Розділ 1. Українська мова: статус, сфери функціонування, нормативність

 

 

 

Мова – це:

Мова та її функції

а) невербальний засіб спілкування;

б) універсальний засіб спілкування;

в) індивідуальний процес добору мовних засобів;

г) засіб паралінгвальної комунікації.

 

 

Фахова мова – це:

а) сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи;

б) сукупність мовних засобів, зумовлених метою спілкування;

в) сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації;

г) жаргон, сленг, арго у вузькому колі працівників.

 

 

Мовленнєва професійна компетенція – це:

а) система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування; б) система умінь і навичок використання знань норм і правил літературної мови під час фахового спілкування;

в) сума систематизованих знань норм літературної мови;

г) сума знань про мову та її походження.

 

 

Державна мова – це:

а) закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої є обов’язкове в органах державного управління та діловодства;

б) національна мова українського народу;

в) єдиний засіб спілкування;

г) універсальний засіб професійної комунікації.

 

 

Статус української мови як державної в Україні законодавчо закріплює:

а) Указ Президента України «Про Концепцію державної мовної політики»;

б) Європейська хартія регіональних мов або мов меншин;

в) Конституція України;

г) Закон України „Про засади державної мовної політики”.

 

 

Українська мова є державною мовою в Україні відповідно до статті:

а) 5 Конституції України; б) 10 Конституції України; в) 9 Конституції України; г) 15 Конституції України.

 

 

Утвердження української мови як державної неможливе без:

а) функціонування її в судочинстві;

б) безперешкодного її вживання в усіх сферах життя суспільства;

в) територіальних діалектів;

г) просторічної лексики.

 

 

Мовна політика – це:

а) система засадничих нормативних постанов, що ґрунтуються на комплексному оцінюванні мовної ситуації;

б) взаємодія різних мов чи різних форм існування однієї мови в певній державі;

в) система заходів, спрямованих на регулювання мовних відносин в державі;

г) організація процесу вивчення мови в середній школі.

 

 

Українська національна мова має два варіанти вияву – це:

а) державна і народна мова;

б) літературна мова і діалекти;

в) мова письменників і мова документів;

г) розмовна і книжна.

 

 

Вища форма загальнонародної мови – це:

а) територіальні діалекти;

б) наріччя;

в) літературна мова;

г) соціальні діалекти.

 

 

Вища форма існування національної мови – це:

а) територіальні діалекти;

б) історизми та неологізми;

в) літературна мова;

г) соціальні діалекти.

 

 

Літературна мова – це:

а) національна мова;

б) унормована, відшліфована форма загальнонародної мови;

в) закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої є обов’язковим;

г) універсальний засіб спілкування.

 

 

Першим літературним твором, написаним новою (сучасною) українською літературною мовою, є:

а) «Енеїда» І. Котляревського;

б) «Кобзар» Т. Шевченка;

в) «Басни харьковскія» Г. Сковороди;

г) «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка.

Зачинателем нової української літературної мови вважають:

а) Г. Сковороду;

б) Т. Шевченка;

в) І. Котляревського;

г) Б. Грінченка.

 

Основоположником нової української літературної мови є:

а) Т. Шевченко;

б) І. Котляревський;

в) Г. Сковорода;

г) Ф. Прокопович.

 

 

Літературна мова обслуговує: а) усі сфери суспільного життя; б) тільки художню літературу;

в) тільки потреби суспільства на найвищому рівні;

г) тільки законодавство.

 

 

Літературна мова має дві форми вираження:

а) національну і розмовну;

б) усну і писемну;

в) розмовну і книжну;

г) просторічну й офіційну.

 

 

Ознаки літературної мови перелічено в рядку:

а) унормованість, поліфункціональність, наддіалектність, стилістична диференціація;

б) діалектність, правильність, стандартизація, наявність писемної форми;

в) наявність художнього стилю, опрацьованість, кодифікація, багатоманітність;

г) уживання соціальних та територіальних діалектизмів.

 

Головна ознака літературної мови:

а) варіативність;

б) монологічність; в) унормованість; г) діалогічність.

 

 

Ознака літературної мови, яка пов’язана зі збереженням її внутрішньої цілісності попри всю різноманітність мовних засобів та функціонально- стильових варіантів, – це:

а) наддіалектність;

б) стандартність;

в) поліфункціональність;

г) унормованість.

Ознака літературної мови, яка виявляється у здатності виконувати різні функції, – це:

а) стандартність;

б) поліфункціональність;

в) стилістична диференціація;

г) наддіалектність.

 

 

Поліфункціональність – це одна з ознак літературної мови, яка виявляється у здатності мови:

а) виконувати різні функції;

б) мати різні форми вираження;

в) допускати існування різних мовних варіантів;

г) бути засобом спілкування людей.

 

 

Унормованість, стандартність, наддіалектність, поліфункціональність,стилістична диференціація – це ознаки: а) національної мови;

б) літературної мови;

в) діалектної мови;

г) професійної мови.

 

 

Територіальний і соціальний діалекти – це вияви:

а) національної мови;

б) державної мови;

в) літературної мови;

г) суржику.

 

 

Комунікативна, мислетворча, номінативна, пізнавальна, естетична – це:

а) основні форми мови;

б) основні сфери вживання мови;

в) основні ознаки мови;

г) основні функції мови.

 

 

Мова в суспільстві виконує такі основні функції:

а) волюнтативну, експресивну, виховну;

б) комунікативну, номінативну, пізнавальну;

в) фатичну, естетичну, словотвірну;

г) мислетворчу, ідейну, інформаційну.

 

 

Основні функції мови – це:

а) комунікативна, номінативна, пізнавальна, ідентифікаційна;

б) застережна, виховна, навчальна, естетична;

в) вибіркова, розрізнювальна, моральна, етична;

г) фатична, діалогічна, волюнтативна.

Яка з перелічених функцій мови є основною:

а) комунікативна; б) волюнтативна; в) фатична;

г) магічна.

 

 

Комунікативна функція мови пов’язана з:

а) називанням предметів і явищ об’єктивної дійсності;

б) відображенням процесів людського мислення;

в) спілкуванням, порозумінням між людьми;

г) уміння починати розмову у будь-якій ситуації.

 

 

Комунікативна функція полягає у тому, що:

а) мова є основним засобом спілкування;

б) за допомогою мови людина називає все, що її оточує;

в) мова є засобом встановлення контактів;

г) мова є знаряддям створення культурних цінностей.

 

 

Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що:

а) мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти;

б) мова є засобом спілкування;

в) мова є засобом вираження емоцій, краси мови;

г) мова є засобом пізнання світу.

 

 

Мова єднає між собою представників певної нації у часі і просторі – це суть функції:

а) ідентифікаційної; б) кульутроносної; в) фатичної;

г) гносеологічної.

 

 

Мова є засобом вияву почуттів, емоцій, переживань – це суть функції:

а) етичної;

б) експресивної;

в) естетичної;

г) фатичної.

 

 

З допомогою мови людина називає все пізнане – це суть функції:

а) пізнавальної; б) номінативної; в) мислетворчої;

г) культуроносної.

З допомогою мови людина формує та формулює думки – це суть функції:

а) пізнавальної;

б) мислетворчої; в) акумулятивної;

г) ідентифікаційної.

 

 

Мова є найважливішим засобом спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві – це суть функції: а) комунікативної;

б) ідентифікаційної;

в) експресивної;

г) гносеологічної.

 

 

Культуроносна функція мови – це функція, суть якої полягає в:

а) репрезентації культури нації, народу;

б) передаванні емоційності, краси, естетичності;

в) породженні думки, процесу мислення;

г) пізнанні навколишнього світу.

 

 

Гносеологічна функція мови – це функція:

а) називання;

б) спілкування; в) ототожнення; г) пізнання.

 

 

Мова є засобом вираження емоційного стану людини – це суть функції:

а) експресивна;

б) ідентифікаційна;

в) фатична;

г) пізнавальна.

 

 

Мова допомагає людині формувати свої думки, є засобом мислення, – це суть функції:

а) комунікативної;

б) пізнавальної; в) номінативної; г) мислетворчої.

 

 

Мова є засобом пізнання – це суть функції:

а) ідентифікаційної; б) культурологічної; в) фатичної;

г) гносеологічної.

Мова задовольняє естетичні смаки суспільства, дає змогу сприймати художньо-естетичні цінності – це суть функції:

а) комунікативної;

б) пізнавальної; в) номінативної; г) естетичної.

 

 

Мова допомагає людям спілкуватися у просторі і часі, забезпечує інформаційні процеси в суспільстві, – це суть функції:

а) комунікативна;

б) пізнавальна; в) номінативна; г) естетична.

 

 

Мова є засобом називання предметів, процесів, ознак, якостей об’єктивної дійсності – це суть функції:

а) комунікативної;

б) пізнавальної; в) номінативної; г) акумулятивної.

 

 

Встановлення контакту між співрозмовниками, зачин розмови – це суть функції мови:

а) комунікативної;

б) пізнавальної; в) номінативної; г) фатичної.

 

 

Мова сприяє вираженню спонукання, наказу, прохання – це суть функції:

а) комунікативної;

б) пізнавальної;

в) номінативної;

г) волюнтативної.

 

 

Функція мови, яка пов’язана з магією слова, – це:

а) номінативна;

в) магічна;

б) волюнтативна;

г) культуроносна.

 

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

«Де ты здесь узялся?»

«З України». — «Так як же ти Й говорить не вмієш По-здешнему?» —

«Ба ні, — кажу, — Говорить умію, Та не хочу»?

а) волюнтативну;

б) гносеологічну;

в) демонстративну;

г) комунікативну.

 

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

«Батько діда просить, щоб той розказав Про Коліївщину, як колись бувало…»?

а) етичну;

б) пізнавальну;

в) демонстративну;

г) комунікативну.

 

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

« Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте,І чужому научайтесь, Й свого не

цурайтесь»?

а) культурологічну;

б) комунікативну;

в) естетичну;

г) експресивну.

 

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

«Запиши, Миколо, У реєстер. Нехай буде! Нехай буде Голий, Так і пиши!»?

а) номінативну;

б) комунікативну;

в) пізнавальну;

г) експресивну.

 

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

«А Залізняк гайдамакам Каже опинитись: «У ліс, хлопці! вже світає…»?

а) волюнтативну;

б) гносеологічну;

в) демонстративну;

г) комунікативну.

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

«Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері Сумними рядами?..»?

а) комунікативну;

б) номінативну; в) мислетвірну; г) фатичну.

Яку функцію мови ілюструє діалог:

«Відкіля ти? хто ти такий?"» – «Я, пане, з Вільшани».

«З Вільшаної, де титаря Пси замордували?» – «Де? якого?»?

а) номінативну;

б) комунікативну;

в) магічно-містичну;

г) естетичну.

 

Стилі мови

 

Мовний стиль – це:

а) сукупність мовних засобів, що свідомо використовуються мовцем за певних умов спілкування;

б) функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які різняться типовими мовними засобами залежно від сфери людського спілкування.

в) сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання;

г) систематизація знань, повідомлення про результати наукових досліджень.

 

 

Мовний стиль – це:

а) різновиди текстів певного спрямування;

б) сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання;

в) різновид національної мови, який є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території;

г) сукупність художніх засобів літературної мови.

 

Функціональні стилі мови– це:

а) різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їхнім лексичним призначенням;

б) різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їхнім суспільним призначенням;

в) різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їхнім функціональним призначенням;

г) різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їхнім граматичним призначенням.

 

 

Стилістика вивчає:

а) культуру мовлення;

б) мовлення як сукупність мовних дій;

в) виражальні мовні засоби і стилі мовлення;

г) лексику, фразеологію, морфологію, синтаксис.

 

Основні параметри функціональних стилів мови – це:

а) форма вираження, позамовні ознаки, лексичне багатство, підстилі;

б) сфера вживання, призначення, жанри реалізації, мовні особливості, підстилі;

в) жанрове багатство, мовні та позамовні особливості, підстилі;

г) інформативність, змістовність, достовірність, ефективність.

 

 

Основними параметрами функціональних стилів мови є:

а) організація матеріалу, підстилі, мовні особливості;

б) підстилі, загальні позамовні ознаки, сфера вживання, лексичне багатство; в) сфера вживання, призначення, жанри реалізації, позамовні ознаки, мовні особливості, підстилі;

г) різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їхнім суспільним призначенням.

 

 

В основі функціонально-стильового розмежування мови лежать:

а) власне мовні та суспільні чинники;

б) екстралінгвістичні та власне мовні чинники;

в) інтралінгвістичні та фонетичні чинники;

г) науково-навчальні чинники.

 

 

Система мовних елементів, способів їх відбору й уживання, об’єднаних певним функціональним призначенням, – це:

а) стиль; б) норма; в) мова;

г) діалект.

 

 

У сучасній українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі:

а) конфесійний, науковий, офіційно-діловий, художній, розмовний, публіцистичний;

б) науково-навчальний, дипломатичний, адміністративний, художній, ораторський;

в) світський, міщанський, сільський, науковий, публіцистичний;

г) конфесійний, науковий, офіційно-діловий, дипломатичний, художній, ораторський.

 

Стиль, основне призначення якого – повідомляти про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, роз’яснення явищ, систематизація знань, – це:

а) науковий;

б) публіцистичний;

в) розмовний;

г) конфесійний;

д) офіційно-діловий.

Науковий стиль – це стиль:

а) науки, навчання, наукових і навчальних видань;

б) приватного спілкування;

в) офіційного спілкування на службі;

г) ораторського мистецтва.

 

Функції наукового стилю:

а) встановлення психологічного контакту з співрозмовником;

б) самовираження особистості, декларування патенту на винахід

в) об’єктивно, зрозуміло, доказово, логічно викласти інформацію з певної галузі знань;

г) формування загальнолюдських і національно свідомих естетичних, культурних і психологічних смаків окремої людини й нації в цілому.

 

 

Науковий стиль сучасної української літературної мови почав розвиватися:

а) із часу написання «Енеїди» І. Котляревського;

б) із заснуванням Наукового товариства імені Шевченка;

в) із виходом у світ «Кобзаря» Т. Шевченка;

г) із початком видання журналу «Основа».

 

 

Науковий стиль має такі підстилі:

а) власне науковий, науково-розважальний, науково-інформаційний;

б) власне науковий, науково-популярний, науково-рекламний;

в) власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний;

г) художньо-науковий, публіцистично-науковий, розмовно-науковий.

 

 

Науковий стиль має всі зазначені підстилі, крім:

а) власне наукового;

б) науково-навчального; в) науково-рекламного; г) науково-популярного.

 

 

В усіх варіантах вказано призначення наукового стилю, крім:

а) доведення теорій;

б) формування ідейних переконань;

в) повідомлення про результати досліджень;

г) обґрунтування гіпотез.

 

 

Ознаками наукового стилю є:

а) монологічний характер викладу, безособовість, використання умовних знаків та символів, насиченість абстрактною лексикою;

б) відсутність підтексту, перевага писемної форми, емоційність, насиченість термінами;

в) логічна послідовність, безособовість, уживання мовних штампів, перевага атрибутивно-іменних словосполук;

г) система зображальних засобів, діалогічність, наявність синонімів та паронімів.

 

 

Особливостями наукового стилю є:

а) адресність, офіційний характер, документальність;

б) повторність дій та ситуацій, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту;

в) широке використання суспільно-політичної лексики, уживання мовних штампів і канцеляризмів;

г) безособовість, монологічний характер викладу, відсутність підтексту, строга унормованість.

 

 

Ознаками науково-популярного підстилю є:

а) насиченість термінами, велика кількість цитат і посилань, книжність, чіткість визначень;

б) лаконічність форми, емоційність, дидактична спрямованість, точність, спрощені визначення;

в) відсутність умовних позначень і символів, невелика кількість термінів здебільшого рідномовних, перевага простих речень, багато прикладів;

г) система зображальних засобів, діалогічність, наявність синонімів та паронімів.

 

 

Жанрами реалізації наукового стилю є:

а) наукова стаття, монографія, реферат, наукова доповідь;

б) заява, автобіографія, резюме, характеристика;

в) прес-реліз, огляд, меморандум, нота;

г) поема, драма-феєрія, елегія, повість.

 

 

У котрому рядку названо жанри наукового стилю мовлення:

а) промова, стаття, памфлет, резюме;

б) устав, протокол, інструкція, дисертація; в) есе, повість, драма, монографія, лекція; г) монографія, тези, дисертація, анотація.

 

 

Науковий стиль реалізується в таких жанрах:

а) дискусія, виступ, кодекс, доповідь,

б) дисертація, монографія, стаття, лекція, підручник,

в) виступ на науковій конференції, доручення, протокол, рецензії;

г) есе, новела, проповідь, нарис.

 

 

У котрому рядку правильно названо жанри власне наукового підстилю:

а) монографія, дисертація, підручник, наукова стаття, відгук;

б) анотація, тези, резюме, рецензія, методичні вказівки;

в) дипломна робота, реферат, монографія, наукова стаття;

г) тези, конспект, лекція, монографія.

 

 

Жанрами реалізації власне наукового підстилю є:

а) наукова стаття, реферат, академічна лекція, курсова робота;

б) збори, наради, документ, ділова бесіда;

в) дипломатичні перемовини, меморандум, постанова;

г) приватна розмова, виступ на конференції, співбесіда, сварка.

 

 

У котрому рядку правильно названо жанри наукового-навчального підстилю:

а) дипломна робота, реферат, курсова робота, рецензія; б) підручник, посібник, курс лекцій, методичні вказівки; в) монографія, дисертація, відгук, анотація, резюме;

г) дисертація, монографія, бесідо, захист роботи.

 

 

Стислий виклад змісту першоджерела (лекції, виступу, промови, книги, статті тощо) – це:

а) доповідь;

б) тези;

в) конспект;

г) план.

 

 

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

а) виступ, репортаж, нарис,

б) власне-науковий, науково-навчальний, науково-популярний,

в) законодавчий, дипломатичний, адміністративно-канцелярський;

г) виступ на науковій конференції, доручення, протокол, рецензії.

 

 

Який стиль має такі ознаки: офіційність, документальність, стабільність, стислість, чіткість, наявність мовних штампів і кліше:

а) науковий;

б) офіційно-діловий;

в) розмовний;

г) конфесійний;

 

 

Основне призначення офіційно-ділового стилю:

а) відстоювання і пропагування суспільно-політичних ідей, формування відповідної громадської думки;

б) систематизація знань, повідомлення про результати наукових досліджень; в) регулювання офіційних стосунків, спілкування в державно-правовій і суспільно-виробничій сферах;

г) виступ на науковій конференції, доручення, протокол, рецензії.

Виберіть ознаки офіційно-ділового стилю:

а) нейтральна тональність;

б) велика кількість чужомовних запозичень;

в) розгалужена система зображальних мовних засобів;

г) перевага прямого порядку слів у реченні.

 

 

Текстам офіційно-ділового стилю властиві всі мовні засоби, КРІМ:

а) уживання мовних штампів і кліше, усталених зворотів мови;

б) широке використання складних речень;

в) використання всього синонімного багатства української мови;

г) використання умовних знаків та символів.

 

 

Ознакою офіційно-ділового стилю є:

а) уживання побутової лексики;

б) широке використання емоційно забарвленої лексики;

в) наявність реквізитів, що мають певну черговість;

г) поєднання фактів з емоційним викладом інформації.

 

 

Офіційно-діловий стиль мови призначений для:

а) обговорення важливих суспільно-політичних питань;

б) обслуговування громадянських потреб людей у типових ситуаціях;

в) формування ідейних переконань, моральних якостей та естетичних смаків; г) повідомлення про результати досліджень, обґрунтування гіпотез, доведення теорій.

 

 

Основне призначення офіційно-ділового стилю:

а) пропагування суспільно-політичних ідей, формування відповідної громадської думки;

б) систематизація знань, повідомлення про результати наукових досліджень; в) регулювання офіційних стосунків, спілкування в державно-правовій і суспільно-виробничій сферах;

г) доступний виклад інформації про наслідки складних наукових досліджень.

 

 

Ознаками офіційно-ділового стилю є:

а) офіційний характер, відсутність емоційно забарвленої лексики, ділова термінологія;

б) перевага різних видів простих і складних речень, максимум синонімів, тематичне розмаїття;

в) документальність, народна фразеологія, епітети, наукова термінологія;

г) образність, насиченість термінами, чіткість, аргументованість.

 

 

Мовною особливістю офіційно-ділового стилю є:

а) використання суспільно-політичної, емоційно забарвленої лексики;

б) використання канцелярської лексики;

в) широке застосування слів у переносному значенні;

г) переважання складносурядних речень.

 

 

Основною ознакою офіційно-ділового стилю є:

а) вживання розмовної лексики;

б) широке використання наукових термінів;

в) широке використання адміністративно-канцелярської лексики. г) наявність емоційно забарвленої лексики.

 

 

Офіційно-діловий стиль – це стиль:

а) документів і ділових паперів;

б) красного письменства;

в) ораторського мистецтва;

г) повсякденного спілкування в побуті, родині.

 

 

Жанрами офіційно-ділового стилю є:

а) підручник, посібник, лекція;

б) інтерв’ю, репортаж, нарис;

в) протокол, заява, автобіографія;

г) повість, роман, ода.

 

 

Жанрами офіційно-ділового стилю є: а) доручення, розписка, автобіографія; б) роман, епітафія, сонет;

в) монографія, доповідь, дисертація;

г) замітка, допис, стаття.

 

 

У якому рядку правильно названо жанри адміністративно-канцелярського підстилю:

а) закон, указ, постанова, статут, акт;

б) наказ, розпорядження, довідка, службовий лист;

в) меморандум, комюніке, ультиматум, конвенція;

г) ділові наради, збори, прес-конференції, ділова бесіда.

 

 

Заява, автобіографія, резюме, характеристика – це жанри:

а) адміністративно-канцелярського підстилю офіційно-ділового стилю;

б) дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю;

в) законодавчого підстилю офіційно-ділового стилю;

г) юридичного підстилю офіційно-ділового стилю.

 

 

До якого стильового різновиду офіційно-ділового стилю належать такі документи, як комюніке, нота протесту, меморандум:

а) дипломатичного;

б) законодавчого;

в) адміністративно-канцелярського;

г) юридичного.

 

 

Точність, послідовність, лаконічність, наявність реквізитів, усталених мовних зворотів, стандартизація початків і закінчень документів – це ознаки:

а) наукового стилю;

б) публіцистичного стилю; в) офіційно-ділового стилю; г) епістолярного стилю.

 

 

Офіційність, документальність, стабільність, стислість, чіткість, наявність мовних штампів і кліше – це ознаки стилю:

а) наукового;

б) публіцистичного;

в) розмовно-побутового;

г) офіційно-ділового.

 

 

Поняття українська мова за професійним спрямуванням пов’язане з такими стилями сучасної української літературної мови:

а) науковим і публіцистичним;

б) офіційно-діловим і публіцистичним;

в) офіційно-діловим і науковим;

г) дипломатичним і науково-публіцистичним.

 

 

Стиль, основне призначення якого повідомляти про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, роз’яснення явищ, систематизація знань, – це:

а) науковий;

б) художній;

в) розмовно-побутовий;

г) конфесійний.

 

 

Який стиль має такі ознаки: усна форма, залучення позамовних засобів спілкування, використання експресивних та емоційно забарвлених слів та зворотів, уживання просторічних елементів, застосування неповних та еліптичних речень:

а) офіційно-діловий;

б) художній;

в) розмовно-побутовий;

г) конфесійний.

Обговорення, пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку – це мета стилю:

а) розмовного;

б) публіцистичного;

в) художнього;

г) офіційно-ділового.

 

 

Спонтанність мовлення, використання позамовних чинників, лаконізм, емоційність – це ознаки стилю:

а) наукового;

б) офіційно-ділового;

в) публіцистичного;

г) розмовно-побутового.

 

 

Художній стиль – це стиль:

а) красного письменства, художньої літератури;

б) прози, лірики, ділової розмови;

в) радіо, телебачення, преси;

г) ораторського мистецтва і реклами.

 

 

Розмовно-побутовий стиль – це стиль:

а) професійного спілкування;

б) офіційного спілкування на службі;

в) повсякденного спілкування в побуті, родині, г) спілкування на радіо, телебаченні.

 

 

Публіцистичний стиль – це стиль:

а) засобів масової інформації;

б) мистецтва і художньої літератури;

в) підручників та посібників;

г) ділових паперів.

 

 

Стиль, у якому традиційно вживають словосполучення вжити заходів, згідно із законом, надати відпустку, – це :

а) науковий;

б) офіційно-діловий;

в) публіцистичний;

г) конфесійний.

 

 

У котрому рядку всі словосполучення властиві науковому стилю:

а) нульова флексія, лебеді материнства, порядок денний;

б) зоряний інтеграл, побажати успіху, ядро атома;

в) молодість віку, порушити питання, сірчана кислота;

г) ботанічна номенклатура, клас ссавців, анатомія людини.

Види мовних норм