Джерела формування візантійської культури

Другорядні чинники (1)Перенесення імператором Римської імперії Костянтином столиці до Константинополя, він залишався найбільшим центром офіційної культури до ХІІ століття (варто виділити: з ХІІІ століття вагомого значення в культурному розвитку набули інші міста, зокрема Нікея, де зародився «візантійський пердгуманізм»). Уже до кінця 4 століття місто перетворилося у великий торгівельно- ремісничий центр. Постійно зростало його значення як культурного центру та центру релігійного життя. Місто розкішно забудовувалося та росло. Константинополь для візантійців завжди був одухотворенням усієї імперії. Разом із падінням столиці закінчилося життя імперії (1453) - поділ імперії на Західну та Східну привів до утворення Візантії, а відповідно став приводом до виникнення культури як такого суспільного явища;

(2)У 313 році Міланський едикт дозволяє вільне віросповідання християнства, а у 395 воно було названо офіційною релігією імперії – ледь чи можна знайти подію, котра створила ще більший вплив на розвиток візантійської культури та культури Західної Європи – зумовила появу одного із основних чинників, єдності релігії;

(3)Безпосередній зв'язок з традиціями античності. У Візантії виявилися стійкими традиції античної історіографії. Самобутня культурна традиція Візантії стала підсумком складної взаємодії античних традицій і християнства. Їх співвідношення виявлялося по-різному, на тому або іншому етапі одна з сторін висувалася на перший план, або навпаки - придушувалася. Ці процеси, які проходили у всіх, без винятку, сферах культури, склали принципову лінію розвитку візантійської культури. Так, у філософії жодне з грецьких вчень не було втрачене, вони вивчалися, коментувалися, на відміну від Західної Європи, де було канонізоване вчення Арістотеля. В ХI ст. видатний вчений Михайло Пселл навіть використав вчення Платона для обґрунтування права критикувати деякі церковні авторитети. Потім верх бере догматика, навіть містика, а в останнє століття існування Візантії знову зростає популярність античних мислителів. У Візантії збереглися центри античної науки й освіти, хоча дуже болюче позначилася втрата найбільшої Александрійської бібліотеки, яка загинула у вогні пожежі на початку V ст. У Константинополі вже в IХ ст. створюється Магнаврська вища школа з викладанням богослов'я і світських наук, а в ХI ст. - університет з філософським і юридичним факультетами. Зберігалися античні системи уявлень в астрономії, медицині, хімії, хоч вони весь час зазнавали критики. Про успіхи хімії говорять технологія виготовлення смальти для мозаїк, винахід знаменитого “грецького вогню” - запалювальної суміші, яку не можна погасити водою;

(4)Своєрідність візантійської культури полягає у тому, що вона розвивалася на перехресті декількох цивілізацій – пізньоантичної, східної та новонародженої середньовічної. До її творення прилучилися народи, що проживали на території імперії: сирійці, фракійці, вірмени, грузини, іудеї, греки, римляни. Население империи было пестрым в национальном отношении. По подсчетам историков, его численность достигала 30-35 млн. человек. Среди них были сирийцы, евреи, армяне, грузины, копты, жившие в Египте, греки - они составляли его большую часть.

Що ж до класифікації визначальних факторів формування та розвитку візантійської культури:

ü Єдність мови

Візантійська мова, або Середньогрецька — один з етапів розвитку грецької мови. Мова грецького та еллінізованого населення середньовічних держав Східного Середземномор'я, офіційна та, частково, розмовна мова Візантійської імперії, особливо її столиці — міста Константинополь. Середньогрецька мова являє свого роду перехідний етап між давньогрецькою мовою античності і сучасною новогрецькою мовою Греції та Кіпру.

Хронологічно давньогрецький етап охоплює практично все Середньовіччя від остаточного поділу Римської імперії до падіння Константинополя 1453 року.

ü Єдність етносу У Візантії, при всій багатоетичності, існувало етнічне ядро – греки.

ü Єдність релігії

У Візантії пануючою ідеологією було християнство. Яке виникло в 1 столітті. Християнство дало нове уявлення про світ. Світ складається з двох частин: -світ земний (гріховний) -світ небесний (ідеальний, чистий) В 4 столітті Візантія приймає християнство як офіційну релігію. І можна сказати що язичницька свідомість поступилася християнській. Християнська свідомість звернена до внутрішнього світу людини. У Візантії церква стверджувала, що дорога до порятунку, дорога до бога могла відбуватися і без участі церкви, людина могла і на пряму звернеться до бога через молитву з'єднавшись з ним. Таким чином в - християнстві превалює емоційний індивідуальний початок. Звідси і система цінностей, і поведінка, і декілька інший ідеал особи. Релігія була єдиною оболонкою формування Візантійської духовності і культури. Культурні цінності язичницької античності Візантійською церквою не заперечувалися. Вивчення античності, філософії, літератури заохочувалося. Візантійська школа відрізнялася від західно-європейської школи. На відміну від заходу вчення у Візантії проходіло під впливом церкви, але воно не було таке жорстке прив'язано до церкви.

ü Стійка державність Основу політичної доктрини візантійського самодержавства становила християнська концепція богообраності імператорської влади. Вона продовжила римсько-елліністичу традицію "священства" влади, її благословення "милістю Божою". Церква з V ст. була залучена до церемонії коронації новообраних імператорів, символізуючи божественне освячення їх влади. Склався пишний імператорський культ. Однак візантійські імператори не обожнювались, як східні царі-деспоти. Священною була не особа імператора, а його державна влада.

ü Географічно-стратегічне розшарування («міст» між Заходом і Сходом) Вигідне географічне розташування Візантії, і особливо Константинополя, який, за висловом К. Маркса, був «золотим мостом між Сходом і Заходом» на схрещенні світових торговельних шляхів, сприяло швидкому розвитку торгівлі та ремесла, зростанню великих міст. Розміщення Константинополя на перехресті між Сходом та Заходом може слугувати символом всієї історії візантії – цивілізації, чия історія завжди була звязана із цими двома різними світами. У перші століття свого існування візантія володіла величезними територіями (біля 750 млн. км.кв.) Вони охоплювали Малую Азию, Балканский полуостров, часть Месопотамии и Армении, Сирию, Палестину, Египет, острова Крит и Кипр, Херсонес в Причерноморье и Лазику на Кавказе, некоторые области Аравии, острова Восточного Средиземноморья.
Через Византию пролягали важливі торгові шляхи: знаменитый "шовковий шлях" в Китай, "путь благовоний" - через Аравию к портам Красного моря, Персидскому заливу и Индийскому океану.

ü Елементи східних цивілізацій

ü Культурне взаємопроникнення

ü Культурні контакти з Італією, особливо у 13-14 столітті, зародження Протстантизму і створення передумов для розвитку гуманізму як загальноєвропейського явища.

ü Греко-римська культурна основа У свідомості візантійців ідея приємство була дуже важливою: свою імперію вони іменували «Ромейським царством», Римською імперією, Константинополь – «Новим Римом», а візантійського імператора вважали єдиним законним наступником римських цезарів. (Назва «Візантія» виникла тільки у епоху відродження, її придумали італійські вчені).

ü У спадок від Риму візантія отримала не лише ряд економічно процвітаючих областей. Не менш важливим була і сукупність культурних центрів: адже імперія ромеїв включала такі території колись могутніх цивілізацій. В 4-5 століттях великими містами імперії були Александрия, Антиохия (в Сирии), Эдеса (в Месопотамии), Тир и Бейрут (в Финикии), Эфес, Смирна, Никея (в Малой Азии), Фессалоники и Коринф - в европейській частині. Велике значення для розвитку культури мало те, що більшість цих областей
в минулому входила у склад елліністичних монархій, а потім лише була обєднана під владою Риму.

ü Різниця між західноєвропейською та візантійськими культурами як наслідок обрядових відмінностей між католицизмом та православям.