Версії походження та зникнення трипільців



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Версії походження та зникнення трипільців



Одним з перших питання походження трипільців спробував вирішити В. Хвойко у серпні 1899 р., виступаючи на археологічному з’їзді в Києві, він дійшов висновку, що трипільці – гілка арійського племені – протослов’яни. Зараз же у вчених існує багато поглядів на це питання, серед яких є наукові та суперечливі, навіть наближені до міфу.

На думку Ю. Шилова, близько 6200 р. до н.е. держава Аратта, яка була створена хвилею малоазійських праіндоєвропейців, розташовувалася у пониззях Дунаю і була пов’язана з археологічними культурами Подунав’я: Кереш, Старчево, Боян, Кукутень. Згодом центр держави, яка згодом стала стимулювати формування Шумеру, почав просуватися ближче до Дніпра, і саме цей рух та розквіт відомі археологам як формування культури Трипілля. При цьому Ю. Шилов виділив три етапи розквіту Аратти, для яких запропонував такі датування: I – 5400-4600 рр. до н.е., II – 4600-3500 рр. до н.е., III – 3500-2750/2250 рр. до н.е. Говорячи про зникнення, вчений наголошує, що наприкінці III тис. до н.е. Трипілля, представлене пам’ятками усатівського та інших варіантів, «перетікало в інші археологічні культури (насамперед середньодніпровську та інгульську)».

Близьким до теорії Ю. Шилова є погляди О. Шокало, який також наголошує на автохтонності оріїв-українців на терені України, розуміючи під оріями велику етнокультурну та духовно-господарську спільність різних аграрних народів, які створили у районі Наддніпрянщини свою державу Оратанію, або Оратту (Аратту), яка і є на його думку Трипільською культурою (а назва лише від першого знайденого поселення біля с. Трипілля). При цьому С. Наливайко у своїй статті «Трипілля, Трипура, Троя…» наголошував, що корені української Аратти знаходяться в Індії і що культура оріїв, розвилася на терені Індії в історичній індійській області Пенджаб, яка за свідченням давніх індійських джерел мала тоді назву Аратта і «пересуватися в просторі й часі». Останнє він аргументує тим, що послідовниця української Аратти, як він вважає, катакомбна культура схожа на нещодавно виявлену в Середній Азії культуру, ареал якої знаходиться неподалік з Індією.

У праці П.Л. Паламарчука та І.А. Андрієвського існує розділ про трипільську Атлантиду, звідки «у VII – VI тис. до н.е. розселилися по всіх українських обширах прототрипільські племена». При цьому автори посилаються на дослідження А.Д. Архангельського та М.М. Страхового – що у 1970-х рр. реконструювали обриси Чорного моря (фактично – прісноводного озера) до появи Дарданелльської протоки – за якими внаслідок Чорноморського потопу утворилося Чорне море. На думку П.Л. Паламарчука та І.А. Андрієвського, вода змусила населення «Атлантиди» - шельфу Чорного моря – шукати інше місце проживання, а внаслідок потопу, як зазначають автори, «стався вибух сірководню», який спричинив екологічну катастрофу. Після цього «вцілілі племена започаткували у межиріччі Південного Бугу та Дністра нову, відому нині як трипільська».

В своїй праці об’єднала погляди Ю. Шилова та П. Паламарчука та І. Андрієвського О.А. Білоусько, яка до того ж вважає, що трипільська культура є продовженням буго-дністровської культури. Хоча на думку багатьох вчених, буго-дністровська культура утворилася в VI – V тис. до н.е. внаслідок впливу культури Кріш, що локалізується в Румунії, на місцеві мисливські та рибальські племена Середнього Дністра та Бугу.

Треба зазначити, що всі вищезгадані теорії та погляди носять патріотичний характер, бо за ними трипільці є автохтонними жителями, населеної ними території.

Але як зазначають деякі археологи, зокрема Л.Л. Залізняк, М.Ю. Відейко, які є досить авторитетними, що людність відома як культура балкансько-дунайського неоліту не є автохтонною, тому що її пращури прийшли на територію України з Близького Сходу, а саме з півдня Малої Азії.

На думку Л.Л. Залізняка, внаслідок кризи мисливського господарства в Сирії, Палестині та на півдні Анатолії близько 10 тис. років тому з’явилися та поширилися форми відтворюючого господарства (мотичне землеробство та примітивне тваринництво), що згодом призвело до демографічного вибуху на Близькому Сході. Після цього надлишки населення почали розселятися на сусідні малозаселені землі: на схід у Центральну Азію та Індію, на південь в Аравію та Північну Африку. Один з головних шляхів розселення починався у південній Анатолії і вів на захід островами Егейського моря в Східну Грецію. У VII тис. до н.е. за некаліброваною шкалою ця людність принесла сюди з собою навички відтворюючого господарства, культурні рослини, близькосхідну культуру, вірування та мову.

Вчений вважає, що провідну роль у неолітизації Балкан відіграли переселенці з південно анатолійського центру, де у VII – VI тис. до н.е. була поширена культура Хаджилар, носіями якої були протохати, або хато-хурити. Поступово просуваючись на північ, прибульці досягли Дунаю і рушили його долиною на захід у Центральну Європу та на схід у Правобережну Україну, внаслідок чого утворилися такі неолітичні культури, як Караново, Хамаджія, Вінча, Боян, Гумельниця, Трипілля тощо. Також Л.Л. Залізняк наголошує на тому, що північні сусіди цих культур були мисливці та рибалки Німецької, Польської, Поліської низовин та Лівобережжя Дніпра, на базі яких у IV – II тис. до н.е. постала індоєвропейська сім’я народів. А формування праіндоєвропейської мови та культури почалося у V тис. до н.е. у Південній Україні внаслідок контактів та впливу трипільців на населення лісостепового Подніпров’я та Лівобережжя. Так у загальних рисах він показав освоєння близькосхідним населенням та його прогресивний вплив на місцеве населення Балкан, Центральної Європи та Подунав’я. Зокрема, про вплив трипільської культури на людність Подунав’я свідчать пам’ятки розкопок біля населених пунктів Мирне, Арциз, Дивізія.

На користь твердження, що трипільці не автохтони, виступає такий вчений, як В. Даниленко, який пов’язував , «в силу родства с юго-западноанатолийской культурой», походження Трипільської культури «с проникшей с Восточного Сердиземноморья в Южную Европу ветви архаичного семито-хамитского массива».

В. Щербаківський, який наголошував, що «трипільці – круглоголовці пердньоазійського типу (яфетити)…» та вказував на спорідненість між трипільцями та хетитами. Цю думку підтримував В. Петров у своїй праці «Походження українського народу».

Погоджується з поглядами Л.Л. Залізняка щодо походження трипільців М.Ю. Відейко, але додає, що трипільське населення було неоднорідним, виділяючи два антропологічних компоненти – «середземноморський» та «протоєвропеоїдний», на основі чого робив висновки, що трипільці – це конгломерат різних родів та племен та наголошуючи на тому, що окрім прогресивного впливу трипільців на мисливців та рибалок Європи, існував вплив з боку останніх на трипільців шляхом асиміляції та влиття сусідніх родів та племен.

До того слід сказати, що М.Ю. Відейко (тої ж думки дотримується Л.Л. Залізняк) вважає праці археологів, що притримуються автохтонної теорії походження трипільців, міфічними, неісторичними. Зокрема, він вважає, що дату 6200 р. до н.е. Ю. Шилов запозичив з праці Дж. Меларта, присвяченої публікації результатів розкопок неолітичного поселення Чатал-Гуюк (Анатолія). Під час опублікування праці Дж. Меларта використовували некалібровані дати С 14, що молодші за календарні, якими користуються археологи нині, на 700-900 років. З цього випливає, що сучасна дата Аратти – близько 7100 – 6900 рр. до н.е. Для трипільської ж культури Ю.О. Шилов використовував календарні дати, а значить систему хронології історичного процесу істотно порушено. До того ж М.Ю. Відейко локалізує Аратту (на основі шумерських епосів про Енмеркара та Лугальбанда) не у Північному Причорномор’ї, а – на схід од Урука, за Еламом поряд з горами.

Більшість вчених, серед яких Л.Л. Залізняк, М.Ю. Відейко, Бурдо Н.Б., тримаються теорії, що криза, яка настала у VI тис. до н.е. через екстенсивний характер ведення землеробства трипільців, посилилася, та у III тис. до н.е. припинили своє існування трипільські поселення (найпізніше з відомих протоміст біля с. Вільховець на Черкащині).

На думку К.П. Бунтяна, В.Ю. Мурзіна, О.В. Симоненко криза трипільської культури почалася на початку IV тис. до н.е., яка характеризувалася переселенням трипільців Середньої Наддніпрянщини на північ – у Полісся, а згодом на схід – на лівий берег Дніпра; поселенців Середнього Побужжя – в Степ, доходячи до Інгулу; а жителі Подністров’я – в Північно-Західне Надчорномор’я. Тут на ґрунті активного скотарства та у взаємодії із степовим населенням виникає своєрідна господарсько-культурна система у середині VI тис. до н.е., відома як Усатівська культура (с. Усатово на Одещині). Ця культура має багато спільних рис із скотарським населенням: значна кількість худоби у поєднанні зі звичними навичками землеробства; кам’яні гробниці вождів з курганними насипами. В цей же період на Волинь та Поділля переміщуються носії культури кулястих амфор та деяке населення степу у північному та західному напрямку частково асимілюючи трипільське населення. Останнє стало додатковим деструктивним чинником, що врешті-решт призвело до зникнення трипільської культури.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.2.222 (0.011 с.)