Культура Греції архаїчного періоду

Протягом архаїчного періоду Греція поступово випередила у своєму розвитку сусідні культури. Саме тоді було за­кладено підвалини всіх тих процесів, які отримали певний розвиток вже у класичний період. На руїнах мікенських міст, знищених до­рійцями, виникала нова культура. На зміну палацам і фортецям при­йшли численні культові споруди, храми. Світське будівництво ві­дійшло на другий план. З VIII ст. до н.е. в архітектурі складаються два ордери (стилістичні канони стояково-балкової конструкції буді­влі): дорійський та іонійський. Більш давній дорійський ордер харак­теризується тяжінням до. монументальності, лаконічної досконалості пропорцій. В іонійському ордері цінувалася легкість, вишуканість, примхливість ліній. Серед споруд того часу відомі храм Аполлона у Сіракузах; храм Гери на о.Самос і одне з сімох чудес світу - храм Артеміди а Ефесі. Фундамент цього храму мав розміри 51х105 м2, а дах підтримувало 127 колон заввишки 18 м. У 356 р. до н.е. цей храм було спалено ефесцем Геростратом, який в такий спосіб праг­нув уславитися у віках і досяг своєї мети. З кінця VII ст. до н.е. виникає монументальна грецька скульпту­ра. Найрозповсюдженішими у цей період стають два типи скульптури: оголеного юнака (курос) та одягненої дівчини (кора). Оскільки на зма­ганнях юнаки виступали оголеними, то скульптура з перших своїх кро­ків почала вирішувати проблеми пластики оголеного чоловічого тіла. Фігури куросів (їх ще називають "архаїчними аполлонами") відтворю­валися монументально, узагальнено модельовано. Підкреслено атлетич­ну статуру: широкі плечі, вузькі стегна. Куточки вуст ледь піднято, що дозволило вченим ввести термін "архаїчна посмішка", очі широко від­криті. Куроси присвячувались богам та атлетам. Матеріалом для них слугували камінь, дерево, мармур, бронза. Статуї кор зустрічаються рідше. Оскільки жінки того часу не брали участі у спортивних змаган­нях, то їх зображали одягнутими в хітони та пеплоси. Очі кор подовже­ні, широко розкриті, "архаїчну посмішку" ледь намічено. Звичайно кор розфарбовували. У чоловічих фігурах підкреслено статичною позою стриманість, мужність, силу. Стриманість, благородство при підкресле­ній жіночості, ніжності можна бачити в образі кор. Все це відбивало моральні ідеали греків періоду архаїки. Живопис архаїчного періоду не зберігся. Значно більше матері­алу дійшло до наших часів щодо розпису кераміки. Спочатку він покривав всю поверхню виробу, ніби килим. Це були квіти, лінії, спіралі. Такий різновид розпису називався "килимнии". Наприкінці VII ст. до н.е. він поступається місцем "чорнофігурному". Чорним лаком почали наносити візерунок на ледь підфарбовану червоною охрою глину. В VI ст. до н.е. чорнофігурний стиль змінюється "червонофігурним"'. Фігури природного, червонуватого після обпа-лення, кольору глини виступали на фоні, суцільно вкритому чорним лаком. Ця техніка надавала художнику більше можливостей для розробки анатомічної будови тіла, мускулатури, одягу. З епохою архаїки пов'язане явище виключної ваги для євро­пейської культури - виникнення давньогрецької філософії. З'являються перші філософські вчення Фалеса, Анаксімена, Геракліта, Анаксімандра, Піфагора. Ці мудреці намагалися визначити первооснову всього сущого, осягнути устрій світу. Традиційно філо­софів архаїчного періоду називають досократиками. їх творчість сприяла виникненню перших філософських школ, а також поклала початок розвитку в Європі низки наук, таких як природознавство, математика, медицина тощо. В літературі того часу головує поезія (епічна та лірична). Ан­тична поезія не знала звичного для нас римування, вірші поєднува­лися у строфи завдяки ритмічності довгих і коротких складів. Найвідомішими епічними поетами архаїки були Гомер та Гесіод. Гомер створив дві величні поеми - "Іліаду" та "Одіссею". У першій розпо­відається про облогу грецькими військами Трої (Іліону), а у другій - про мандри одного з героїв Троянської війни, Одіссея. Герої Гомера - мужні, горді і розумні люди. Кожен персонаж, кожна деталь у по­емах є яскравими, зримими. "Іліаду" та "Одіссею" написано особли­вим віршованим розміром - гекзаметром (шестистопним дактилем). Епіком був і Гесіод, який створив поеми "Теогонія" (про похо­дження богів) і "Труди та дні" (присвячену сільськогосподарській праці). Поеми Гесіода, який сам не цурався селянської праці, а деякими дослідниками вважається простим беотійським селянином, відзначаються дидактичністю (повчальністю) змісту. У "Теогонії" вперше в художній формі передано властиві багатьом народам пер­вісного світу уявлення про циклічність часу й відповідної зміни культур. У Гесіода, як і в культурі народів Стародавнього Сходу (ін­дусів, месопотамців, фінікійців), яскраво відбився "регресивний" спосіб світосприйняття, за яким "золотий вік" змінюється "срібним", "срібний" - "мідним", "мідний" - "епохою героїв", а остання - "заліз­ним віком". Таке членування часу під назвою "гесіодових поколінь", з пізнішим вилученням "епохи героїв", стало класичним для анти­чної культури, носії якої вважати себе жителями далекого від первісної досконалості "залізного віку". За цією моделлю покращення рівня матеріальної культури негативно відбивається на стані духовної. При цьому поняття про історичний розвиток чи занепад всередині "залізної епохи" не існувало. Коли якийсь античний автор, включаючи істориків, писав про віддалені часи, він сприймав давніх людей "залізного віку" так, як сьогодні ми сприймаємо своїх сучасників. Назва "лірична поезія" походить від струнного музичного інст­рументу - ліри, під акомпонемент якої виконувалися поетичні твори. Поети одночасно були музикантами. Пізніше найпростіші ліричні вірші (елегія та ямб) виконувалися без музичного супроводу, але твори зі складною ритмікою (мелика) обов'язково співалися під акомпанемент ліри або кіфари. Серед ліриків, у творчості яких помітний інтерес до внутріш­нього, емоційно-духовного світу людини, слід відзначити Тіртея, Архілоха, Алкея, Сапфо та Анакреонта. Поезія Тіртея надихала спартанців на боротьбу за оволодіння Месенією. У своїх елегіях Тір ей вихваляв військову звитягу, викладав норми поведінки воїнів. Архілох був визнаним винахідником ямбічного вірша. Хоча від його творів збереглися лише невеликі уривки, відомо, що цей поет був автором гімнів, елегій, байок, сатир. Вірші Архілоха сповнені гіркої іронії, нарікань на невблаганну долю, яка кидала поета в різні куточку землі. Алкей писав і політичну, і громадянську, і інтимну ліри­ку. В його віршах бринять радощі життя та сум кохання, роздуми про неминучість смерті і заклик до друзів радіти життю. У центрі тюрчості поетеси Сапфо стояла жінка, яка страждає від кохання та ревнощів, або ніжно любляча своїх дітей мати. Поезією краси, кохання та веселощів називав свою творчість Анакреонт.

 

Кульутра епохи Римської імперії

Кульутра епохи Римської республіки

Культура Месопотамії

Якщо Древній Єгипет представляв імперію з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками, то трохи інакша ситуація склалася в Месопотамії (Дворіччя) з її двома великими річками - Євфратом і Тигром, мають кілька приток. На додачу до єгипетської цивілізації цивілізація месопотамська представляє особливий тип що існувала на древньому Близькому Сході сільськогосподарської цивілізації, заснованої на іригації. Оброблювані райони були в меншій мірі залежні один від одного, ніж у долині Нілу, і тому тут, в Шумері, близько 3000 р. до н.е. виникли перші міста-держави, якими правили царі-жерці. Саме регіоні Дворіччя і Євфрату вперше, за винятком Єгипту, склалися початкові форми класового суспільства і найдавнішого держави, тобто не було впливу інших більш розвинених суспільств. Найважливіші держави: Ур, Еріду, Ларі, Ніппур, Лагаш, Урук, Сиппар. Багатства своєму зобов'язані розвитку ремесла і торгівлі. Епоху ранніх династій в Урі, Уруке, Лагаше і Кіше називають золотим століттям Шумера чи "першим розквітом Шумера". Тут виробляли предмети з золота, мечі, кольорове скло. Вільні члени громад були ще й власниками значної частини землі. Владики міст будували палаци, храми й гробниці. Шумери заклали підстави для пізнішого господарського та культурного розвитку Месопотамії.
Шумери винайшли колесо до воза, гончарний круг і бронзу, створили клинописну писемність. Шумери винайшли кольорове скло (близько 2400 р. до н.е.), високому рівні перебувало ювелірне мистецтво. Вплив шумерів завдяки торговим контактам поширилося на Малу Азію і Єгипет. Шумери створили правові кодекси, в літературі особливе значення мали епоси міфологічного змісту (поема про Гільгамеша). Близько 2300 р. до н.е. Саргон 1 сформував першу постійну професійну армію, приблизно в 2000 р. до н.е. була створена арифметика, в основі якої лежала 60-ричная система числення (для порівняння: давньоєгипетський "Московський математичний папірус" датується 1900 р. до н.е.), що важливим винаходом в історії людства.
У шумерської цивілізації вже були закладені початку науки, яка, будучи вписаною в релігійний світогляд, була його служницею. Через це наукова діяльність підпорядкована культу традицій і орієнтувалася на недосяжні зразки минулого. Шумерські мислителі прагнули з'ясувати сутність природи та власної цивілізації, створили оригінальну концепцію "Ме", сенс якої до цих пір не встановлено остаточно. У спільний план "Ме" є сукупність різних закономірностей і правил, що забезпечують функціонування елементів як природи, так і шумерської цивілізації. Всі закони і правила створені великими богами, проте вони існують поза богів, вони виявляється у русі неживої і живої матерії, яка є безособової і вічного. У законах "Ме", згідно шумерським мислителям, міститься вся мудрість і наука. У міфі про те, як цариця небес і цариця Урука Інанна вкрали божественні закони "Ме", зберігся список понад сто цих законів, пов'язаних з шумерської цивілізацією. До цих пір розшифровано більше половини цих законів. Тут найрізноманітніші поняття: правосуддя, мудрість, героїзм, ворожнеча, мистецтво і бойовий прапор, проституція і священне очищення, музичні інструменти, і мистецтво переписувача, світ, перемога, доброта тощо
Кодекс Хаммурапі є чудовим прикладом подальшого розвитку права, показником високого рівня культури Месопотамії. Кодекс Хаммурапі є плодом величезної збору, узагальнення та систематизації правових норм, у ньому, як і в будь-якому древньому зведенні законів, не проводилося розподіл на кримінальна, громадянське, процесуальне, державне та ін право. Мета цього правового кодексу у тому, "щоб сильний не гнобив слабкого, щоб сироті і вдові надано була справедливість..." Текст законів Хаммурапі носить "синтетичний" характер, встановлюючи це й правила, і відповідальність за їх порушення. Кодекс Хаммурапі приділяє багато уваги покаранням за різні провини і злочину - від порушення обов'язків, пов'язаних зі службою, до Зазіхання на майно і злочинів проти особистості.

Кульутра раннього Риму

Культура римської цивілізації має тисячолітню історію, її значення для світової цивілізації важко переоцінити. Латинська мова, яка була носієм цієї культури, справила вплив на цілу групу мов, так званих романських. Таке ж значення мають досягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, в системі державного й приватного права, адміністративного управ­ління та форм організації суспільного життя. Історію Римської держави традиційно поділяють на три великих періоди — ранній Рим, або царський період, Римська республіка та Римська імперія. Вони мають ще і внутрішнє членування. У періоді раннього Риму виділяють етруську епоху й суто царську, тим більше, що деякі римські царі були етрус­ками з походження. Давній Рим розташований на території сучасної Італії, що на Апеннінському півострові, який омивається Середземним морем. Справами, належними римлянину, особливо вельможному, визнавалися політика, війна, землеробство, розробка права (цивільного та сакрального) та історіографія. На цій основі створювалася рання культура Риму. Іноземний вплив, перш за все грецький, що проникав крізь грецькі міста на півдні сучасної Італії, а потім безпосередньо з Греції та Малої Азії, сприймався лише остільки, оскільки він не суперечив римській системі цінностей або перероблявся відповідно до неї. У свою чергу, римська культура за часів свого розквіту значно вплинула на сусідні народи та на наступних розвиток Європи. Для ранньоримського світогляду було характерне відчування себе як вільного громадянина з почуттям належності до суспільної общини та пріоритета державних інтересів над особистими, у поєднанні з консерватизмом, який полягав у наслідуванні звичаїв і традицій предків. У II – I ст. до н. е. стався відхід від цих настанов та посилився індивідуалізм, особистість почала протиставлятися державі, переосмислювалися навіть деякі традиційні ідеали. Стиль давньоримського живопису відображає грецький вплив, і зразками, що збереглися, є переважно фрески, які використовувалися для прикрашання стін та стелі заміських вілл, хоча у римській літературі є згадки про малюнки на дереві, слоновій кістці та інших матеріалах. Декілька зразків римського живопису було знайдено в Помпеях, і на основі цих зразків історики поділяють розвиток давньоримського живопису на 4 періоди. Первісний стиль практикувався з початку II ст. до н. е. до початку чи середини I ст. до н. е. Переважно то були імітації мармуру чи кам’яної кладки, хоча іноді зустрічалися зображення міфологічних персонажів. Другий стиль живопису почав розвиватися з початку I ст. до н. е., коли художники намагалися відобразити реалістичні тривимірні архітектурні деталі та ландшафти. Третій стиль розвинувся за правління Октавіана Августа і відмовився від реалізму попереднього стилю на користь звичайного орнаменту. Невеликі архітектурні види, пейзажі чи абстрактні візерунки розміщувалися по центру, з монохромним заднім планом. Четвертий стиль, який виник у 1 ст., зображував сцени з міфології, хоча малюнки архітектурних деталей чи абстрактні візерунки ще залишалися. Портретна скульптура у Давньому Римі використовувала як класичні, так і енергійні пропорції, з часом перетворившися на суміш реалізму та ідеалізму. За правління династій Антонінів та Северів, у скульптурах почали переважати пишніші волосся та бороди, що створювалося глибшим різьбленням і висверлюванням. Вдалими були також рельєфні скульптури, які зображували перемоги римлян. Латинська література із самого початку знаходилася під впливом грецької. Деякі з найдавніших існуючих творів являють собою історичні епоси, що розповідають про ранню римську воєнну історію. Із розвитком Республіки, автори почали створювати поезію, комедії, трагедії та історичні твори. Римська музика значною мірою базувалася на грецькій і грала важливу роль у багатьох аспектах життя давніх римлян. У римських збройних силах музичні інструменти, такі, як tuba (довга труба) чи cornu (інструмент, подібний до валторни), використовувалися для подачі різноманітних команд, в той час як bucina (можливо, сурма чи ріжок) та lituus (можливо, видовжений інструмент у формі букви J) вживалися для церемоніальних потреб. Музика гралася у амфітеатрах між боями та в odea (театрах), і для цього, як відомо, використовувалися cornu та hydraulis (водяний орган). Більшість релігійних ритуалів супроводжувалася музичними виставами, із використанням tibiae (подвоєних труб) під час жертвоприношень, цимбалів та тамбуринів – в оргіях, і майже завжди - тріскачки та гімни. Деякі музичні історики вважають, що музика використовувалася майже в усіх публічних церемоніях. Але досі не можна однозначно стверджувати, що давні римляни зробили значний внесок до теорії чи практики музики. Виникнення театрального мистецтва в Римі пов'язане з святами збору урожаю. Самобутнім римським театральним жанром були сатури — побутові комічні сценки, що включали діалоги, спів, музику і танці (своєрідний прообраз сучасної оперети). Пізніше почали ставитися комедії та трагедії за грецьким зразком. Акторами у римським театрах були вільновідпущеники чи раби; вони займали, як правило, низьке суспільне положення. У Римі уперше виникають професійні акторські трупи та камерні (для невеликого числа глядачів) театральні вистави.