Деформації в складних реченнях



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Деформації в складних реченнях



У складному реченні об’єднуються кілька простих ре­чень, що виступають складниками єдиного цілого – син­таксичного утворення вищого, ніж просте речення, рангу. Складне речення відрізняється від простого якісним і кількісним складом його компонентів. Компонентами простого речення виступають форми слів, а компонентами складного речення – вихідні прості речення, трансформо­вані у його (складного речення) структурі.

Формально-синтаксична структура складного речення формується відповідним синтаксичним зв’язком і виділю­ваними на його основі компонентами. Синтаксичні зв’язки між частинами складного речення щодо своєї сукупності звичайно споріднені із синтаксичними зв’язками між чле­нами простого речення. Проте у межах простого і склад­ного речення ієрархічні стосунки між їх типами істотно розрізняються. Якщо для простого речення визначальним є предикативний зв’язок – зв’язок підмета і присудка, то для складного речення визначальними є сурядний і підрядний зв’язки. [Вихованець, 279].

2.3.1. Анормативність у складносурядних реченнях

Сурядний зв’язок поєднує рівноправні у син­таксичному плані предикативні частини складного речення за допомогою сурядних сполучників або безсполучниково.

У складносурядному реченні помилки трапляються порівняно рідко. На думку Сергєєва, вони найчастіше виникають: а) при вживанні протиставних сполучників замість єднального сполучника і: Настала зима, але ми стали ходити на лижах; правильно: Настала зима і ми стали ходити на лижах; б) при тавтологічному вживанні сполучників сурядності: Шукали його три дні, але все даремно, але потім знайшли в степу без свідомості. Правильно: Шукали його три дні, а потім знайшли в степу непритомного; в) при невдалому з’єднанні різнорідних простих речень у одне складносурядне: У хлопчика був злий батько, і хлопчик дуже плакав; Сергій – лікар, але він сильна і вольова натура. Виправлено: Хлопчик дуже плакав через свого злого батька; Сергій – лікар, він сильна і вольова натура.

У реченні Було весело, але Орися сумувала, співали пісні неозначено-особове односкладне речення повинно міститись після безособового, оскільки вони належать до одного й того ж типу (односкладні речення), послідовно розгортають одну й ту ж думку. Правильним є варіант: Було весело, співали пісні, але Орися сумувала. Помилковою є структура такого речення: А то Сірко з Січі з військом виступає, то ж не густий туман поле покриває. Правильно: То не густий туман поле покриває, то Сірко із Січі з військом виступає.

 

2.3.2. Відхилення у складнопідрядних реченнях

Важливим елементом будови складнопідрядних речень є місце підрядної частини стосовно головної. В одних складних реченнях підрядні компоненти можуть стояти як після головного, так і перед ним. При цьому відбуваються зміни в значенні підрядних частин. В інших складних реченнях підрядні частини завжди стоять після слова в головній частині, від якого залежать, або після всієї головної частини.

Якщо підрядна частина стоїть після головної, то це свідчить про те, що основна увага зосереджується на думці підрядної частини. Якщо підрядна частина розташована препозитивно, то основна увага зосереджується на думці головної частини. Підрядна частина може стояти і в середині головної.

Серед помилок у складнопідрядному реченні найпоширенішими є такі, сутність яких полягає в зміщенні підрядного компонента; наприклад, у реченні Весна прийшла разом із теплом, що несла з собою квіти, спів птахів і надзвичайну голубінь неба підрядну частину доцільно розташувати саме всередині головної: Весна, що несла з собою квіти, спів птахів і надзвичайну голубінь неба, прийшла разом із теплом. Аналогійно: Вам відкривається ще одна грань світу, що оточує нас, якщо будете фотографувати, малювати; Стежка збігала вниз до моря, на якій росло багато олеандрів; Туди, де гори проштрикували небо, ішли війська, де не росте навіть трава; Теплий дощик зволожив землю, якого так потребували посіви. Редаговані варіанти: Якщо ви будете фотографувати, малювати, вам відкриється ще одна грань світу, який оточує нас; Всього в українському повному вінку є двадцять квіток, кожна з яких є лікарем і оберегом; Стежка, на якій росло багато олеандрів, збігала вниз до моря; Туди, де гори проштрикували небо, де не росте навіть трава, ішли війська; Теплий дощик, якого так потребували посіви, зволожив землю.

Існують випадки, у яких певний порядок компонентів просто необхідний, адже в іншому випадку зміст речення спотворюється. До таких прикладів можна віднести речення Калитка жаліє наймитові хліба, який працює на нього; Микола одружився на гарній дівчині з чорними рівними бровами і довгою чорною косою, яку звали Нимидорою. Зі змісту першого речення виходить, що на Калитку працював хліб, у другому – що Нимидорою звали косу дівчини. Це руйнує зміст речення. Правильно: Калитка жаліє хліба наймитові, який працює на нього; Микола одружився з дівчиною Нимидорою, яка мала чорні рівні брови та довгу косу.

Зміщення синтаксичної структури наявне і в таких реченнях: Верхівки яблунь стали прозорими, де пройшла зима підрядне обставинне місця повинне стояти усередині головного речення, тому головний компонент потрібно доповнити словом там); отже,правильно: Там, де пройшла зима, верхівки яблунь стали прозорими. У реченні Що вона склала іспит, Олена повідомила батьків не лише неправильно розташована підрядна частина, а й у головній частині не вистачає співвідносного вказівного слова; тому нормативним видається варіант: Олена повідомила батькам про те, що вона склала іспит.

Нечіткість мислення мовця демонструють інші речення, що містять зміщення синтаксичної структури: Мистецтво заполонило його, а не тільки математику любив хлопець; Поетична книжка В. Сосюри «Осінні мелодії», у якій найповніше відбилися осінні настрої поета, що бринить на найтоншій струні, – це пісня щирого й відданого серця. Правильно: Не тільки математику любив хлопець – мистецтво заполонило його; Поетична книжка В. Сосюри «Осінні мелодії», що бринить на найтоншій струні, найповніше відбиває осінні настрої поета, – це пісня щирого і відданого серця.

У реченні Глядачі, що подивилися кінокомедію, що недавно з’явилася на екранах, виходили з кінотеатру задоволені підрядні ; На стіні висить портрет, коли він був молодий; правильно: Після перегляду кінокомедії, що недавно з’явилась на екранах, глядачі виходили з кінотеатру задоволені; На стіні висить портрет його молодого.

 

2.3.3. Недоречність вживання або відсутність сполучного засобу

Частим у мовному середовищі молоді є анорматив, що стосується недоречного вживання чи відсутності сполучного засобу.

Прикладом можуть бути такі речення: Вікно було незачинене, але пташка залетіла у вікно. Сурядний протиставний сполучник але в цьому реченні недоречний: Вікно було незачинене, тому пташка залетіла у вікно (наслідкові відношення вікно не зачинене, внаслідок чого пташка залетіла). У реченні Вона поповнюється чи за рахунок іншомовної лексики, чи власне української? зайвим є перший сполучник чи, оскільки він у цьому реченні не є повторюваним: Вона поповнюється за рахунок іншомовної лексики чи власне української? Аналогійно у реченнях На добрий урожай не було надії, і серце хліборобів і все швидше почало битись; Навіть до хвіртки підійшла, і біля якої росла стара слива зайві сполучники і. Редагований варіант: На добрий урожай не було надії, і серце хліборобів все швидше почало битись; Навіть до хвіртки підійшла, біля якої росла стара слива.

Помилкою є відсутність сполучного засобу або його частини, наприклад: Він терпляче зносив усі болі й страждання, хвороба напосілась на нього, вклала в ліжко; правильно: Хвороба напосілась на нього і вклала в ліжко, однак він терпляче зносив усі болі і страждання.

У наступному реченні потрібно замінити відповідно до змісту сполучник і сполучником але: Для українських вишиваних рушників характерні спільні ознаки, і кожен регіон має свої відмінності; правильно: Для українських вишиваних рушників характерні спільні ознаки, але кожен регіон має свої відмінності.

У наступних реченнях наявне вживання сполучного засобу, що не відповідає змісту: За те, що він жив за кріпацтва, він не здобув освіти; За те, що Григорій Косинка народився у бідній селянській родині, він не мав змоги купувати книжок. У підрядних частинах цих речень зазначається причина явища, названого в головному реченні, а використаний для зв’язку частин цього складного речення сполучний засіб характерний для підрядних з’ясувальних речень. Правильно: Через те, що він жив за кріпацтва, він не здобув освіти; Черезте, що Григорій Косинка народився у бідній селянській родині, він не мав змоги купувати книжок.

Помилкове використання одного сполучника замість іншого в мовленні студентів виявляється в таких реченнях: Коли я повернувся додому, я розбудив брата, бо спав у сусідній кімнаті. У реченні помилково вжитий причиновий сполучник бо, хоч зміст речення вимагає з’ясувальних відношень. Правильним буде речення Повернувшись додому, я розбудив брата, який спав у сусідній кімнаті. Зміст речення Дмитро вискочив із хати, як вогонь охопив усе вимагає заміни сполучника як сполучником коли, оскільки сполучний засіб як є багатозначним: Дмитро вискочив із хати, коливогонь охопив усе.

У наступних реченнях виявляється надмірне вживання сполучних засобів: У віконці вона отримує формуляр, що котрий повинна заповнити; Хоча і знаю, що все скінчить добре, однак проте не можу заспокоїтись; Потім я іду до зали видачі літератури та чекаю, чи поки моє замовлення буде виконане. Правильно: У віконці вона отримує формуляр, котрий повинна заповнити; Хоча і знаю, що все скінчиться добре, проте не можу заспокоїтися; Потім я іду до зали видачі та чекаю, поки моє замовлення буде виконане.

Правильне вживання сполучників та сполучних слів робить текст легким у вимові, м’яким для слухового сприймання.

 

Пунктуаційні помилки

Розділові знаки в системі української мови – це сукупність графічних знаків, що не належать до абетки даної мови, а слугують засобом відображення тих ознак (чинників) писемної мови, як не можуть бути передані літерами та іншими писемними (цифрами, знаками рівності, подібності, приблизності). Їх використовують для членування тексту згідну із синтаксичними (структурними), смисловими, інтонаційними та іншими особливостями мови. Найзагальнішими функціями розділових знаків є відокремлення, коли вони членують текст на значущі в граматичному та смисловому відношенні частини, і виділення, коли вони вирізняють у середині речень певні частини. Знаки пунктуаційної системи називають пунктограмами [Зубков довідник, 352].

Пунктуаційні помилки – це відхилення, пов’язані з неправильним показом графічними засобами (розділовими знаками) членування мовлення на речення, членування речення на його частини [Сергєєв, 56].

Пунктуаційні помилки прийнято розділяти на грубі й негрубі.

Грубими вважаються порушення правил, що становлять основу шкільної пунктуації. Серед таких – пропуск коми:

1) у складносурядному реченні;

2) у складнопідрядних реченнях;

3) знака для виділення дієприслівникового та дієприкметникового звороту;

4) для виділення звертань;

5) для виділення прямої мови;

До не грубих помилок Сергєєв відносить: а) помилки у виборі знака, а саме вживання коми замість крапки з комою, двокрапки або навпаки; б)помилки, пов’язані з застосуванням правил, що уточнюють або обмежують дію основного правила (зайвий розділовий знак між однорідними членами речення);в) пропуск тире між головними членами речення і помилкове його вживання; пропуск одного з розділових знаків, що поєднуються.

Серед анормативів, що переважають у писемному мовленні молоді, найчастішими є пропуск та вживання зайвого розділового знака. Прикладом пропущення необхідних знаків є такі речення: Вона не відповіла йому і він пішов у свою кімнату переодягтися; Наступила осінь і надворі похолодало; Але політика була тимчасовою і потрібно було налагоджувати забезпечення міста хлібом. Через пропущення коми у складносурядних реченнях порушуються семантико-синтаксичні відношення між їх частинами, від чого речення втрачають зміст і можуть бути витлумачені неправильно.Виправлений варіант: Вона не відповіла йому, і він пішов у свою кімнату переодягтися; Наступила осінь, і надворі похолоднішало; Але політика була тимчасовою, і потрібно було налагоджувати забезпечення міста хлібом.

Пропущення коми спотворює сприйняття змісту й у складнопідрядному реченні: Комусь слід було поговорити з ним як тільки його привезли сюди; Я запитав чи вона бачить замок; Жінка, яка тут живе пішла в магазин, потрібно: Комусь слід було поговорити з ним, як тільки його привезли сюди; Я запитав, чи вона бачить замок; Жінка, яка тут живе, пішла в магазин.

У наступних реченнях анормативність полягає у відсутності ком про виділенні дієприкметникових та дієприслівникових зворотів: Марійка пробившись крізь товщу снігу, а потім побігла додому; Мати помічаючи все це мимоволі хвилюється за сина; Добре працює авіамодельний гурток відкритий при нашому будинку творчості. Редагований варіант: Марійка, пробившись крізь товщу снігу, побігла додому; Мати, помічаючи все це, мимоволі хвилюється за сина; Добре працює авіамодельний гурток, відкритий при нашому будинку творчості.

Частими є помилки, пов’язані з пропущенням ком при вживанні звертання. Оскільки звертання є ускладнювальним компонентом речення і повинне виділятися в реченні інтонаційно, а на письмі – розділовими знаками, то анормативними є речення: Україно оновлена трудом своїх синів я так люблю твої сади й долини й гори й ріки моя свята безсмертна; Я читаю заборонені книги мамо; Так багато хотів я тобі Варю сказати. Правильно: Україно, оновлена трудом своїх синів, я так люблю твої сади, й долини, й гори, й ріки, моя свята безсмертна; Я читаю заборонені книги, мамо; Так багато хотів я тобі, Варю, сказати.

Пропущення розділових знаків при прямій мові – теж одна з найпоширеніших пунктуаційних помилок. Досить часто специфіка передачі чужого мовлення на письмі не береться до уваги, внаслідок чого виникають труднощі у розмежуванні слів автора і прямої мови та у сприйнятті змісту самого речення. Прикладом анормативності вживання розділових знаків при прямій мові можуть бути такі речення: Зупиніться пролунав голос; Прокіп схопив її за обидві руки й застеріг, коли інститутка кинулася бити Устину що «годі, пані, годі!..». Виправлений варіант: «Зупиніться!» – пролунав голос; Коли інститутка кинулася бити Устину, Прокіп схопив її за обидві руки і застеріг: «Годі, пані, годі!..».

Одним з найпоширеніших відхилень є помилки у виборі знака, а саме вживання коми замість крапки з комою, двокрапки або навпаки: На пришкільній ділянці ми збираємо овочі, капусту, моркву, бульбу; правильно: На пришкільній ділянці ми збираємо овочі: капусту, моркву, бульбу; помилки, пов’язані з застосуванням правил, що уточнюють або обмежують дію основного правила (зайвий розділовий знак між однорідними членами речення): Приїхала мати, і привезла мені подарунок; правильно: приїхала мати і привезла мені подарунок; пропуск тире між головними членами речення і помилкове його вживання: Коли виросту над дахом коньок приб’ю; виправлене: Коли виросту – над дахом гребінь приб’ю; пропуск одного з розділових знаків, що поєднуються: Озеро Світязь, оточене молодим лісом, – улюблене місце відпочинку туристів, редагований варіант: Озеро Світязь, оточене молодим лісом, – улюблене місце відпочинку туристів.

Вживання розділових знаків залежить насамперед від змісту вислову, який зв’язаний із синтаксичною структурою, а в усному мовленні – з інтонацією.

 

Висновки до розділу 2

За результатами спостережень, однією з найпоширеніших синтаксичних деформацій у мовленні студентської молоді стали помилки у побудові словосполучень, а саме порушення у керуванні слів, що зумовлено як незнанням норм української мови, так і впливом російської.

Частим є порушення узгодження між головними членами речення, тобто присудком і підметом, та другорядними, а саме відхилення стосуються анормативного вживання основних граматичних категорій, які є спільними для підмета і присудка: роду, числа. Помилки пояснюються специфікою усного мовлення. Процес мислення відбувається набагато швидше, ніж процес мовлення, тому деякі мовці виголошують думку, не встигнувши оформити її для мовлення, що і спричинює появу помилки.

Деякі помилки, а саме вживання присудка у формі множини при підметові-іменнику. Категорія пошанності, репрезентована особовим займенником Ви в непрямих відмінках і дієслівним компонентом у формі ІІ особи множини, стає віддзеркаленням поваги до тієї позиції, яку займають ті чи ті особи, проте при узгодженні підмета, вираженого іменником у формі однини, і присудка, вжитого у формі множини, виникає синтаксична помилка.

Одними з найчастіших у мовленні молодіжного середовища є відхилення, що становить собою дублювання іменника-підмета займенником. Частим є також дублювання інших членів речення.

Причиною невмотивованого пропуску різних членів речення, найчастіше – головних, дослідники вважають недостатнє саморедагування під час утворення речень.

Частими у мовленні молоді є помилки, пов’язані з порушенням порядку слів у реченні. Це стосується як головних, так і другорядних членів речення. Будь-яка форма інверсії створює труднощі для розуміння сказаного. У мовленні студентів інверсія часто призводить не лише до труднощів, а й до конфліктності сприймання авторського задуму.

Типовою помилкою у мовленні студентів є порушення логічного зв’язку між однорідними компонентами у реченні. Ці помилки стосуються порушення змістових відношень між узагальнювальним словом та другорядними членами речення, введення до ряду однорідних істот і неістот і т. п.

Деякі деформації у вживанні дієприкметників, дієприслівників та зворотів спричинені впливом російської мови. До прикладу, в українській мові вживання активних дієприкметників є небажаним з погляду літературної норми.

Часто трапляються помилки у вживанні прямої і непрямої мови, при їх змішування, при вживанні цитат. Передача чужого мовлення вимагає певного інтонаційного звучання, а на письмі – відповідного письмового оформлення.

Не менш рідко припускаються помилок і в побудові складних речень. Це ненормативне вживання сполучників у складносурядному реченні, порушення порядку компонентів у складнопідрядному реченні, неправильне інтонування речень.

Окремо можна виділити помилки, спричинені порушенням пунктуаційних норм. До таких можна віднести пропуск розділових знаків у складних реченнях, для виділення вставних і вставлених конструкцій, прямої мови, а також вживання зайвих розділових знаків. Причинами появи таких анормативів можна вважати незнання пунктуаційних правил, недостатньо розвинене логічне мислення, постановка розділових знаків не під час, а після написання текстів.

 

ВИСНОВКИ

Українська літературна мова – це культурне надбання нації, форма національної мови, відшліфована майстрами слова, кодифікована в словниках, граматиці, правописі. Мова – засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського досвіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

Мова лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту, в ній виявляється генотип нації, досвід її буття, закладено код нації, її ментальність. Мова – найважливіша ознака нації та засіб репрезентації її у світі. Щоб осягнути роль мови в суспільстві, необхідно розуміти її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Узагальнити їх можна як функції спілкування, повідомлення і впливу. Комунікативна функція. Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми. Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної людини, для існування суспільства і для життя самої мови. Мова – засіб обміну інформацією у всіх суспільно важливих сферах комунікації: у політиці, в науці, у галузі економіки, у виробництві і діловій сфері, в освіті, культурі та ін. Обслуговуючи потреби суспільства у забезпеченні інформаційних процесів, мова утверджує свою поліфункціональність, повнокровність і силу. Спілкування дає життя самій мові, адже мова, якою ніхто не спілкується, стає мертвою. Мислетворча функція. Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вираження думки.Мислити – означає оперувати мовним матеріалом, словами, реченнями, без цього органічного зв’язку мовлення і пізнавальна діяльність людини неможливі. Мислення – це внутрішнє мовлення. Номінативна функція. Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей. Цей процес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу. Пізнавальна функція. Мова – засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду. Культурологічна функція. Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу – творця мови. Оволодіваючи мовою, людина оволодіває і культурою народу. Мова – це міст між культурами. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури. Українська мова – це ключ до багатої української культури. Естетична функція. Мова – засіб творення позитивних емоцій, краси.Естетика мови – це ресурси і можливості мови виступати в контексті мистецтва.Експресивна функція. Мова є засобом вираження внутрішнього світу людини.Мову вживають не так для простого повідомлення, як для вияву своїх переживань, почуттів, емоцій.Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти.Вона єднає між собою представників певної нації у часі і просторі.Етична функція. Мова – засіб дотримання норм поведінки, моральних правил.Досягається це існуванням сукупності мовленнєвих етикетних формул та настанов щодо їх використання.Фатична функція. Мова є засобом фатичного спілкування.Фатична комунікація (дослівно – беззмістовна, пуста) – обмін неінформативними з погляду реальної комунікації повідомленнями, які виконують важливу етикетну функцію. Усі функції мова не виконує окремо, вони взаємодіють між собою, впливають одна на одну або ж близькі за своєю суттю. Скажімо, фатична функція випливає з етичної, естетична є складовою культурологічної, акумулятивна є результатом пізнавальної, а державотворча функція реальна лише за умови дії усіх. Повнота виконання функцій означає ефективність мово існування [Мацюк, Станкевич, 5].

Мову можна визначити як стан розуму в певний час, екзистен­цію інтелекту, канал інтелекту, результат мислительної діяльності, фіксатор мислення, лакмус мислення, відновник інформації, мо­дель, картину світу, річ у собі й річ для нас одночасно – і все це буде правильно, бо визначатиме кожного разу якусь з цих ознак.

 

Мова підтримує в людині стан психологічної впевненості, рівно­ваги, дає відчуття життєвої перспективи, духовної опори. На ос­нові мови формується національно-культурне поле з протяжністю у часі (через віки) і у просторі, бо мова є каналом духовного й інформативного зв’язку у суспільстві, вона здатна актуалізувати через лексику і фразеологію морально-етичні, звичаєві норми.

Суспільство завжди дбало про те, щоб його члени користувалися мовою не лише спонтанно, не тільки як даним від природи даром, а свідомо, як знаряддям найактивнішого розкриття своєї особистості. Людина створила культуру, а культура людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура – це не тільки все те, що створене руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що проявляється в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжньою патріотизму. Якщо людина оволодіє мовою, вона оволодіє духовним началом свого народу, а значить – здатна буде йому служити, примножувати його матеріальні й культурні цінності.

Культура мови безпосередньо пов’язана зі станом нормування, кодифікації літературної мови, відбитим у словниках, граматиках, практичних посібниках [Клєщова, 9]. Мовна норма – це система обов’язкових реалізацій, прийнятих у мовленнєвій практиці даного суспільства на даному етапі його історичного (культурного) розвитку, або іншими словами, це сукупність найбільш стійких, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відібраних і закріплених суспільною мовною практикою, це сукупність найбільш придатних для комунікативних цілей мовних засобів, що ним користується мовне суспільство.

Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чітких, обов’язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо. В українській літературній мові виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше і найхарактерніше в мовному вжитку.

Правильність мови ґрунтується перш за все на історичній мовній традиції, втіленій у нормі. Нормування – колективна оцінка мовних фактів. Основними рисами мовної норми є стабільність, вибірковість, загальновживаність і обов’язковість у дотриманні тих чи тих регламентацій, літературна традиція, авторитет джерел, культурно-естетична оцінка мовного факту та звичність його функціонування. Сталість мовного стандарту – неодмінна передумова успішного функціонування української літературної мови.

Попри тривалі дискусії стосовно вироблення норм української літературної мови, і до сьогодні мовознавча наука не має єдиного погляду на поняття нор­ми. Різні підходи до тлумачення цього явища залежать від узгодження наукових поглядів дослідника з мовною політикою держави, тому практичний аспект дослідження норм української літературної мови виявляється більш проблемним, ніж теоретичний.

Під час тривалого унормування української літературної мови найменше змін фіксувалося у такому розділі, як синтаксис. Синтаксис вивчає зв’язне мовлення, що є результатом інтелектуально-пізнавальної діяльності етносу, «відкриває розум», за висловом автора однієї із перших граматичних праць М. Смотрицького. Синтаксис народної мови виявляє властиву нашій нації «звичку думати», розкриває душу українців [Гуйванюк, 383]. На думку дослідниці Олени Курило, «своєрідним характером, тим так званим «духом» своїм мова спирається передусім на стилістиці, складні (синтаксисі), фразеології та словотворі [Курило, 7].

Синтаксична норма не змінюється, а вдосконалюється. Стабільність і стійкість синтаксичних норм порівняно з іншими нормами пояснюється тим, що на становлення синтаксичної норми впливає зв’язок із мисленням.

Синтаксичні норми залишаються однією із найменш досліджених ділянок граматичної системи української мови. Це частково зумовлено тим, що для вивірених і обґрунтованих рекомендацій дослідник повинен мати в своєму розпорядженні значний фактичний матеріал, який би репрезентував синтаксичну структуру текстів різної функціональної спрямованості, різних авторів і на різних синхронних зрізах. Процес нормування синтаксичної сполучуваності ускладнюється й тим, що у сфері синтаксичних зв’язків між словами надзвичайно розвинена варіантність.

На думку дослідників, синтаксичні норми найповніше пов’язані з пунктуаційними правилами, оскільки саме пунктуація впливає на інтонаційне забарвлення, встановлює норми культури мови. Призначення пунктуації – забезпечити адекватне розуміння писемного мовлення носіями мови завдяки членуванню тексту відповідно до його синтаксичних, смислових або інтонаційних особливостей.

Читати й писати без знання правил пунктуації та без сформованих умінь послуговуватися ними в повсякденній діяльності неприпустимо, оскільки вивчення пунктуації забезпечує реалізацію лінгвістичного компонента нового змісту навчання і впливає на формування писемних умінь і навичок.

Знання мови – це культура думки, духовне обличчя людини, це рівень її мислення. Проведене дослідження мовлення студентів дає підстави зробити висновки про те, що, по-перше, студенти спілкуються в побуті мовою, яка не відповідає літературним нормам. Як результат – велика кількість помилок різного характеру, зокрема на синтаксичному рівні. По-друге, мислення мовців відбувається стихійно, що пояснюється несформованістю автоматичного відтворення основних синтаксичних конструкцій, властивих українській мові.

Проблемою класифікації помилок, які виникають в усному і писемному мовленні, у різний час займалися багато дослідників, як вітчизняних, так і зарубіжних.

Вивчення синтаксичних помилок є одним із актуальних завдань сучасної лінгвістики, що зумовлене складністю мовної ситуації, яка виникла у нашій державі, і недостатнім висвітленням питання в науково-методичній літературі.

Відповідно до мети дослідження ми дали характеристику українським мовним нормам, зокрема, синтаксичній нормі, класифікували та характеризували синтаксичні помилки, що виникають у мовленні молодіжного середовища, досліджували причини їх виникнення.

На основі аналізу пропонованих у науковій літературі факторів появи помилок та зібраного нами негативного мовного матеріалу підсумовуємо, що основними причинами породження ненормативних одиниць є незнання норм сучасної літературної мови, потужний вплив російської мови, що позначився на всіх рівнях мовної системи, дія аналогії до інших граматичних форм тощо.

Найпоширенішими помилками, що трапляються у мовленні молодіжного середовища виявились анормативи, пов’язані з неправильною побудовою словосполучень, простих речень та пунктуаційними відхиленнями.

Серед помилок у простому реченні найбільшу частку займають анормативи, що стосуються неузгодженості членів речення (як головних, так і другорядних), невмотивованого дублювання членів речення (найчастіше – підмета займенником), неправильного порядку слів у реченні. Поширені також помилки, що стосується вживання відокремлених обставин і означень, вставних і вставлених конструкцій, прямої мови та однорідних членів речення. Особливе місце серед деформацій у простому реченні займають анормативи логічного ряду й такі, що пов’язані з інтонуванням речень.

Менше представлені у молодіжній розмові помилки у складному реченні, а саме у побудові складнопідрядного та складносурядного речень та неправильне вживання сполучників і сполучних засобів у реченнях такого виду. Це зумовлено тим, що просте речення значно розгалуженіше за структурою, семантикою, комунікативними моделями, становить центральну одиницю граматичної системи й відображає глибинну сутність людини як носія цієї мови, закладену на генетичному рівні.

Значну частку деформацій, зафіксованих у молодіжному середовищі, становлять пунктуаційні помилки. До них ми відносимо пропущення, вживання зайвого або невідповідного розділового знака. Оскільки речення є засобом формування і вираження думок і почуттів, правильне пунктуаційне оформлення їх має безпосередній зв’язок з процесами мислення і мовлення. Спілкування між мовцем і адресатом у письмовій формі вимагає дотримання пунктуаційних норм як умови взаєморозуміння.

Культура мовлення суспільства – це чи не найважливіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Сучасний стан мови бажає бути кращим, а змінити його може лише саме суспільство.

Оволодіння мовою є важливою складовою соціально-культурної діяльності, тому мовна освіта ставить за мету створення оптимальних умов для становлення всебічно розвиненої, духовно багатої особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися виражальними засобами української мови, її видами, типами, стилями, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності, орієнтуватися у всезростаючому інформаційному потоці, вміє самонавчатись і самовдосконалюватись. Важливим завданням є формування і розвиток в учнів і студентів умінь і навичок спілкування, вільного вираження думок і почуттів у різних сферах приватного і суспільного життя на основі засвоєння базових мовленнєвих знань, вироблення вмінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань; оволодіння культурою мовлення.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.144.31 (0.017 с.)