РОЗДІЛ 4. Норми усного і писемного фахового мовлення

 

Лексика

 

Розділ науки про мову, який вивчає і описує її словниковий склад, називають:

а) лексикографією; б) лексикологією; в) орфографією; г) лексикою.

 

Словниковий склад мови – це:

а) усі слова певної мови;

б) усі слова, які вживає мовець;

в) усі словники певної мови;

г) усі слова лише літературної мови.

 

Усі слова, які вживають у мові, – це:

а) лексика; б) лексикологія; в) лексикографія; г) словник.

 

З погляду походження лексику української мови поділяють на:

а) нову і застарілу;

б) діалектну і запозичену;

в) корінну і запозичену;

г) загальновживану та професійну.

 

З погляду активності вживання лексику української мови поділяють на:

а) активну і пасивну;

б) загальновживану і діалектну;

в) літературну і діалектну;

г) професійну і термінологічну.

 

Лексика обмеженого вживання охоплює:

а) запозичені слова та абревіатури;

б) слова літературної мови;

в) терміни і професіоналізми;

г) вульгаризми і терміни.

 

Активну лексику української мови складають:

а) застарілі слова;

б) нові слова;

в) територіальні діалекти;

г) загальновживані слова.

 

До пасивної лексики української мови належать:

а) застарілі слова, неологізми;

б) терміни;

в) загальновживані слова;

г) професіоналізми.

Пасивну лексику української мови складають:

а) застарілі та нові слова;

б) запозичені слова;

в) абревіатури;

г) інтернаціоналізми.

 

 

Близько 85–90 % лексики української мови становлять:

а) власне українські слова;

б) корінна лексика;

в) запозичені слова;

г) інтернаціональна лексика.

 

 

Близько 10–15 % лексики української мови становлять:

а) власне українські слова;

б) інтернаціоналізми;

в) слова іншомовного походження;

г) діалектні слова.

 

 

Які слова становлять основу лексики української мови:

а) запозичені; б) загальновживані; в) фразеологізми; г) історизми.

 

 

Слова однієї частини мови, близькі або тотожні за значенням, які по-

різному називають те саме поняття, – це:

а) міжмовні омоніми;

б) синоніми;

в) пароніми;

г) антоніми.

 

 

Слова або висловлювання, які позбавлені образності, емоційності й надають стилеві офіційного та шаблонного характеру, – це:

а) канцеляризми;

б) неологізми;

в) діалектні слова;

г) інтернаціоналізми.

 

 

Слова, тотожні за значенням, однакові або дуже близькі за звучанням у кількох неблизькоспоріднених мовах, називаються:

а) кальками;

б) інтернаціоналізмами;

в) синонімами;

г) омонімами.

 

 

Для називання абсолютно протилежних понять використовують:

а) омоніми; б) антоніми; в) синоніми; г) пароніми.

Омоніми – це слова, які:

а) мають однакові звуки на початку слова;

б) однаково звучать, але різні за значенням;

в) близькі за звучанням, але відрізняються значенням;

г) різні за звучанням та значенням.

 

 

Синоніми – це слова, які:

а) близькі за звучанням;

б) близькі або однакові за лексичним значенням;

в) однакові за написанням;

г) різні за лексичним значенням.

 

 

Кілька синонімів творять:

а) синонімічну пару;

б) синонімічний ряд;

в) синонімічну конструкцію;

г) синонімічне поле.

 

 

Слово або словосполучення, яке є назвою поняття з певної галузі знань, науки, техніки, – це:

а) канцеляризм; б) термін; в) інтернаціоналізм; г) жаргонізм.

 

 

Для наочного зіставлення, порівняння абсолютно протилежних значень використовують:

а) омоніми; б) антоніми; в) синоніми; г) пароніми.

 

 

Антоніми – це слова, які:

а) близькі за лексичним значенням, але різні за звучанням;

б) протилежні за лексичним значенням;

в) різні за звучанням і за лексичним значенням;

г) подібні за звучанням, але різним значенням.

 

 

Пароніми – це слова, які:

а) близькі за звучанням, але різні за значенням; б) близькі за значенням, але різні за звучанням; в) відрізняються лише написанням;

г) з протилежним значенням.

 

 

Вживання однакових за звучанням і за значенням слів, наприклад, широко поширений, – це:

а) плеоназм; б) синонімічний ряд; в) омонімія; г) тавтологія.

Вислів, у якому повторюються однакові за значенням, але різні за звучанням слова, наприклад, моя автобіографія, – це:

а) плеоназм; б) синонімічний ряд; в) порівняння; г) паронімія.

 

 

Здатність слова мати кілька взаємопов’язаних лексичних значень називають:

а) омонімією;

б) стилістичною диференціацією;

в) багатозначністю;

г) синонімією.

 

 

Слова, які мають кілька значень, кожне з яких розкривається у певному конкретному контексті, – це:

а) полісемантичні слова; б) омографи; в) омоформи; г) плеоназм.

 

 

Образно-переносні та описові найменування предметів, явищ, істот, осіб тощо – це:

а) евфемізми; б) перифрази; в) плеоназми; г) крилаті вислови.

 

 

Слово або словосполучення, що відтворює зміст у пом’якшеній формі, ––

це:

а) евфемізм; б) перифраз; в) плеоназм; г) омонім.

 

 

Неологізми – це слова, які:

а) з’являються у мові;

б) міжнародні слова, які вживаються не менш ніж у трьох неспоріднених мовах;

в) колись вживались часто, а тепер майже не використовуються;

г) вживаються лише в мові людей певної професії.

 

 

Слова, які вийшли з ужитку у зв’язку зі зникненням позначуваних ними понять, – це:

а) вульгаризми; б) історизми; в) екзотизми; г) варваризми.

 

 

Лексика, яка виникла на власне українському мовному ґрунті, – це:

а) індоєвропейська лексика;

б) праслов’янська лексика;

в) власне українська лексика;

г) старослов’янська лексика.

 

 

Слова, які мають греко-латинську основу і вживаються з тим самим значенням не менш ніж у трьох неспоріднених мовах, – це:

а) кальки; б) інтернаціоналізми;

в) книжні слова; г) варваризми.

Слова або словосполучення, що позначають спеціальні поняття певної галузі знань, науки, техніки, – це:

а) ключові слова; б) концепти; в) терміни; г) ідіоми.

 

 

Терміни – це:

а) слова або словосполучення, що вживаються для точного означення

наукового поняття;

б) слова, що з’явились з появою нових понять;

в) слова, що позначають предмети і явища чужого життя;

г) слова, вжиті в переносному значенні.

 

 

Характерною ознакою терміна є:

а) однозначність;

б) багатозначність;

в) іншомовне походження;

г) інтернаціональність.

 

 

Ознакою терміна є:

а) емоційна забарвленість;

б) наявність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми;

в) однозначність терміна в межах однієї терміносистеми;

г) переносне значення.

 

 

Ознакою терміна є:

а) стилістична нейтральність;

б) стилістична забарвленість;

в) багатозначність у межах однієї терміносистеми;

г) наявність суб’єктивно-оцінних відтінків.

 

 

Термінам НЕ властива ознака:

а) системність;

б) наявність дефініції;

в) експресія;

г) стилістична нейтральність.

 

 

Що з переліченого НЕ є ознакою терміна:

а) належність до певної термінологічної системи;

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність терміна в межах однієї терміносистеми;

г) емоційна забарвленість.

 

 

Що з переліченого НЕ є ознакою терміна:

а) стилістична нейтральність;

б) наявність дефініції (визначення);

в) однозначність терміна в межах однієї терміносистеми;

г) переносне значення.

 

 

Професіоналізми – це:

а) однозначні слова;

б) слова, запозичені з інших мов;

в) слова, що вживаються для точного означення поняття;

г) слова, що позначають назви понять певної галузі виробництва.

 

 

Слово або вислів, що пом’якшує або завуальовує зміст сказаного, – це:

а) евфемізм; б) перифраз; в) плеоназм; г) тавтологія.

 

 

Небажане поєднання в межах одного висловлювання спільнокореневих слів – це:

а) паронімія; б) синонімія; в) тавтологія; г) плеоназм.

 

 

Слова, що збігаються за звучанням лише в певних граматичних формах, – це:

а) омофони; б) омоформи; в) омографи; г) неповні омоніми.

 

 

Омографи – це слова, які відрізняються за:

а) наголосом; б) написанням; в) будовою; г) закінченням.

 

 

Омофони – це слова, які:

а) мають однакові звуки на початку слова;

б) однаково звучать, але відрізняються написанням і значенням;

в) звучать подібно, але відрізняються значенням;

г) мають вигляд абревіатур.

 

 

Втрата семантичних зв’язків між значеннями однієї лексеми, внаслідок чого окремі значення перетворюються на значення окремих слів, сприяє розвиткові:

а) омонімії; б) паронімії; в) синонімії; г) антонімії.

 

 

Основними лексичними засобами стандартизації мови ділових паперів є:

а) канцеляризми;

б) терміни;

в) стилістично нейтральні слова;

г) кальки.

 

 

Специфічними мовними засобами офіційних документів є:

а) мовні штампи та канцеляризми;

б) емоційно забарвлені слова;

в) авторські неологізми;

г) запозичені слова.

Слова, близькі за звучанням, але різні за значенням, – це:

а) омоніми; б) пароніми; в) багатозначні слова; г) синоніми.