Учасники адміністративних провадження.

Стаття 22. Склад учасників адм. провадження

1. Учасниками адм. провадження є адм. орган та особа:

1) на права та обов’язки якої спрямовано адм. акт (адресат), в тому числі особа:

яка з метою реалізації своїх прав і законних інтересів, а також виконання обов’язків, звертається до адм. органу із заявою про видання адм. акта (заявник);

яка з метою захисту своїх прав і законних інтересів звертається до адм. органу із скаргою (оскаржувач);

2) законні інтереси якої може зачіпати адм. акт (заінтересована особа).

2. Особа може брати участь в адм. провадженні особисто та/або через представника. Участь особи в адм. провадженні або у вчиненні окремих процедурних дій через представника виключається у разі, коли законодавством передбачена особиста участь такої особи.

91. Представники фізичної особи.

Стаття 25. Представництво інтересів особи

1. Представник особи бере участь в адм. провадженні на підставі договору, закону, акта органу управління юридичної особи та на інших підставах, установлених законодавством.

2. Представником особи може бути адвокат або будь-яка інша дієздатна особа, повноваження якої на участь в адм. провадженні посвідчені відповідними документами.

3. Інтереси юридичної особи відповідно до установчих документів такої особи чи закону представляє її керівник або інша особа, яка діє у межах наданих їй повноважень.

4. Уповноваження на представництво за клопотанням особи (довірителя) може здійснюватися також шляхом внесення адміністративним органом відповідного запису в матеріали справи.

5. Та сама особа не може бути одночасно представником заявника і заінтересованої особи та виступати одночасно як свідок, експерт, спеціаліст чи перекладач в адм. провадженні.

Стаття 26. Законні представники особи

1. Права і законні інтереси фізичної особи, яка має часткову цивільну дієздатність, неповну цивільну дієздатність, обмежену цивільну дієздатність, а також фізичної особи, визнаної в установленому законом порядку недієздатною, під час адм. провадження представляють відповідно їх законні представники: батьки (усиновителі), опікуни або піклувальники. У разі відсутності законних представників таких осіб адм. орган порушує перед органами опіки і піклування питання про його призначення.

2. Законний представник особи в установленому порядку може представляти в адм. провадженні права і законні інтереси іншої фізичної особи, яка має часткову цивільну дієздатність, неповну цивільну дієздатність, обмежену цивільну дієздатність, а також фізичної особи, визнаної в установленому порядку недієздатною.

 

92. Ініціювання адм. провадження Стаття 3. Підстави для відкриття адм. провадження1. Адм. провадження відповідно до цього Кодексу відкривається:1) за заявою особи щодо забезпечення реалізації та захисту своїх прав і законних інтересів, у тому числі щодо отримання адміністративних послуг, а також виконання визначених законом обов’язків;2) за ініціативою адм. органу, в тому числі у порядку здійснення ним контрольних повноважень;3) за скаргою особи щодо прийнятого адм. акта, процедурних рішень, дій чи бездіяльності адм. органу.Глава 1. Ініціювання адм. провадження за заявою особиСтаття 53. Право на звернення із заявою1. Право на звернення із заявою відповідно до цього Кодексу має особа, яка є правосуб’єктною і вважає за необхідне звернутися до адм. органу з проханням щодо забезпечення реалізації своїх прав і свобод або сприяння у реалізації законних інтересів чи виконанні передбачених законом обов’язків.2. Заяву може бути подано як окремою особою (індивідуальна), так і групою осіб (колективна).Стаття 54. Форма заяви1. Заява подається в усній чи письмовій формі.2. Усна заява викладається заявником на особистому прийомі і фіксується з дотриманням зазначених у статті 57 цього Кодексу вимог посадовою або службовою особою адм. органу, яка проводить особистий прийом, та підписується заявником.3. Юридична особа подає заяву лише у письмовій формі.4. Письмова заява подається адм. органу особисто заявником або через представника, повноваження якого оформлені відповідно до законодавства, або надсилається поштою, в тому числі електронною, чи з використанням інших засобів зв’язку.5. Заява, що подається у формі електронного документа, повинна відповідати вимогам законодавства про електронні документи та електронний документообіг.6. Форма заяви повинна бути максимально спрощеною і, як правило, викладатися у вигляді бланків (анкет, формулярів).Стаття 55. Зміст заяви1. Заява повинна містити:1) найменування адм. органу, якому вона подається;2) ім’я (найменування) заявника, місце проживання (місцезнаходження), а також номер контактного телефону, адреса електронної пошти, якщо такі є;3) зміст порушеного питання та виклад обставин або доказів. У заяві можуть бути викладені інші відомості, необхідні для вирішення питання, задоволення прохання заявника;4) підпис заявника або його представника із зазначенням дати.У випадках, передбачених законом, до заяви додаються відповідні документи.2. Якщо заява подається представником особи, у ній зазначаються ім’я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є.Стаття 56. Порядок подання заяви1. Заява подається адм. органу, до повноважень якого належить вирішення порушених у ній питань.2. Заява подається разом з документами, необхідними для її розгляду, або їх копіями.Після вирішення адміністративної справи, що розглядається за заявою, оригінали документів повертаються заявникові, якщо інше не передбачено законом.3. Якщо заява подається представником особи, до неї додаються документи, які підтверджують його повноваження.4. Адм. орган у межах своїх повноважень сприяє особі в оформленні та поданні заяви.Стаття 63. Відкриття адм. провадження 1. Адм. провадження відкривається:1) з моменту отримання адміністративним органом, до компетенції якого безпосередньо належить вирішення порушеного заявником питання, заяви, оформленої відповідно до вимог цього Кодексу;2) з моменту прийняття відповідного рішення компетентним адміністративним органом за власною ініціативою.

107. Сутність і види квазісудової діяльності (суд. характер розгляду справ) в США

Квазісудові органи - це юрисдикційні установи, які діють в рамках вик. влади і дозволяють Адм. спори в як би судовому порядку.

У США квазісудові Адм. органи відрізняються практично повною самостійністю в процесі винесення рішення по суті адм. спору.Крім того, в якості апеляційної інстанції щодо рішень адміністративних трибуналів виступають саме загальні суди, які "перевіряють питання права завжди і факту тоді, коли орган адміністративної юстиції прийняла явно оші6очное рішення через недостатність або недостовірність фактів".

В США згідно з розділом 2 ст. 3 Конституції 1787 р. вирішення всіх правових спорів, включаючи Адм., покладено на загальні суди, і показник того, що “адміністративна юстиція США – яскравий приклад тісного контакту органів адміністративної юстиції з адміністрацією”, тобто діяльність американської адміністративної юстиції має “квазісуд.” характер (адміністрація виконує судові повноваження) є повним антиподом вказаного Конст. положення. Однак подібне делегування суд. повноважень органам вик. влади, а про деяких з них говорять, що “наступним кроком може стати їх перетворення у власне судові заклади”(Податковий і Претензійний суди), жодного разу не було підставою претензії з боку суд. органів щодо вторгнення в їх сферу діяльності.квазісуд. органи встановлюють права та обов'язки приватних осіб у ході здійснення ними повноважень двох головних видів:

1) регулюють -ліцензування, нагляд за виконанням законів та інших нормативних актів, оподаткування і т. д. і

2) розподіляють - видача пенсій і різних інших посібників

Іншим важливим видом судово-розпорядчої діяльності адміністрації є нагляд за виконанням нормативних актів.

 

108. Адм. судді, особливі апеляційні управління США

Адм. суддя наділений надзвичайно широкими правами з ведення слухання, багато в чому аналогічними тим, якими володіє суддя в цивільному процесі. Згідно зі ст. 7 (b) федерального ЗАП адм. суддя має право: 1) привести до присяги чи до дачі заяв, що замінюють присягу; 2) направляти повістки, установлені законом; 3) виносити рішення щодо допустимості доказів і приймати докази, що стосуються справи; 4) знімати показання під присягою чи залучати до справи показання, дані під присягою; 5) регулювати хід слухання; 6) влаштовувати наради для врегулювання чи спрощення питань у справі за взаємною згодою сторін; 7) вирішувати процедурні чи аналогічні питання; 8) виносити чи рекомендувати рішення у справі; 9) починати інші дії, що передбачені нормативними актами адміністрації, що знаходяться відповідно до федерального ЗАП.

Порівняно із суддею в цивільному процесі в квазісудовому процесі адм. суддя грає більш активну роль. Так, відповідно до правил про практику Національного керування трудових відносин адм. суддя уповноважений «викликати і допитувати свідків, проводити їхній перехресний допит і відображати в протоколі письмові докази». Відповідно до інструкції про порядок ведення слухань у цьому керуванні адм. суддя «не повинний закривати протокол доти, поки він не буде цілком упевнений в тому, що всі наявні, стосовні до справи, припустимі законом докази представлені сторонами чи, якщо необхідно, адміністративним суддею»

Вони можуть бути тепер відсторонені від посади тільки через серйозні причини, установлені Комісією цивільної служби, після проведення слухання і на підставі протоколу такого слухання. Федеральний ЗАП також збільшив посадові оклади адміністративних суддів, що створило ще один шар привілейованої бюрократії.

Для одних установ розгляд заяв або претензій приватних осіб є лише частиною їх роботи. Характерним ознакою, що відрізняє такі установи від судів, є їх положення при вирішенні спору. Якщо суд виступає в ролі арбітра між двома сторонами, однією з яких може бути держ. орган, то установа є стороною, до якої звернене клопотання приватної особи. Отже, воно стає суддею у своїй власній справі. У таких установи сформувалася особлива система органів адміністративної юстиції. Ключове положення серед них займають Адм. судді. Крім них в деяких установах є також особливі апеляційні управління. При цьому простежується тенденція до подальшого відокремлення органів адміністративної юстиції всередині установ, посилення їхньої самостійності.
Для інших установ розгляд спорів - їх єдина функція. Такими є, наприклад, штатні комісії з виплати компенсацій робітникам і службовцям. Створені у якості спеціалізованих установ, такі установи розвиваються надалі зазвичай у двох напрямках. Одні з них, наприклад Національна рада з трудових відносин, отримують крім суд. також нормотворчі повноваження і стають повновладними адміністративними установами. Інші поступово трансформуються у справжні суди.

109. Регулюючі повноваження квазісуд. органів

Квазісудові органи встановлюють права та обов'язки приватних осіб у ході здійснення ними повноважень двох головних видів: 1) регулюють - ліцензування, нагляд за виконанням законів та інших нормативних актів, оподаткування і т. д. і 2) розподіляють - видача пенсій і різних інших посібників.
Іншим важливим видом судово-розпорядчої діяльності адміністрації є нагляд за виконанням нормативних актів.
Так, відповідно до Закону про Федеральну торгову комісію 1914 р. на цю комісію покладено обов'язок запобігати використання у торгівлі «нечесних методів конкуренції». Повноваження щодо усунення «нечесної практики» наділені також Національна рада з трудових відносин, Комісія междуштатной торгівлі та інші установи.
У 60-ті роки у зв'язку з посиленням боротьби за расове рівноправ'я посилився нагляд адміністрації за дотриманням відповідного законодавства, були створені спеціальні органи, покликані домогтися ослаблення напруженості у взаєминах різних рас і національностей. Так, у Нью-Йорку з 1962 р. діє Комісія з прав людини, 15 членів якої призначаються мером міста. Комісія розбирає скарги на дискримінацію за ознакою раси, віри, статі або віку з боку роботодавців, домовласників, профспілок, навчальних закладів, власників місць загального користування.

 

110. Розподільчі повноваження квазісуд. органів

У XX в. було прийнято безліч законів про видачу різних пенсій і допомог. На Адм. установи «звалилася» маса справ за їх призначенням. Велика частина пенсій і допомог видається установами штатів, до компетенції яких належить їх призначення. Але і федеральні установи розподіляють цілий ряд пенсій і допомог, часто на додаток до штатних. Найбільш значна соціальна програма, здійснювана федеральним урядом, передбачена Законом про соціальне забезпечення 1935 Виконання його покладено на Адміністрацію соціального забезпечення в складі департаменту охорони здоров'я та гуманітарних служб [7].
Заяви розглядаються численними арбітрами та ревізорами (всі вони юристи), в місц. відділеннях адміністрації. Арбітр, перевіряючи подані заявником документи, встановлює, чи задовольняє Посередник вимогам закону, і при позитивній відповіді призначає йому пенсію. Рішення арбітра перевіряється потім ревізором. При розбіжності між ними питання вирішується вищестоящим посадовою особою. Спеціальні питання (правові, про розмір допомог, джерела покриття і т. п.) вирішуються групами фахівців в арбітражній секції. Питання політики розглядаються керівниками структурних підрозділів адміністрації, а найбільш важливі - уповноваженим по соціальному забезпеченню цієї адміністрації. Особа, яка не згідне з рішенням арбітра або ревізора, має право зажадати перегляду його справи в тому ж місцевому відділенні.

 

111. Порядок слухання справи у квазісудді США

Слухання відкривається адміністративним суддею, що повідомляє назву і номер справи, а також оповіщає про сторони у ньому. Перевіряється і відзначається в протоколі присутність осіб, що беруть участь у слуханні. Потім адм. суддя коротко викладає зміст справи, і сторонам пропонується погодитися з таким викладом чи зробити свої зауваження. Слідом за цим адвокатам обох сторін (за їхньої відсутності − самим сторонам) надається можливість зробити заяви по справі. Після виступів адвокатів адм. суддя приводить до присяги свідків, прилучає до протоколу речові докази (звичайно це письмові документи), виносить рішення про допустимість доказів і у процедурних питаннях. Усе, що відбувається на слуханні, а також рішення адм. судді, відображається у протоколі: виступи сторін, їхні пропозиції, процедурні постанови, отримані чи розглянуті докази, офіційно відомі факти, оцінка сторонами доказів, проекти рішень і заперечення проти них; будь-яке рішення, думка чи доповідь особи, яка головує на слуханні; усі службові меморандуми і дані, передані адм. судді чи службовцям установи у зв’язку з розглядом справи. Для того щоб протокол не був надмірно об’ємним, сторонам дозволяється домовлятися про усунення з нього малозначних матеріалів. Протокол, що містить рішення адм. судді, направляється звичайно главі установи, що виносить остаточне рішення.

На відміну від судді в цивільному процесі адм. суддя грає в квазісуд. процесі більш активну роль. Так, згідно з правилами Національної ради з трудових відносин він уповноважений викликати і допитувати свідків, влаштовувати їм перехресний допит і заносити в протокол письмові докази. Він не повинен закривати протокол до тих пір, поки не буде повністю впевнений в тому, що всі наявні, стосовні до справи і допустимі законом докази представлені сторонами або, якщо це необхідно, їм самим.

Законодательство США содержит правило, согласно которому административные процедуры носят закрытый характер аналогично французскому варианту. Несмотря на то, что правила процедуры английских трибуналов устанавливают открытый порядок заседаний, в действительности же, как отмечалось, лишь небольшая часть трибуналов проводит свои заседания публично. Таким образом, на практике квазисудебным органам и США, и Великобритании свойственно отступление от основополагающего принципа гласности отправления правосудия в суде общего права.

Наприклад, у США формальна процедура, яка передбачає проведення слухань, застосовується лише в десяти відсотках справ. Так само немає потреби проводити слухання, якщо заява задовольняється повністю, а заінтересованих осіб у справі немає; або всі учасники адміністративної процедури відмовилися від участі у слуханні; або вимагається негайне (невідкладне) прийняття рішення.

 

112. Порядок призначення квазісудді в США. Попередні слухання(наради)

Глава адміністративної установи був би не в змозі справитися з величезним числом претензій, пропонованих установі громадянами й організаціями, якби вирішальну участь у розгляді цих претензій не брали особливі службовці, що проводять слухання. Використовуючи право на делегацію, глава установи передає їм свої повноваження на розгляд претензій і винесення у них попередніх, а іноді й остаточних рішень. Ці службовці в різних установах називаються по-різному. Федеральне зведення адм. процесу (далі − ЗАП) називає їх «екзаменаторами на слуханні». Асоціація американських юристів, з огляду на їхнє дійсне положення в адм. процесі, іменує їх адміністративними суддями [1].

Адм. суддя наділений надзвичайно широкими правами з ведення слухання, багато в чому аналогічними тим, якими володіє суддя в цивільному процесі. Згідно зі ст. 7 (b) федерального ЗАП адм. суддя має право: 1) привести до присяги чи до дачі заяв, що замінюють присягу; 2) направляти повістки, установлені законом; 3) виносити рішення щодо допустимості доказів і приймати докази, що стосуються справи; 4) знімати показання під присягою чи залучати до справи показання, дані під присягою; 5) регулювати хід слухання; 6) влаштовувати наради для врегулювання чи спрощення питань у справі за взаємною згодою сторін; 7) вирішувати процедурні чи аналогічні питання; 8) виносити чи рекомендувати рішення у справі; 9) починати інші дії, що передбачені нормативними актами адміністрації, що знаходяться відповідно до федерального ЗАП.

До 1946 року Адм. судді призначалися керівництвом установи з числа облич, рекомендованих Комісією цивільної служби, і ним же відсторонялися від посади. Федеральний ЗАП значно зміцнив самостійність адміністративних суддів. Вони можуть бути тепер відсторонені від посади тільки через серйозні причини, установлені Комісією цивільної служби, після проведення слухання і на підставі протоколу такого слухання. Федеральний ЗАП також збільшив посадові оклади адміністративних суддів, що створило ще один шар привілейованої бюрократії.

На сьогодні посади адміністративних суддів займаються зазвичай юристами. Федеральний ЗАП доручив Комісії цивільної служби видавати акти, що регулюють діяльність адміністративних суддів, здійснювати нагляд за ними і починати інші заходи, включаючи представлення конгресу законопроектів з метою поліпшення роботи адміністративних суддів.

 

113. Вікриті слухання в адм. суді США. Попередні слухання(наради)

З метою прискорення розгляду питань, що обговорюються на слуханні, протягом останніх років широко поширилася практика попередніх нарад. Проведення таких нарад, зокрема, рекомендоване в 1953 році президентською комісією з адміністративної процедури. Вказівками до дій на цих нарадах служить звичайно правило 16 федерального ЦПК, відповідно до якого на нараді обговорюється: 1) спрощення питань; 2) необхідність чи бажаність внесення змін у заяви сторін; 3) можливість визнання фактів і документів, що усунуло б непотрібне в майбутньому доведення; 4) обмеження числа експертів і т. д. Нарада може закінчитися навіть тим, що сторони домовляються не проводити слухання, обмежившись письмовим провадженням.

Перед попередньою нарадою, під час неї чи після, сторони, що беруть участь у справі, здійснюють так назване dіscovегу (ознайомлення з матеріалами справи, з аргументацією протилежної сторони) − процедуру, яка практикується у федеральних судах відповідно до правил 26−35 федерального ЦПК. Коли нарада не влаштовується, подібне ознайомлення проводиться звичайно після оповіщення сторін про час і місце проведення слухання з викладом суті справи.

Таким чином, слухання в Адм.й установі у процедурному відношенні багато в чому подібне із судовим засіданням. Як заявив у 1971 році Апеляційний суд штату Нью-Йорк у справі Consolіdated Edіson Co. of New York v. Knetchmer «якщо слухання було судовим чи квазісудовим... то воно повинно проводитися з дотриманням § 7803 ЦПК штату Нью-Йорк» [7]. У федеральних установах, на думку Л. Левінджера, слухання мають тенденцію навіть до більшої формалізації, ніж судові засідання у цивільних справах [8, 297, 307].

 

114. Права приватної особи в адм. квазісудовому провадженні в США

Американці доклали великих зусиль для того, щоб зробити адм. процес відкритим, доступним для всіх зацікавлених осіб, для широкої громадськості, щоб захистити населення від свавілля бюрократії. Це робиться шляхом широкого інформування громадян про те, чим адміністрація займається, контролем громадян за заведеними на них справами, шляхом проведення відкритих засідань колегіальних органів та відкритих слухань в установах нормо-творчих і квазісуд. справ.
Параграф 552 п'ятого розділу Зводу законів докладно регламентує питання інформування громадськості про роботу адміністрації. Він зобов'язує кожну установу публікувати в «Федерал Реджістер»: 1) опис організації своїх центральних і місц. органів і того, де, від кого і яким чином можуть бути отримані інформація та рішення, а також кому можуть бути передані документи і зроблені запити; 2) заяву щодо загального порядку і способу функціонування установи, у тому числі про всіх офіційних і неофіційних процедурах; 3) процедурні правила, опису бланків та місць, де ці бланки можуть бути отримані, інструкції про обсяг і зміст усіх письмових документів, звітів і перевірок; 4) нормативні акти, загальнополітичні заяви або тлумачення загального застосування. Установа зобов'язана повідомляти про цих актах не тільки в «Федерал Реджістер», але і в інших виданнях.
Параграф 552 надає громадянам також право вільного доступу до документів установ. З прийняттям у 1967 р. Закону про свободу інформації вільний доступ став правилом, а не винятком. В даний час будь-який гром.н вправі вимагати від установи надання йому для ознайомлення: 1) остаточних думок, в тому числі співпадаючих і особливих, а також наказів, виданих в ході розгляду справ; 2) політичних заяв і тлумачень, схвалених установою і не опублікованих в «Федерал Реджістер»;
3) керівництв та інструкцій для персоналу установи, які стосуються гром.на. Зазначені матеріали надаються в оригіналі лише в тих випадках, коли вони не можуть бути видані у вигляді копії за плату за прейскурантом, опублікованим установою. Гром. мають також право на одержання від установи покажчика всіх актів, які повинні бути опубліковані або представлені в розпорядження громадян. На всі ці матеріали установа може посилатися в суді, виступаючи проти приватної особи, тільки в тих випадках, коли 1) вони були внесені в покажчик і опубліковані чи відкрити! для вільного до них доступу або 2) відповідній особі було «вчасно і дійсно» повідомлено про їхній зміст.
Для відповіді установи на запит приватної особи про видачу йому документів встановлено строк, що дорівнює 10 робочим дням. Відмова про видачу документа може бути оскаржено вищестоящій посадовій особі, яка зобов'язана розглянути скаргу протягом 20 робочих днів. Гром.н має право звернутися до окружного суду зі скаргою на незаконні дії адміністрації, коли та не надає «швидко» матеріали, які вона зобов'язана надати. Справа про неправомірні дії установи розглядається в суді за місцем проживання або роботи Заступника або за місцем знаходження запитуваних документів. У суді як першої, так і другої інстанцій воно має пріоритет перед усіма іншими справами, крім особливо важливих за ухвалою суду, і розглядається «негайно і швидко». Справа розглядається судом по суті, і тягар доведення своєї невинності лежить на установі, тоді як зазвичай в американському судочинстві доведення провини відповідача лежить на позивачі. При невиконанні наказу суду про видачу Посередника необхідних їм документів винна посадова особа може бути покарана судом за неповагу. Суд у своєму рішенні може вказати, що службовець, відмовляючись видати необхідні гром.ном документи, діяв довільно, і сповістити про це Управління по керівництву персоналом, яке в свою чергу може зажадати від установи прийняття у відношенні такого службовця дисциплінарних заходів. Суд також вправі винести рішення про відшкодування позивачу його витрат на адвоката і судові витрати за рахунок установи.

 

115. Докази в адм. квазісудовому провадженні в США

Адміністрація отримує докази як від сторін по справі, так і в результаті своїх розслідувань, що є важливою складовою частиною роботи установи. Як правило, ними зайняті численні групи його службовців.
Установи зазвичай мають право направляти приватним особам повістки про явку, дачі показань і поданні документів. З таким порядком чиновник може з'явитися до них особисто для отримання необхідної інформації та необхідних документів. Але гром.н має право не відповідати на запитання і не представляти документи, а установа не може його до цього примусити без звернення до сприяння суду

Англо-американське загальне право виробило суворі правила відбору доказів, які можуть бути покладені судом в основу рішення у справі.
Подібні правила зовсім не необхідні в адм. процесі. По-перше тому, що особи, які розглядають в установах справи, зокрема Адм. судді, є в переважній більшості юристами. По-друге, частину навантаження була передана від судів адміністрації з тим, щоб вона в більш швидкому темпі дозволяла справи, а це майже неможливо без відступу від громіздкої судової процедури відбору та оцінки доказів. Застосування в установах суд. правил щодо доказів в їх повному обсязі призвело б також до того, що сторони неминуче були б вимушені запрошувати юристів - фахівців з доказам. В установах тому застосовуються менш суворі правила відбору і оцінки доказів.

Параграф 556 Зводу Законів передбачає, що установа може прийняти будь усне або письмове доказ.

Аналогічну позицію займає каліфорнійський ЗАП: «Докази по слуху можуть бути використані з метою доповнення чи пояснення будь-якого прямого доказу, але самі по собі вони не будуть достатніми для обгрунтування рішення».

 

116. Рішення адм. суду в сША

Закон надав адм. судді право виносити початкове рішення. Якщо це рішення не оскаржене чолі установи або останній сам не втручається в розгляд справи, то воно стає остаточним. Остаточне рішення може бути винесено також і главою установи, якщо він головує на слуханні або витребуються вже заслухав справу для винесення по ньому рішення.

Особа, яка приймає рішення, має керуватися тільки тими доказами, які фігурували на слуханні і відображені в його протоколі.

Параграф 557 вимагає, щоб всі рішення установи, прийняті на слуханні або після нього, супроводжувалися обгрунтуванням висновків щодо «всіх суттєвих питань факту, права або розсуду, що містяться в протоколі». За простим справах таке обгрунтування, зване думкою, як правило, коротко. Воно просто перераховує факти і закінчується наказом. По складних справах слідом за назвою і викладом справи слід зазвичай ретельно аргументовану думку посадової особи, яка виносить рішення по справі, або думка більшості членів вирішального органу, якщо він колегіальний, яке нерідко супроводжується особливими думками меншини або окремих членів.
Згодом рішення видаються окремими томами і часто служать керівництвом при розгляді аналогічних справ, тобто стають прецедентами.

У разі прийняття установою іншого рішення, ніж раніше винесене по аналогічній справі, суди вимагають, щоб адміністрація пояснювала у вирішенні причини такої зміни політики.
Основним недоліком адм. процесу американці вважають зазвичай тривалі строки розгляду справ, особливо квазісуд..

Іншим серйозним недоліком, що перешкоджає, зокрема, участі в адм. процесі незаможних громадян, є великі грошові витрати його учасників. Часто вони складають десятки тисяч доларів, а тривалі, за участю декількох сторін процеси стоять і того більше.

117. Процедури видання актів управлінської діяльності в ФРН

 

Визначаючи управління як діяльність і функцію спеціальної системи органів вик. (публічної) влади, німецькі адміністратівісти виділяють в цьому управлінні момент діяльності у формі видання актів управління. Точніше, управління, або адм-правова діяльність, виражається головним чином у формі видання актів управління.
Закон про адміністративну процедуру ФРН від 25 травня 1976 розрізняє два види адм-правової діяльності - видання адміністративних актів і видання загальнормативний актів управління (ст. 35). Згідно з цим законом «адміністративним актом вважається розпорядження, рішення або інше односторонньо-владне дію, яке здійснюють компетентні установи з метою регулювання індивідуальних відносин у сфері публічного права і які спрямовані назовні». Загальнормативний актом вважається такий акт управління, дія якого поширюється на коло осіб, що об'єднуються загальними ознаками, або ж на невизначене коло осіб. Словник адм. права ФРН визначає адм. акт як «рішення, розпорядження або інше владне дію, прийняте органом управління для регулювання індивідуальних відносин з метою забезпечення публічних інтересів і спрямоване на виникнення правових наслідків. Ця форма правових дій відрізняється від актів загальнормативний характеру, розрахованих на невизначене коло осіб». Австрійські вчені Л. Адамович і Б. Функ, досліджуючи німецьку теорію актів управління, визначають їх як «дій органів управління, наділених владними функціями, які встановлюють односторонньо-обов'язкові відн. для всіх осіб, які перебувають у сфері управління». Якщо пов'язувати управлінську діяльність з виданням актів управління, то її дослідження рівнозначно дослідженню актів управління, умов їх дійсності при наявності дефектів, можливості заперечування в судах, визнанням їх нікчемності і т. п. По німецькому праву акт управління повинен відповідати наступним вимогам: відповідати закону («легальність» акту);
підпадати під юрид. контроль суд. органів, незалежних органів управління, видали акт; відповідати формальним вимогам, що пред'являються до актів управління; бути виданим органом управління в межах його компетенції.

 

118. Індивідуальні і нормативні акти ФРН

У ФРН, на відміну від США і Великобританії, відсутня пряме перерахування в законах прав, обов'язків і предметів діяльності комунальних органів. До сфери діяльності віднесені питання, пов'язані головним чином з обслуговуванням населення. Усі завдання муніципального управління можуть бути розділені на три групи: добровільні, обов'язкові і доручені. До добровільним відносяться всі справи, які муніципалітети вирішують за власним розсуд. Наприклад, на власний розсуд вони мають право створювати такі об'єкти соціально-культурного призначення, як бібліотеки, музеї, спортмайданчики, притулки для старих і вирішувати їх Адм. питання. Це - найбільша категорія справ. До обов'язкових відносяться завдання, що встановлюються законодавством земель. Це так звана "делегована сфера впливу ": санітарний нагляд, дорожнє будівництво, пожежна охорона. Комунальні органи, в першу чергу громади та середні міста, виступають як органи управління, які дають громадам зобов'язують доручення, а останні їх виконують. До дорученою справах звичайно ставляться поліцейські функції, служба вуличного руху, будівельний та промисловий нагляд, нагляд за бездомними, облік чисельності населення і т. д. Ці функції в тому чи іншому обсязі виконують всі місцеві органи самоврядування, починаючи від громад і закінчуючи районами і містами в ранзі району.

Адм. регулювання відносин здійснюється у формі видання актів як нормативного, так і індивідуального значення. Цими ж актами регулюється і адм-поліцейська діяльність, яка відіграє не останню роль в діяльності комунальних органів, хоча відповідно до Основного закону поліцейська діяльність у ФРН входить до компетенцію земель. На практиці виконання значної частини поліцейських функцій лягає на муніципальні органи. Це, наприклад, застосування заборонних та дозвільних заходів, що відносяться до мітингів і демонстрацій, масовим зібранням, організації збору підписів, різним формам політичних торжеств, ярмарків, фестивалів і т. д.

 

119. Поняття органу управління, правомочного на видання акту в ФРН.

У німецькій адм-правової теорії та законодавстві сформульовано поняття органу управління, правомочного на видання актів управління. Воно міститься в п. 1 ст. 84, пп. 1-4 ст. 85, п. 3 ст. 87 Конституції ФРН, ст. 978 Німецького цивільного уложення. Згідно із законодавством ФРН органом управління визнається всяке установа «публічного управління», наділене відповідними правомочностями. Органи управління у ФРН прийнято іменувати «установами», «службами», установами «публічного права».
Для визнання в якості органу управління, повноважного на видання актів управління, установа повинна володіти рядом ознак. Такими ознаками є діяльність в якості органу, забезпеченого державою владними функціями і володіє необхідними для функціонування елементами (чиновниками, службовцями, необхідною матеріальною базою та ін), а також організаційна самостійність установи. Далі, установа повинна займати певне місце в системі органів управління і мати внутрішній статут, виданий в установленому порядку. Відсутність хоча б одного із зазначених ознак позбавляє установа якості органа управління, уповноваженій-го на видання юр. актів.

120. Відповідальність органів управління і держави в ФРН

В адм-правовій літературі-ФРН установлення відповідальності органів управління і держави за свої діяння (дії посадових осіб публічних установ) пов'язується з фактом здійснення ними публічних, владних функцій (hocheitliche Verwaltung). Цій установі, на думку західнонімецьких адміністративістів, протистоїть адміністрація, позбавлена ​​владних, публічних функцій (nicht hocheitliche Verwaltung). За дії таких установ держава не може нести відповідальність. Німецький юрист І. Юнг, характеризуючи державну адміністрацію, позбавлену владних повноважень, відзначав, зокрема, що вона «проявляється там, де управління виступає в ролі суб'єкта приватного права», тобто в ролі «фіскального управління». Органи адміністрації можуть виступати в цій ролі в цивільному обороті при придбанні майна, як власник, що конкурує з приватною фірмою, при розпорядженні майном від імені держави і т. п. Відмітна ознака органу управління, що виконує «публічні функції», полягає в тому, що він виконує їх «як свою основну обов'язок». В іншому випадку правовий статус органу адміністрації прирівнюється до статусу суб'єкта цивільного права, за юридичні дії якого держава відповідальності не несе.
Органи місцевого самоврядування та деякі інші недержавні установи (наприклад, університети), видаючи акт управління, використовують надане їм право так званої автономії, на підставі якого вони можуть встановлювати норми, що носять адм-правовий, тобто обов'язковий характер. Таке право звичайно грунтується на статутах, статутах, автономних положеннях, виданих державою, які надають або допускають можливість прийняття даними установами юр. актів.
Діяльність усіх органів управління підрозділяється на два види: фактичну і юридичну. Під фактичною діяльністю розуміють таку, яка не регламентується правовими нормами і яка прямо не викликає правових наслідків. Юридична діяльність є