Гегелівська євроцентриська модель культури

Великий німецький філософ Г.В.Гегель(1770-1831) намагався зняти

протиріччя між просвітительським і романтичним трактуванням культури. На його думку, сутність культури визначається не наближенням людини до природи, не суб’єктивними фантазіями геніїв, а наближенням індивіда до світового цілого, яке охоплює і природу, і суспільну історію. Однак внаслідок того, що ця «загальність» є породженням, «інобуттям» світового духу, процес залучення до нього можливий лише у формі філософсько-теоретичної свідомості, тобто через абстрактне, понятійне мислення. «Звичка до цієї абстракції у споживанні, у пізнанні, в знанні та в поведінці й становить культуру»,-писав він.

Головні риси сучасної культури

Досвід, накопичений людством у ході його соціокультурної історії, подає неоціненну допомогу в розв’язанні проблем культури на сучасному етапі перетворення нашого суспільства на основі принципів гуманізму і демократії в умовах бурхливого науково-технічного прогресу. Сформовані реалії сучасного світу привели до перелому у свідомості людини – її погляд спрямований до все більш гли-бокого виходу за межі свого життя, яке не обмежується у свідомості індивіда датами народження і смерті. Сучасна культура втілюється у величезній безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Це і нові засоби праці, і нові продукти харчування, і нові елементи матеріальної ін-фраструктури побуту, виробництва, і нові наукові ідеї, ідеологічні концепції, релігійні вірування, моральні ідеали і регуля-тори, твори усіх видів мистецтв і т.д. Існують різні погляди на співвідношення культур різних епох і народів. За висловом М. Бахтіна, «культура завжди лежить на межах» з іншими культурами й епохами. Сучасна лю-дина починає розуміти, що культурна самобутність його народу невіддільна від культурної самобутності інших народів, що всі ми підкоряємося законам культурної комунікації. Руйнування інтеґративної культурної бази і виникнення нового культурного етносу супроводжуються кризами, війнами, бідуваннями. Більшість дослідників сходяться в думці, що сучасна культура — це безліч самобутніх культур, які знаходяться в діалозі і взаємодії одна з одною, причому діалог і взаємодія йдуть не тільки по осі теперішнього часу, але й по осі «минуле-майбутнє». Але культура — це не тільки безліч культур, це також світова культура, єдиний культурний потік від Шумерів до наших днів, від Сходу на Захід, від Заходу на Схід. Сьогодні щодо долі культури викристалізувалися два різних розуміння, два погляди, так би мовити «оптимістичний» і «песимістичний». Оптимісти стверджують, що світова культура на правильному шляху, що майбутнє за наукою, технікою, інформацією, регіонально-організованою економікою, що цінності західної культури (успіх, влада, особиста воля, сила і т.д.) є істинними. Песимісти, почи-наючи від Шпенглера, на противагу, упевнені в зворотному: су-часна світова культура, вважають вони, хилиться до заходу, кризи. Панорама культури XXІ ст. вельми строката. Деяка части-на населення світу (збирачі і мисливці) є носієм архаїчної культури, велика частина знаходиться на рівні традиційної, аг-рарної культури й одна третина з кількох млрд. чол. досягла стадії науково-технічної, сучасної культури. Цілком зрозуміло, що внаслідок потужного розвитку засобів масової комунікації й інформації сучасна культура впливає на архаїчну і традиційну культури багатьох народів світу. У зв'язку з цим необхідно розглянути характер сучасної культури, окреслити її контури і виділити основні риси. Для сучасної культури характерні насамперед такі процеси, як індустріалізація і інституціоналізація. Ці інститути — щось на кшталт тканини зі звичаїв, звичок, зі сплутаних ниток колективної пам'яті. В усіх суспільствах, навіть архаїчних, ця тканина змінюється під різким або плавним впливом історії. Процес програмування інституціоналізації культурних змін, що почався в минулих століттях, нині швидко розширюється. Наука і мистецтво стають індустрією, механізм розвитку якої вислизає від їхніх творців. Навчання стає усе більш і більш формалізованим: школа поширює свій вплив, і навчання стає відтепер турботою держави; людська поведінка на усіх своїх стадіях дає привід для уроків, лекцій, програм та іспитів. Для всіх цих різноманітних починань необхідні базис, організація, бюрократія, чітко визначені норми. На зміну повільним процесам інституціоналізації минулого, коли в людей було відчуття якоїсь сталості культурного середовища, прийшло її виробництво. У певному розумінні тепер відбувається незвичайний зсув культури як середовища убік культури як горизонту. Сучасна науково-технічна культура являє собою своєрідний набір різних культурних мікрокосмів, які потрібно синтезувати в єдине ціле. І нарешті, необхідно враховувати ряд факторів сучасного світу — прискорений розвиток техніки, транспорту і зв'язку, погроза руйнування навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів, збільшувана взаємозалежність і взаємозв'язок усіх країн та ін. Усі ці фактори приводять до того, що власне культурне співробітництво перетворюється на фундаментальну необхідність виживання людства. На думку ко-лишнього Генерального директора ЮНЕСКО Фредерика Сарагоси, «установлення справжнього культурного плюралізму – єдиний шлях, що дозволяє протистояти зростальній одна-ковості, яку несе в собі експансія технічної цивілізації». Цей шлях повинний розглядатися як фактор світової рівноваги і творчості. Міжнародне співробітництво, що забезпечує збли-ження людей і ідей, розширення взаєморозуміння і солідарно-сті, паралельно сприяє зміцненню культурного аспекту розви-тку, що являє собою мету усякого розвитку. Без культури не може бути справжньої волі. Багато дослідників (Ф. Сарагоса, А. Швейцер та ін.) переконані в тім, що задачі нашого часу вимагають сміливого підходу до проблем XX ст., що основні проблеми виникають у сфері культури і їхнє вирішення — у розвитку культури.

 

Грецька культура класики

Класична Греція — період в історії Греції, що охоплює 5—4 століття до нашої ери, доба найвищого розквіту полісного ладу. В результаті перемоги греків у греко-перських війнах (500-449 до н. е.) відбувається бурхливий розвиток Афін, створюється Делосський союз (на чолі з Афінами). Доба найвищої могутності Афін, найбільшої демократизації політичного життя і розквіту культури припадає на час правління Перикла (443-429 до н. е.). Боротьба між Афінами і Спартою за гегемонію в Греції і протиріччя між Афінами і Коринфом, пов'язані із боротьбою за торговельні шляхи призвели до Пелопоннеської війни (431-404 до н. е.), яка завершилася поразкою Афін. Мистецтво Давньогрецьке мистецтво класичного періоду Греції прийнято ділити на наступні етапи:

• раннє — «суворий стиль», перша половина 5 століття до н. е.);
• високе — висока класика, друга половина 5 століття до н. е.);
• пізнє (400—325 до н. е.).

Архітектура В період класики отримала розвиток регулярна система планування міст (архітектор Гіпподам), вищої гармонійності і тектонічної врівноваженості досягла ордерна система архітектури (архітектори Іктін, Каллікрат). Особливе місце в архітектурі доби класики посідає комплекс споруд Афінського акрополя (храм Ніки Аптерос, головний храм Афін — Парфенон, Пінакотека, Пропілеї, Ерехтейон), Храм Зевса Олімпійського в Афінах. Скульптура Скульпторами-класиками були створені образи досконалих людей в єдності їх духовної і фізичної краси (скульптори Мирон, Поліклет із Аргоса, Алкамен, Фідій, Каллімах, Скопас, Праксітель, а також Лісіпп, творчість якого пов'язана і з наступним історичним етапом). Значну кількість пам'яток давньогрецького мистецтва знайдено на території сучасної України, колишніх античних держав Північного Причорномор'я. Література У класичну добу основними літературними жанрами стали трагедія і комедія, основні сюжети яких, як і архаїчний період, звертались до міфології. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 до н. е.) та Софокл (497—406 до н. е.), а також Евріпід (480—406 до н. е.). Трагедії Есхіла відзначаються титанічною силою своїх образів і визвольними ідеями, оскільки поет жив у складний період боротьби в Афінах з тиранією. До нас дійшли тільки деякі з творів поета. Найвідоміша трагедія Есхіла — «Прометей закутий», стала класикою не тільки давньогрецької, але й світової літератури. Визнаним комедіографом був Арістофан (445—385 до н. е.). Зміст його комедій становить справжню енциклопедію тогочасного грецького життя («Мир», «Жінки в народних зборах», «Жаби» та ін.).