За загальною редакцією проф. І. Кочан



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

За загальною редакцією проф. І. Кочан



УКРАЇНСЬКА МОВА

 

 

За професійним спрямуванням

 

ЗБІРНИК ТЕСТОВИХ ЗАВДАНЬ

 

 

За загальною редакцією проф. І. Кочан

 

Львів

ЛНУ імені Івана Франка


УДК 811.161.2'276.6(079.1)

ББК Ш141.14-944

У45

 

 

Рецензенти:

Бацевич Ф. С. – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри

українського прикладного мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка;

Терлак З. М. – кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка.

 

Укладачі:

Мацюк Зоряна, Мазурик Данута, Станкевич Ніна, Туркевич Оксана, Кочан

Ірина, Антонів Олександра, Тимошик Галина, Якимович–Чапран Дарія, Хібеба Наталія, Сокіл Богдан, Кметь Ірина, Процик Ірина, Василько Зоряна, Чучвара Адріана, Дуда Леся, Кужелюк Віра, Добрусинець Ірина, Юрса Людмила, Баліцька Мирослава, Шемберко Тетяна, Гавриловська Людмила, Слободзяник Олена, Андрій Чулаєвський.

 

Рекомендувала до друку

Вчена рада філологічного факультету

Протокол № 5 від 18 лютого 2015 року

 

У45 Українська мова за професійним спрямуванням: збірник тестових завдань/ укладачі: З. Мацюк, Д. Мазурик, Н. Станкевич та ін.; за заг. ред. проф. І. Кочан. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2015. – 174 с.

 

 

Збірник містить типові тестові завдання, які охоплюють теоретичний і практичний матеріал з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням». Вони допоможуть належно підготуватися до практичних занять, а також до проміжного та підсумкового контролю знань норм усного і писемного фахового мовлення та вмінь застосовувати їх на практиці.

Збірник призначений для студентів ВНЗ різних спеціальностей, викладачів, аспірантів, усіх, хто бажає підвищити рівень культури

українського фахового мовлення.

УДК 811.161.2'276.6(079.1)

ББК Ш141.14-944

 

 

© Мацюк З., Мазурик Д., Станкевич Н. та ін., 2015

© Львівський національний університет імені Івана Франка, 2015


ПЕРЕДМОВА

 

 

Українська мова як державна є обов’язковим інструментом здобування фахових знань та формування національної еліти, яка готова успішно виконати не лише професійні обов’язки, але й стати основою єдності української нації та її ідентичності. Уживання державної мови в офіційному мовленні сприяє культурному об’єднанню української нації, зміцненню духовних основ Української держави.

Дисципліна «Українська мова за професійним спрямуванням», впроваджена в навчальні плани для підготовки фахівців за усіма напрямами та спеціальностями в системі вищих навчальних закладів України, дає можливість

студентам поглибити здобуті в середній школі знання мовних норм, закріпити навички практичного використання української літературної мови з

урахуванням специфіки фаху та потреб навчальної діяльності, а також підвищити загальний рівень культури мовлення. Вона передбачає якісну мовну підготовку фахівців для різних галузей господарства, а також виховання свідомих громадян, культурно та духовно багатих, всебічно розвинених особистостей.

Метанавчальної дисципліни:

– ознайомити з особливостями реалізації системи і структури сучасної

української літературної мови в різних видах і жанрах усного та писемного фахового мовлення;

– сформувати засобами української мови лінгвістичну основу для реалізації професійної діяльності.

Завдання навчальної дисципліни:

– навчити правильно визначати роль і місце української мови як державної у

майбутній професійній діяльності;

– удосконалити практичні навички володіння усною та писемною формами сучасної української професійної мови;

– підвищити загальний рівень культури українського мовлення студентів.

У результаті вивчення курсу студент повинен знати:

– специфіку усного українського професійного мовлення та закони риторики;

– особливості лексики та лексикографії, граматичних форм та синтаксичних конструкцій української мови за фаховим спрямуванням;

– норми сучасної української літературної мови та особливості їх реалізації в

системі усного та писемного фахового мовлення;

– правила українського мовленнєвого етикету та особливості їх застосування у професійній сфері.

Студент повинен вміти:

– добирати тексти та аргументувати їх належність до різних функціональних стилів української мови;

– дотримуватися правил мовленнєвого етикету відповідно до ситуацій та тональностей фахового спілкування;


– використовувати знання орфоепічних та акцентуаційних правил, риторичних законів для реалізації комунікативних намірів у різних жанрах усного професійного мовлення;

– характеризувати словниковий склад української літературної мови, класифікувати фразеологічні одиниці та використовувати лексикографічні джерела української мови відповідно до потреб фахового спілкування;

– виявляти специфіку граматичних категорій, значень, форм та розрізняти

типи синтаксичних структур української мови за фаховим спрямуванням;

– будувати тексти в межах різних видів і жанрів усного та писемного фахового українського мовлення.

Пропонований збірник містить типові тестові завдання, які включають

теоретичний і практичний матеріал з курсу «Українська мова за професійним спрямуванням».

Теоретичні питання охоплюють відомості про суть та функції мови; стан і статус української мови сьогодні, походження та історію розвитку української літературної мови; мовні норми; особливості функціонально-стильових різновидів української літературної мови (наукового та офіційно-ділового стилів), які пов’язані з поняттям українська мова за професійним спрямуванням; зміст і призначення словників; особливості культури професійного мовлення та мовленнєвого етикету; форми та жанри усного професійного мовлення та

засоби милозвучності; лексичні, фразеологічні та граматичні ознаки професійного мовлення; фахову термінологію, специфіку писемного фахового мовлення та його реалізацію в документах і різних видах наукових робіт.

Практичні завдання спрямовані на виявлення умінь та навичок застосовувати теоретичні знання про основні функції мови, словники, орфоепічні та акцентуаційні норми професійного мовлення, етикетні

висловлювання в межах різних видів тональностей ділового спілкування; лексичні та граматичні норми української мови з урахуванням специфіки напряму підготовки, фахової термінології; послідовність складання та мовного оформлення різних видів документів та наукових робіт, використання яких

зумовлено навчальною та науковою роботою студентів і їхньою майбутньою професійною діяльністю.

Матеріал у збірнику розподілено за чотирма розділами: Українська мова:

статус, сфери функціонування, нормативність. Культура усного фахового мовлення. Культура писемного фахового мовлення. Норми усного і писемного фахового мовлення.

Список літератури містить основні та додаткові джерела інформації, словники, енциклопедії, довідники, а також інтернет-ресурси, необхідні для успішного розв’язання тестових завдань.


РОЗДІЛ 1.Українська мова: статус, сфери функціонування, нормативність

 


 

 

Мова – це:


Мова та її функції


а) невербальний засіб спілкування;

б) універсальний засіб спілкування;

в) індивідуальний процес добору мовних засобів;

г) засіб паралінгвальної комунікації.

 

 

Фахова мова – це:

а) сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи;

б) сукупність мовних засобів, зумовлених метою спілкування;

в) сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації;

г) жаргон, сленг, арго у вузькому колі працівників.

 

 

Мовленнєва професійна компетенція – це:

а) система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування; б) система умінь і навичок використання знань норм і правил літературної мови під час фахового спілкування;

в) сума систематизованих знань норм літературної мови;

г) сума знань про мову та її походження.

 

 

Державна мова – це:

а) закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої є обов’язкове в органах державного управління та діловодства;

б) національна мова українського народу;

в) єдиний засіб спілкування;

г) універсальний засіб професійної комунікації.

 

 

Статус української мови як державної в Україні законодавчо закріплює:

а) Указ Президента України «Про Концепцію державної мовної політики»;

б) Європейська хартія регіональних мов або мов меншин;

в) Конституція України;

г) Закон України „Про засади державної мовної політики”.

 

 

Українська мова є державною мовою в Україні відповідно до статті:

а) 5 Конституції України; б) 10 Конституції України; в) 9 Конституції України; г) 15 Конституції України.

 

 

Утвердження української мови як державної неможливе без:

а) функціонування її в судочинстві;


б) безперешкодного її вживання в усіх сферах життя суспільства;

в) територіальних діалектів;

г) просторічної лексики.

 

 

Мовна політика – це:

а) система засадничих нормативних постанов, що ґрунтуються на комплексному оцінюванні мовної ситуації;

б) взаємодія різних мов чи різних форм існування однієї мови в певній державі;

в) система заходів, спрямованих на регулювання мовних відносин в державі;

г) організація процесу вивчення мови в середній школі.

 

 

Українська національна мова має два варіанти вияву – це:

а) державна і народна мова;

б) літературна мова і діалекти;

в) мова письменників і мова документів;

г) розмовна і книжна.

 

 

Вища форма загальнонародної мови – це:

а) територіальні діалекти;

б) наріччя;

в) літературна мова;

г) соціальні діалекти.

 

 

Вища форма існування національної мови – це:

а) територіальні діалекти;

б) історизми та неологізми;

в) літературна мова;

г) соціальні діалекти.

 

 

Літературна мова – це:

а) національна мова;

б) унормована, відшліфована форма загальнонародної мови;

в) закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої є обов’язковим;

г) універсальний засіб спілкування.

 

 

Першим літературним твором, написаним новою (сучасною) українською літературною мовою, є:

а) «Енеїда» І. Котляревського;

б) «Кобзар» Т. Шевченка;

в) «Басни харьковскія» Г. Сковороди;

г) «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка.


Зачинателем нової української літературної мови вважають:

а) Г. Сковороду;

б) Т. Шевченка;

в) І. Котляревського;

г) Б. Грінченка.

 

Основоположником нової української літературної мови є:

а) Т. Шевченко;

б) І. Котляревський;

в) Г. Сковорода;

г) Ф. Прокопович.

 

 

Літературна мова обслуговує:а) усі сфери суспільного життя; б) тільки художню літературу;

в) тільки потреби суспільства на найвищому рівні;

г) тільки законодавство.

 

 

Літературна мова має дві форми вираження:

а) національну і розмовну;

б) усну і писемну;

в) розмовну і книжну;

г) просторічну й офіційну.

 

 

Ознаки літературної мови перелічено в рядку:

а) унормованість, поліфункціональність, наддіалектність, стилістична диференціація;

б) діалектність, правильність, стандартизація, наявність писемної форми;

в) наявність художнього стилю, опрацьованість, кодифікація, багатоманітність;

г) уживання соціальних та територіальних діалектизмів.

 

Головна ознака літературної мови:

а) варіативність;

б) монологічність; в) унормованість; г) діалогічність.

 

 

Ознака літературної мови, яка пов’язана зі збереженням її внутрішньої цілісності попри всю різноманітність мовних засобів та функціонально- стильових варіантів, – це:

а) наддіалектність;

б) стандартність;

в) поліфункціональність;

г) унормованість.


Ознака літературної мови, яка виявляється у здатності виконувати різні функції, – це:

а) стандартність;

б) поліфункціональність;

в) стилістична диференціація;

г) наддіалектність.

 

 

Поліфункціональність – це одна з ознак літературної мови, яка виявляється у здатності мови:

а) виконувати різні функції;

б) мати різні форми вираження;

в) допускати існування різних мовних варіантів;

г) бути засобом спілкування людей.

 

 

Унормованість, стандартність, наддіалектність, поліфункціональність,стилістична диференціація – це ознаки:а) національної мови;

б) літературної мови;

в) діалектної мови;

г) професійної мови.

 

 

Територіальний і соціальний діалекти – це вияви:

а) національної мови;

б) державної мови;

в) літературної мови;

г) суржику.

 

 

Комунікативна, мислетворча, номінативна, пізнавальна, естетична – це:

а) основні форми мови;

б) основні сфери вживання мови;

в) основні ознаки мови;

г) основні функції мови.

 

 

Мова в суспільстві виконує такі основні функції:

а) волюнтативну, експресивну, виховну;

б) комунікативну, номінативну, пізнавальну;

в) фатичну, естетичну, словотвірну;

г) мислетворчу, ідейну, інформаційну.

 

 

Основні функції мови – це:

а) комунікативна, номінативна, пізнавальна, ідентифікаційна;

б) застережна, виховна, навчальна, естетична;

в) вибіркова, розрізнювальна, моральна, етична;

г) фатична, діалогічна, волюнтативна.


Яка з перелічених функцій мови є основною:

а) комунікативна; б) волюнтативна; в) фатична;

г) магічна.

 

 

Комунікативна функція мови пов’язана з:

а) називанням предметів і явищ об’єктивної дійсності;

б) відображенням процесів людського мислення;

в) спілкуванням, порозумінням між людьми;

г) уміння починати розмову у будь-якій ситуації.

 

 

Комунікативна функція полягає у тому, що:

а) мова є основним засобом спілкування;

б) за допомогою мови людина називає все, що її оточує;

в) мова є засобом встановлення контактів;

г) мова є знаряддям створення культурних цінностей.

 

 

Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що:

а) мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти;

б) мова є засобом спілкування;

в) мова є засобом вираження емоцій, краси мови;

г) мова є засобом пізнання світу.

 

 

Мова єднає між собою представників певної нації у часі і просторі – це суть функції:

а) ідентифікаційної; б) кульутроносної; в) фатичної;

г) гносеологічної.

 

 

Мова є засобом вияву почуттів, емоцій, переживань – це суть функції:

а) етичної;

б) експресивної;

в) естетичної;

г) фатичної.

 

 

З допомогою мови людина називає все пізнане – це суть функції:

а) пізнавальної; б) номінативної; в) мислетворчої;

г) культуроносної.


З допомогою мови людина формує та формулює думки – це суть функції:

а) пізнавальної;

б) мислетворчої; в) акумулятивної;

г) ідентифікаційної.

 

 

Мова є найважливішим засобом спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві – це суть функції: а) комунікативної;

б) ідентифікаційної;

в) експресивної;

г) гносеологічної.

 

 

Культуроносна функція мови – це функція, суть якої полягає в:

а) репрезентації культури нації, народу;

б) передаванні емоційності, краси, естетичності;

в) породженні думки, процесу мислення;

г) пізнанні навколишнього світу.

 

 

Гносеологічна функція мови – це функція:

а) називання;

б) спілкування; в) ототожнення; г) пізнання.

 

 

Мова є засобом вираження емоційного стану людини – це суть функції:

а) експресивна;

б) ідентифікаційна;

в) фатична;

г) пізнавальна.

 

 

Мова допомагає людині формувати свої думки, є засобом мислення, – це суть функції:

а) комунікативної;

б) пізнавальної; в) номінативної; г) мислетворчої.

 

 

Мова є засобом пізнання – це суть функції:

а) ідентифікаційної; б) культурологічної; в) фатичної;

г) гносеологічної.


Мова задовольняє естетичні смаки суспільства, дає змогу сприймати художньо-естетичні цінності – це суть функції:

а) комунікативної;

б) пізнавальної; в) номінативної; г) естетичної.

 

 

Мова допомагає людям спілкуватися у просторі і часі, забезпечує інформаційні процеси в суспільстві, – це суть функції:

а) комунікативна;

б) пізнавальна; в) номінативна; г) естетична.

 

 

Мова є засобом називання предметів, процесів, ознак, якостей об’єктивної дійсності – це суть функції:

а) комунікативної;

б) пізнавальної; в) номінативної; г) акумулятивної.

 

 

Встановлення контакту між співрозмовниками, зачин розмови – це суть функції мови:

а) комунікативної;

б) пізнавальної; в) номінативної; г) фатичної.

 

 

Мова сприяє вираженню спонукання, наказу, прохання – це суть функції:

а) комунікативної;

б) пізнавальної;

в) номінативної;

г) волюнтативної.

 

 

Функція мови, яка пов’язана з магією слова, – це:

а) номінативна;

в) магічна;

б) волюнтативна;

г) культуроносна.

 

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

«Де ты здесь узялся?»

«З України». — «Так як же ти Й говорить не вмієш По-здешнему?» —

«Ба ні, — кажу, — Говорить умію, Та не хочу»?


а) волюнтативну;

б) гносеологічну;

в) демонстративну;

г) комунікативну.

 

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

«Батько діда просить, щоб той розказав Про Коліївщину, як колись бувало…»?

а) етичну;

б) пізнавальну;

в) демонстративну;

г) комунікативну.

 

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

«Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте,І чужому научайтесь, Й свого не

цурайтесь»?

а) культурологічну;

б) комунікативну;

в) естетичну;

г) експресивну.

 

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

«Запиши, Миколо, У реєстер. Нехай буде! Нехай буде Голий, Так і пиши!»?

а) номінативну;

б) комунікативну;

в) пізнавальну;

г) експресивну.

 

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

«А Залізняк гайдамакам Каже опинитись: «У ліс, хлопці!вже світає…»?

а) волюнтативну;

б) гносеологічну;

в) демонстративну;

г) комунікативну.

 

Яку функцію мови ілюструє поданий вислів:

«Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері Сумними рядами?..»?

а) комунікативну;

б) номінативну; в) мислетвірну; г) фатичну.


Яку функцію мови ілюструє діалог:

«Відкіля ти? хто ти такий?"» – «Я, пане, з Вільшани».

«З Вільшаної, де титаря Пси замордували?» – «Де? якого?» ?

а) номінативну;

б) комунікативну;

в) магічно-містичну;

г) естетичну.

 

Стилі мови

 

Мовний стиль – це:

а) сукупність мовних засобів, що свідомо використовуються мовцем за певних умов спілкування;

б) функціональні різновиди загальнонаціональної мови, які різняться типовими мовними засобами залежно від сфери людського спілкування.

в) сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання;

г) систематизація знань, повідомлення про результати наукових досліджень.

 

 

Мовний стиль – це:

а) різновиди текстів певного спрямування;

б) сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання;

в) різновид національної мови, який є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території;

г) сукупність художніх засобів літературної мови.

 

Функціональні стилі мови– це:

а) різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їхнім лексичним призначенням;

б) різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їхнім суспільним призначенням;

в) різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їхнім функціональним призначенням;

г) різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їхнім граматичним призначенням.

 

 

Стилістика вивчає:

а) культуру мовлення;

б) мовлення як сукупність мовних дій;

в) виражальні мовні засоби і стилі мовлення;

г) лексику, фразеологію, морфологію, синтаксис.

 

Основні параметри функціональних стилів мови – це:

а) форма вираження, позамовні ознаки, лексичне багатство, підстилі;


б) сфера вживання, призначення, жанри реалізації, мовні особливості, підстилі;

в) жанрове багатство, мовні та позамовні особливості, підстилі;

г) інформативність, змістовність, достовірність, ефективність.

 

 

Основними параметрами функціональних стилів мови є:

а) організація матеріалу, підстилі, мовні особливості;

б) підстилі, загальні позамовні ознаки, сфера вживання, лексичне багатство; в) сфера вживання, призначення, жанри реалізації, позамовні ознаки, мовні особливості, підстилі;

г) різновиди літературної мови, що об’єднують мовні одиниці за їхнім суспільним призначенням.

 

 

В основі функціонально-стильового розмежування мови лежать:

а) власне мовні та суспільні чинники;

б) екстралінгвістичні та власне мовні чинники;

в) інтралінгвістичні та фонетичні чинники;

г) науково-навчальні чинники.

 

 

Система мовних елементів, способів їх відбору й уживання, об’єднаних певним функціональним призначенням, – це:

а) стиль; б) норма; в) мова;

г) діалект.

 

 

У сучасній українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі:

а) конфесійний, науковий, офіційно-діловий, художній, розмовний, публіцистичний;

б) науково-навчальний, дипломатичний, адміністративний, художній, ораторський;

в) світський, міщанський, сільський, науковий, публіцистичний;

г) конфесійний, науковий, офіційно-діловий, дипломатичний, художній, ораторський.

 

Стиль, основне призначення якого – повідомляти про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, роз’яснення явищ, систематизація знань, – це :

а) науковий;

б) публіцистичний;

в) розмовний;

г) конфесійний;

д) офіційно-діловий.


Науковий стиль – це стиль:

а) науки, навчання, наукових і навчальних видань;

б) приватного спілкування;

в) офіційного спілкування на службі;

г) ораторського мистецтва.

 

Функції наукового стилю:

а) встановлення психологічного контакту з співрозмовником;

б) самовираження особистості, декларування патенту на винахід

в) об’єктивно, зрозуміло, доказово, логічно викласти інформацію з певної галузі знань;

г) формування загальнолюдських і національно свідомих естетичних, культурних і психологічних смаків окремої людини й нації в цілому.

 

 

Науковий стиль сучасної української літературної мови почав розвиватися:

а) із часу написання «Енеїди» І. Котляревського;

б) із заснуванням Наукового товариства імені Шевченка;

в) із виходом у світ «Кобзаря» Т. Шевченка;

г) із початком видання журналу «Основа».

 

 

Науковий стиль має такі підстилі:

а) власне науковий, науково-розважальний, науково-інформаційний;

б) власне науковий, науково-популярний, науково-рекламний;

в) власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний;

г) художньо-науковий, публіцистично-науковий, розмовно-науковий.

 

 

Науковий стиль має всі зазначені підстилі, крім:

а) власне наукового;

б) науково-навчального; в) науково-рекламного; г) науково-популярного.

 

 

В усіх варіантах вказано призначення наукового стилю, крім:

а) доведення теорій;

б) формування ідейних переконань;

в) повідомлення про результати досліджень;

г) обґрунтування гіпотез.

 

 

Ознаками наукового стилю є:

а) монологічний характер викладу, безособовість, використання умовних знаків та символів, насиченість абстрактною лексикою;

б) відсутність підтексту, перевага писемної форми, емоційність, насиченість термінами;


в) логічна послідовність, безособовість, уживання мовних штампів, перевага атрибутивно-іменних словосполук;

г) система зображальних засобів, діалогічність, наявність синонімів та паронімів.

 

 

Особливостями наукового стилю є:

а) адресність, офіційний характер, документальність;

б) повторність дій та ситуацій, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту;

в) широке використання суспільно-політичної лексики, уживання мовних штампів і канцеляризмів;

г) безособовість, монологічний характер викладу, відсутність підтексту, строга унормованість.

 

 

Ознаками науково-популярного підстилю є:

а) насиченість термінами, велика кількість цитат і посилань, книжність, чіткість визначень;

б) лаконічність форми, емоційність, дидактична спрямованість, точність, спрощені визначення;

в) відсутність умовних позначень і символів, невелика кількість термінів здебільшого рідномовних, перевага простих речень, багато прикладів;

г) система зображальних засобів, діалогічність, наявність синонімів та паронімів.

 

 

Жанрами реалізації наукового стилю є:

а) наукова стаття, монографія, реферат, наукова доповідь;

б) заява, автобіографія, резюме, характеристика;

в) прес-реліз, огляд, меморандум, нота;

г) поема, драма-феєрія, елегія, повість.

 

 

У котрому рядку названо жанри наукового стилю мовлення:

а) промова, стаття, памфлет, резюме;

б) устав, протокол, інструкція, дисертація; в) есе, повість, драма, монографія, лекція; г) монографія, тези, дисертація, анотація.

 

 

Науковий стиль реалізується в таких жанрах:

а) дискусія, виступ, кодекс, доповідь,

б) дисертація, монографія, стаття, лекція, підручник,

в) виступ на науковій конференції, доручення, протокол, рецензії;

г) есе, новела, проповідь, нарис.

 

 

У котрому рядку правильно названо жанри власне наукового підстилю:

а) монографія, дисертація, підручник, наукова стаття, відгук;


б) анотація, тези, резюме, рецензія, методичні вказівки;

в) дипломна робота, реферат, монографія, наукова стаття;

г) тези, конспект, лекція, монографія.

 

 

Жанрами реалізації власне наукового підстилю є:

а) наукова стаття, реферат, академічна лекція, курсова робота;

б) збори, наради, документ, ділова бесіда;

в) дипломатичні перемовини, меморандум, постанова;

г) приватна розмова, виступ на конференції, співбесіда, сварка.

 

 

У котрому рядку правильно названо жанри наукового-навчального підстилю:

а) дипломна робота, реферат, курсова робота, рецензія; б) підручник, посібник, курс лекцій, методичні вказівки; в) монографія, дисертація, відгук, анотація, резюме;

г) дисертація, монографія, бесідо, захист роботи.

 

 

Стислий виклад змісту першоджерела (лекції, виступу, промови, книги, статті тощо) – це:

а) доповідь;

б) тези;

в) конспект;

г) план.

 

 

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

а) виступ, репортаж, нарис,

б) власне-науковий, науково-навчальний, науково-популярний,

в) законодавчий, дипломатичний, адміністративно-канцелярський;

г) виступ на науковій конференції, доручення, протокол, рецензії.

 

 

Який стиль має такі ознаки: офіційність, документальність, стабільність, стислість, чіткість, наявність мовних штампів і кліше:

а) науковий;

б) офіційно-діловий;

в) розмовний;

г) конфесійний;

 

 

Основне призначення офіційно-ділового стилю:

а) відстоювання і пропагування суспільно-політичних ідей, формування відповідної громадської думки;

б) систематизація знань, повідомлення про результати наукових досліджень; в) регулювання офіційних стосунків, спілкування в державно-правовій і суспільно-виробничій сферах;

г) виступ на науковій конференції, доручення, протокол, рецензії.


Виберіть ознаки офіційно-ділового стилю:

а) нейтральна тональність;

б) велика кількість чужомовних запозичень;

в) розгалужена система зображальних мовних засобів;

г) перевага прямого порядку слів у реченні.

 

 

Текстам офіційно-ділового стилю властиві всі мовні засоби, КРІМ:

а) уживання мовних штампів і кліше, усталених зворотів мови;

б) широке використання складних речень;

в) використання всього синонімного багатства української мови;

г) використання умовних знаків та символів.

 

 

Ознакою офіційно-ділового стилю є:

а) уживання побутової лексики;

б) широке використання емоційно забарвленої лексики;

в) наявність реквізитів, що мають певну черговість;

г) поєднання фактів з емоційним викладом інформації.

 

 

Офіційно-діловий стиль мови призначений для:

а) обговорення важливих суспільно-політичних питань;

б) обслуговування громадянських потреб людей у типових ситуаціях;

в) формування ідейних переконань, моральних якостей та естетичних смаків; г) повідомлення про результати досліджень, обґрунтування гіпотез, доведення теорій.

 

 

Основне призначення офіційно-ділового стилю:

а) пропагування суспільно-політичних ідей, формування відповідної громадської думки;

б) систематизація знань, повідомлення про результати наукових досліджень; в) регулювання офіційних стосунків, спілкування в державно-правовій і суспільно-виробничій сферах;

г) доступний виклад інформації про наслідки складних наукових досліджень.

 

 

Ознаками офіційно-ділового стилю є:

а) офіційний характер, відсутність емоційно забарвленої лексики, ділова термінологія;

б) перевага різних видів простих і складних речень, максимум синонімів, тематичне розмаїття;

в) документальність, народна фразеологія, епітети, наукова термінологія;

г) образність, насиченість термінами, чіткість, аргументованість.

 

 

Мовною особливістю офіційно-ділового стилю є:

а) використання суспільно-політичної, емоційно забарвленої лексики;

б) використання канцелярської лексики;


в) широке застосування слів у переносному значенні;

г) переважання складносурядних речень.

 

 

Основною ознакою офіційно-ділового стилю є:

а) вживання розмовної лексики;

б) широке використання наукових термінів;

в) широке використання адміністративно-канцелярської лексики. г) наявність емоційно забарвленої лексики.

 

 

Офіційно-діловий стиль – це стиль:

а) документів і ділових паперів;

б) красного письменства;

в) ораторського мистецтва;

г) повсякденного спілкування в побуті, родині.

 

 

Жанрами офіційно-ділового стилю є:

а) підручник, посібник, лекція;

б) інтерв’ю, репортаж, нарис;

в) протокол, заява, автобіографія;

г) повість, роман, ода.

 

 

Жанрами офіційно-ділового стилю є:а) доручення, розписка, автобіографія; б) роман, епітафія, сонет;

в) монографія, доповідь, дисертація;

г) замітка, допис, стаття.

 

 

У якому рядку правильно названо жанри адміністративно-канцелярського підстилю:

а) закон, указ, постанова, статут, акт;

б) наказ, розпорядження, довідка, службовий лист;

в) меморандум, комюніке, ультиматум, конвенція;

г) ділові наради, збори, прес-конференції, ділова бесіда.

 

 

Заява, автобіографія, резюме, характеристика – це жанри:

а) адміністративно-канцелярського підстилю офіційно-ділового стилю;

б) дипломатичного підстилю офіційно-ділового стилю;

в) законодавчого підстилю офіційно-ділового стилю;

г) юридичного підстилю офіційно-ділового стилю.

 

 

До якого стильового різновиду офіційно-ділового стилю належать такі документи, як комюніке, нота протесту, меморандум:

а) дипломатичного;

б) законодавчого;


в) адміністративно-канцелярського;

г) юридичного.

 

 

Точність, послідовність, лаконічність, наявність реквізитів, усталених мовних зворотів, стандартизація початків і закінчень документів – це ознаки:

а) наукового стилю;

б) публіцистичного стилю; в) офіційно-ділового стилю; г) епістолярного стилю.

 

 

Офіційність, документальність, стабільність, стислість, чіткість, наявність мовних штампів і кліше – це ознаки стилю:

а) наукового;

б) публіцистичного;

в) розмовно-побутового;

г) офіційно-ділового.

 

 

Поняття українська мова за професійним спрямуванням пов’язане з такими стилями сучасної української літературної мови:

а) науковим і публіцистичним;

б) офіційно-діловим і публіцистичним;

в) офіційно-діловим і науковим;

г) дипломатичним і науково-публіцистичним.

 

 

Стиль, основне призначення якого повідомляти про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, роз’яснення явищ, систематизація знань, – це:

а) науковий;

б) художній;

в) розмовно-побутовий;

г) конфесійний.

 

 

Який стиль має такі ознаки: усна форма, залучення позамовних засобів спілкування, використання експресивних та емоційно забарвлених слів та зворотів, уживання просторічних елементів, застосування неповних та еліптичних речень:

а) офіційно-діловий;

б) художній;

в) розмовно-побутовий;

г) конфесійний.


Обговорення, пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку – це мета стилю:

а) розмовного;

б) публіцистичного;

в) художнього;

г) офіційно-ділового.

 

 

Спонтанність мовлення, використання позамовних чинників, лаконізм, емоційність – це ознаки стилю:

а) наукового;

б) офіційно-ділового;

в) публіцистичного;

г) розмовно-побутового.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.170.171 (0.154 с.)