Культура античних міст-держав Північного Причорномор'я

 

Антична культура, яку принесли в Північне Причорномор'я грецькі переселенці, справила величезний вплив на духовний світ і соціально-економічне життя місцевих племен.

Антична культура в своїй основі була культурою класового суспільства — культурою рабовласників і рабів, багатих і бідних. Поділ суспільства за соціально-економічною ознакою знайшов певний вияв майже в усіх галузях культури. Але особливо яскраво цей процес позначився на диференціації житлової забудови міст за соціально-економічною і, можливо, правовою ознакою, коли в центральних їх частинах селилися звичайно найбільш заможні громадяни; на розмірах, типах і декорі жител; характері комплексів побутових речей. Так, будинки багатіїв типу ольвійського Протогена мали площу понад 500 м² кожний. Їх внутрішні двори оточувалися звичайно з усіх боків портиками, парадні приміщення мали галькові підлоги з сюжетними або орнаментальними мотивами, а стіни приміщень — розписи. Проте відомі й однокімнатні будинки з подвір'ям, що не мали портиків, та з досить скромним декором приміщення. Мешканцями таких будинків, які могли здаватися і в найом, очевидно, були вільні, але найбідніші верстви міського населення. Житло раба обмежувалося невеликою комірчиною в будинку його власника. Величезна різниця в становищі багатих і бідних жителів виразно простежується і в поховальних пам'ятках. Монументальні кам'яні склепи, з курганними насипами, розписом стін, з багатим поховальним інвентарем — розписним посудом, ювелірними виробами, різними прикрасами тощо — належали представникам найвищої знаті. Разом з тим зустрічаються звичайні грунтові могили з одною чи кількома простими посудинами або й зовсім без них, що являють собою поховання найбідніших жителів, а можливо, і рабів.

Розглянемо найбільш важливі сторони культурного життя населення античних міст Північного Причорномор'я. До нашого часу дійшло багато пам'яток офіційної лапідарної епіграфіки — написів, вирізьблених на кам'яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках посуду, стилів — кістяних паличок для писання — та інших пам'яток, значна частина населення античних міст була письменною. Діти вільних громадян звичайно одержували початкову освіту. Їх навчали читати, писати, лічити. Відомо, наприклад, що досить задовільну освіту здобув у молоді роки син вільновідпущеника, тобто представника нижчих верств суспільства, Біон Борисфеніт (III ст. до н. е.), згодом відомий філософ. Діти старшого віку навчалися в одно- або дворічних школах, де вони опановували мистецтво риторики, філософію, музику. Для занять спортом існували спеціальні споруди — гімнасії. Зокрема, залишки такого гімнасія, збудованого у IV — на початку III ст. до н. е., знайдені в Ольвії.

Населення північнопричорноморських міст було непогано обізнане з тогочасною літературою, зокрема з ліричною та епічною поезією. Так, за свідченням Діона Хрисостома, жителі Ольвії навіть у І ст. н. е. читали Гомера, майже всі знали напам'ять «Іліаду». В місті також були свої поети, які перед битвами для піднесення бойового духу громадян читали вірші.

Значного розвитку досягла музична культура. Населення охоче відвідувало виступи приїжджих музикантів. У цьому плані цікава розповідь Полієна: у 80-х роках IV ст. до н. е. під час війни Пантікапея з Феодосією один з навархів Гераклеї Понтійської, що допомагала Феодосії, родосець Мемнон, щоб підрахувати кількість населення Пантікапея, послав у місто відомого кіфариста, вважаючи, що всі жителі зберуться на його виступ до театру. Були в причорноморських містах і власні професіональні музиканти. Судячи з написів, скульптури, живопису та зображень на монетах, тут поширилися ліри, флейти, труби, кіфари. Музиканти Північного Причорномор'я були відомі і за його межами. До нас дійшло, зокрема, ім'я боспорця Ісіла (III ст. до н. е.), учителя музики, який брав участь у дельфійських змаганнях.

Популярністю користувалися також театральні вистави. Відомо про існування театрів в Ольвії, Херсонесі та Пантікапеї. Проте розкопано частково лише театр Херсонеса, що виник ще в елліністичний час і проіснував до VI ст. н. е. Цей театр вміщував близько трьох тисяч глядачів. Крім постановки п'єс, у театрах також відбувалися виступи музикантів.

Великого значення в грецькому суспільстві надавалося фізичному вихованню. У написах згадується і багато видів спорту, з яких провадилися змагання: біг, метання диска, списа та м'яча, гімнастика, кулачний бій, плавання, кидання аркана, кінні змагання, а також змагання з п'ятиборства. Поряд з цими видами спорту, очевидно, значного розвитку досягло мистецтво стрільби з лука. З ольвійського напису IV ст. до н. е. відомо, що один з лучників пустив стрілу на 282 оргії (521,7 м). Написи з Ольвії свідчать, що в заняттях спортом і спортивних змаганнях брали участь і вельми поважні люди — архонти, стратеги та ін. В Північному Причорномор'ї є знахідки панафінейських амфор, якими нагороджувалися переможці панафінейських змагань в Аттіці. Це дає підстави вважати, що в цих змаганнях виступали і представники північнопричорноморських міст. В них брали участь атлети, веслярі та ін.

Набули слави і північнопричорноморські вчені — історики та філософи. Зокрема, у III ст. до н. е. в Херсонесі жив Сіріск, який описав історію свого міста. За вчені праці Сіріск був увінчаний золотим вінком, на його честь видано почесний декрет. На цей же час припадає життя вже згаданого ольвіополіта філософа Біона Борисфеніта та боспорянина філософа Смікра. З Ольвії походили також автор ряду творів з філософії та історії — Посідоній та філософ школи стоїків Сфер, автор праць «Три книги про Лікурга та Сократа» і «Про лаконську політію». Популярністю користувалися також виходці з Північного Причорномор'я філософ Діфіл та Стратонік (І ст. н. е.). Загалом щодо розглянутих галузей культурного життя Північного Причорномор'я наші знання дуже обмежені.

Докладніші відомості є про прикладне й образотворче мистецтво античних міст Північного Причорномор'я, зокрема про архітектуру, скульптуру, живопис та особливо виготовлення металевих, дерев'яних, кам'яних, кістяних та інших художніх виробів. На перших етапах розвитку міст досить значне місце посідав імпорт мистецьких виробів з метрополії, спочатку переважно з Іонії, а в класичний час — з Аттіки. Починаючи з V ст. до н. е. стало розвиватися власне мистецтво, яке згодом відігравало дедалі більшу роль у житті північнопричорноморських міст і навколишніх племен.

На початку існування античних держав мистецтво в них розвивалося в тих самих напрямах, що і в самій Греції. Але з часом тут почали виявлятися нові тенденції в усіх галузях мистецтва і, зокрема, у містобудуванні, в архітектурі громадських та культових споруд, у типах, конструкціях та декорі житлових будинків тощо. Відособлений розвиток північнопричорноморських міст зумовив появу у мистецтві оригінальних елементів, нових художніх образів, породжених специфічними умовами життя на далекій периферії античного світу. Не могли не позначитися на мистецтві і впливи різноплемінного оточення, які виразно виявилися наприкінці елліністичного часу й особливо у перші століття нашої ери. Найбільше місцеві впливи виявилися в мистецтві Боспору.

Північнопричорноморські греки, зокрема ольвіополіти, слідували традиціям та досягненням античного містобудування — принципам розміщення та забудови торговельно-адміністративних площ — агор, культових ділянок — теменосів. У більшості міст у межах окремих районів використовувався принцип регулярної прямокутної забудови, а Херсонес мав таке планування в межах усього міста.

Від споруд культового призначення до нас дійшли тільки залишки фундаментів та окремі деталі ордерів — бази, барабани стволів колон, капітелі, частини антаблементів тощо. Будувалися антові, простильні, периптеріальні та толосові типи храмів, що вирішувалися найчастіше у формах іонійського або дорійського ордерів. Корінфський ордер мав дуже обмежене застосування. Здійснено науково обгрунтовані графічні реконструкції таких храмів у Ольвії (антовий храм іонійського ордера V ст. до н. е., присвячений Аполлону Дельфінію), Пантікапеї (іонійський периптер початку V ст. до н. е.) та на Таманському півострові (толос з зовнішнім портиком дорійського ордера, оточений перістильним подвір'ям, другої чверті III — середини II ст. до н. е.). В архітектурних деталях цих споруд, однак, не простежується специфічно північнопричорноморських особливостей. З інших реконструйованих графічно монументальних споруд становить інтерес пританейон у Пантікапеї (II ст. до н. е.), подвір'я якого з двох боків оточене дорійськими портиками. На архітектурних деталях цієї споруди збереглися сліди поліхромії. У Північному Причорномор'ї досить велике поширення мав аттічний ордер, який використовувався найчастіше при спорудженні невеликих будівель громадського призначення (наприклад, гімнасій в Ольвії) та житлових будинків. У плануванні та об'ємних рішеннях останніх, зокрема наявності іноді цілих підвальних поверхів, найповніше відображені місцеві особливості.

Високого рівня в Північному Причорномор'ї досягло будівництво і декоративне оформлення поховальних споруд — склепів. Найвизначніші пам'ятки цього типу відкрито у Боспорі. Тут уже в IV ст. до н. е. зводили такі величні споруди, як склепи Царського і Золотого курганів з псевдосклепінням та багато склепів з фресковими розписами стін. Поліхромні розписи імітували найчастіше звичайну кладку стіни або її ордерне оформлення (так званий структурний стиль). Найяскравішими пам'ятками цього напряму є розписи склепів (III ст. до н. е.) першого кургану Васюринської гори та біля Анапи (Таманський півострів). Пізніше над структурним розписом нижньої частини стіни почали вміщувати сюжетні сцени. Так, в одному з пантікапейських склепів II ст. до н. е. зображено сцену битви пігмеїв з журавлями. Дуже цікавим є також склеп Анфестерія із зображенням вершника та жінки, що сидить біля юрти (І ст. до н. е. — можливо початок І ст. н. е.). Монументальний живопис застосовувався також у громадських спорудах та житлових будинках.

До монументального мистецтва належать підлоги з сюжетними або орнаментальними зображеннями, складеними з дрібної різноколірної гальки на вапняному розчині. Вони прикрашали парадні приміщення багатих будинків. Так, в одному з будинків Ольвії III—II ст. до н. е. в орнаментальних рамках галькового вимощення підлоги зображені грифони, леви, пантери, кабани. Галькова підлога із сценою вмивання відкрита в одному з херсонеських будинків.

Велику мистецьку та пізнавальну цінність являють собою надмогильні пам'ятники — стели. Якщо спочатку це були рівні мармурові або вапнякові плити, увінчані карнизом або фронтоном, на яких були тільки написи, то з III ст. до н. е. на стелах зустрічаються рельєфи з зображенням небіжчиків, іноді їх родичів, сцени з життя померлих. Цікавими є боспорські стели IV—III ст. до н. е., в розписах яких простежуються аттічні художні традиції (це, зокрема, стели з зображенням Апфи — дружини Афінея — та воїна), а також портрет юнака з Херсонеса (IV ст. до н. е.), намальований восковими фарбами на кам'яному надгробку.

Судячи із численних знахідок скульптур, їх фрагментів та постаментів, у античних містах Північного Причорномор'я встановлювалося багато скульптур богів, героїв, в основному грецького пантеону, а також, можливо, окремих, особливо видатних діячів античних держав та інших осіб. Великі за розміром статуї звичайно встановлювались як у храмах, так і просто неба, найчастіше на культових ділянках або в спорудах культового призначення. Відомі, наприклад, статуя богині Астари з Таманського півострова (друга половина IV ст. до н. е.), великі статуї левів з Ольвії (кінець IV — початок III ст. до н. е.), статуя Діоніса з Пантікапея (початок IV ст. до н. е.) тощо. Проте до нас в основному дійшли скульптури, призначені для невеликих закритих приміщень — Діоніса з Тірітаки, Афіни, Кібели та Артеміди з Ольвії, Афродіти з Херсонеса та ін.

Багато скульптур, особливо класичного та елліністичного часу, були привізні і являли собою першокласні копії творів таких видатних давньогрецьких скульпторів, як Пракситель і Скопас. В Ольвії, зокрема, знайдено постамент статуї з підписом Праксителя.

Надзвичайно велике поширення у Північному Причорномор'ї, як і взагалі в античному світі, мали теракотові вироби — зображення богів, акторів, сюжетних сцен, архітектурні деталі, іграшки тощо, розписані фарбами. Велика кількість їх потрапляла у Північне Причорномор'я з різних міст Греції. Але багато виготовлялося безпосередньо на місці — форми для виготовлення теракот і сліди їх виробництва виявлені майже в усіх великих північнопричорноморських містах.

Високого рівня досягло в античних містах Північного Причорномор'я, особливо в Ольвії і Боспорі, виготовлення художніх прикрас із коштовних та кольорових металів, що вражають своєю технічною довершеністю та високою художньою майстерністю виконання.

На значній частині виробів відображені сцени з життя і побуту скіфів, виконані з великою етнографічною достовірністю. Оскільки замовником більшості цих речей була верхівка скіфського суспільства, переважна кількість виробів створювалася на їх смак. Серед них є такі шедеври світового мистецтва, як золотий гребінь з Солохи, де у верхній частині зображена сцена бою між вершником та двома пішими воїнами, срібна амфора з Чортомлиського кургану із зображенням сцени приборкання диких коней, електрова ваза з Куль-Оби, на якій зображені сцени з життя скіфських воїнів, срібна чаша з Гайманової Могили і зовсім виняткова пам'ятка грецької торевтики — золота пектораль з Товстої Могили з чудово виконаними сценами із скіфського побуту і боротьби звірів.

Досить значне поширення мала високохудожньо оформлена імпортна посуда — чорнолакова, чорно- та червонофігурна (кіліки, кубки, різні глеки, блюда для риби тощо). На посудинах зображалися міфологічні сюжети, зокрема пов'язані з легендами про Північне Причорномор'я, сцени полювання та війни, жанрові тощо. Поряд з імпортною в побуті північнопричорноморських греків була поширена, особливо в елліністичний час, продукція місцевого керамічного виробництва — проста та чорнолакова кераміка, прикрашена орнаментом, розмальованим різними фарбами; так звані поліхромні вази із сюжетними зображеннями та ін. Кераміка, а також інші види прикладного мистецтва, що досягли високого рівня довершеності, — гліптика, різьблення по кістці, художнє лиття різних прикрас, карбування монет із зображенням богів, героїв, царів, а іноді й різних споруд того часу — храмів, укріплень, були своєрідним взірцем для мистецтва всього Північного Причорномор'я, впливали на прискорення розвитку культури місцевих племен. Поєднання північнопричорноморських і місцевих традицій спостерігається в культурі не тільки, наприклад, Боспору, а й нижньодніпровських городищ, а також Скіфської держави в Криму, особливо її столиці — Неаполя Скіфського.

Тісна взаємодія культур двох світів великою мірою виявилася також, у політеїстичних релігійних уявленнях як місцевих племен, так і населення античних міст. Ряд основних божеств у тих і інших мали аналогічні функції. Про це, зокрема, повідомляє Геродот, який порівнює найшановнішого скіфського бога Папая із Зевсом, богиню Табіті — з Гестією, бога війни називає Ареєм.

Релігія античних міст Північного Причорномор'я, особливо на початку їхнього існування, була єдиною з релігією метрополії. Тут шанувалися Зевс, Афіна, Аполлон, Артеміда, Кібела у різних іпостасях, Геракл та ін. В особливій пошані були божества, зв'язані з землеробством і родючістю: Деметра, Кора-Персефона, Діоніс. В окремих районах Північного Причорномор'я простежуються місцеві особливості в значенні окремих культів. Так, у ряді місцевостей Північно-Західного Причорномор'я першорядне значення мав культ Ахілла, в Ольвії — Аполлона Дельфінія і Зевса Ольбіоса, на азіатській частині Боспору — Афродіти Апатури тощо. Для відправлення культових церемоній існували спеціальні священні ділянки, будувалися храми, численні вівтарі, присвячені окремим божествам. Поступово у релігійні уявлення жителів античних міст Північного Причорномор'я проникають елементи культів божеств місцевого, негрецького походження. Так, у Херсонесі поширився культ таврської богині Діви.

Вплив культури місцевих племен особливо посилився близько рубежу нової ери. Крім того, у цей час у мистецтві античних міст-держав з'являються й елементи романізації. Таким чином, грецьке у своїй основі мистецтво в ході самостійного розвитку під впливом різних контактів, особливо у перші століття нашої ери, набуває багатьох оригінальних рис, що дає можливість твердити про формування локального, північнопричорноморського варіанта античної культури.

В ідеологічних уявленнях поряд із збереженням культів попередніх часів, як грецьких в своїй основі (Аполлона, Зевса, Ахілла, Гермеса та ін.), так і місцевих (наприклад, богині Діви у Херсонесі), посилюються сарматські, почасти скіфські, фракійські, іранські, єгипетські елементи. Розвиваються культи синкретичних божеств. Зокрема, в Пантікапеї зростає шанування головного бога, в основі якого лежав культ Зевса, а також входили елементи фракійського культу Сабазія та, можливо, сарматського кінного бога. Поява у Боспорі у перші століття нашої ери культу єдиного бога характерна для пізньоантичного суспільства в період його розкладу і свідчить про поступовий перехід до монотеїзму.

На початку IV ст. н. е. у Боспорі вже існує християнська община, представник якої — боспорський єпископ Кадм — у 325 р. н. е. брав участь у першому Нікейському соборі. Поширюється тут також культ римських імператорів.

У містобудуванні та архітектурі поряд з давніми традиціями у перші століття нової ери спостерігаються деякі нові елементи, головним чином римської провінціальної школи. Встановився тип невеликого міста-фортеці з досить чіткою системою планування (Ілурат). З'явилися нові типи споруд (цитаделі, терми), елементи декору (декоративні різноколірні мармурові плитки тощо), конструкції та матеріали (гіпокаусти, випалена цегла, значно поширилося застосування вапняних розчинів у будівництві спеціальних споруд). Але конструкції стали більш примітивними і водночас масивними, якість будівництва значно погіршилась. На рубежі нашої ери, а можливо, ще раніше, судячи із зображень на монетах та поховальних стелах, в архітектурі Боспору поширився нетиповий для Середземномор'я п'ятиколонний храм. Саме таким був, очевидно, пантікапейський храм, присвячений цареві Аспургу (23 р. н. е.).

Значно розширилося будівництво монументальних кам'яних склепів, які раніше були типовими головним чином для Боспору. Слід згадати склепи, побудовані впритул до оборонної стіни Херсонеса, склеп так званого Зевсового кургану в Ольвії. В будівництві склепів широко застосовувалися циліндричні склепіння. У Боспорі, як і раніше, склепи продовжували розписувати. Проте в цей час розписи звичайно вже не відбивали тектоніку споруди — чітке розчленування на несучі й несомі елементи часто було відсутнє. Існує думка, що саме у відході від ордерних традицій слід вбачати місцеві впливи. Характер розписів склепів дає підставу вважати, що вже з кінця І ст. до н. е. ці роботи, використовуючи традиції IV—III ст. до н. е., виконували головним чином місцеві майстри.

У І ст. н. е. у Боспорі поширилися так званий квітковий, а трохи пізніше — інкрустаційний стилі. Однією з найцікавіших пам'яток квіткового стилю є розписи склепу Деметри у Керчі (І ст. н. е.). Тут, поряд із зображенням на стінах і в північній люнеті декоративних гірлянд та виноградних лоз, у центрі стелі майстерно зображено голову Деметри, а в південній люнеті — сцену з міфа про викрадення Плутоном, богом підземного царства, Кори — дочки Деметри. Поєднання у II ст. н. е. квіткового та інкрустаційного стилів привело до виникнення таких видатних пам'яток, як розписи так званого Стасівського склепу у Керчі, де стіни розписані в інкрустаційному стилі з введенням архітектурних деталей, а центральна частина стелі — у квітковому; з зображень у люнетах найбільший інтерес становлять батальні сцени за участю греків та сарматів. З інших пам'яток слід відзначити розписи стін склепу II ст. н. е., відкритого в 1975 р. на некрополі Горгіппії. Тут в реалістичній манері відображено сцени з життя й 12 подвигів Геракла — боротьба з левом, лернейською Гідрою та ін., побутова сцена трапези, навпроти входу в склеп зображено дві фігури, які сидять, і юнака, що стоїть перед ними, — можливо, зображення похованих. Також цікавий розпис внутрішніх стінок кам'яного саркофага кінця І ст. н. е. з Боспору. На одній з них зображено майстерню художника, де на стінах між колонами розвішані портрети. Перед художником — ящик з фарбами, трохи далі — мольберт. На інших стінках саркофага представлені музиканти, пігмеї-танцюристи, сцена загробної трапези та ін.

З надмогильних пам'яток І—II ст. н. е. дійшли до нас невеликі статуї, що зображали похованих, та стели з рельєфами (останні домінують). На рельєфах стел зображені сцени поховальних трапез, героїзовані небіжчиці, фігури, що стоять, у звичайному вбранні або озброєні, вершники в одязі кочовиків тощо. На стелах Боспору почали вміщувати по два і навіть по три рельєфи з одного боку. Саме в рельєфах цих стел найповніше відбилися особливості місцевої боспорської скульптури: площинність, статичність, графічність у виконанні рельєфних деталей, фронтальність постановки фігур, наявність у ряді випадків індивідуальних портретних зображень, а також етнічної характеристики, застосування поліхромії.

Для перших століть нашої ери характерні також статуарні скульптури, що зображували античних богів, царів, видатних діячів (наприклад, мармурова статуя Неокла з Горгіппії — кінець II ст. до н. е., бронзовий бюст цариці Динамії), а також тварин (мармурова статуя лева з Пантікапея) та ін. Загалом скульптура місцевих митців у вказаний період грубіша і дещо примітивніша, ніж античні зразки, але в ній досить виразно простежуються особливості, що виникли завдяки місцевим впливам.

Значного розвитку в цей час, особливо у Боспорі, досягло також мистецтво торевтики. Тут поряд зі штампованими досить грубо виконаними прикрасами створювалися ювелірні вироби, які своєю багатоколірністю та пишністю відповідали смакам сарматських племен. Типові ювелірні прикраси боспорських майстрів знайдено, зокрема, в сарматських похованнях поблизу с. Ковалівки Миколаївської області та в Нижньогірському районі Кримської області. Поєднання золота і кольорового каміння, застосування геометричного поліхромного візерунка повністю відповідали принципу інкрустаційного стилю, який у Боспорі в II ст. н. е. застосовувався в декорі архітектурних споруд.

Слід зазначити, що традиції місцевих племен у мистецтві північнопричорноморських міст досить яскраво виявилися не тільки у Боспорі, який по праву вважається художнім центром сарматського світу, а й в інших містах, зокрема Тірі. Проте за браком джерел поки що не маємо змоги говорити про це докладніше.

 

Тисячолітня епоха античної цивілізації в Північному Причорномор'ї не пройшла безслідно для наступних часів.

Чисто еллінські, спочатку чужі для навколишнього середовища античні міста і поселення Північного Причорномор'я в ході свого дальшого розвитку стали складовою, органічною частиною всього північнопричорноморського світу. Постійна взаємодія між місцевими племенами й античними містами і взаємовплив зумовили утворення своєрідного варіанта античної культури.

В результаті взаємного проникнення цих світів створилися передумови для виникнення держав із змішаним населенням, що складалося з греків та тубільного населення, яке, зокрема, в Боспорській державі, було представлене племенами сіндів, меотів, скіфів та ін.

Прогресивна роль античних північнопричорноморських міст полягала насамперед у тому, що вони вплинула на прискорення соціально-економічного і політичного розвитку місцевих племен, формування в них класового суспільства, розвитку їх економіки, культури, ідеологічних уявлень. Шляхом тісних контактів з античними містами племена Північного Причорномор'я були втягнуті в постійні взаємовідносини з найпередовішою на той час античною культурою. Античні традиції ввійшли складовою частиною в культуру місцевих племен. Цей процес торкнувся не тільки скіфо-сарматських і зарубинецьких племен. У сферу контактів з античною культурою були також утягнуті і носії багатоетнічної черняхівської культури, пам'ятки якої зони Лісостепу і прилеглої до неї частини Степу, на думку більшості дослідників, належать, як і зарубинецькі, до ранньослов'янських. Багато речей античного походження (амфори, червонолаковий і скляний посуд, металеві та інші прикраси тощо) знайдено при розкопках могильників і поселень предків слов'ян, які займали велику територію басейнів Подніпров'я, Побужжя, Подністров'я. У процесі їх тісних взаємовідносин з північнопричорноморськими античними державами у галузях економіки, насамперед торгівлі, і культури обидві сторони протягом більш як п'яти століть справляли значний вплив одна на одну.

Модифіковані під впливом візантійської культури античні традиції через ранньосередньовічні міста, що виникли на місці деяких старих античних центрів, дійшли певною мірою і до Київської Русі.

 

Етапи генезису українського етносу як фактору культурогенезису

 

 

Для того, щоб краще зрозуміти сутність культурної еволюції як процесу формування поведінки людини, звернемось до її генезису.
У тваринному світі є також позагенетичний спосіб передавання досвіду від однієї особини до іншої. Наприклад, досліди з вищими мавпами свідчать про те, що їх молена навчити використовувати знаряддя праці і навіть користуватись примітивною мовою глухонімих. Мавпа, яка знає мову глухонімих, може навчити її інших особин. Це дало підставу деяким авторам говорити про існування у тварин елементарної культури чи пракультури. Тварини мають елементарний засіб передавання досвіду, однак тут відсутні позагенетичні засоби закріплення цього досвіду всередині виду чи популяції. У людини з виникненням виробничої діяльності з'явились й інші, крім статевих клітин, матеріальні структури, в яких фіксувався і з якими, разом з тим, передався від покоління до покоління попередній досвід. Такими матеріальними структурами були виготовлені знаряддя. З початком фіксування у засобах виробничого досвіду кожне нове покоління, вступаючи у життя, одержало у своє розпорядження матеріалізований досвід попередніх поколінь, збагачувало його і передавало далі. Виникнення нового засобу фіксування і передавання досвіду мало своїм наслідком появу особливого матеріального процесу — еволюції знарядь. Врешті-решт розвиток знарядь праці приходив у суперечність з морфологічною будовою організму людини і починав вимагати приведення його у відповідність з потребами дальшого прогресу. І ця суперечність долалась з допомогою грегарно¹-індивідуального добору. Про природний індивідуальний добір не може йти мови, бо здатність до виробничої діяльності не давала ніяких біологічних переваг індивіду, та наявність їх в об'єднанні людей робила всіх членів колективу, разом взятих, більш здатними до пристосування. Специфіка цього добору була в тому, що його спрямування визначалося не особливостями середовища, а особливостями процесу еволюції знарядь. Відтоді, як виникла еволюція знарядь праці, головний напрям розвитку організму пішов по лінії не прямого пристосування до середовища, а пристосування його до виробничої діяльності і тільки тим самим до середовища. У силу всього цього даний добір можна характеризувати як виробничий. Особливостями виробництва визначалось те, що добір був не індивідуальним, тобто та зграя перед людей краще пристосувалась до середовища і виживала, яка мала досконаліші знаряддя праці. Виробничий прегарно-індивідуальний добір був особливою формою, якісно відмінною від форм природного добору. І спроби поставити його в один ряд з добором, що призвів до пристосування одного виду тварин до життя у норах, іншого — до життя на деревах, не мають під собою ґрунту. Під впливом виробничої діяльності змінювалась і сама організація перед людей — від зграї (біологічної) до суспільства (соціальної)х
Взаємини у зграї будуються, як правило, на принципі домінування сили. Виготовлення знарядь праці передбачає ускладнення центральної нервової системи, передусім головного мозку, здатність до тонших і точніших рухів, але аж ніяк не розвиток м'язів. Взаємини, що існують у зграї на основі сили, з певного моменту зробили фактично неможливим розвиток виробничої діяльності. Треба було або відмовитись від удосконалення знарядь праці, а отже, від адаптації до оточуючого середовища (що означало б припинення еволюції виду і його деградацію), чи обирати інший шлях — вийти за межі біологічної організації до соціальної, де провідними відносинами стають виробничі, які й визначають особливості поведінки людей, передусім рівний доступ до їжі.
Поступово формуються комуналістичні відносини, тобто рівноправний доступ всіх членів колективу до існуючої власності: їжі, знарядь праці, одягу тощо, які зустрічаються у народів, що перебувають у першій фазі первісного суспільства. Велику роль у нейтралізації біологічного індивідуалізму і формуванні суспільних відносин (спочатку як відносин рівноправ'я) відіграли табу. Табу становили собою норми поведінки, що виражались у забороні якоїсь дії. Ця норма начебто із зовні нав'язувалась суспільству якоюсь сторонньою силою, з якою не можна було не рахуватись. Так виражала себе громадська воля. Об'єднання, в яких табу порушувалося, зникало з неминучістю. Суспільні відносини остаточно утвердились, коли вимоги колективу до індивіда стали внутрішньою потребою кожного члена, причому сильнішою за його біологічні інстинкти. Це трапилося десь 40—35 тис. років тому. З цього часу культурна еволюція почала визначати розвиток людства, який пішов швидшими темпами, збільшилося число альтернативних форм поведінки людини у взаємовідносинах з навколишнім середовищем.
Відзначаючи особливості культурної еволюції, ми підкреслювали, що вона грунтується на збереженні знань, надбанні нових і передаванні їх наступним поколінням. Щоб зберегти і розвинути всю свою нову суспільну сутність, соціалізувати в належному напрямку кожного індивіда, людству треба було передати йому всю сукупність свого соціального життя — виробничі здібності, принципи взаємин (табу), а також духовний світ, що почав формуватись: думки, почуття, стани людей. У верхньому палеоліті (35 тис. років тому) виникла ситуація, за якої значна частина суспільної життєдіяльності не могла бутизакодована, втілена і передана існуючими засобами. Які ж засоби мала в наявності культурна еволюція на вищезгаданий момент?
1.Передусім, як вже зазначалось, розвиток знарядь праці, передавання виробничого досвіду в процесі навчання молодших старшими.
2.Існувала мова як засіб спілкування, щоправда, вкрай примітивна, нерозвинена.
3. Певні моральні уявлення вже регулювали поведінку людей, визначали їх ставлення один до одного, до колективу, до осіб іншої статі, оточуючого світу. Цьому навчали з дитинства.
4. Міфологія через одухотворення природи намагалась дати зв'язану і загальну картину світу, хоча і в не усвідомленому, а швидше у змодельованому, "картинному", образному вигляді.
Передмагія служила засобом практичного впливу на світ і давала людині впевненість в успіхові передбачуваної справи, передавала досвід у різних сферах життєдіяльності. Зокрема, дуже ймовірно, що у первісних людей полюванню передувала його репетиція. Ускладнення мисливської діяльності неминуче вимагало на певному етапі попереднього вироблення плану дій. Через крайню конкретність мислення первісної людини вироблення плану полювання і розподіл ролей могли відбуватися лише у вигляді інсценізації полювання, яка початкове не носила магічного характеру, але надалі неодмінно мала перетворитись на обряд, — так виникає магія. Всі засоби, про які йшлося вище, зберігали наявні соціальні відносини і духовний світ людей. Обмеженість їх була в тому, що кожен із цих засобів мав вузьке поле застосування у соціальному житті (знаряддя праці — економіку, табу — моральне життя тощо). Вони були факторами зовнішньої взаємодії людини і світу. У первісному суспільстві, напевне, досить часто траплялися сплески індивідуалізму, що виявляли себе в різних антигромадських проявах, отже, необхідний був засіб, який, відтворюючи суспільні цінності і "необхідну модель життя", безпосередньо й непримусово впливав на світовідчуття людини, регулюючи її поведінку. Духовний світ особистості, що ускладнювався, ніякою мірою не в силі був відобразити і зберегти жоден із названих засобів.
Ці завдання могли бути розв'язані тільки з появою на світ мистецтва. Мистецтво здатне увібрати і передати всі можливі ситуації взаємодії людини і світу, всі ситуації взаємин людей, без будь-якого локального обмеження. Відображенню мистецтвом доступні як матеріальні, так і духовні сторони суспільного життя Мистецтво цілісно відтворює дійсність: може у відбитому вигляді зберегти матеріальну сторону життя і ті людські стани, ті види людського реагування на дійсність, які з ними пов'язані. При художньому сприйнятті вся життєдіяльність, відображена в мистецтві, "оживає" навіть для людини, яка не має в особистому досвіді чогось подібного. Завдяки цьому індивід виявляється здатним воскрешати, а отже, зберігати і передавати досвід, думки, почуття громади. Мистецтво є найдоступнішою формою засвоєння знань, оскільки воно сприймається в конкретній формі справжньої життєдіяльності.
Величезна роль мистецтва у розвитку людства полягала в тому, що воно сприяло розвиткові творчих засад в індивіді. Справа в тому, що первісний лад був консервативним, вимагалося чітке додержання табу, ніяких індивідуальних тлумачень не дозволялося, що заважало виявленню ініціативи, свободі особистості. Мистецтво ж — за самою своєю природою і характером впливу на сприймача вимагає від людей творчості (добудова відкритої моделі, співвіднесення досвіду того, хто передає і того, хто сприймає; вплив думок і почуттів, закон уподібнення, розкріпачення при сприйнятті). Мистецтво, завдяки ефектові передаваної інформації у тому, хто сприймає, не консервувало життєдіяльність, а робило її "справжньою" реальністю, життям, відродженим у думці, почутті, стані, спонуканнях. Таким чином, мистецтво виявилось і засобом, здатним найкращим чином передавати суспільне необхідну життєдіяльність за допомогою воскресіння її в індивіді, і засобом, що сприяє нейтралізації, або навіть певною мірою зняттю зоологічного індивідуалізму в поведінці. Мистецтво не створює копію, зліпок світу (дійсності) — в такому варіанті воно було б непотрібне індивіду. Предметом його є цінність людського буття, те, що розвиває в індивіді його людську сутність.
Культурна еволюція з виникненням мистецтва — цього універсального механізму збереження і передавання соціальної інформації від покоління до покоління — набула незворотного і прискореного характеру. Мистецтво — це самосвідомість культури. Універсальність мистецтва як засобу збереження життєдіяльності з віками не тільки не втратилась, а навпаки, зросла, тому що в ньому з'явились нові види і жанри. Стали різноманітнішими художньо-виражальні засоби, а це призвело до того, що життя суспільства, людини стало можливо втілити у мистецтві багатогранніше й досконаліше.
Таким чином, культурна еволюція в той період, коли повністю сформувалися суспільство і людина, була представлена такими інформаційними каналами: еволюція знарядь праці, мова, моральні норми, міфологія, мистецтво, релігія (її перша форма — магія), зміст яких визначала, "фіксувала" своєрідність поведінки, світовідчуття людини в епоху верхнього палеоліту.
Які ж основні етапи культурної еволюції людства? Загал