Самобутність давньоіндійської культури

Індійська культура посідає одне з почесних місць в історії світової культури. Вона відзначено грандіозними досягненнями протягом більш ніж трьохтисячолітньої розвитку. Поряд з довговічністю, їй властиво творче сприйняття достоїнств іноземних культур, не на шкоду своїм власним фундаментальним цінностям. Перші центри культури в Індії існували вже в III і II тисячоліттях до н.е. - Це Хараппа (нині у західному Пакистані) і Мохенд-жо-Даро біля р.. Інд. Високого рівня розвитку досягли ремесла, образотворче мистецтво (пам'ятники його й сьогодні нас вражають своєю вишуканістю), з'явилася писемність, досі не розшифрована.
У цілому ця культура не відрізнялася особливими художніми досягненнями. Безсумнівно, вона мала літературою, релігійними епічними поемами, на кшталт шумерських і вавилонських, але вони назавжди для нас втрачені. Архітектура носила суворо утилітарний характер, ніде при розкопках не знайдено слідів монументальної скульптури і живопису. Проте високого досконалості досягло мистецтво у сфері малих форм - гравюри на печатках, статуетки. У II тисячолітті до н.е. до Індії прийшли племена індоаріїв, жерці яких створили велике зібрання гімнів - "Ригведу", теоретично до цих пір почитающуюся самим священним з багатьох текстів індуїзму. В епоху, коли створювалися найдавніші з ведичних гімнів, арії досягли вже передодня цивілізації. Їх військова техніка знаходилася на більш високому рівні, ніж у народів Близького Сходу, їх жрецькі школи довели племінної ритуал до ступеня мистецтва, його поетичне творчість приймало складніші форми і підпорядковувалося суворим канонам, але, з іншого боку, арії не створили міської культури. Це був народ войовничих скотарів, організованих швидше в племена, ніж у царства. Протягом епохи "Рігведи" викристалізувалися й у певною мірою збереглися до наших днів чотири стану - жерці (брахмани), воїни (кшатрії), хлібороби (вайш'ї), залежні, слуги (шудри). Їх санскритське найменування "варна" (неточно перекладається "каста", а що означає "колір") вказує на те, що сталися в результаті контакту розвиненою станової культури з людьми чужої культури, які мали шкіру іншого кольору (темного). Індійську культуру не можна зрозуміти і без урахування такого суто індійського феномена, як станово-кастова система. Адже індійський суспільство складається з ряду каст, кожна з яких регламентована чітко сформульованими нормами соціального поведінки і міжкастові взаємин. Швидше за все, спочатку касти були географічно локалізовано і пов'язані один з одним ієрархічними відносинами станової системи. У давньоіндійському суспільстві виділялися чотири стану - варни, кожна з яких складався з кількох каст. Відносини між станами і кастами в епоху пізнього індуїзму визначалися правилами ендогамії (вважався законним лише шлюб у межах єдиної групи), сотрапезничества (їжу можна було починати з членів тієї самих або вищої групи і є в присутності таких же) та нормативно визначеного роду занять (кожна людина зобов'язаний був добувати засоби до існування, як це прийнято для членів його групи, і не мав права займатися нічим іншим). Оптимізм індуїзму символізує трійця: Брахма, Вішну, Шива, що представляють собою космічні сили творіння, збереження і знищення. Брахма як творець змальовується з квіткою лотоса у чотирьох руках, зазвичай разом зі своєю дружиною Сарасваті, богинею мистецтва. Вішну - це лад і гармонія природи, його представляють сплячим на змія вічності, його дружина Шрі - богиня любові. Вішну з'являється у багатьох втіленнях: одне з них - Рама, герой однойменного епосу, інше - Кришна, зазвичай є дитиною чи юнаків. Шива, відомий під ім'ям великого бога, його зображують як йога чи аскета, зануреного в медитацію. З його шиї звисає гірлянда черепів, в руці він тримає тризубець, Ганг тече в його ніг. Його дружина Парваті часто має страшний вигляд: її честь вимагає жертв. Многорукость танцюючого Шиви символізує сили Всесвіту, танець висловлює її пульсацію.Следует підкреслити, що саме визначення індуїзму є дуже складним завданням, вирішити яку не можуть досвідчені вчені. До цієї релігії необхідно підходити як до конгломерату цінностей і вірувань, об'єднаних у межах спеціального порядку, має специфічну структуру. Витоки індуїзму всього лише кількох таких давньоіндійських текстах, як "Упанішади", "Бхага-вад-Гіта" і "Веданта Сутра".

Середньовічна наука

Середньовічна наука має 4 напрямки:

1) фізико-космологічний(фізичні, астрономічні та математичні знання;

2) вчення про світло(оптика): оптика була частиною загальної доктрини – “метафізики світла”;

3) наука про живе: вона охоплювала комплекс питань про душу, як джерело рослинного, тваринного і людського життя, в дусі арістотелізму;

4) цей напрямок стосувався астролого-медичних знань, включав в себе також й вчення про мінерали, у тому числі й алхімію.

Своєрідність алхімії полягала в тому, що вона об’єднувала в певну цілісну систему наукові узагальнення і фантазію, раціональну логіку і міфологію, будучи найбільше пов’язана з особливостями середньовічного мислення. Алхімія являє собою специфічний феномен середньовічної культури – щось цілісне, що містить у собі такі компоненти, як наукові узагальнення. Алхіміки намагалися винайти “вісім речей”: філософський камінь, еліксир довголіття, розм’якшувач скла, вічне світло, вічний двигун, градус довготи, гіперболу увігнутого дзеркала, квадратуру кола. Алхімією займалися не тільки учені Заходу, а й Сходу. Середньовічна наука базувалася переважно не на дослідженні та експерименті, а була “книжною справою”, спираючись на абстрактне мислення, метод спостереження, прагнула не перетворювати оточуючий світ, а зрозуміти його таким, яким він постає в процесі споглядання. Однак вже з другої половини XV ст. метод спостереження в поєднанні стають помітними в наукових дослідженнях.

Роджер Бекон (1214-1294)-англійський філософ, учений, запровадив у європейську науку метод математичного доказу та експериментального дослідження; першим “винайшов” для Європи окуляри, вивчав оптичні проблеми. Миколай Орем (1320-1382)-французький філософ,математик, астроном,теолог. Заклав підвалини аналітичної геометрії.

Важливі наукові досягнення пізнього Середньовіччя втілилися в розвиток техніки. Найбільшої уваги приділялося розвитку осадної та оборонної техніки. Тоді поширилися водяні й повітряні млини, які використовувалися в виробництві борошна та в деревообробці. Вдосконалювалося виноробство, садівництво, селекційне городництво. Розвивалося металургійне виробництво, гірнича промисловість, відродилося склодувство. З XIV ст. в містах Європи з’явилися механічні годинники, які встановлювали на міських ратушах. Також вдосконалювалась суднобудівельна техніка,картографування. Важливе значення для нагромадження знань про закони природи мали виготовлення військового спорядження, містобудування, будівництво великих гідротехнічних споруд. В 832 р. в Багдаді(Ірак) халіф Аль-Мамун заснував “Будинок мудрості”, в якому діяли: бібліотека(близько 400 книг), обсерваторія,де проводилися досліди, особливо медичні, також культивувалося право.

З VIII ст. сирійські учені започаткували переклад античних творів. З IX ст. в обіг було пущено праці індійських математиків, від яких арабські учені запозичили систему числення.

математик Аль-Хорезмі з Хіви (IX ст.) розробив низку прийомів вирішення алгебраїчних рівнянь, ввів поняття алгоритму. математик Аль-Баттані (858-929) ввів до наукового обігу тригонометричні функції. Ібн Хайтан (721-815)- засновник мінералогії. Внесок арабських учених особливо важливий в галузі офтальмології та фармакології.

Видатним на той час популяризатором науки був Ібн-Сіна (Авіцена) – лікар, філософ (980-1037). Основна медична робота Ібн Сіни – “Канон лікарської науки”, над якою він працював багато років. “Канон” є фундаментальною енциклопедією медичних знань епохи Східного середньовіччя. Ібн Рушд, латинізовано —Аверроес (1126 — 10 грудня 1198) — арабський філософ і лікар, представник арабського аристотелізму.

Його основна праця- трактат “Спростування спростування” відкинув нападки Аль-Газалі на філософію. Його раціоналістичні ідеї мали великий вплив на середньовічну філософію, особливо в Європі (аверроїзм). Аль-Біруні (973-1048)-праця з топографії Середньої Азії та робота з мінералогії; висунув ідею “рівноправності” геоцентричної та геліоцентричної моделей світу. В цілому розвиток науки в період Середньовіччя в західних країнах базувався на гуманітарній основі, тоді як, східні країни спрямовані були на природничий та математичні напрями