Загальна характеристика простого речення

Просте речення

Складні випадки аналізу

 

 

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів
вищих педагогічних навчальних закладів

(Лист №14/18.2-335 від 23.03.01)

 

 

ТЕРНОПІЛЬ

«ПІДРУЧНИКИ & ПОСІБНИКИ»

ББК 81.411.4.01

З-29

 

 

Рецензенти: Баранник Д. Х., доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Дніпропетровського національного університету, академік АН Вищої школи України

Ломакович С. В., доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри українознавства Харківського державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди

Редактор: Оксана Давидова

Художнє оформлення Світлани Демчак

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
як навчальний посібник для студентів
вищих педагогічних навчальних закладів

(Лист №14/18.2-335 від 23.03.01)

 

 

Марія Заоборна

З-29	Просте речення. Складні випадки аналізу: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. — 126 c.

ІSBN 966-562-472-5

Посібник подає системний опис ситуацій, які становлять труднощі у практиці синтаксичного аналізу простого речення, пропонує методичні вказівки щодо їх розв’язання.

Для вчителів-словесників та студентів філологічних спеціальностей.

ББК 81.411.4.01

 

 

ІSBN 966-562-472-5

Ó Марія Заоборна, 2002

Передмова

Посібник «Просте речення. Складні випадки аналізу» — навчально-методичне видання, у якому містяться найважливіші відомості про двоскладні та односкладні конструкції як різновиди простого речення, розглядаються критерії визначення його головних та другорядних членів.

У виданні звертається увага на особливо важкі для засвоєння положення синтаксичної теорії. Для поглиблення уявлень про мовні явища матеріал окремих тем, що вивчаються у шкільному курсі української мови, співвіднесено з граматикою науковою.

Основне спрямування посібника — вдосконалити практику синтаксичного аналізу: запобігти типовим помилкам у визначенні членів речення, їх будови, у розмежуванні двоскладних і односкладних конструкцій та різновидів односкладних речень.

Виклад матеріалу в посібнику здійснюється у такий спосіб:

· подаються основні теоретичні положення, тлумачаться терміни й поняття, якими послуговуються при вивченні теми;

· окреслюється коло питань, що становлять труднощі у практиці синтаксичного аналізу;

· аналізується окремо кожна проблемна ситуація: з’ясовуються причини можливих помилок, даються методичні вказівки щодо їх уникнення;

· пропонуються завдання для закріплення матеріалу.

Розумінню матеріалу, розміщеного у виданні, сприяє значна кількість

прикладів-ілюстрацій.

У посібнику реалізовано такий підхід до аналізу речення, який передовсім орієнтує на уважний аналіз лексичних значень сполучуваних слів, що виступають тими чи іншими членами речення. Це особливо важливо для виявлення в конструкції семантично неподільних сполучень, які функціонують як один член речення. Водночас методичні вказівки, подані у виданні, позначені увагою до явища синтаксичної синонімії і, як наслідок, прийому синтаксичних перетворень. Це дає змогу сприймати одиниці синтаксису у взаємозв’язках і взаємозумовленості, тобто зрозуміти системність мови.

Посібник може бути використаний вчителем для вдосконалення власної методики роз’яснення учням складних питань синтаксичного аналізу, а також на уроках узагальнення окремих тем, під час підготовки до шкільних іспитів.

Матеріал видання є цінним і для студентів-філологів у аспекті оволодіння синтаксичною теорією, вироблення навичок синтаксичного аналізу.

У посібнику використано такі умовні позначення:

— підмет двоскладного речення або головний член іменного односкладного речення;

— присудок двоскладного речення або головний член дієслівного односкладного речення;

— означення;

— додаток;

— обставина;

— другорядний член речення, що поєднує в собі ознаки додатка та обставини (синкретичний член речення);

* — речення, змістова цілісність яких порушена;

[...] — частини складних речень, що не пропонуються для аналізу;

х — головне слово у складі словосполучення;

— напрямок підрядного зв’язку;

Æ — нульове дієслово-зв’язка або нульовий (опущений) член неповного речення;

® — вказівка на синонімічну конструкцію, яка утворюється внаслідок синтаксичного перетворення.

Простий дієслівний присудок

У процесі аналізу простого дієслівного присудка простежуються такі проблемні ситуації:

1. Кваліфікація простого дієслівного присудка, вираженого формою дієслова бути.

2. Розмежування простого дієслівного присудка, вираженого аналітичною формою майбутнього часу дієслів доконаного виду, та складеного дієслівного присудка.

3. Визначення меж простого дієслівного присудка, вираженого фразеологізмами та описовими дієслівно-іменними сполученнями.

Складений іменний присудок

Функціонування складеного іменного присудка у двоскладному реченні можна простежити на прикладі таких конструкцій: ДубиÆповажні, а ясен, клен і явірÆгордовиті (Л. Українка); Її скромність і працьовитістьбули у цілому селі знані (О. Кобилянська); Кіндратзробився серйозним, пильним (В. Винниченко); Соломіясиділа мовчазна, замислена (М. Ко­цю­бинський); [ За місяць часу відбудуться маневри, і ] він до того часу мусить бути цілком здоровий (О. Кобилянська).

У процесі аналізу складеного іменного присудка простежуються такі проблемні ситуації:

1. З’ясування структури складеного іменного присудка.

2. Розмежування складеного іменного присудка з контекстуальним дієсловом-зв’язкою та простого дієслівного присудка.

3. З’ясування функціонального навантаження дієслова-зв’язки стояти у структурі складеного іменного присудка.

4. Окреслення меж ускладнених форм складеного іменного присудка.

Означення

1. Морфологічне вираження:

— прикметники: Тихе озеро незриме віє духом трав’яним (М. Рильський);

— дієприкметники: Омиті росами квітки розтулюють повіки (В. Сосюра);

— порядкові числівники: На моїх очах перші сніги зійшли, сповнили мутні води ручаї (Л. Українка);

— займенники прикметникової форми: Наше життя — бурхливий океан (П. Тичина); Декотрі охочі парубки пристали до дівчат (І. Нечуй-Левицький);

— присвійні займенники на зразок його, її, їх: … Щось нове бриніло в його співі… (С. Васильченко); Сміх Надійчин був йому нестерпучий, її веселість ображала його (В. Підмогильний);

— кількісні числівники в непрямих відмінках: Василині здалось, що на двох скрипках разом порвались струни (І. Нечуй-Левицький);

— іменники в непрямих відмінках: Ганна часто згадувала день приїзду синів у село (Гр. Тютюнник); Вода при березі починала каламутитись (М. Коцюбинський);

— прислівники: Коли Степан засиджувався, то його погляд любив зупинятися на вікні навпроти, в якому теж горіло світло (В. Підмогильний);

— інфінітив: Спочатку в мене була думка одмовитись і вмерти (О. Довженко).

2. Пояснюване слово — іменник.

Див. пояснювані слова біля означень у наведених раніше реченнях (п. 1):

тихе озеро незриме; духом трав’яним; омиті квітки; перші сніги; наше життя; декотрі парубки; в його співі; її веселість; на двох скрипках; день приїзду синів; вода при березі; на вікні навпроти; думка одмовитись і вмерти.

3. Синтаксичний зв’язок із пояснюваним словом:

— узгодження: тихе озеро; озеро незриме; духом трав’яним; омиті квіти; перші сніги; наше життя; декотрі парубки; (на) двох скрипках;

— керування: день приїзду; приїзду синів; вода при березі; (в) його очах; її веселість;

— прилягання: (на) вікні навпроти; думка одмовитись; думка вмерти.

4. Змістові відношення з пояснюваним словом:

— атрибутивні: тихе озеро; перші сніги; день приїзду; вода при березі; (на) вікні навпроти; думка одмовитись; її веселість тощо;

— суб’єктні з накладанням атрибутивних: приїзд синів (порівняй: сини приїхали, де сини — суб’єкт дії, позначеної лексемою приїхали чи приїзд; див. також синівський приїзд, де лексема синівський виражає ознаку за відношенням до виконавця дії).

Види означень:

1. Узгоджені означення — означення, виражені словами, що узгоджуються з пояснюваним членом речення в усіх граматичних категоріях.

Див. у наведених реченнях: тихе озеро незриме; духом трав’яним; омиті квітки; перші сніги; наше життя; декотрі парубки; на двох скрипках.

2. Неузгоджені означення — означення, що поєднуються з пояснюваним іменником за допомогою керування та прилягання.

Див. у наведених реченнях: день приїзду синів; вода при березі; в його очах; її веселість; на вікні навпроти; думка одмовитись і вмерти.

3. Прикладка — означення, виражене узгодженим іменником, що характеризує означуваний іменник і водночас дає йому іншу, паралельну, назву. Наприклад: Поставлю хату і кімнату, Садок- райочок насаджу (Т. Шев­ченко); Я хочу на озеро Світязь, в туман таємничих лісів (Л. Костенко).

Додаток

1. Морфологічне вираження:

— іменники у формі непрямих відмінків: Де творчості немає, там і життя нема (В. Сосюра); Пахло розтопленим салом (М. Хвильовий); Рівний, залитий сонцем степ одразу принишк (О. Гончар); Будівництво читальні усе більше непокоїло Володька (У. Самчук); Про скіфів добре згадував Есхіл (Л. Костенко);

— займенники у формі непрямих відмінків: Йому стало страшно (М. Коцюбинський); На мене люди стали злі (Д. Павличко); Жінки богів придумують для себе (Г. Чубач);

— субстантивовані частини мови у формі непрямих відмінків: На віки вічні старий [рік] зникне, занесе з собою і добре, й лихе (П. Мирний); Нам дано відрізнити зле й добре, мале і велике (О. Ольжич);

— сполучення кількісних числівників з іменниками: Три тополі в орнім полі посадили школярі (А. Малишко); Повіз старий Запорожець п’ять синів на війну (О. Довженко);

— інфінітив: Гамза наказав зупинитися, щоб подивитися на зелену горку (П. Мирний); Нам дано відрізнити злейдобре, мале і велике (О. Ольжич).

2. Пояснювані слова:

— дієслова: пахло салом; непокоїло Володька; згадував про скіфів; придумують для себе; занесе і добре, й лихе; посадили три тополі; повіз п’ять синів; наказав зупинитися;

— дієслівні форми на -но, -то: дано відрізнити;

— віддієслівні іменники: будівництво читальні;

— предикативні прислівники: йому страшно;

— прикметники: злі на мене;

— дієприкметники: залитий сонцем.

3. Синтаксичний зв’язок із пояснюваним членом речення:

— керування: пахло салом; залитий сонцем; будівництво читальні; непокоїло Володька; згадував про скіфів; страшно йому; злі на мене тощо;

— прилягання: наказав зупинитися; дано відрізнити.

4. Змістові відношення з пояснюваним словом:

— об’єктні: будівництво читальні; непокоїло Володька; придумують для себе; злі на мене; занесе і добре, й лихе; посадили три тополі; повіз п’ять синів; наказав зупинитися; дано відрізнити;

— суб’єктні: пахло салом; залитий сонцем; йому страшно.

Види додатків:

1. Прямий додаток — додаток, що залежить від перехідних дієслів та означає предмет, на який безпосередньо спрямована дія.

Засоби вираження прямого додатка:

— іменники, займенники, субстантивовані частини мови у формі знахідного відмінка без прийменника, а також сполучення кількісного числівника у знахідному відмінку з іменником у родовому або знахідному відмінку, див. в аналізованих реченнях: непокоїло Володька; придумують богів; занесе і добре, й лихе; відрізнити зле й добре, мале і велике; посадили три тополі; повіз п’ять синів;

— іменники, займенники, субстантивовані частини мови у формі родового відмінка без прийменника, якщо при перехідному дієслові є частка не або коли дія переходить лише на частину об’єкта: А морем в бурю їхать слизько, човнів ніхто не підкує (І. Котляревський); Свойого неба не замінить жодне (Л. Костенко); Мелашка побігла до сусідів позичати хліба на обід (І. Нечуй-Левицький).

2. Непрямий додаток — додаток, що виражається формами усіх непрямих відмінків, окрім знахідного, а також інфінітивом.

Див. у наведених раніше реченнях: пахло салом; залитий сонцем; будівництво читальні; йому страшно; злі на мене; придумують для себе; наказав зупинитися; дано відрізнити.

Обставина

1. Морфологічне вираження:

— прислівники: Весно, весно, яка ти нещадно прекрасна у ці важкі дні війни (О. Гончар); Десь угорі кричали гуси… (М. Хвильовий); Ніколи ще не прагнув він так пристрасно врятувати людське життя, як зараз (О. Довженко); Рідний край щиріш любити научає нас розлука (Л. Українка);

— дієприслівники: Життєву путь свою нерівно і хитаючись верстав я (М. Рильський); Остап стояв вагаючись (М. Коцюбинський);

— іменники у формі непрямих відмінків: Бурлаки завернули в яр на відпочинок (І. Нечуй-Левицький); На подвір’ї було чогось безлюдно й тихо (В. Винниченко);

— інфінітив: Павло постояв посеред двору, прислухаючись до німотної тиші в селі, і пішов до машини знімати акумулятор (Г. Тютюнник); Місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море (Т. Шевченко).

2. Пояснювані слова:

— дієслова: кричали угорі; прагнув пристрасно; любити щиріш; верстав хитаючись; стояв вагаючись; завернули в яр; завернули на відпочинок; пішов знімати; пливе оглянути;

— прикметники: нещадно прекрасна;

— прислівники: так пристрасно;

— предикативні прислівники: на подвір’ї безлюдно й тихо.

3. Синтаксичний зв’язок із пояснюваним членом речення:

— прилягання: нещадно прекрасна; кричали угорі; так пристрасно; любити щиріш; верстав хитаючись; стояв вагаючись; пішов знімати; пливе оглядати;

— керування: завернули в яр; завернули на відпочинок; на подвір’ї безлюдно.

4. Адвербіальні змістові відношення з пояснюваним словом.

Залежно від характеру змістових відношень, від тих чи інших відтінків адвербіальної семантики, виділяються семантичні різновиди обставин.

Види обставин:

1. Обставини способу дії: Ніколи ще не прагнув він так пристрасно врятувати людське життя, як зараз (О. Довженко); Все робилось похапцем, нашвидкуруч (М. Стельмах); Життєву путь свою нерівно і хитаючись верстав я (М. Рильський); Остап стояв вагаючись (М. Коцю­бинсь­кий); Вечір дихає весною, Та й насправді вже весна (А. М’ястківський).

2. Обставини міри і ступеня: Ніколи ще не прагнув він так пристрасно врятувати людське життя, як зараз (О. Довженко); Весно, весно, яка ти нещадно прекрасна у ці важкі дні війни (О. Гончар); Ніколи я не знав, що так люблю,— До болю, до смертельного жалю (М. Рильський); Рідний край щиріш любити научає нас розлука (Л. Українка).

3. Обставини місця: Десь угорі кричали гуси… (М. Хвильовий); Бурлаки завернули в яр навідпочинок (І. Нечуй-Левицький); На подвір’ї було чогось безлюдно й тихо (В. Винниченко); Павло постояв посеред двору … і пішов до машини … (Г. Тютюнник); Вулицею парубки йшли — пісні співали (А. Головко).

4. Обставини часу: Ніколи ще не прагнув він так пристрасно врятувати людське життя, як зараз (О. Довженко); Весно, весно, яка ти нещадно прекрасна у ці важкі дні війни (О. Гончар); Через три дні Костю Григоровичу занесли на роботу листа від Лялі (О. Гончар).

5. Обставини причини: По рівному, спокійному обличчі Наталі від щастя текли сльози (О. Кобилянська); Вмирав нарцис з журби, з кохання (О. Олесь).

6. Обставини мети: Бурлаки завернули в яр на відпочинок (І. Нечуй-Левицький); Павло… пішов до машини знімати акумулятор (Г. Тютюнник); Місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море (Т. Шевченко); Для дійової очистки доводилось то накачувати повітря в трубопроводі, то тим же трубопроводом відкачувати його назад (М. Трублаїні).

7. Обставини умови: Та при такій погоді треба ще подумати про купівлю (М. Стельмах); Лиш у труді живе людина, а без труда її нема (В. Сосюра).

8. Обставини з допустовим значенням: А дуб стоїть незламно всім напастям наперекір (І. Цюпа); Я мушу виконувати обов’язок гостинного господаря незалежно від цього листа (Ю. Смолич).

9. Обставини наслідку: Взяв я цей шмат землі на біду (Г. Косинка).

Означення і додатки

У процесі аналізу означень спостерігаються випадки, що стосуються розмежування неузгоджених означень, виражених непрямими відмінками іменників, та додатків, виражених такими ж іменниковими формами. Це простежується у реченнях на зразок:

(1) Люблю хати древлянського Полісся (Л. Костенко);

(2) До їдальні зайшла постать у полатаному пальті і рудому капелюхові … (В. Підмогильний);

(3) Ця земля не знала жодного мосту з каменю (П. Загребельний);

(4) Стукіт серця боляче відлунював у грудях (У. Самчук);

(5) Музика строїв скрипку, в ній бився тихий плач дитини (М. Яцків);

(6) Пан Бжеський допіру розповів йому про зустріч із сіверянами і роздратовано бігав з кутка в куток (З. Тулуб);

(7) Розуміння товариськості стало сердечнішим і ясним… (О. Дов­женко);

(8) Нові знайомі, усякі випадки знесли з її серця любов до Радюка (І. Нечуй-Левицький).

В основі розмежування неузгоджених означень і додатків лежать морфологічна природа пояснюваного слова та змістові відношення між членами речення. Відповідно розмежування можна здійснювати у такий спосіб:

Морфологічна природа пояснюваного слова
Іменник з предметним значенням   ¯	Віддієслівний іменник з процесуальним значенням ¯ означення або додаток
Тип змістових відношень між членами речення
означення хати Полісся (1) постать у пальті (2) постать у капелюхові (2) міст з каменю (3)	Суб’єктні + атрибутивні ¯ означення стукіт серця (4) плач дитини (5)	Об’єктні ¯ додаток зустріч із сіверянами (6) розуміння товариськості (7) любов до Радюка (8)

У зв’язку з пропонованим способом розмежування неузгоджених означень і додатків даються такі зауваження-рекомендації:

1. Між членами речення, вираженими формою непрямого відмінка іменника, та пояснюваним словом, вираженим іменником з предметним значенням, завжди встановлюються атрибутивні відношення. Відповідно іменники, що пов’язані з іменниками з предметним значенням, у реченні завжди виступають означеннями. Див.: хати Полісся, постать у пальті, постать у капелюхові, міст з каменю.

2. Для з’ясування змістових відношень між членами речення і з метою розмежування неузгоджених означень та додатків можна вдатись до синонімічних перетворень. При цьому в синонімічних конструкціях визначення функцій аналізованих членів речення не викликає жодних сумнівів.

Основні типи синонімічних перетворень з метою
розмежування неузгоджених означень та додатків

Аналізовані поєднання членів речення	Синонімічні з ними поєднання
1. Пояснюваний член речення + неузгоджене означення: хати Полісся міст з каменю стукіт серця плач дитини постатьу пальті містз каменю постатьу пальті постатьу капелюсі містз каменю	1.1. Пояснюваний член речення + узгоджене означення: поліські хати кам’яний міст серцевий стукіт дитячий плач 1.2. Пояснюваний член речення + поширене узгоджене відокремлене означення, виражене дієприкметниковим зворотом: постать, одягнена в пальті міст, споруджений з каменю 1.3. Пояснюваний член речення + підрядна означальна частина: постать, яка була одягнена в пальті постать, на голові якої був капелюх міст, що споруджений з каменю
2. Пояснюваний член речення-віддієслівний іменник + неузгоджене означення: стукіт серця плач дитини	2. Граматична основа простого речення: серцестукає дитинаплаче
3. Пояснюваний член речення-віддієслівний імен­ник + додаток: зустріч із сіверянами розуміння товариськості любов до Радюка	3. Пояснюваний член речення-дієслово + додаток: зустрітися із сіверянами розуміти товариськість любитиРадюка

3. У тих випадках, коли пояснюваний член речення виражений віддієслівним іменником, можна простежити існування двох синонімічних конструкцій. Наприклад:

зустріч товариша
товариш зустрічає (1)	зустрічати товариша (2)

(1) — йдеться про зустріч, що її влаштував для когось товариш; форма товариша виконує роль означення;

(2) — йдеться про зустріч, що її влаштував хтось зі своїм товаришем; форма товариша виконує роль додатка.

Отже, для з’ясування синтаксичної функції форм непрямих відмінків іменника, що вжиті біля віддієслівних іменників, іноді доводиться залучати ширші відрізки — як правило, речення, а то й цілий контекст. Порівняй:

(1) Я зовсім не чекав такої зустрічі товариша Я зовсім не чекав, що товариш так мене зустріне.

(2) Я виїхав на станцію для зустрічі товариша Я виїхав на станцію, для того щоб зустріти товариша.

4. Питання про тлумачення як додатків форм непрямих відмінків іменників, що вживаються біля віддієслівних іменників, постає дискусійним.

Так, з одного боку віддієслівний іменник зберігає процесуальну семантику і в переважній більшості випадків дієслівне керування. Відповідно іменникові форми біля віддієслівних іменників правомірно вважати додатками, подібно до того як вважаються додатками ті ж форми біля базових дієслів.

З іншого боку, будучи семантично та словотвірно пов’язаними з дієсловами, віддієслівні іменники все ж таки зберігають і предметне значення. А тому, як і будь-які іменники з предметним значенням, вони потребують поширення означенням. Відповідно є підстави для кваліфікації форм непрямих відмінків іменників біля них як означень.

Водночас допускається тлумачення форм непрямих відмінків іменників при віддієслівних іменниках як синкретичних членів речення, що поєднують у собі ознаки додатка та означення.

Завдання

1. Замініть у наведених реченнях виділені неузгоджені означення узгодженими або підрядними означальними частинами.

1. Палиця батька стояла, як завше, у своєму кутку (У. Самчук). 2. Подяку ми складаємо землі своїх батьків (Р. Лубківський). 3. Бувало, після роботи, вечорами, вона, як птиця, ну так багато співала коло хати на все село, так голосно і так прекрасно, як, мабуть, і не снилось ні одній припудреній артистці з орденами (О. Довженко). 4. — Пам’ятаєш пісеньку про смерть? — сказала Марта (В. Підмогильний). 5. Ранок. Порожні, пустельні вулиці Берліна з жовто-шафрановими блисками безживних вікон (В. Винниченко). 6. Подекуди через листя блищать білі стіни хат, лиснять проти сонця вікна або де-не-де за гіллям сіріє клуня (І. Нечуй-Левицький). 7. За кермом сидів маленький боєць у великих димчастих окулярах (О. Гончар). 8. Вгорі на стінах висіли гірлянди з сосни (А. Головко). 9. Ніде не видно було й сліду від туману чи сліпого дощику (Р. Іваничук). 10. Море зазирає у темні ущелини, в широкі гирла річок і струмків, у хащі й ліси на схилах (І. Нечуй-Левицький).

2. З’ясуйте, якими членами речення виступають виділені форми непрямих відмінків іменника.

1. Попереду бовваніли вали Очакова (В. Малик). 2. Зливи травня, що зачастили після снігового березня та мокрого квітня, перетворили курну рівнину у водяне царство (Ю. Яновський). 3. Поклади мені варення з полуниці, розкажи мені казку таку просту… (К. Герасименко). 4. За рікою мигають блискавками спалахи від пострілів гармат (Ю. Збанацький). 5. Брязнули морозом ковані остроги— будуть на Покрову од зими листи (С. Бен). 6. Ось і його річка, що має чотири броди, ось і принишкле село з корогвами тополь, ось і його могутні ясени над стемнілим платом, і старенькі вдовині ворітця, що кигикають, мов чайка, і під солом’яною шапкою хатина, що тримає у віконцях сновійність місяця (М. Стельмах). 7. В осінню ніч сорок п’ятого року прощання лунали над Дніпром (О. Довженко). 8. Він і досі, повертаючись пізно додому, стукає в це віконце з місячним маревом чи клубками темені (М. Стельмах). 9. Люди із замерзлими тілами, перебігши очима грізні рядки на екрані, голосно, сміливо, з радісним запалом стріпують головами (В. Винниченко). 10. Червоніють здорові плями з степового горошку, наче картата плахта, синіють смуги матошника, іскряно й яро червоніють цілі ризи польового маку (І. Нечуй-Левицький).

3. Прочитайте речення. Визначте синтаксичні функції іменників, що залежать від слова розмова.

1. На цім розмова про землю й закінчилась (У. Самчук). 2. Після таких розмов із козаками він не міг заснути і довго зітхав та перевертався з боку на бік у своїй занедбаній бобилячій хаті (З. Тулуб). 3. До самого вечора в ячейках не змовкають розмови бійців про подвиг земляка (О. Гончар). 4. Розмова за столом спершу зайшла про останні події в Славгороді (А. Головко). 5. Почалася жвава розмова телефоном і стукання в машинному відділенні (М. Трублаїні).

4. У наведених реченнях знайдіть лексеми, що підпорядковуються віддієслівним іменникам. З’ясуйте їх синтаксичні функції.

1. Шарпнувся крик людей із наболілої душі (А. Головко). 2. Весь будівничий азарт іде на нові висотні помешкання, на впорядкування дворів, майданчиків для відпочинку (В. Яворівський). 3. Він вигинався, смикав головою, висував язика, моргав, морщився й кривився, підмигуючи вряди-годи, немов удари барабанщика помилково трапляли йому в живіт (В. Підмогильний). 4. Це якось уже мимоволі заспокоювало хвилювання молодих льотчиків, виповнювало серця упевненістю в успішне виконання бойового завдання (А. Головко). 5. Я пам’ятаю вечори зимові, Мовчання саду, візерунки шиб (М. Рильський). 6. Спів людей порушив тишу дрімотного села (М. Стельмах). 7. Не балувала доля дівчину частими зустрічами з милим (О. Гончар). 8. А ще були розповіді батька та матері про життя, про природу (М. Попович). 9. Буяє бенкет звитяжний — Не чути грудей тріск страшний (Є. Маланюк). 10. Коли про нього балачка, то йому годі (У. Самчук). 11. Зобов’язання перед редакцією виконано (В. Підмогильний). 12. Читання книги настільки захопило Степана, що він не помітив, як стемніло (В. Підмогильний). 13. Василько, осліплений від радості, не помічав змученого усміху Анни, не чув лементу дитяти (Р. Федорів). 14. Всі, хто зібрався в залі, з нетерпінням чекали початку засідання суду (О. Кобилянська). 15. Не допомогли Орлюкові ні протигрипозна сироватка, ні спроба переливання крові (О. Довженко). 16. Нехай ботаніки розв’язують питання про різнобарвний лист у пору опадання (М. Рильський).

Означення та обставини

Неузгоджені означення, виражені формами непрямих відмінків іменників зі значенням місця та прислівниками, у практиці синтаксичного аналізу часто сплутуються з обставинами. Це стосується, наприклад, виділених у наведених реченнях форм слів: Ось він устав, підійшов до краю берега і вдивляється чогось до води в річці, що тече повільно та ліниво (У. Самчук); Як же вірять в весну ці обмерзлі гілки на деревах (В. Сосюра); Коли Степан засиджувався, то його погляд любив зупинятися на вікні навпроти, в якому теж довго горіло світло (В. Підмогильний); Дорога ліворуч була небезпечною (О. Гончар).

Підстави для визначення подібних форм непрямих відмінків іменників і прислівників як означень такі:

1. Зв’язок з іменниками із загальним значенням предметності.

Див. у наведених реченнях: до води в річці; гілки на деревах; на вікні навпроти; дорога ліворуч. Відповідно до закономірностей синтаксичної сполучуваності слово з предметним значенням вимагає поширення означенням.

2. Здатність перетворюватись у синонімічні синтаксичні одиниці з атрибутивним значенням, як-от:

а) непоширене узгоджене означення:

вода в річці річкова вода;

б) поширене узгоджене означення, виражене дієприкметниковим зворотом:

вікно навпроти вікно, розташоване навпроти;

дорога ліворуч дорога, прокладена ліворуч;

в) підрядна означальна частина:

вода в річці вода, що тече в річці;

гілки на деревах гілки, що видніються на деревах;

вікно навпроти вікно, яке світиться навпроти;

дорога ліворуч дорога, яка стелиться ліворуч.

Аналіз синонімічних конструкцій дозволяє розглядати поєднання «іменник + іменник» та «іменник + прислівник» як компресовані, зредуковані структури, в яких опущена певна ланка змісту. Порівняй:

вода в річці = вода, [ що тече ] в річці.

З іншого боку, форми іменників та прислівники функціонують у синонімічних конструкціях як обставини, пов’язані з тими членами речення, що підлягають редукції, опусканню. Наприклад: вода, [ щотече ] в річці; дорога, [ якастелиться ] ліворуч. Саме цим пояснюється накладання обставинного змісту на означальну семантику поєднань «іменник + іменник» та «іменник + прислівник».

Таким чином, форми непрямих відмінків іменників або прислівники, пояснюючи іменникові члени речення, виконують роль означень. Водночас допускається їх тлумачення як синкретичних членів речення, що поєднують у собі риси означень та обставин.

Завдання

Знайдіть у наведених реченнях неузгоджені означення. Укажіть способи їх морфологічного вираження. Замініть неузгоджені означення узгодженими або підрядними означальними частинами.

1. Я й зараз із заплющеними очима бачу, як прошмигують через дорогу підняті світлом од фар перелякані зайці (Гр. Тютюнник). 2. Оглянувши міст через ріку, Богдан повертає не на свою, а на Яринину вулицю (М. Стельмах). 3. Після довгої втечі, висвисту вітру під шоломом, реву мотоцикла, гавкотняви покалічених собак — первісна тиша (В. Яворівський). 4. Вже міст через Дінець давно прогуркотів (В. Сосюра). 5. Вологі міхурі у вікнах княжого терему не просвітлялися ще сонцем (В. Малик). 6. Четверо спутаних колгоспних конячок стоять у лузі за каналом, байдуже дивлячись на людський тлум біля станції (А. Головко). 7. Тихо. На ставку стрекотять жаби, в просі хавкає перепілка, і хтось чорний з золотими зірками на киреї вкриває голову рукавом старого кожуха (Г. Косинка). 8. Хотілося особливого, гарного зворушення, хоч я знав: те гарне — біль у душі (В. Шевчук). 9. Удар в лице звалив тебе на долівку (А. Головко). 10. Дорогою до села Василі втішали мене, що, мовляв, на той рік приймуть і тебе, що їхня форма до того року вже приноситься, а в мене буде нова (Гр. Тютюнник). 11. Біля колодязя на вулиці Яшко перейшов на другий бік і в ворота зайшов (А. Головко). 12. Після робіт у полі всі парубки й дівчата збиралися біля річки (М. Старицький). 13. Рука його починає труситися від болю в хребті (Ю. Яновський). 14. Вони пішли під кручею шукати стежки вгору (В. Шевчук). 15. Минаємо соснові бори…, проскакуємо бетонову гать через Дніпро, і ось уже перед нами ця гора, ця свята гора (О. Гончар). 16. Жах в очах розтає, породжуючи непорозуміння (В. Винниченко). 17. Стоять верби, опушені зеленим листям, і, здається, чують сплини журавлиних сурем у піднебессі… (Є. Гуцало). 18. Чулося гупання з насосної станції (М. Трублаїні). 19. Під ногами задзвеніла льодяна кірка, що взялася на калюжі серед степу (Є. Гуцало). 20. Ще один перехід в’юнкою сошею через ліс — і вже Почаїв (У. Самчук). 21. Ось ранок, ясний та погожий ранок після короткої ночі (П. Мирний). 22. Писання пером було для Арсена дуже важливим заняттям (В. Малик). 23. Стрільба лежачи нам здавалась нелегкою (О. Гончар). 24. Зграя бездомних собак із покаліченими ногами, щелепами, витеклими очима бабралась на смітнику, а зачувши тріскотняву мотоцикла, одбігла до лісу й зупинилася (В. Яворівський).

Додатки та обставини

Проблема розмежування додатків та обставин постає тоді, коли другорядні члени речення виражаються формами непрямих відмінків іменників. Див., наприклад, виділені лексеми у наведених реченнях:

(1) Возив я колись дрова до монастиря (О. Вишня);

(2) У зерносховищі світилося, і комірник роздавав по списку робітникам