Поняття та класифікація адміністративних актів

(Українське законодавство поняття «адм. акт», як пра­вило, не використовує. Вітчизняні наукові джерела оперують терміном правові «акти управління», які поділяються на нормативні й індивіду­альні).

 

Правовий акт управління — це офіційно оформлений результат волевиявлення органів вик. влади (та інших суб'єктів державного управління), здійснюваний в односторонньому порядку з дотриманням встановленої процедури і спрямований на виникнення певних юр. наслідків.

 

Ознаки:
1) підзаконність, яка означає, що акт управління видається на підставі та на виконання закону і відповідно до актів вищестоящих органів вик. влади;
2) обов'язковість (імперативність), яка означає, що акт зобов'язані виконувати всі фізичні та юридичні особи, яким він адресований; ігнорування правових актів управління, їх недотримання, перешкоджання реалізації тягне за собою застосування до винної особи заходів відповідальності;
3) правомочність, тобто акти управління видаються органами вик. влади відповідно до характеру та в межах наданої їм компетенції;
4) офіційність, що полягає у виданні акту від імені органу держави, повноваження якого саме на видання акту такого виду (форми) закріплене Конституцією та законами Укр.;
5) односторонність, тобто акт є результатом юридично-владного волевиявлення відповідного суб'єкта, що його видав;
6) належна оформленість, яка означає, що акт управління є письмовим документом певного виду, підготовленим за правилами юридичної техніки та виданим з дотриманням нормативно встановлених процедур.

 

Види:

1. За критерієм юридичної природи:

-нормативні,

- індивідуальні (іноді їх називають “ненормативні”, “правозастосовчі”) і

- змішані (комплексні).

Таке розмежування правових актів управління зумовлено виокремленням таких загальних функцій держави, в тому числі діяльності органів вик. влади, як правотворча (правоустановча) та правозастосовча функції.
1) Нормативні акти управління — це правові акти управління, які встановлюють, змінюють або скасовують правові норми. Нормативні акти містять адм-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері вик. влади, розраховані на тривале застосування та не мають конкретного адресата. Саме у нормативних актах виявляється регулятивна роль адм. права.
Нормативні акти управління є найбільш містким вираженням реалізації вик. влади, оскільки саме через них відбувається підзаконна адміністративна нормотворчість. Нормативні акти встановлюють конкретні права, обов'язки, відповідальність учасників адм-правових відносин. У них часто містяться обмеження і заборони, зумовлені специфікою сфери управління. Вони формують основи взаємодії різних суб'єктів управління (наприклад, шляхом встановлення певного адм-правового режиму), передбачають юридичні гарантії забезпечення законності й дисципліни в управлінні.
В особливу категорію нормативних актів управління виокремлюються: акти, за допомогою яких затверджуються різні правила, положення, інструкції, що містять правові норми; акти, що втратили чинність, раніше видані акти чи їх окремі пункти. Вони, безумовно, є нормативними, хоч і мають в певному розумінні допоміжне значення. Зважаючи на це, окремі дослідники і називали їх актами нормативно-допоміжного значення.
2) Індивідуальні акти управління — це акти, які стосуються конкретних осіб, їх прав і обов'язків. Характерною рисою індивідуальних актів управління є їх очевидний правозастосовчий характер. Головне в цих актах конкретність, тобто вирішення з їх допомогою індивідуальних справ та питань щодо конкретних осіб (особи), виникнення персоніфікованих адміністративних правовідносин, зумовлених цими актами. Різновидом індивідуальних актів є правоохоронні, юрисдикційні рішення.
За юридичними наслідками індивідуальні акти можуть бути:
а) зобов'язуючими;
б) забороняючими;
в) правоуповноважуючими;
г) такими, які містять відмови.
Такі акти не тільки містять точно визначені й персоніфіковані юридичні приписи, а й завжди відіграють роль юр. фактів, з якими пов'язуються виникнення, зміна та припинення конкретних адм-правових відносин.
Говорячи про правозастосовчий характер індивідуальних актів управління, не можна применшувати їх певне регулююче значення. Адже індивідуальні акти на основі та в межах приписів, що містяться в нормативних актах, регламентують ті чи інші управлінські відн.. Але на відміну від нормативних актів, які регулюють будь-які управлінські відн., індивідуальні акти управління завжди регулюють конкретно визначені відн..

3) Змішані (комплексні) - містять разом з нормами права індивідуальні приписи та рішення щодо конкретних управлінських справ.
2. За критерієм суб'єктів, які мають право видавати чи приймати правові акти управління, розрізняють: акти Кабінету Міністрів Укр.; акти центральних органів вик. влади; акти місц. органів вик. влади. Крім того, за цим критерієм в окрему категорію правових актів управління можна виділити акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Якщо ж розуміти державне управління не лише як діяльність органів вик. влади та їх посадових осіб, а й діяльність інших суб'єктів державного управління, то до правових актів управління мають бути також віднесені:
- акти Президента Укр.;
- акти керівників апарату будь-яких держ. органів при здійсненні ним управлінської діяльності щодо службовців апарату відповідних органів;
- акти адміністрацій (органів управління) держ. підприємств, установ, організацій (переважно у формі наказів і розпоряджень їх керівників).
3. За критерієм юридичної форми вираження правові акти управління поділяються на: постанови; розпорядження; накази; інструкції; правила; положення.
4. За критерієм сфери дії правові акти управління поділяються на: акти управління, що діють на всій території держави, на території спеціального округу чи особливої режимної території; акти, що діють в межах сфери, галузі державного управління, регіону та в межах органу чи організації; акти, дія яких поширюється на певне коло організацій чи громадян.
5. За порядком прийняття адм-правових актів виділяють акти, які приймаються: єдиноначально; колегіально; спільно двома або більше суб'єктами; за узгодженням.
6. За критерієм пов'язаності адресатів із суб'єктом видання актів виділяють: акти, адресовані безпосередньо підлеглим суб'єктам; акти, адресовані об'єктам у сфері їх функціонального впливу; акти з невизначеним колом адресатів; акти з індивідуально визначеними (персоніфікованими) адресатами.
7. За критерієм форми волевиявлення акти управління поділяються на:
- письмов і акти, які є різновидом службових документів;
- усні акти управління, що переважно використовуються при безпосередньому керівництві виробничою діяльністю, для забезпечення громадської безпеки, на транспорті, у військових формуваннях тощо.
8. Залежно від моменту початку дії - акти управління, які вступають в силу:
а) негайно з дати підписання, прийняття;
б) з дати, вказаної в самому акті;
в) в строк, вказаний в іншому акті;
г) після державної реєстрації;
д) після офіційного доведення до відома населення у встановленому порядку.
9. За критерієм обсягу повноважень суб'єкта видання акту:
- дискреційні акти управління, що приймаються на вільний розсуд органу, посадової особи, без необхідності їх узгодження з будь-ким;
- акти, котрі приймаються на основі альтернативних повноважень, що дають суб'єкту можливість вибору одного з декількох названих у нормі права варіантів;
- так звані акти “пов'язаної адміністрації”, що приймаються за відсутності можливості вибору. Отже, найбільш універсальною та практично значущою є класифікація правових актів управління відповідно до критеріїв юридичної природи, суб'єктів видання та юридичної форми вираження, оскільки саме ці критерії є достатньо узагальнюючими, охоплюють майже всі інші ознаки актів.

Зовнішньосистемні акти спрямовані за межі апарату органів вик. влади, адресовані громадянам, іншим фізичним або юридичним особам, які не знаходяться в підлеглості органів, що їх видали