Культурологічна теорія Сорокіна

Якісно інший підхід щодо класифікації культур або цивілізацій запропонував один з фундаторів американської соціології П.Сорокін, запропонувавши інтегральну концепцію у своїй праці “Соціальна і культурна динаміка”. В основу концептуальної типологізації покладає характер світосприймання і методи пізнання, виокремлює „суперсистеми” або „великі форми” як лоно народження культури.
В основі кожної культури, культурної епохи є світогляд. У відповідності до різновидів світогляду виокремлює три типи соціокультурних суперсистем: чуттєва – світоглядні установки укорінені в чуттєвому осягненні світу; умоглядна (ідеаційна) - ґрунтується на інтуїції; ідеалістична – поєднує почуття й інтуїцію.
В ідеаційній культурі світовідчуття спрямоване на надчуттєве й над-розумне осягнення Абсолюту. Подібні ціннісні орієнтації ми спостерігаємо в культурі брахманської Індії, даосистській і буддійській культурах, грецькій культурі VIII — VI ст. до н. е., європейській середньовічній культурі.
Для чуттєвого типу культури характерна сенсорність: увага зосереджується на чуттєве бачення предметів, емпіричний досвід, світськість і відповідність земному світу.
Для ідеалістичного типу культури характерне те, що значення ідей і чуттєвих предметів є рівноправними, а два типи світогляду неначе гармонійно зливаються в цілісність (у європейській культурі це була доба античності й Відродження).
Еклектичний тип культури передбачає протистояння чуттєвих і ідеаційних елементів світовідчування.
Суперсистеми виростають у перехідний період між ідеаційною і чуттєвою формами культури. Форма ідеального синтезу відбувається на переході від ідеаційної до чуттєвої, а еклектична також на межі переходу від чуттєвої до ідеаційної.
Ідеаційна суперсистема з’являється на початку зростання культур, чуттєва - характерна для періоду зрілості і занепаду, ідеального синтезу – моменту кульмінації розвитку (особливо в мистецтві й філософії), еклектична або змішана – періоду занепаду.
На відміну від концепції О.Шпенглера теорія П.Сорокіна віддзеркалює тенденцію пошуку загальної культурної основи людства, реальних шляхів і механізмів виходу з культурної кризи.

69. Культурологічна модель Шпенглера

(Розглянемо особливості деяких моделей історичної типології культури, випрацюваних на основі цивілізаційного підходу). Розвиває ідеї дискретного розвитку, коловороту локальних культур – живих організмів, які народжуються та завершують свій життєвий цикл непроминальною смертю. Культура розглядається як зовнішнє виявлення душі народу, прагнення колективної душі народу до самовиявлення.
Кожній культурі притаманне первинне світовідчуття, свій „першосимвол”, „прафеномен” – таямне ядро, із якого проростає все багатство форм. Зокрема, першосимволом „фаустівської” душі європейської культури - є лише їй притаманний, особливий спосіб переживання простору і часу – „устремління в нескінченність” (безкінечність в математиці, підзорна труба, перспектива в образотворчому мистецтві – усе це прояви „першосимволу”).
О.Шпенглер виокремлює 8 культурно-історичних типів, описує образи культур, позначених власним стилем: єгипетської, вавілонської, індійської, китайської, греко-римської, візантійсько-арабської, західноєвропейської і культури майя. Народжується дев’ята культура, російсько-сибірська. Західноєвропейська культура вступила у фазу завершення й занепаду, заходу, перетворення у цивілізацію, а цивілізація – смерть культури, існування „мертвих форм” відокремлених від духовних смислів.

Культурологічна теорія Юнга

К. Юнг (1876-1961) - представник психоаналітичного напряму у вивченні культур. Його аналітичний спосіб дослідження культур відрізняється від концепції Фрейда двома основними рисами: відмовою від пансексуализма і розробкою змісту поняття "колективне несвідоме". Внесок К. Юнга у вивчення культури більш різноманітний і значний в порівнянні з іншими психоаналітиками культури. Основні теми, найбільш розроблені в аналітичній теорії К. Юнга, - це проблема співвідношення мислення і культури, шляхи розвитку культур на Заході і Сході, роль біологічно успадкованого та культурно-історичного в житті народів і, звичайно, аналіз містичних явищ в культурі, з'ясування значення міфів, казок, переказів, сновидінь. Образ культури у К. Юнга в цілому більш ірраціональний і містичний, ніж, наприклад, у Е. Тайлора або у Б. Малиновського. К. Юнг критично налаштований по відношенню до детермінізмові XIX ст.; Предметом його досліджень нерідко стають випадкові події, які не отримали ніякого пояснення в науці. У поле його зору знаходиться не тільки логіка, а й інтуїція. Вивчення інтелекту як культурного феномену доповнюється прагненням зрозуміти глибинні почуття людини і людства. За образним висловом одного сучасника, К. Юнг - "пророк, який зумів стримати всеохоплюючий натиск раціоналізму і дав людині мужність знову знайти свою душу" (5). Самому Юнгом належить цікаве висловлювання про те, що людина без міфології стає продуктом статистики.
Багато в чому слідуючи в психотерапевтичній практиці Фрейду, К. Юнг істотно розходився з ним у розумінні культури. Ще раз підкреслимо істотні відмінності теорії К. Юнга від класичного психоаналізу культури. Це неприйняття пансексуализма Фрейда та еротичної інтерпретації всіх явищ культури, модифікована структура особистості і поняття "колективного несвідомого" поряд з "індивідуальним несвідомим". І, мабуть, найсуттєвіша відмінність від Фрейда в аналізі культури: у Фрейда культура включена в Над-Я, що стоїть в опозиції до Воно (вмістище несвідомого); у К. Юнга свідоме і несвідоме доповнюють один одного. Більше того, обидва вони є джерело культури.
К. Юнг приділив значне місце аналізу проблеми "Мислення і культура". Цьому питанню присвячені роботи "Психологія і релігія" та "Психологія і Схід". Відповідно до його поглядів, є два типи мислення - логічне й інтуїтивне. Першому віддавала пріоритет європейська (західна) культурна традиція. У розвитку цього типу мислення К. Юнг вирішальну роль відводив такому феномену культури середньовічної Європи, як схоластика, який підготував категоріальний апарат науки.
К. Юнг увійшов в історію науки також вивченням більш камерних культурних феноменів, зокрема аналізом особливостей змісту сновидінь, пошуком в них архетипових сенсу, дослідження випадкових збігів одномоментних подій, не пов'язаних один з одним. (Наприклад, смерть родича і одночасно тривожний сон; збіги подій у близнюків, тривалий час не мали контактів один з одним; прояв сверхінтуіціі, як це було зі шведським філософом Сведенборгом, відчув на великій відстані пожежа у себе в будинку) К. Юнг пояснював це синхронністю і пов'язував з архетипами, що проявляються водночас ментально і фізично. Вони дають людині доступ до абсолютного знання.
Протягом тривалого часу К. Юнг вивчав важкозрозумілі явища, що відбуваються з людиною, що знаходиться в трансі. У стані трансу людина проявляє здібності і демонструє знання, відсутні в нього в звичайному стані. На подібні факти вказував ще Е. Тайлор у "Первісна культура". К. Юнг описував події, що трапилися з його далекою родичкою. У трансі вона розмовляла мовою, якої не знала, і детальним чином виклала концепцію гностиків-Валентиніан II ст. Дані факти, що належать реальності самих різних культур, можна пояснити, лише вдавшись до концепції архетипів Юнга, що контакт із колективним несвідомим. Аналітична концепція культури К. Юнга є оригінальною теорією культур, не в усьому прийнятої прихильниками ортодоксальної науки. Багато в чому вона служить пошуків універсального сенсу історії у взаємодії культур. Найважливішим її положенням було розкриття категорії "колективного несвідомого" як успадковане структури психічного, що розвивалася протягом сотень тисяч років. Колективне несвідоме являє собою "сукупність архетипів, є осадом усього, що було пережито людством, аж до його найтемніших почав. Але не мертвим осадом, а живою системою реакцій і диспозицій, яка невидимим, а тому і дієвим чином визначає індивідуальне життя" (6). Колись це було названо "найбільш революційною ідеєю" в науках про культуру і людину в XX ст. Століття закінчується, але поки ніяких висновків з ідей К. Юнга та їх розробки не було зроблено.