підрядною. Вони по­єднуються сполуч­ника­ми підрядності (бо, якщо, коли, якби, щоб, що, мовби, хоч, дарма що, як тільки, незважаючи на те що) та сполучними словами, в ролі яких виступають відносні займенники (хто, що, який, котрий, чий) або прислівники (де, куди, звідки, коли, доки, відколи). Сполучники лише поєдну­ють підрядні частини з головними; односкладові сполучники вживаються без наголосу. Сполучні слова ж не тільки поєдну­ють частини, а й є членами речення, до них можна поставити певне питання; односкладові сполучні слова вживаються з на­голосом. Наприклад, у реченні: Приснилось, що він у човні захо­дить у гирло Дунаю (Г. Половинко) що – сполучник. А в ре­ченні: Друге, що в моєму дитинстві було вирішальним.., це лю­бов до природи (О. Довженко) що – сполучне слово (що саме).

Від головної частини завжди ставимо питання до підряд­ної: Наш Київ – сила юнакова (яка?), що в поколіннях не зга­са (О. Ющенко) – підрядне означальне; Мені ввижається (щ о?), як в тихім, ріднім колі Старий дідусь навча своїх ону­ків (Леся Українка)– підрядне з'ясувальне; Ой не відтіль ві­тер віє (звідки?), відкіль мені треба (І. Котляревський)– підрядне місця.

Інколи в головній частині можуть стояти вказівні (співвід­носні) слова, які разом зі сполучниками чи сполучними сло­вами утворюють співвідносні пари: там – де, туди – звідки, як – так, якщо – то: Де журавка ходила, Там пшениця вро­дила (Нар. тв.); Якщо ластівка в 'є під чиєюсь оселею гніз­до, то це передвіщає щастя тій родині (Г. Булашев).

Підрядна частина може займати будь-яку позицію до голов­ної, крім означальних і наслідкових речень, які перед голов­ною частиною стояти не можуть.

За будовою та значенням складнопідрядні речення поді­ляються на три види: з’ясувальні, означальні та обставинні.

Підрядна означальна, з’ясувальна, способу дії і ступеня з’ясовує (розширює) якесь одне слово або сполучення слів у головній частині речення. Інші підрядні частини пояс­нюють головну частину складнопідрядного речення в цілому.

Багатокомпонентне складне речення

Безсполучникове складне речення

Безсполучникове – це таке складне речення, частини якого з'єднуються в одне смислове та граматичне ціле не сполучниками чи сполучними словами, а інтонацією, ритмомелодійними засо­бами. Наприклад: Прийшла весна весела, верба зазеленіла, соло­вейко затьохкав, вишні цвітом укрилися (Б. Грінченко).

За характером смислових зв'язків між частинами безсполуч­никового речення вони поділяються на дві групи: а) з однорідни­ми (однотипними) частинами, які не залежать одна від одної: Мі­сяць спадає за обрій, Корчиться ночі мара (О. Ольжич);б)з неоднорідними (неоднотипними) частинами, одна з яких зале­жить від іншої: Я зачарований стояв – симфонія досвітня почалася (М. Хвильовий)– можна умовно так перебудувати речення: Я зачарований стояв тому, що симфонія досвітня почалася.

Поєднання окремих частин у безсполучниковому складно­му реченні може супроводжуватися й деякими іншими засо­бами, наприклад уживанням відповідних слів: Спочатку при­мовкли коники, тоді шелеснуло листя, потім знову запала тиша (Ю. Смолич)– виділені прислівники інтонаційно вка­зують на часову послідовність.

Період

Періодом називається ускладнене або складне речення з чітко виділеними двома частинами, попередньою і заключ­ною. У попередній частині з'єднується кілька однорідних (од­нотипних) синтаксичних одиниць, у яких подібні форми при­судків, однаковий порядок слів. Їх називають членами пері­оду. Друга частина (заключна) є головною щодо попередньої.

Вимовляється перша частина з поступовим підвищенням тону до паузи. Друга частина характеризується зниженням то­ну й уповільнен­ням темпу вимови.

Між частинами періоду звичайно ставиться кома і тире: Пани не тільки панували над хуторами й селами, над родови­ми й передовими маєтностями; не тільки переорювали широ­кі й довгі лани селян та хуторян, іноді їх міняючи на довгоно­гих хортів, – панський дух витав скрізь і всюди: і в городі, і в повіті, і в губернії (Панас Мирний).

464. Проаналізуйте будову поданого періоду. Читаючи вголос, ви­значте інтонаційну й синтаксичну розчленованість, місце головної па­узи. З'ясуйте, на які складові членується попередня частина періоду.

Ні насторожений шуліка, що годинами кружляє високо в небі; ні невідомий вершник, що вряди-годи беззвучно проскаче по обрію; ні чабан, що маячить на далеких толоках по плечі в текучому мареві, – ніщо не розвіє, ніщо не порушить сте­пового величного спокою (О. Гончар).

Пряма й непряма мова

Прямою мовою називається чиясь мова, передана абсо­лютно точ­но, зі збереженням змісту, форми та інтонації ви­словлювання. На­при­клад: Обізвався старий батько: «Чого ждеш, небого?»; «Не вер­нуть­ся! – Заграло, сказало Синє мо­ре. – Не вернуться, Навіки про­па­ли!»; «Добре, батьку ота­мане!» – Кругом заревіло (3 тв. Т. Шевченка).

Пряма мова супроводжується словами автора: вони вка­зують, кому належить пряма мова. Із прикладів, наведених вище, бачимо, що слова автора можуть стояти перед пря­мою мовою, всередині або після неї. У складі слів автора часто виступають дієслова мовлення, як-от: сказати, спи­тати, повідомити, зауважити, порадити, говорити, заяви­ти і под.

Пряма мова разом зі словами автора – особливий тип синтак­сич­ної конструкції, близький до складного безсполуч­никового речення.

Чиясь мова, передана тільки з дотриманням змісту вислов­люваної думки без збереження форми та інтонації висловлен­ня, називається непрямою.

Порівняймо два речення: В казці говориться: «Народилась ця пта­ш­ка із сонячного вогню» (В. Сухомлинський) – пряма мова; В казці го­во­риться, що народилась ця пташка із соняч­ного вогню – непряма мова.

Цитата

Цитата – це точно переданий уривок з якогось твору, чиїсь слова, що наводяться для підтвердження висловлюваних думок. Наприклад: О. М. Веселовський відзначав видозмін­ність, рухливість народної пісні: «Поки вона співається, вона перетворюється, постійно змінюючись, творячись заново» (С. Єрмоленко).

Цитати завжди беруться в лапки. Коли цитата є самостій­ним ре­чен­ням, вона починається з великої букви, перед якою ставиться двокрапка. Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставиться три крапки. Коли цитата вводить­ся в речення як його частина, то сама цитата починається з малої букви навіть тоді, коли вона в цитованому тексті почи­налася з великої букви. Наприклад: Сам поет [Рильський] відзначав: «Вже тоді [у дитинстві] глибоко полюбив я на все життя Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, а з любов'ю до на­родної пісні я, здається, і вродився»; О. Потебня, аналізуючи характер народнопісенного паралелізму, писав: «…зміст на­родної поезії складає не природа, а людина…»; Тоді ж, у часи «Русалки Дністрової», всі три – М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький… прагнули, аби й на наддністрянських берегах вона «зацвіла, весь луг скрасила».

Якщо цитується віршований текст, то, за умови збережен­ня віршованої форми, він у лапки не береться. Наприклад: Злиття радості буття з громадянськими почуттями добре висловив литовський поет Ю. Марцінкявічус:

Плекайте в дітях, матері, Любов до рідної Вітчизни,

Щоб їх серця і височизни,

І світла прагли, і зорі.

465. Прочитайте речення, поясніть розділові знаки при прямій мові і цитатах.

1. Стрясають сни, зсилають мрії, І гомонять: «Засни! За­будь!» (Б. Лепкий). 2. «Чого, з якої речі?» – питаю. 3. «О, вже сошеняни пасіку привезли, – подумав Данило. – Знов на те місце, що й торік». 4. «За­смі­є­тесь на кутні!» – думав собі. 5. «Рр-ра-зо-о-ом!» – скомандував пре­чу­дес­ним тремтливим тенором Сергуня Чабан. 6. «Здрастуйте, тату!!! – прочитав Устим і закашлявся. – Тату! Приїжджайте! Я вас ждатиму». 7. А в голові бухкало: «Каліч… Каліч…» 8. «Ач, яку грінку вбив за півчаса, – подумала неприязно і попросила смирен­но: – На часточку, батюшка, запишете Микиту, Марфу і но­вопреставленого Мефодія» (3 тв. Григора Тютюнника). 9. Ле­ся Українка була тим самим пророком, якого Франко назвав «трохи чи не одиноким мужчиною» на всю тодішню Україну (З журн.). 10. Українська мова була поставлена в центрі полі­гону, де проводився експеримент «злиття мов» (3 журн.).

466. Списуючи речення з прямою мовою, вставте пропущені розділові знаки. Замініть у двох-трьох реченнях пряму мову непрямою.

1. Що се там за веремія дивуються ті, хто не часто буває на цьому кутку села. 2. Киш сказав Іван, відчуваючи, як м'язи йому наливаються кам'яною твердістю А то позакидаю на де­по, а драбини не підставлю. 3. Отакої тобі, на старість вуса позбувся тільки й сказав (3 тв. Григора Тютюнника). 4. А Галайда, знай, гукає Кари ляхам, кари. 5. Добре, батьку отамане кругом заревіло. 6. Взяла зілля, поклонилась Спасибі бабусю. 7. На тім степу скрізь могили Стоять та сумують; Питаються у буйного Де наші панують (3 тв. Т. Шевченка). 8. Не пустили думав Семен про своє «прошеніє» не дійшло. 9. Чим не козак сказав він голосно Ух! Яка холодна вода. 10. Ой буде муки на мої руки подумала Мотря. 11. Робить, робить, а далі спитає сам у себе Нащо? (З тв. М. Коцюбинського).

467. Знайдіть у художніх чи публіцистичних творах п'ять-шість речень, у яких можна пряму мову замінити непрямою. Замініть і за­пишіть, поясніть розділові знаки.

Схема синтаксичного розбору речення з прямою мовою

1) речення з прямою мовою; 2) власне пряма мова; 3) слова автора; 4) місце прямої мови; 5) розділові знаки у реченнях з прямою мовою; 6) дайте визначення діалогу; 7) які розділові знаки вживаються при написанні прямої мови, діалогу, цитати?

Зразок синтаксичного розбору речення з прямою мовою

І. 1. Ще перед смертю гетьман Богдан скликав раду ко­зацьких старшин і сказав: «Я вже старий і хворий, довго не зможу гетьманувати, тому виберіть собі нового гетьмана» (А. Лотоцький). 2. Я вже старий і хворий, довго не зможу гетьманувати, тому виберіть собі нового гетьмана. З. Ще перед смертю гетьман Богдан скликав раду козацьких стар­шин і сказав. 4. Пряма мова стоїть після слів автора. 5. Тут пряма мова стоїть після слів автора, тому після них ставиться двокрапка, пряма мова береться в лапки, а її перше слово пи­шеться з великої літери.

II. 1. «То жайворончата! Дивися, просять їсти і пити», – говорить косар (За І. Чендеєм). 2. То жайворончата! Дивися, просять їсти і пити. 3. Говорить косар. 4. Пряма мова стоїть перед словами автора. 5. Тут пряма мова стоїть перед словами автора, тому між ними ставиться кома й тире, слова автора розпочинаються з малої літери, а пряма мова береться в лапки.

III. 1. «Весняні обрядові пісні, – додав учитель, – нази­ваються веснянками» (3 журн.). 2. Весняні обрядові пісні…називаються веснянками. 3. Додав учитель. 4. Пряма мова пе­реривається словами автора. 5. Слова автора виділяють­ся комою і тире з обох боків, бо при їхній відсутності на міс­ці розриву не стояло б ніякого знака. Пряма мова береться в лапки.

 

Складне речення

Складним називається речення, що складається з двох і більше частин, які мають будову простих речень, об’єднаних в одне ціле за змістом та інтонацією. Наприклад: Темряву три­вожили криками півні, Танцювали лебеді в хаті на стіні (В. Симоненко); Буду тебе ждати там, де вишня біла Вигля­дає з саду тихо і несміло (В. Симоненко).

У кожнім із цих складних речень по два граматичні цен­три: півні тривожили і лебеді танцювали; буду ждати і виш­ня виглядає.

У складному реченні можливі й три, чотири (і більше) граматичні центри. Тому складним можна ще назвати таке ре­чення, у якому два і більше граматичних центри.

Примітка. Граматичний центр в односкладних реченнях вира­жений одним головним членом.

За будовою складне речення поділяється на частини від­повідно до кількості граматичних центрів. Ці частини називають ще простими реченнями. Але вони нагадують прості речення тільки за структурою, адже вживаються ці частини не як са­мостійні цілісні інтонаційно закінчені одиниці, а в складі од­нієї комунікативної одиниці – складного речення. Крім того, нерідко одна з частин (Буду тебе ждати там) без другої части­ни взагалі не має смислової повноти.

Найголовніші засоби зв’язку між частинами складного ре­чення – сполучники, сполучні слова, інтонація, порядок роз­міщення частин, видо-часові та особові форми присудків.

Якщо частини складного речення поєднуються за допомо­гою сполучників або сполучних слів, то вони належать до сполучникових речень (складносурядні, складнопідрядні). Ко­ли ж частини складного речення поєднуються без сполучників чи сполучних слів, то вони називаються безсполучниковими.

У реченні Та знов зерно приймає нива, Щоб колос визрів на землі (М. Яременко)дві частини складнопідрядного речення поєднані сполу­ч­ником щоб, а в реченні Лечу в далекі голубі простори, Де розцвітала юність золота (М. Драй-Хмара)ча­стини поєднані сполучним словом – прислівником де. Різни­ця між сполучником і сполучним словом суттєва, адже спо­лучні слова як повнозначні частини мови – завжди члени речення (у нашому прикладі де – обставина місця).

Безсполучникові складні речення поєднуються специфіч­ною синтезуючою інтонацією: Вже скоро осінь закурличе: Як гарно слухать дзвін зорі! (М. Яременко),але тільки разом во­ни мають інтонацію завершеності.

Об'єднуючу синтаксичну функцію може відігравати й по­рядок розміщення частин. Так, у реченні В. Симоненка Буду тебе ждати там, де… розміщення частин диктується парою слів: там – де. А видо-часові форми дієслів-присудків першо­го речення (тривожили – танцювали) служать для зіставлен­ня обох частин.

Складносурядне речення

Складносурядне – це таке складне речення, в якому час­тини поєднуються інтонацією і сполучниками сурядності як рівнозначні. Наприклад: Поменшало рибачок на Дніпрі, І веле­людні пляжі спорожніли (М. Луків); 3 вирію лелеки поверта­ються, А прожитих років не чекай (Микита Чернявський); Чи то галич налетіла чорна, чи то гору турки обступили? (Д. Павличко); Мене водило в безвісті життя, та я вертався на свої пороги (Д. Павличко).

Частини складносурядного речення поєднуються сполучниками сурядності: єднальними, протиставними й роз­діловими.

Єднальні сполучники і (й), та (і), а (і), ні… ні, ані… ані об'єднують частини складносурядного речення, які познача­ють події, що відбуваються одночасно або послідовно: Тихо кличуть ключі журавлині, і за горами тане їх клин (Т. Ма­сенко); Не стало снігу – й люди ожили, Підвладні силам віч­ної природи (І. Гнатюк).

Протиставні сполучники а, але, та (але), проте, а проте, зате, так, однак поєднують частини складносурядного ре­чення, в яких зміст однієї протиставляється змісту іншої: Вершники впали, а коні й донині спішать на Вкраїну (Г. Поло­винко); Гуде бджола під сонячним крилом, Але журби ніщо вже не заглушить (Д. Чуб).

Розділові сполучники або, чи, то… то, не то… не то, чи то… чи то поєднують у складносурядному реченні частини, які передають взаємовиключення або чергування певних дій, подій, явищ: Не то далекі громи загоготіли, не то задрижала земля (Б. Лепкий); Чи це кличе грі­зне Запоріжжя, Чи засіяна невгамовна Січ? (М. Щербак).

Розділові знаки у складносурядному реченні

Між частинами складносурядного речення вживається кома, крапка з комою й тире.

Кома ставиться між частинами складносурядного ре­чення перед сполучниками і, а, та, але, проте, зате, або, чи, причому та ін.: Ластівки щебечуть в небі синьому, А на лузі – ластиться трава (М. Яременко); В дитинство хочу попроси­тись, мамо, Та жаль, роками засріблився я (М. Яременко).

Кома не ставиться перед неповторюваними сполуч­никами і (й), та (і), чи, або, якщо в складносурядному речен­ні є спільний для обох частин другорядний член речення: В моїй хатині тепло, сухо Й палають весело дрова (М. Ста­рицький); Скоро уся долина і гори блищать вогнями і разом з димом з землі здіймається вгору і пісня (М. Коцюбинський).Кома перед цими сполучниками не ставиться й тоді, коли спіль­ною для обох частин є одна з часток – лише, ще, тільки: Тільки груди злітали високо та жилка тривожно посмикува­лась на скроні (Ю. Збанацький).

Крапка з комою ставиться між частинами склад­носу­ряд­ного речення, якщо в середині них є свої розділові зна­ки або вони далекі одна від одної за змістом: Край берега, у затишку, прив'язані човни; а три верби схилилися, мов журя­ться вони (Л. Глібов).

Тире ставиться перед сполучниками і, та (і), та й, але, якщо в наступній частині складносурядного речення ви­словлюється наслідок того, про що говориться в попередній, або швидка зміна подій чи різке протиставлення: Крикне пти­ця – і луна Будить сон і спокій (М. Луків).

429. Запишіть речення, визначте, якими сполучниками (єдналь­ними, розділовими, протиставними) поєднуються їхні частини. Які ще засоби зв'язку частин складного речення тут наявні?

1. Іще чорніє у задумі ліс, В пухкім тумані кутаючи ноги, Та вже опівдні від швидких коліс Курять тихенько польові дороги (І. Світличний). 2. Вже біля хати ружі зацвіли, А на городі роз­кошує липень… (І. Світличний). 3. Лелеку поклик зве до рідних гнізд, А вам світили в душу вікна хати (В. Шалайський). 4. Схаменешся – а літа минули. Озирнешся, а воно зима (М. Карпенко). 5. Ти була журавкою для мене – і літалось лег­ко журавлю (М. Карпенко). 6. Чи вороння у нас покрало крила, чи їх у нас і зроду не було? (Г. Білоус). 7. Чи то я так помарнів, чи то від найглибших дум відірвав її [матір] і голос мій дійшов до вух її та не вспів дійти до серця (М. Стельмах). 8. Скільки ніс я для тебе тривог і тепла, Але ти, як весна, стороною прой­шла (В. Симоненко). 9. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати (В. Симоненко).

430. Спишіть речення, вставляючи пропущені розділові знаки. Сформулюйте правила їхнього вживання.

I. 1. Ластівки літають над водою і черемхи в'ється білий дим (Є. Гуцало). 2. Елегію бджола на скрипці грає і сонях гра на кобзі золотій (Є. Гуцало). 3. Свій погляд ранок перевів На луг, туманом сірим критий І скинув луг рядно й зацвів, Росою всипаний, облитий (О. Олесь). 4. Жайворонкова пісня живе у весняному степу, на зеле­но­му роздоллі й жайворонок ніколи не розлучається з нею (Є. Гуцало). 5. Скутий Дніпро замело кучугурами і далекий ліс, загублений у снігах, як намальова­ний на полотні застиг синьою холодною смугою (О. Дончен­ко). 6. Усі нарікають на свою пам'ять але ніхто не скаржить­ся на свій розум (Ларошфуко). 7. Червонястий місяць поволі за­ходив за Високу могилу і темна ніч все ширше й ширше про­стяглася над нічним степом (В. Малик). 8. Всім серцем любіть Україну свою І вічні ми бу­де­мо з нею! (В. Сосюра). 9. На обрії хмаринки і дощик накрапає (М. Те­ре­щенко). 10. Він нас учив найглибше поважати святиню роботящої руки І увійшов наш Янка у віки, Як образ Білорусії крилатий (М Рильський).

II. 1. І просторо співові. Голосом покотиш і розійдеться по всіх полях (У. Самчук). 2. Вдарить мороз і знов замерзає все (У. Самчук). 3. Я стежкою проходжу між хлібами І далечінь мені відкрила брами (К. Дрок). 4. Ступиш крок і з-поміж зеле­ного раптом зірочка синя! (О. Гончар). 5. За осінню дощі ідуть А я іду до осені (М. Ночовний). 6. Минулого не повер­нуть ніколи Та чути віку віщий передзвін (М. Щербак). 7. Став унизу лисніє непорушно і теплий світ схилився і затих (М. Рильський). 8. Зміясті вигинаються дороги і сонце коням падає під ноги (М. Рильський). 9. Нас в даль несло, Нас в даль несло А я тримав своє весло (М. Яременко).

431. Прочитайте речення, визначте, які з них складносурядні, а які – прості, ускладнені однорідними чи відокремленими членами речення. Поставте пропущені розділові знаки. Складносурядні речення запишіть, поясніть ужиті розділові знаки.

1. Хлопці і купалися, і дрімали, а сонце все ще високо стояло (В. Канівець). 2. Обрій почала огортати все густіша і густіша тем­рява, і небо стало схожим на густо розведену у воді синьку (Гри­горій Тютюнник). 3. Андрій жартував а серце його повнилось смутком і ласкою (Ю. Мушкетик). 4. Дніпро – вічний, могутній, мовчазний – знав таємницю, але хіба коли він виповідає свої та­ємниці? 5. То нарощуючи швидкість, то зменшуючи, наш човен став прасувати поверхню Дніпра в різних напрямках. 6. Собака плив у тому ж напрямку, тільки, можливо з меншою швидкістю. 7. Поблизу озвався одуд, а потім, замайорівши барвами оперення, пролетів над стежкою, зник у гущавині. 8. В траві зоріли достиглі суниці, й достиглі ягідки серед соковитої зелені здавались крап­лями живої крові. 9. Тільки вийти за ворота – і вже ліс, тільки спуститись по схилу поміж кущів жостеру – і вже луг. А цьому лугу нема краю, і трава тут зросла висока, й зорями зазоріли квіти скрізь, і над ними тчуть медову музику бджоли, й птаство запов­нює щебетом простір від землі до неба (3 тв. Є. Гуцала). 10. Чисто вмилися далі весняні І промінням ясним налились (М. Яременко). 11. Хай лине в вічність І зима й весна А я без тебе – Човен без весла (М. Яременко).

432. Утворіть з поданих парами простих речень усі можливі варі­анти складносурядних речень. Поясніть синтаксичні зв'язки й смис­лові відношення між частинами цих складносурядних речень.

1. Ліс був великий. – Звірини в ньому багато. 2. Зозулі ку­вали. – Солов'ї витьохкували. 3. Мчаться хвилі білогриві. – Море човен наш гойда. 4. В багрець оповита даль. – Пахнуть медвяно сади.

Схема синтаксичного розбору складносурядного речення

1) із скількох частин складається; 2) головні члени речення; 3) чим поєднуються частини; 4) розряд сполучників, одиничні чи повторювані; 5) смислові зв'язки в складному реченні; 6) розділові знаки.

Зразок синтаксичного розбору складносурядного речення

Гроза минула, і пахучі квіти усі в краплинах (М. Рильський).

1) з двох частин; 2) Гроза минула, квіти в краплинах;3) спо­луч­ни­ком і;4) єднальний, одиничний; 5) часова послідовність з причиново-наслідковим відтінком значення; 6) кома ставиться перед сполучником і між частинами складносурядного речення.

Складнопідрядне речення

Складнопідрядним називається таке речення, частини якого нерівноправні за змістом і граматично. Незалежна час­тина називається головною, залежна – підрядною. Вони по­єднуються сполуч­ника­ми підрядності (бо, якщо, коли, якби, щоб, що, мовби, хоч, дарма що, як тільки, незважаючи на те що) та сполучними словами, в ролі яких виступають відносні займенники (хто, що, який, котрий, чий) або прислівники (де, куди, звідки, коли, доки, відколи). Сполучники лише поєдну­ють підрядні частини з головними; односкладові сполучники вживаються без наголосу. Сполучні слова ж не тільки поєдну­ють частини, а й є членами речення, до них можна поставити певне питання; односкладові сполучні слова вживаються з на­голосом. Наприклад, у реченні: Приснилось, що він у човні захо­дить у гирло Дунаю (Г. Половинко) що – сполучник. А в ре­ченні: Друге, що в моєму дитинстві було вирішальним.., це лю­бов до природи (О. Довженко) що – сполучне слово (що саме).

Від головної частини завжди ставимо питання до підряд­ної: Наш Київ – сила юнакова (яка?), що в поколіннях не зга­са (О. Ющенко) – підрядне означальне; Мені ввижається (щ о?), як в тихім, ріднім колі Старий дідусь навча своїх ону­ків (Леся Українка)– підрядне з'ясувальне; Ой не відтіль ві­тер віє (звідки?), відкіль мені треба (І. Котляревський)– підрядне місця.

Інколи в головній частині можуть стояти вказівні (співвід­носні) слова, які разом зі сполучниками чи сполучними сло­вами утворюють співвідносні пари: там – де, туди – звідки, як – так, якщо – то: Де журавка ходила, Там пшениця вро­дила (Нар. тв.); Якщо ластівка в 'є під чиєюсь оселею гніз­до, то це передвіщає щастя тій родині (Г. Булашев).

Підрядна частина може займати будь-яку позицію до голов­ної, крім означальних і наслідкових речень, які перед голов­ною частиною стояти не можуть.

За будовою та значенням складнопідрядні речення поді­ляються на три види: з’ясувальні, означальні та обставинні.

Підрядна означальна, з’ясувальна, способу дії і ступеня з’ясовує (розширює) якесь одне слово або сполучення слів у головній частині речення. Інші підрядні частини пояс­нюють головну частину складнопідрядного речення в цілому.