Історичні умови формування середньовічної культури

Перехід від античної цивілізації до середньовіччя був зумовлений, по-перше, розпадом Західної Римської імперії в результаті загальної кризи рабовласницького способу виробництва і пов'язаного з ним краху всієї античної культури. Глибинна криза римської цивілізації, що вилився в кризу всього соціально-економічного ладу, що лежить в її основі, позначився вже в III ст. Зупинити процес почався розпаду було неможливо. Не допомогла і духовна реформа імператора Костянтина, що перетворила християнську релігію в дозволену, а потім і панівну. Варварські народи охоче приймали хрещення, але це аж ніяк не зменшувало силу їх натиску на одряхліле імперію.
По-друге - Великим переселенням народів (з IV по VII ст.), В ході якого десятки племен кинулися до завоювання нових земель. З 375 р., коли перші загони вестготів перетнули дунайський кордон імперії, і до 455 р. (взяття вандалами Риму) тривав болісний процес згасання найбільшої цивілізації. Переживає глибоку внутрішню кризу Західна Римська імперія не змогла протистояти хвилям варварських навал і в 476 р. припинила своє існування. У результаті варварських завоювань на її території виникли десятки варварських королівств.
З падінням Римської імперії починається історія західноєвропейського середньовіччя (Східна Римська імперія - Візантія - існувала ще 1000 років - до сер. XV ст.) Становлення середньовічної культури відбувалося в результаті драматичного і суперечливого процесу зіткнення двох культур - античної і варварської, що супроводжувався, з одного боку, насильством, руйнуванням античних міст, втратою видатних досягнень античної культури (так, взяття Риму вандалами в 455 р. стало символом знищення культурних цінностей - "вандалізмом"), з іншого боку, - взаємодією і поступовим злиттям римської і варварської культур. Культурна взаємодія між варварськими племенами і Римом існувало і до загибелі імперії. Після падіння Риму культурний вплив античності відбувалося у формі освоєння її спадщини (особливо сприяло цьому освоєння латині, що стала мовою загальноєвропейського спілкування і правових актів). Знання латини дозволило осмислити не тільки античне право, але й науку, філософію, мистецтво і т.д.
Таким чином, становлення середньовічної культури відбувалося в результаті взаємодії двох начал: культури варварських племен (німецьке початок) і античної культури (романське начало). Третім і найважливішим чинником, що визначив процес становлення європейської культури, стало християнство. Християнство стало не тільки її духовною основою, але і тим інтегруючим початком, який дозволяє говорити про західноєвропейській культурі як про єдину цілісної культури.
Таким чином, середньовічна культура - це результат складного, суперечливого синтезу античних традицій, культури варварських народів і християнства.
Однак вплив цих трьох начал середньовічної культури на її характер не було, та й не могло бути рівнозначним. Домінантою середньовічної культури, її духовним стрижнем стало християнство. Воно виступало в якості нової світоглядної опори світосприйняття і світовідчуття людини тієї епохи.
Соціальною основою середньовічної культури були феодальні відносини, для яких характерні:
Відчуженість від основного виробника (земля, на якій працював селянин, була власністю феодала). Умовність (феод вважався подарованим за службу і, хоча пізніше він перетворився на спадкове володіння, формально за недотримання договору він міг бути відчужений у васала).
Ієрархічність - власність була хіба що розподілено між усіма феодалами зверху вниз, таким чином, повної приватною власністю володів ніхто. Це зумовило характерну для середньовіччя станово-ієрархічну структуру суспільства, так звану феодальну драбину - ієрархію світських феодалів, де майже кожен міг бути і васалом, і сюзереном одночасно з чіткими взаємними зобов'язаннями.
На основі феодальної земельної власності сформувалися два основні полюси соціокультурного поля середньовічної культури - феодали (світські і духовні) і феодально-залежні виробники - селяни, що, у свою чергу, зумовило існування двох полюсів середньовіччя: 1) наукового культури духовної та інтелектуальної еліти, 2) культури "Німа більшості", тобто культури простолюду, в масі своїй безграмотного. Середньовічна культура формувалася в умовах:
панування натурального господарства, яке існувало приблизно до XIII ст., коли воно почало перетворюватися на товарно-грошове в результаті зростання і посилення міст;
замкнутої феодальної вотчини - сеньйорії, що є його господарської, судової та політичною одиницею;
слабкої центральної влади,
феодальної роздробленості, породжувала нескінченні війни, смерть, руйнування.

Історичні умови формування української етнічної спільності та її культури (ХІV-ХVІ ст.)

1. Динамічне зростання феодального землеволодіння (у XIVст. – кілька десятків латифундій, у XVI ст. – крупними землевласниками були більше 100 магнатських родин, а також тисячі шляхтичів); 2. тиск феодалів на селянську общину, що виявлявся в привласненні общинних земель, закабаленні селян, обмеженні та ліквідації копних (общинних) судів тощо; 3. прогресуючий розвиток товаро-грошових відносин, зростання ринку сільсько-господарської продукції. Виникнення фільварків – багатогалузевих господарств, що базувались на постійній щотижневій панщині залежних селян, і були орієнтовані на товаро-грошові відносини; 4.поглиблення спеціалізації ремесла, становлення внутрішнього ринку (постійні ярмарки у Львові, Києві, Галичині, Луцьку та ін.); 5. виникнення фахових ремісничих об’єднань – цехів, виникнення перших зародків мануфактурного виробництва.; 6. у міста запроваджується Магдебурзьке право; 7. внаслідок формування суспільної структури права князівського прошарку були обмежені, а дрібної шляхти – розширені. Створення юридично оформленої системи прав шляхтичів: Литовські Статути; 8. важлива роль та особливе місце в українському суспільстві належали духівництву; 9. «Устава на волоки» 1577 встановила дводенну панщину в Литві, обмежила права селян щодо зміни проживання.

Класицизм та Україна

Класицимзм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI - го ст. В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII—XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), бароко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри — травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного бароко (церковнослов'янська й українська мови) стає для України справжнім літературним ренесансом. 

Класичність

Класицимзм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI - го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст. Витоки класицизму в літературі Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька “Плеяда” (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.З усією силою класицизм виявив себе в архітектурних творах Андреа Палладіо(1508-1580). Якщо ранішній палац Тьєне ще має риси палаців Флоренції, то наступні зовсім на нього не схожі. Палладіо виробив свій варіант магнацького палацу і варіював його все життя. Він розробив нову систему пропорцій ордерів. Тепер ордер був не декором фасаду, а головним принципом побудови. Палладіо вивчав "Десять книжок про архітектуру" Вітрувія і пішов далі, розробив новий різновид міського палацу з перістилем і внутрінім двором. Класицизм у Франції XVII століття Першою важливою спробою формулювання принципів класицизму була «Поетика» Ж.Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Н.Буало (1634), написаний після того, як літературний класицизм у Франції сформувався. Практиками класицизму були насамперед французькі письменники: поет Ф.де Малерб, драматурги П'єр Корнель, Жан Расін, Жан-Батист Мольєр, романістка М. де Лафайєт, письменники-афористи Ф. де Ларошфуко, Ж. де Лабрюйєр, байкар Ж. Де Лафонтен, пізніше — просвітителі Вольтер, Ж.-Ж. Руссо та інші. Обійми бароко з класицизмом Франції XVII- XVIII ст. На ранішньому етапі розвитку класицизм Франції дивним чином співіснівав та переплітався зі стилем бароко. Особливо це відбилося в моді на одяг, оздобленню інтерьєрів, живопису майстрів Франції, навіть в архітектурі. Компромісний класицизм Крістофера Рена, Англія Головним представником класицизму Англії вважають архітектора Крістофера Рена(1632-1723). Це йому доручили побудову собору св.Павла в Лондоні після Великої пожежі 1666р. Стримані форми нового собору й справді досить класичні. Але бароко відчувається в розмірах будівлі і завершенні дзвінниць. Відхилявся Рен від класицизму й в побудованих ним парафіяльних церквах, де знайшли своє місце форми бароко і навіть улюбленої в Британії готики. Все це в добу класицизму Англії. Класицизм у Російській імперії Вже з 1760-хрр. в мистецтві Російської імперії почався поворот до класицизму. Він мав потужну підтримку від царського двору і імператриці Катерини Другої. В перехідних формах від стриманого бароко до класицизму працював запрошений до Петербурга архітектор Валлєн Деламот (1729-1800). В формах французького класицизму працювали і архітектори Баженов Василь Іванович і Старов І.Є., що навчалися у Парижі. В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.