Трипільська культура та її місце в культурі україни та Європи



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Трипільська культура та її місце в культурі україни та Європи



Культура первісної епохи

1. Періодизація і характерні риси первісної епохи.Особливості первісної культури.

2. Матеріальна культура первісного суспільства. Знаряддя та технологія праці. Збиральництво, мисливство. Присвоюючий та продуктивний тип господарства. Виникнення землеробства.

3. Духовнакультура первісного суспільства. Мислення. Мова. Знання. Основні первісні вірування: тотемізм, фетишизм, магія, анімізм. Мистецтво. Розвиток мови. Сутність міфу. Міф і первісна культура. Писемність (типи письма). Первісний синкретичний комплекс.

Історична періодизація розвитку первісної культури: кам’яний, бронзовий та залізний віки. Характеристика палеоліту, мезоліту, неоліту, енеоліту, бронзового, залізного віків. Археологічна періодизація: становлення, розквіт і розпад первісного суспільства.

Е. Тейлор про первісну культуру та її характерні риси. М. Чмихов про давню культуру.

Матеріальна культура первісного ладу. Знаряддя праці як перша форма закріплення досвіду взаємодії з навколишнім середовищем. Знаряддя: молотки, сокири, пили, свердла, скрібки, м’ялки, гачки, посуд, копалки. Технологічні операції: удари, обжими, свердління, різання, плетіння, склеювання, добування вогню. Засоби зв’язку: голосовий, звуковий (барабани, свистки, труби), візуальний (шляхом установлення видимих орієнтирів). Галузі присвоюючого типу господарства: збиральництво, полювання, рибальство, бортництво. Характеристика житла, посуду, одягу, предметів культу, знарядь лову (спис, лук, стріли, палка), ігрові предмети. Землеробство. Формування основних напрямів у розвитку культури: мисливського, збиральницького, землеробського.

Неолітична революція: перехід від присвоюючого господарства до виробляючого (продуктивного). Використання сили вітру, падаючої води, сили тварин. Розвиток тваринництва, агрокультури, городництва, зернового господарства, окультурення ґрунтів. Виникнення ремесел, розвиток розумової праці, військової справи. Поява прядіння, ткацтва. Виникнення великих поселень.

Формування духовної культури первісного суспільства. Поява мислення. Виникнення мови.

Міфологія як філософія історії первісного суспільства. Сутність міфу як способу осмислення природної і соціальної дійсності на ранніх стадіях суспільного розвитку, прагнення гармонізувати свої відносини зі світом і світу з собою. Міф як відображення образу живої істоти, пояснення явищ, вираз віри. Формування міфологічно-релігійної свідомості. Основні первісні вірування: тотемізм, анімізм, фетишизм, магія, ритуал, табу. Природа первісних вірувань. Відображення уявлень про світ у первісному мистецтві. Наскельний живопис. Скульптура і культовий посуд. Освоєння форми, лінії і кольору. Маски, статуї, малюнки на землі, різьбярство. Танцювальні, музичні і пластичні ритми.

Зародження будівництва: спорудження жертовників; храмів, дольменів мегалітичних пам’яток, зіккуратів. Виникнення писемності (піктографічної, логографічної і фонографічної). Художня діяльність як органічна потреба людської психіки, самовираження людини. Первісний синкретичний комплекс фантастичного, уявного і реального у свідомості людини

 

 

Трипільська культура та її місце в культурі україни та Європи

Хронологічні та географічні рамки.

На сьогодні загальновизнане датування періодів та етапів Трипільської культури: А – біля 5400-4600 рр. до н.е., В – І – 4600-4400 рр. до н.е., В І – В ІІ – 4400-4200 рр. до н.е., В ІІ – 4200-3900 рр. до н.е., С І – 3700-3300 (3200) рр. до н.е., С ІІ – 3200 (3300)- біля 2750 рр. до н.е. (дод. 1). Сліди цієї культури на Україні знайдено від Східних Карпат на заході до Середнього Дніпра, від Волині на півночі до узбережжя Чорного Моря та Подунав’я на півдні.

Методологію курсової роботи складають методи проблемного викладення матеріалу, науковості, аналізу, загальнонаукові методи.

Історіографія.

На жаль, науково-популярних праць, присвячених Трипільській культурі за останні сто років вийшло всього кілька. Праці В. Хвойки видані на початку ХХ ст., давно стали бібліографічними раритетами. Також існує науково-популярна праця, присвячена Трипільській культурі, написана у 1941 р. Т.С. Пассек. Привертає увагу праця, написана у 2003 р. М.Ю. Відейко, у якій він виклав історію наукових досліджень Трипілля, систематизував сучасні знання про трипільську архітектуру та протоміста, господарство та побут, знакові системи та орнаменти, нарешті місце трипільців в світі давньоземлеробських цивілізацій.

Наукових праць на тему Трипільської культури опубліковано тисячі. Серед них праці вищезгаданого М.Ю. Відейко, який разом з Н.Б. Бурдо досліджував хронологію та періодизацію Трипілля-Кукутені. Також він вніс вагомий вклад в дослідження та вивчення трипільських протоміст на основі розкопок поселення Майданецьке разом з М. Шмаглієм. Слід також відзначити праці В.О. Курца, що досліджував тваринництво трипільців, Б.С. Жураківського, І. Сулика, Б. Дворської, які визначають трипільське гончарство не лише як промислову галузь, але й як вид декоративно-прикладного мистецтва.

Дослідженням зооморфних зображень на трипільській кераміці займався В.Г. Збенович, який пов’язував їх з різноманітними анімалістичними культами, зокрема культом собаки. На основі досліджених орнаментів та різноманітних антропоморфних та зооморфних статуеток та фігурок Ю.О. Шилов разом з О. Поліщуком визначили світогляд та релігійні уявлення трипільців.

Вагомий внесок зробив Л.Л. Залізняк, розробивши найбільш науково обгрунтовану теорію походження трипільців з Близького Сходу, а саме Південної Анатолії, при цьому розглянувши зв’язок їх з українцями. У тому ж русі працював В. Петров, який спробував показати, звідки ж походить український народ.

Вищезгаданий Ю.О. Шилов при цьому розробив свою теорію походження Трипільської культури, яку називав Араттою. Цим же питанням займався О. Шокало, називаючи трипільців «оріями», а їх державу Оратанією (Ораттою).

Питаннями Аратти займався і М.Ю. Відейко, але він не вважав Аратту Трипільською культурою і локалізовував цю державу зовсім не у Північному Причорномор’ї, а на схід від Урука, за Еламом. К.П. Бунтян, В.Ю. Мурзін, О.В. Симоненко також вивчали тему Трипільської культури і до того ж пов’язували зникнення Трипільської культури з посиленням кризи та переселенням на цю територію культур кулястих амфор та деяке населення степу.

Кандидат історичних наук, доцент Л.С. Мельникова дослідила шлях Трипільської культури та зокрема її вплив на Подунав’я.

Структура курсової роботи.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та додатків.

У першому розділі йдеться про господарчу діяльність трипільців, а саме про ведення землеробства та тваринництва, трипільські способи металообробки, технологію гончарської справи та домашнє виробництво. Також тут викладено причини виникнення, архітектура поселень (протоміст) та жител, відомості про трипільський одяг, прикраси, побут та знаряддя праці.

Другий розділ розкриває духовний світ трипільців, розповідає про трипільську магічну орнаментацію, знакові системи об’ємну та у вигляді комбінацій знаків, що нагадують писемність, та про їхні різноманітні релігійні уявлення та культи.

У третьому розділі викладені різні думки та версії археологів щодо питань походження, зникнення Трипільської культури та її зв’язку з українським народом.

Розділ 1. Матеріальна культура трипільців

Господарча діяльність

В мідному віці відбувається становлення відтворюючих форм господарства – землеробства і тваринництва. Саме ці види діяльності стали складовою сільського господарства трипільців. Але, як правило, їх сільське господарство носило комплексний характер, де землеробство завжди виступало разом з тваринництвом у певному поєднанні.

Для обробки землі трипільці широко використовували ручні знаряддя – мотики, робоча частина яких виготовлялася з каменю або рогу (найбільш поширені були мотики з поперечним лезом). Трипільцям були відомі також і палиці-копачки, проте їх продуктивність була вдвічі меншою, ніж у мотик (дод. 2 а).

Разом з тим відмічається, що вирощувалися насамперед невибагливі, посуховитривалі, стійкі до хвороб та шкідників види злаків не з найвищими кулінарними якостями (на першому місці – плівчасті злаки, які не потребували попередньої оранки ґрунту і висівалися необмолоченими колосками). Однак такий набір культур був найкраще пристосований до екстенсивного землеробства, коли поля періодично змінювалися по мірі виснаження ґрунтів. Аналіз матеріалів трипільських поселень вказує на те, що жодне з них не існувало на одному місці понад 50-80 років.

Збір врожаю здійснювався за допомогою серпів з кремінними вкладками. У Трипільській та гумельницькій культурі на ранніх етапах вживали серпи, у рогову або дерев’яну оправу вставляли вкладки з кремінних пластин розмірами 2-5 х 1-1,5 см. Краї такого серпа ретушувалися роговим або дерев’яним знаряддям, внаслідок чого утворювалося зубчасте лезо, що значно підвищив продуктивність праці при зборі врожаю (дод. 2 б). Для обмолоту врожаю використовували молотильні дошки, які складалися з дерев’яної основи, в яку вставлялися уламки кременю.

Другою складовою трипільського господарства було тваринництво. Вирощувалися всі основні види домашніх тварин, проте їх співвідношення у стаді було тісно пов’язане з локальними умовами.

На всіх етапах Трипілля основне місце в тваринництві займало розведення великої рогатої худоби. Слід мати на увазі, що підрахунки щодо складу та структури стада по співвідношенню кількості кісток або особин не відбивають у повній мірі значення тварин у постачанні м’ясної їжі, але у будь-яких випадках у постачанні м’яса на першому місці була велика рогата худоба – 80-90 %.

Трипільцям з раннього етапу відомо було і молочне господарство, про що свідчать знахідки відповідної кераміки – цідилок. Є і скульптурні зображення корів з розвинутим вим’ям (дод. 3).

Треба сказати, що найбільший відсоток домашньої фауни маємо з поселень, розташованих південніше від лісової смуги, а також у густозаселених регіонах. На окраїнах трипільського світу полювання відігравало значнішу роль.

Металургія та металообробка – нові види господарської діяльності, що з’явилися в енеоліті, потребували значного обсягу технічних та природничих знань та навичок, які обумовлювали високу ступінь спеціалізації і могли розвиватися лише при умові виділення майстрів – ремісників, зайнятих переважно у даній галузі.

Металургія міді з’явилася на території України у VI тис. до н.е., разом із трипільськими племенами. Починаючи з другої половини V тис. до н.е., з’являються перші мідні вироби та власне виробництво, хоча і з примітивною технікою видобутку, що дозволяла використовувати лише оксидні мідні руди, що знаходяться на глибині 20-25 м. Суть цієї техніки була в тому, що ділянка, на якій знаходилися пласти руди нагрівалися величезними вогнищами, після чого її поливали водою; далі руду, що розтріскалася, добували за допомогою рогових, а пізніше – мідних кайл, відділяючи від оточуючи породи і виймали на поверхню. Метал могли виплавляти в інших місцях, іноді на значній відстані від родовищ.

Використовували також і поклади самородної міді. Одне з таких родовищ відоме біля с. Великий Мідськ на Волині. Відомі поклади мідних руд і на Поділлі.

В V тис. до н.е. в ареалі поширення ранньоземлеробських культур Північних Балкан, басейну Середнього Подунав’я та Тиси, а також Трансильванії та Північного Причорномор’я виникають осередки металообробки, які можна, на думку Є. Черниха, об’єднати в Балкано-Карпатську металургійну провінцію. Для неї характерні певні типи виробів – хрестоподібні втульчасті сокири-тесла (дод. 4 а), сокири-молоти, тесла-долота, виготовлені з металургійно чистої міді.

На етапі Трипілля А мідні вироби представлені переважно прикрасами (намистини, пронизки, бляшки, браслети (дод. 4 б)) і нечисленними знаряддями (шила, рибальські гачки, поодинокі сокири та долота). У цей час переважала в основному ковальська обробка металу, майстри якої обробляли самородну мідь з родовищ Трансільванії з використанням типових традицій для громад культур Вінча-Тордош. Пізніше формується власне ранньотрипільське вогнище металообробки на базі металургійної міді з північнофракійських родовищ. На етапі Трипілля В з’являються нові вироби як серед прикрас – скроневі кільця, персні, каблучки тощо, так і серед знарядь праці – пласкі сокири, сокири-молоти. Продовжуючи традиції попереднього етапу, майстри освоюють фігурне кування та лиття – як у відкриті так і в складні закриті форми.

Що стосується гончарної справи трипільців, то в них та інших високорозвинутих археологічних культурах перетворилося на ремесло. Трипільські гончарі вдосконалили рецепти глиняних мас – вони використовували сировину, яка складалася з кількох сортів глини і була дуже пластичною, настільки, що з неї можна було робити посуд на гончарному колі, яке стало одним з важливих винаходів енеоліту, тонкостінний, якісний, який міг витримати високотемпературний випал. У Трипіллі застосовувалося швидке гончарне коло, повільне стало застосовуватися з середнього етапу (відомі відбитки вісі кола та тканини, що підкладалася під посуд при виготовленні). Коло складалося з вкопаної в підлогу короткої палі, яка правила за підставку при виготовленні. При роботі з таким пристроєм посудину виліплювали з глиняних стрічок, а потім обертаючи, зрізали зайву глину за допомогою різноманітних стругів.

Важливим етапом виготовлення посудини була обробка поверхні та орнаментування. Крім архаїчних типів орнаментації, пов’язаних зі штампами, врізаними лініями тощо прогресує технологія виготовлення розписного посуду. Найдавніші зразки розписувалися мінеральними фарбами (вохра, тальк, оксид марганцю) після випалу. Пізніше перейшли на покриття поверхні кольоровими, переважно білого або цегляного кольору, ангобами і розпису до випалу (дод. 5). Для надання поверхні декоративного вигляду застосовували шлікування – покриття рідкою глиною, пізніше шлікування змінив так званий прийом розчісування поверхні (орнамент з відбитків переплетеної мотузки).

В енеоліті зростає асортимент керамічних виробів (налічують від 11 до 17 основних типів трипільського посуду) та відбувається певна стандартизація посуду за розмірами. Так, горщики і миски трипільські гончарі виготовляли певних об’ємів, найменший з яких відповідає чоловічій пригорщі.

Другий важливий винахід мідного віку – спеціальні гончарні горна, які робили одноярусними або двоярусними (дод. 6 а). В них можна було досягти високих температур та якісно, рівномірно обпалити велику кількість виробів. Такі горна знайдені на пам’ятках Трипільської культури починаючи з Трипілля В. Одноярусні горна дослідила О. Цвек на поселенні Шкарівка. Його площа біля 2,5 м2, товщина стінок складала 20-40 см, купол мав напівсферичну форму. Більш складні двоярусні горна – з системою продухів у дні верхньої камери – з’являються в середньому Трипіллі на поселеннях Великий Кут, Кадіївці, проте найбільше їх відомо на пізньому етапі культури, коли виникають справжні гончарні центри. У гончарних печах, які були великими за розмірами, адже відомі трипільські посудини висотою до метра, посуд встановлювали один в один, економлячи місце.

Майстрам були відомі різні режими випалу – окислюючий та відновний. Перший режим дозволяв отримувати посуд з чорною або сірою поверхнею (раннє Трипілля, культури Лендель, Полгар та лійчастого посуду). Відновний використовувався при обпалюванні розписного посуду, характерного для більшості варіантів Трипілля-Кукутені та Гумельниця.

Важливою ознакою виділення гончарства в окрему галузь виробництва є поява спеціалізованих майстерень з виготовлення посуду. Сліди таких майстерень виявлено на трипільських поселеннях Уланівка, Шкарівка, Великий Кут (дод. 6 б), Тростянчик, Кліщів та інших. У майстерні, дослідженій на поселенні Великий Кут, було два приміщення з горнами, робочі площадки, де знайдено інструменти для роботи з глиною, місце для просушування готових виробів. Біля печей знайдено бракований посуд.

Важливою галуззю господарства трипільців було домашнє виробництво. У мідному віці у кожному господарстві виробляли частину знарядь праці, взуття, одяг.

У виготовленні знарядь праці найперше місце займав кремінь (скребачки, ножі, проколки, леза серпів, наконечники стріл, дротиків). Менші знаряддя праці переважно створювалися з великих зазвичай шляхом розколювання останніх, щоб заощадити сировину. Так, великі пластини, які вживали серпи, потім переробляли на інструменти для обробки деревини або кістки, рогу – свердла. Далі з решток поластини робили кресало або розколювали на відщепи, з яких могли вийти наконечники стріл.

Для виготовлення одягу, взуття продовжували використовувати шкіру, з обробкою якої пов’язана велика кількість інвентарю: скребачки з кременю, а також різноманітні кістяні та кам’яні лощила, гладилки тощо. Для розтягування шкіри використовували масивні грузила.

Проте з часом шкіряний одяг витісняється текстильним. Це добре помітно по зменшенню чисельності знарядь для роботи зі шкірою та появою численної групи інструментів та пристроїв, пов’язаних з ткацтвом, насамперед вертикального ткацького верстату (дод. 7). Він складався з вертикальної дерев’яної рами, на яку було натягнуто нитки основи.

За відбитками на посуді нараховують кілька видів тканин, які різнилися за товщиною. Трипільцям було відоме виготовлення узорчастих тканин, тканин з рослинних волокон та вовни. Готове полотно фарбувалося, на ньому робилася вишивка.

Значний асортимент виробів домашнього виробництва робився з дерева (руків’я для мотик, сокир, ножів та скребачок, оправи для серпів з крем’яними вкладишами). З дерева виготовлялися також частини верстатів – кушнірських, ткацьких, свердлильних, частини пристроїв для підйому сировини з гірничих розробок. З Подністров’я походить глиняна трипільська модель човна – однодеревка. Виготовлялись також меблі (стільці, столи, крісла), про що свідчать глиняні моделі цих виробів.

Широкий асортимент деревообробних знарядь – спеціалізованих сокир, тесел, колунів, доліт, свердел – як металевих, так і кремінних, кам’яних дозволяв робити складні столярні вироби. Відоме було різьблення по дереву і виготовлення дерев’яної скульптури.

Трипільські протоміста

Однією з обов’язкових складових трипільської цивілізації є поява протоміст. Дослідження за останні 30 років виявили, що трипільці стали на шлях урбанізації і шли по ньому на протязі майже тисячі років, поки не зникли.

Перш за все треба визначити причини та передумови виникнення протоміст. Важливим елементом існування циклічно-переложної системи землеробства було захоплення чергової ділянки земельних угідь для експлуатації протягом 50-70-річного циклу. На початкових етапах розселення трипільців цей процес регулювався на рівні окремих громад. Власність громад на землю забезпечувалася військово-демографічним потенціалом. У процесі розселення трипільських громад на величезній неосвоєній території, мали набути великого значення адміністративні функції, виникнути прошарок людей, які відповідали за вирішення питань, пов’язаних з аграрними розпорядками та військовими справами.

Також треба сказати, що у трипільців виникла потреба у певних колективних діях, а саме при захопленні земель та їх наступному розподілі, охороні громадських володінь. Зі зростанням масштабів поселень до сфери колективної праці було включено, можливо, будівництво укріплень – «житлових стін» нового поселення.

При кризових ситуаціях, коли не вистачало додаткового продукту чи його зовсім не було, всі зусилля спрямовуються на придбання нових ресурсів, насамперед землі. Вигравали саме ті громади, які ставали на шлях концентрації населення, збільшення військово-демографічного потенціалу, захоплення при цьому значних територій. Таким чином для вирішення цих питань були потрібні саме інтеграція громад у великі поселення і створення з цих поселень протоміст.

Також серед вчених існує думка про наявність зовнішньої загрози, для якої визначено лише два джерела: з боку «степового населення» або зі сторони «трипільських племен». Перша теорія дуже сумнівна, бо по-перше, тоді, коли мала бути найвірогідніше експансія «степового населення» (V тис. до н.е.), трипільське населення розподіляється на локальні варіанти, розміри поселень залишаються сталими, укріплення не будуються; а по-друге, військово-демографічний потенціал трипільців був найвищий серед співіснуючих з Трипіллям-Кукутені археологічних культур. А ось друга, навпаки, освоєння захоплених територій зумовило ускладнення відношень між окремими складовими частинами трипільсько-кукутенської етнокультурної спільності і саме це призвело до протиріч між цими частинами.

Суспільство трипільців мало, на думку деяких вчених, матріріархальний характер, а от на думку С. Бібікова вже на ранньому етапі у трипільців з’явилися патріархально-родові відносини у суспільстві. Характерним був і поділ великої патріархальної сім’ї з 10-14 осіб на малі. Такі малі сім’ї, на думку Бібікова, утворювали родову громаду. Характерна для раннього періоду концентрація невеликих поселень в одному місці скоріш за все відповідає племінній групі. З поширенням Трипілля-Кукутені на схід стала зростати чисельність населення та відбулося формування нових угруповань за територіальним принципом – з’являються поселення площею 40-60 га з населенням 1600-2000 жителів. Регіональні варіанти трипільської культури могли відповідати союзам племен. Поселення середніх розмірів (40-100 будівель) були цілком автономні в економічному відношенні. Такі поселення – поселення-громади – стали важливою суспільною ланкою. Подальше зростання населення та його концентрація у військово-політичних цілях спричинило до появи у V-IV тис. до н.е. протоміст з населенням 5000-14 000 чоловік, які утворилися внаслідок об’єднання кількох поселень-громад.

Пізньотрипільські могильники свідчать про складну суспільну структуру, яка склалася протягом середнього етапу Трипілля, з статево-віковою диференціацією, виділенням родоплемінної верхівки та вождів-жерців. Організація життя протоміст вимагала появи керівних структур і, починаючи вже з середнього етапу, у трипільців існували вождівства – централізованої системи керівництва, яка спирається на ієрархічну систему ватажків різних рангів. Типовими рисами для вождівств є наявність великих поселень, монументальних споруд (культові та поховальні).

Як було сказано вище, на ранньому етапі трипільці жили невеличкими поселеннями. Одне з найдавніших (біля 5300 до н.е.), поселення Бернашівка на Дністрі налічувало 7 будівель і займало площу близько 1,5 га. Геомагнітна зйомка виявила 7 аномальних зон, 6 з яких були розташовані по колу (діаметр – 30 м), а сьоме в центрі цього кола.

Для середнього періоду трипільської культури характерні як малі, так і великі поселення, що налічували вже сотні будівель. Зберігався традиційний план забудови по колу, яке з часом набуває виду витягнутого еліпсу. Саме в цей період з’являються протоміста площею 100-300 га: Веселий Кут, Гордашівка тощо. В їх плануванні з’являються вулиці та квартальна забудова. Яскравими прикладами трипільських протоміст є Тальянки (між селами Тальянки та Легедзине Тальянівського району Черкаської області) (дод. 8 а) та Майданецьке (біля с. Майданець Тальянівського району Черкаської області) (дод. 8 б).

Площа першого складає 450 га. На плані поселення складається з двох овальних структур, вписаних одна в одну, відстань між ними (вважаються вулицями) – 70-100 м. Внутрішній та зовнішній периметри доволі щільні. Центральна частина була забудована нерівномірно. У північно-західній частині простежуються радіальні ряди будівель та кварталоподібні структури. В центрі є взагалі вільний від забудови простір (біля 30 га).

Планування трипільського Майданецького доволі схоже на поселення у Тальянках (ті ж еліптичні структури, квартальна забудова в центральній частині поселення, незабудовані ділянки у центрі поселення). В окремих місцях поселення поодинокі будівлі, площі, «вулиці», в’їзди на поселення. Площа – 260 га, на якій – 1575 жител, розташованих у 4-х еліптичних структурах.

Тип поселень-протоміст проіснував понад 400 р. саме з такою схемою – тисячі жител, об’єднаних в овальні структури, з вулицями та кварталами, складною системою укріплень.

Щодо самих жител, то серед археологів у 30-50-ті рр. XX ст., існувала теорія реконструкції житла, яку висунула Т. Пассек. Суть її в тому, що трипільці на вирівняну поверхню землі вкладали шар дерева, який обмазували зверху сумішшю глини з половою, або чистою глиною, вирівнюючи і згладжуючи поверхню, а потім випалювали розкладеними на поверхні вогнищами. Утворений моноліт – «точок», правив за підлогу. Навколо нього зводили стіни, потім – двосхилий дах (дод. 9 а).

Побут

Житло-господарський комплекс належав, як правило, одній сім’ї. Житлове приміщення було, зазвичай, одне, частіше – на другому поверсі. Стіни будівель зовні та всередині прикрашали розписом магічного змісту. Різнокольорові дуги, трикутники, лінії ніби охороняли, у тому числі вікна та двері. Поріг робили з глини.

З правого боку біля входу була піч або відкрите вогнище на глиняному підвищенні, де готували їжу. Опалювальні пристрої були також і джерелом світла в приміщенні, яке крім того освітлювалося невеликим округлим віконцем у стіні, протилежній входу. Вздовж стіни, протилежній тій, під якою робили піч. Йшла глиняна лава (висота – 10-20 см, ширина – 40 см), на якій розташовувався посуд. Частина посуду, ймовірно, стояла на полицях, розвішених вздовж стін. Біля печі були зернотерки, вмонтовані у глиняні корита. Трипільцям були відомі меблі, зроблені з дерева, про що свідчать глиняні моделі стільців із спинками з антропо- або зооморфними навершями. Такі стільці прийнято називати «тронами» (дод. 11 а).

Відомості про житла трипільців отримані насамперед з матеріалів розкопок – знахідки різноманітних моделей жител та навіть посуд, який в них знаходився.

З транспортних засобів були відомі сани (дод. 11 б), в які запрягали одного або двох биків – знайдено численні глиняні моделі цих виробів. Це були конструкції з міцним дерев’яним каркасом (довжиною 2-2,5 м і висотою 1,5-2 м), що дозволяли перевозити значної ваги вантажі, проте навряд чи на значні відстані. Факт транспортування мідної руди до трипільських поселень з родовищ у Трансільванії свідчить про наявність ефективного транспорту на суходолі. Глиняна модель човна типу довбанки вказує на наявність річкових засобів пересування, при розкопках в Усатові було знайдено навіть кам’яний якір.

Щодо посуду, то порівняно з минулими часами вироблялася величезна кількість як кухонного, так і різноманітного, багато орнаментованого «столового» посуду. Його використовували не тільки для приготування їжі, але і зберігання припасів(дод. 12 а), води, молока. Окремо існував посуд для культових церемоній – зооморфні та антропоморфні посудини, загадкові «біноклі» та «моноклі» тощо.

Починаючи вже з раннього етапу Трипільської культури різноманітним був асортимент посуду (до 20-30 типів), пристосованого як до конкретного вжитку (кухонний, столовий), так і за розмірами та певного призначення, що свідчить про високий рівень побутової культури. Так, кухонні горщики зустрічаються різних розмірів (10-12 – 50-80 см у висоту), у масу яких додано грубі домішки (шамот, пісок, товчені черепашки), що дозволяло витримувати багаторазове нагрівання без пошкодження або деформації посуду.

Робилися спеціальні посудини для зберігання припасів з вузькою горловиною (грушоподібні, біконічні) та покришки до них. Для молока робили високогорлі глечики, виготовлення сиру – цідилки.

Ранньотрипільські посудини на високих циліндричних піддонах («фруктовниці») зручно було ставити у відкрите вогнище, серед жарин (дод. 12 б). З глини робили ковші, черпаки, ложки (дод. 12 в). Посуд старанно оздоблювався вирізним орнаментом, штампами, розмальовувався.

Трипільське населення вживало переважно рослинну їжу – каші з плівчастих пшениць, проса, гороху. Відомо, що хліб могли пекти тільки з ячменю, який також використовувався для виробництва пива. Щоб розмолоти зерно в їжу, трипільці використовували зернотерки – два камені зі спеціально підготовленою поверхнею. Збирали також дари лісів – дикоростучі плоди сливи, абрикоси, калини, смородини тощо.

М’ясо отримували від домашніх тварин (велика рогата худоба, свиня, вівці), які давали також молоко, шкіри, шерсть, та від полювання (олені, косулі, кабани та ін.). Знайдено багато слідів рибальства, особливо на стоянках, розташованих на узбережжі Дніпра. Відомо також, що трипільці їли черепаховий суп, запечений у власному панцирі черепахи (трипільська стоянка біля хутора Романки).

Що ж стосується одягу, то слід нагадати, що у мідному віці населення на території сучасної України вдягнулося у одяг з тканин. Як було сказано вище, при розкопках були знайдені прясельця, а також рештки вертикальних ткацьких верстатів (глиняні грузи до них), які були практично в кожному будинку. На таких станках вироблялася тканина шириною до 1-1,5 м, при чому різних – від мішковини до досить тонкого полотна. Тканини фарбували мінеральними або рослинними фарбами; тканина орнаментувалася (на середньому етапі дуже популярними були тканини з червоними горизонтальними лініями) – це видно зі статуеток, знайдених при розкопках (дод. 13 а).

Трипільці використовували як нижній одяг нараменні пов’язки. Виготовляли їх з тканини, прикрашали бахромою, робили зав’язки з китицями на кінцях.

Верхній одяг був представлений довгими сукнями, іноді з бахромою знизу, з різними типами вирізу коміру, спідниці, нараменні пов’язки. Існували різні типи поясів: з мотузки – в один або кілька обертів, плетених, з тканин або шкіри, в тому числі з нашивними прикрасами (всього відомо 9 типів поясів). З хутра або тканини робилися короткі, до пояса, жилетки. Чоловічий костюм доповнювала перев’язь, яку прикрашали металевими чи кістяними платівками або бляшками, – через праве або ліве плече, іноді – навхрест. Вона підтримувала пояс, на якому висіла зброя – сокира-молот.

Відомі три типи взуття, на всі пори року. Це чобітки, з халявами нижче коліна, іноді відігнутими назовні, деякі з «підв’язками», півчеревики, типу постолів, та сандалі – підошва з двома ремінцями. Все взуття скоріш за все робилося шкіряним.

У трипільців налічувалося кілька типів головних уборів – грибоподібної форми або схожого на шапку з підгорнутими краями.

З прикрас у них були амулети у вигляді круглих або антропоморфних мідних блях, які носилися на шиї (дод. 13 б). Знайдено також різноманітні мідні та срібні кільця; браслети різних типів: пласкі, в один або кілька обертів; різноманітні намиста з мідних, кам’яних, бурштинових і навіть скляних намистин та морських або річкових молюсків. На статуетках зображено принаймні 10 типів жіночих зачісок. Переважає зібране на спині у різні типи вузлів волосся, є заплетене у 4 коси. Іноді розмальовували обличчя.

Таким чином, у мідному віці трипільське господарство загалом носило комплексний характер з оптимальним використанням природних ресурсів. При екстенсивному землекористуванні у трипільців були високі знання в агротехніці, що дозволяло їм жити на одному місці 50-80 р. Розведення домашніх тварин у трипільців, для отримання м’яса та молока, відтіснило полювання, яке відігравало значнішу роль лише на окраїнах трипільського світу. Металургія та металообробка, які були досить на високому рівні, були спрямовані на серійне виготовлення зброї, знарядь праці та прикрас. На тому ж рівні були гончарства, про що свідчить впровадження гончарного кола і одно- та двоярусних горн для випалу посуду, та нової галузі в енеоліті – ткацтва (впровадження вертикального ткацького верстата). Вже з середнього етапу у трипільській культурі з’являються протоміста з високим військово-демографічним потенціалом та складною соціальною структурою населення. Всі такі великі поселення складалися з кількох еліптичних структур, які в свою чергу складалися з двоповерхових жител, мали квартальну забудову у центрі поселення тощо. Разом з тим у трипільців відмічається високий рівень побутової культури, особливо це видно з широкого асортименту посуду та одягу і прикрас.

Знакові системи

Щодо трипільської писемності серед вчених точиться багато дискусій, бо це одне з питань в сфері вивчення Трипільської культури, яке дуже суперечливе та мало вивчене, за браком прямих свідчень. Вже на поч. XX ст. з’явилися сенсаційні повідомлення про відкриття трипільської писемності. Після розкопок поселень на Дніпрі В. Хвойко у 1900 р., перебравши десятки тисяч фрагментів, були знайдені певні закономірності у зображеннях на цих фрагментах.

Таким же методом користувався кандидат історичних наук Т.М. Ткачук (саме його теорія трактування трипільських знаків та схем визнана серед більшості вчених) при вивченні величезної колекції кераміки з трипільського поселення – протоміста Майданець. Ним було вибрано та реконструйовано близько 720 посудин. В результаті – 10 форм посуду, для прикрашення яких використано понад 40 схем розпису. Для нанесення на певний тип посуду використовувалося 2-9 визначених схем розпису. Виявилося, що в орнаментуванні посуду трипільці не допускали випадків. Схеми розпису посудин утворюють у плані великі знаки у вигляді свастики або хреста. Всередині схем у визначених зонах розміщувалися певні знаки. Знаки, на відміну від схем розпису, могли змінюватись при переході на іншу посудину.

Всього знаків на Майданецькому посуді було виявлено 239. Серед них є прості та складні. Простих 46, з яких 9 були в особливій пошані, бо зустрічалися від 19 до 128 разів кожен (дод. 14 а). Ще 18 зустрічаються від 2 до 8 раз, решта 19 – по одному. Але слід зазначити, що знаки вживалися не самі по собі, а у вигляді комбінацій, або «блоків», як запропонував Ткачук. Найбільш популярними в блоках були 9 знаків.

«Улюблені місця» блоків на посудинах – ручки, центральні частини мисок, метопи кубків. Серед прийомів монтажу «блоків»(всього 14) – вертикальний (найбільш вживаний), горизонтальний тощо. Складних блоків Т. Ткачук виділяв 193, утворених зазначеними вище прийомами.

Все це, на його думку, свідчить про існування розвинутої знакової системи у трипільців, що притаманно ієрогліфіці.

Також в процесі досліджень функціонування знакової системи в масштабах селища, на основі знахідок з 21 трипільського жила, розкопаних в 1986-1992 рр., протоміста Майданець, виявилося, що спільними для багатьох будинків були прості знаки. А от «блоки» зі знаків в кожному будинку були свої. На основі цього був зроблений висновок, що спільними для мешканців були не знаки-блоки, а – схеми розпису, притаманні певним типам посуду, нарешті прості знаки. Але правила монтажу знаків у «блоки», а «блоки» – у схеми розпису залишалися загальними для всього поселення.

На думку Т. Ткачука, серед мешканців будинку була людина чи люди, які, знаючи прості знаки та правила монтажу, творили нові «блоки». Вони ж і передавали знання знаків та правил їх використання нащадкам. Більшість «блоків» слугувала засобом передачі інформації та спілкування невеликій загалом групі людей, які, скоріш за все, належали до суспільної, або культової спільності.

Також серед мініатюрних виробів з глини, які знайдено на поселеннях трипільської культури, вченими була виділена група предметів геометричних форм – кульок, конусів, півсфер, циліндрів тощо (дод. 14 б). Такі вироби знаходять до кількох десятків різних форм на поселеннях від Трипілля А до Трипілля С II включно.

Дослідники по різному тлумачать призначення цих глиняних виробів. Т. Пассек вбачала в них печатки, С. Бібіков, В. Маркевич, І. Заєць відносили ї



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.97.64 (0.028 с.)