Розділ 1 поняття молодіжної культури як контркультурного та субкультурного явища

ДИПЛОМНА РОБОТА

ОКР «Спеціаліст»

 

 

на тему: МОЛОДІЖНІ РУХИ 60 – 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

 

 

Виконала: студентка 5 курсу, групи «А»

спеціальності 7.02030201 – історія

ПАСІЧНИК Анна Андріївна

Керівник: ЗАХАРЧЕНКО Марина Василівна.

Рецензент: СУХУШИНА Олена Вікторівна.

 

Черкаси – 2015 року

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ МОЛОДІЖНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК КОНТРКУЛЬТУРНОГО ТА СУБКУЛЬТУРНОГО ЯВИЩА………….9

1.1 Молодіжна субкультура та її вплив на загальну культуру…………………………………………………………………………9

1.2 Контркультурні молодіжні рухи як соціально обумовлений феномен…………………………………………………………18

РОЗДІЛ 2 МОЛОДІЖНІ РУХИ 60-90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ, ЇХ ВИТОКИ, СПЕЦИФІКА І ЗНАЧЕННЯ…………………………………….25

2.1 Піднесення молодіжного руху в 60-х рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи……………………………………………………..25

2.2 Ідейні витоки молодіжного руху 60-90-х рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи………………………………………………………46

2.3 Занепад старих і поява нових молодіжних рухів в 90-х роках ХХ ст. в країнах Західної Європи …………………..76

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….91

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ…………98

ВСТУП

Актуальність теми. На переломному етапі розвитку українського суспільства, коли життя стає надзвичайно складним та динамічним, важливо зафіксувати і зрозуміти цінності, якими керуються молоді люди і які багато в чому визначають буденну свідомість і щоденні уявлення про теперішнє і майбутнє поколінь.

При цьому для дослідження ціннісного світу сучасної молоді надзвичайно важливим є історичний погляд, аналіз тих життєвих планів та установок, якими керувались попередні покоління.

Історичний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, наскільки використовується такий дієвий чинник суспільно-політичного функціонування як молодь, її громадські організації. У всі часи та у всіх народів молодь була в авангарді громадських рухів, своєрідним каталізатором суспільних перетворень.

Розвиток молодіжного руху в сучасних умовах тісно пов’язаний з формуванням і становленням принципово нової державної молодіжної політики. Вона має здійснюватися в кожній країні на політичному, законодавчому, організаційному рівнях з урахуванням її можливостей – економічних, соціальних, культурного розвитку, історичних традицій, світового досвіду підтримки молоді. Цей досвід у першу чергу вимагає, щоб до процесу соціалізації молодих людей, вирішення їхніх соціальних проблем активно підключалася сама молодь, її громадські організації.

Зростання ролі молоді в суспільному житті в міру його ускладнення та інтенсифікації – загально соціологічний закон, який діє в будь-якому суспільстві. Молодь в ряду інших соціальних суб’єктів, виконує одну виняткову функцію – вона є провідником нових ідей, ініціатив, виступає носієм найновіших знань. Як підкреслював німецький соціолог К. Менерт, роль молоді в сучасному історичному процесі полягає в кристалізації цінностей майбутнього. Молодь має підвищену здатність до творчості, більш розкуту, вільну від догм мислення, загострену уяву, прагнення фантазувати. В ній більш гостра пам'ять, яка не обтяжена вагою старої, непотрібної, а часто шкідливої інформації. Молодь за своєю природою, як правило, є противником консерватизму и застою.

Метою дослідження є комплексний аналіз молодіжних західноєвропейських рухів 60-90-их років ХХ століття.

Об’єктом дослідження виступає культура Західної Європи XX століття.

Предмет дослідження – молодіжні рухи Західної Європи 60-90-х років ХХ століття.

Територіальні межі дипломної роботи охоплюють території держав Західної Європи.

Хронологічні межі окреслені 60-90-ми роками ХХ століття. Нижня хронологічна межа обумовлена появою та піднесенням найпотужніших молодіжних рухів Західної Європи. Верхня хронологічна межа обумовлена спадом їх популярності.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання дослідження:

- вивчити поняття молодіжної субкультури та її вплив на загальну культуру;

- дослідити контркультурні молодіжні рухи як соціально обумовлений феномен;

- проаналізувати причини піднесення молодіжного руху в 60-х рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи;

- дослідити ідейні витоки молодіжного руху 60-90-их рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи;

- визначити причини занепаду старих і появу нових молодіжних рухів в 90-их роках ХХ ст. в країнах Західної Європи.

Історіографія дослідження.Історіографію досліджуваної теми доцільно поділити на три групи. До першої варто віднести праці радянських авторів. Друга група являє собою доробок дослідників з країн Західної Європи та США. Нарешті, до третьої групи належать праці українських та російських авторів пострадянської доби.

Багато займалися проблемами молодіжного руху на Заході радянські дослідниці К. Мяло[49, 50, 51, 52] та М. Новінська[53, 54]. Перша в своїх чисельних публікаціях зупинялась на окремих аспектах молодіжного руху, зокрема, висвітлила деякі ідейні положення «нових лівих» та студентських радикалів [51, 52], проаналізувала події «паризького травня» 1968 р. у Франції [50]. У більш пізній роботі «Під прапором бунту» [49], яка стала підсумком багаторічного наукового пошуку, автор розширила та узагальнила попередні напрацювання з проблем розвитку молодіжного руху в 50 – 70 рр. Згадана вище науковець М. Новінська власні дослідження феномену молодіжного руху 60-х рр. географічно обмежила Сполученими Штатами Америки. Багато уваги вона приділяла аналізу соціальнопсихологічних особливостей учасників руху, спираючись при цьому на результати декількох соціологічних опитувань молоді в цій країні [53, 54].

Не може не викликати поваги спроба В. Худавердяна [79, 80] та П. Решетова [61, 62, 63] зосередити в своїх дослідженнях увагу, з-поміж іншого, на питанні соціально-психологічних особливостей молоді, зокрема дослідити саме вплив проблеми «батьків і дітей» на піднесення молодіжної активності у 60-ті рр.

Серед питань молодіжного руху 60-90-х рр., які займали чільне місце в радянських дослідженнях, чимало уваги приділялось аналізу причин його піднесення. Основними з них називались насамперед зміни у становищі студентства зокрема та інтелігенції й службовців в цілому в контексті об’єктивних соціальноекономічних зрушень, що мали місце у західному суспільстві протягом 50-х рр.

Друга група праць являє собою напрацювання дослідників з країн Західної Європи та США, що цілком виправдано, адже феномен молодіжного протесту розгортався саме в межах західного суспільства. Основний масив використаних у даному дослідженні робіт належить англомовним дослідникам зі США та Великої Британії, меншою мірою – західнонімецьким, французьким та італійським науковцям та журналістам. Зразком таких робіт можуть слугувати праця західнонімецьких журналістів, спеціалістів з молодіжних питань, що співробітничали в друкованих органах Німецької компартії. Прикладом нищівної критики молодіжного та студентського руху є публікація консервативного науковця Р. Нісбета, колишнього викладача університету в Берклі, який, ставши безпосереднім свідком ексцесів молодіжного протесту 60-х рр., надовго зберіг своє вороже ставлення щодо останнього.

Третя група праць стосується розробки проблеми у сучасній українській та російській історіографії. У даному контексті необхідно підкреслити, що і в радянській період українські науковці приділяли проблематиці молодіжного руху надзвичайно мало уваги. З кінця 80-х рр. науковий інтерес до названої теми практично вщух взагалі. У 1993 р. в Запорізькому державному університеті була захищена кандидатська дисертація Ю. Темірова «Теорія і практика лівого радикалізму в студентському русі у Великобританії у другій половині 60-х рр. ХХ ст.» [73]. Неможливо обминути увагою працю чернівецького дослідника, доктора філософських наук В. Павловського «Основи ювентології» [55]. Остання являє собою першу в Україні монографію з інтегральної науки про молодь, у якій зроблена спроба на основі узагальнення філософських, природознавчих, соціологічних, економічних, політологічних та психологічних знань дати цілісну картину життєдіяльності молоді як суспільної вікової групи.

Отож, можна констатувати наявність чималої кількості літератури, яка торкається різних аспектів досліджуваної нами теми. Водночас, правомірно говорити про відсутність сучасних узагальнюючих досліджень проблеми молодіжного руху в країнах Заходу як цілісного історичного явища. Особливо це стосується української історіографії. Тому можна зробити висновок, що сьогодні назріла потреба комплексного дослідження даної теми.

Джерельна база. Її основу становлять насамперед твори попередників, лідерів та учасників молодіжного руху 60-90-х рр. в країнах Західної Європи, спогади колишніх активістів та очевидців подій молодіжного протесту. Разом з тим, в дослідженні задіяні праці інтелектуалів (політиків, філософів тощо), які безпосередньо не брали участь у молодіжному русі, однак здійснили суттєвий вплив на формування ідеології молодіжного протесту. Варто підкреслити, що переважна більшість використаних у даному дослідження джерел до 90-х рр. ХХ ст. російською чи українською мовами не видавалась, а тому була недосяжною для радянського масового читача. Враховуючи ж той факт, що оцінки цих джерел, які містяться у роботах вітчизняних дослідників радянського періоду коливаються від іронічно-критичних до відверто негативних, то нова їх інтерпретація стала вимогою часу. При цьому необхідно відмітити вагому роль Інтернет-ресурсів у забезпеченні джерельної бази дослідження [1, 2, 4, 5, 6]. Переважно це сайти, розроблені представниками сучасної російської контркультури, які розглядають учасників молодіжного руху 60-х рр. як своїх попередників.

До джерел варто віднести авторів теорій «сексуальної» та «психоделічної» революцій – В. Райха [11] та Т. Лірі [7,8]. Їхні праці являють собою спроби науково обґрунтувати шляхи подолання обмежень свободи та пізнавальних можливостей індивіда. Писались вони, вочевидь, для принципово різних читацьких аудиторій: якщо праця В. Райха несла на собі відбиток фрейдистської та марксистської філософій і була призначена західним інтелектуалам 20 – 40-х рр., то твори Т. Лірі, змістовно близькі до бітницьких, досить еклектично поєднували дані психології та психіатрії з елементами східних релігійних культів і знайшли свого масового читача в особі представників молодіжних субкультур хіппі та «психоделістів». Аналіз робіт названих авторів дозволяє глибше зрозуміти суть теорій «сексуальної» та «психоделічної» революцій, основні положення яких у дещо вульгаризованому вигляді стали невід'ємними складовими молодіжної контркультури 60-х рр.

Надзвичайно важливими джерелами для дослідження ідейних витоків молодіжного руху 60-90-х рр. є теоретичні праці «нових лівих». У даному дисертаційному дослідженні останні представлені мислителями Франкфуртської соціологічної школи Е. Фроммом [18] та Г. Маркузе [9, 19].

Практична значимість дослідження. Дослідження питань суті молоді як великої, важливої соціально-демографічної групи, характеру і особливостей молодіжного руху в реалізації молодіжної політики має велике теоретичне та практичне значення. З одного боку, вивчення українськими науковцями проблем історії та сучасного стану як у світі в цілому, так і в Україні зокрема, молодіжного руху, державної молодіжної політики, особливо конкретних її аспектів, перебуває в зародковому стані. Нечіткість уявлень щодо внутрішнього стану, організаційної структури молодіжного руху, відсутність домовленості щодо суті термінології, якою користуються в політичних документах, у наукових дискусіях, у публіцистиці часто призводить до неоднозначності, а інколи й помилковості в його оцінках, дослідженнях місця і ролі цього складного соціального явища в житті суспільства.

Матеріали дослідження можуть слугувати основою для подальших наукових досліджень з проблем молодіжної культури.

Структура роботи складається зі вступу, 2 розділів і 5 підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури (78 найменувань).

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки дослідження, яке присвячене такому соціокультурному феномену, як молодіжні рухи, варто зазначити наступне:

Аналіз відомих підходів і розробок в осмисленні поняття молодіжного руху як такого, оцінок змісту, специфіки і культурної значимості окремих його проявів показав, що, «молодіжний рух» як категорія наукового аналізу має достатньо широкі рамки співвідношення (наприклад, як ціле по відношенню до частини, як загальне по відношенню до окремого і єдиного і т.п.) і охоплює собою не лише «молодіжні групи», «молодіжні організації», «молодіжні об’єднання», але також багато інших елементів (наприклад, такі, як «молодіжна політика»). Таким чином, молодіжний рух – це і сукупність об’єктивних та суб’єктивних процесів розвитку молоді, спосіб реалізації соціальної активності молоді, прояв її соціальної об’єктності, і сукупність масових чи групових молодіжних діянь, направлених на реалізацію своїх (як правило, що виходять за рамки офіційних культурних установок) інтересів. Приймаючи ці визначення в якості основотворчих, суттєвих характеристик молодіжних рухів, ми можемо досить об’єктивно визнати інноваційний, в якомусь сенсі культуротворчий потенціал цього феномену (особливо це стосується інституту національного розвитку деяких його організаційних форм).

Якщо розглядати молодіжні рухи як контркультурні явища (а саме так оцінюють прояв молодіжних рухів багато зарубіжних і вітчизняних дослідників), то саме в них безпосередньо і реалізуються соціально-культурні установки молоді. Необхідно відзначити, що в сучасній культурології (як, втім, і в інших гуманітарних наукових областях) поняття контркультури використовується як для позначення соціально-культурних установок, що протистоять фундаментальним принципам, які панують у конкретній культурі, так і щодо молодіжних (як правило, західних) рухів другої половини XX століття, що відбили критичне ставлення молодого покоління до сучасної культури і відкидання її як «культури батьків». Примітно, що в цьому питанні дослідниками нерідко ототожнюються поняття «контркультурного молодіжного руху» і «молодіжної субкультури». Здається, що поняття ці необхідно строго розмежувати. Слід розглядати контркультурні молодіжні рухи як неминучий наслідок соціального конфлікту, як відкрите протистояння поколінь. Молодіжні контркультурні рухи – є соціально обумовленим феноменом, оскільки, з одного боку, вони культивують протест проти суспільства дорослих, його цінностей і авторитетів, але, з іншого боку, саме вони покликані сприяти адаптації молоді до того ж суспільства.

Молодіжна субкультура – частіше нейтральна по відношенню до загальної моделі культури, в рамках якої вона виникла і існує. Молодіжна субкультура виступає як певне значуще середовище, створює певну картину світу і передається шляхом соціалізації в ній нових членів. Область значень цього середовища, її традиції, норми і цінності спрямовані на задоволення визначених потреб. Перш за все, потреб, які не мають можливості бути задоволеними в рамках загальної культури. Молодіжна субкультура – це, по суті, найбільш компромісний спосіб сублімації асоціальних і несоціальних імпульсів, соціокультурно не схваленої поведінки. Молодіжні субкультури виникають як би в «порожнечах» існуючої культури, вбираючи в себе елементи «залишені за бортом» культурою суспільства. Вихідними мотивами виникнення субкультурних молодіжних утворень найчастіше виступають гостра потреба молоді у соціальному прийнятті, пошуки себе, свого місця у світі, потреба в самореалізації, самовираженні. Молодіжна субкультура як область культурної творчості, надає більш широкий спектр можливостей, оскільки дозволяє молодій людині якось проявити себе, реалізувати здібності, не затребувані соціумом. Інакше кажучи, феномен молодіжних субкультур (а, відповідно, і різні їх моделі) зумовлений необхідністю задоволення цілого ряду дуже важливих потреб молодого покоління (відзначимо, що природа цих потреб, головним чином, пов'язана з соціалізацією, соціальною адаптацією молоді). Будь-яка молодіжна субкультура в якійсь мірі служить задоволенню цих потреб, при цьому механізми задоволення потреб у різних субкультурах – різні. Нормативно-ціннісне середовище субкультури випливає з потреб, що задовольняються і відображає їх характер, вона, власне, покликана забезпечити задоволення цих потреб. На їх основі формується власне культурна форма, що включає символіку, визначені норми поведінки, субкультурну структуру та ієрархію.

Молодіжна субкультура приймає контркультурний статус, коли спільнота «знедолених», «інших» молодих людей виступає з відкритим протестом, не бажаючи вписуватися у встановлені основною культурою нормативні рамки і стереотипи поведінки. Субкультура ж як спільнота покликана соціалізувати тих хто «випав» з суспільства. Молодіжна субкультура являє собою самоорганізоване співтовариство. Процеси самоорганізації здійснюються через символіку молодіжної субкультури, що фіксує відторгнення, яка відображатиме норми і цінності, яка керує поведінкою індивіда, що формує структуру субкультурного середовища.

Субкультури всередині молодіжної культури відрізняються, в основному, системами цінностей і стилем одягу, стилем життя, манерами, сленгом, статусними характеристиками, стартовим культурним капіталом. Диференціація молодіжних субкультур ґрунтується на різних системах цінностей і стилях життя. Стиль в загальних рисах характеризується кодом поведінки, стилем думки, символікою одягу і артефактів, і сленгом, і визначається світоглядними установками, морально-емоційним настроєм його носіїв. Так можна відзначити ряд західних моделей різних молодіжних рухів: теди, моди, рокери, бітники, хіпі, панки, растамани.

Джерелом конструювання «культурних міфів» в вітчизняних молодіжних субкультурах були, природно, західні зразки. Вітчизняні молодіжні субкультури, починаючи зі стиляг, конструювали «свій Захід» відповідно до уявлень і традицій вітчизняної культури, будучи складним переплетінням інноваційних елементів з елементами «своєї» і «чужої» культурних традицій.

Молодіжний рух другої половини 60-х рр. породив гостру політичну кризу в багатьох високорозвинутих державах, правлячі еліти яких змушені були негайно переглядати свою політику, особливо щодо ставлення до молоді.

«Бунт молодих» не лише був своєрідним індикатором непопулярності зовнішньої та внутрішньої політики урядів Західної Європи і США. Він став одночасно результатом і проявом глибокої кризи основних соціальних (світоглядних, культурних, освітньо-виховних тощо) цінностей західного суспільства. В основі цієї кризи лежали історично зумовлені переходом до постіндустріальної цивілізації протиріччя між суспільним буттям і суспільною свідомістю.

Надзвичайно високі темпи розвитку економіки у післявоєнний час, вагомі досягнення у галузях науки й техніки, початок процесів глобалізації протягом відносно короткого періоду радикально змінили соціальні відносини. Особливо відчутним змінам було піддано статус інтелігенції з середніх та, частково, вищих класів. Самоусвідомлення молодими інтелектуалами – вихідцями з таких родин себе як частини суспільної еліти перестало відповідати реальній вазі гуманітарної інтелігенції у суспільстві та її співвідношенню з роллю «технократів». На новому етапі розвитку капіталізму традиційні ліберальні та гуманістичні цінності, привиті молодим людям їх батьками, виявились непотрібними в умовах перемоги філософії прагматизму. Очевидна вбогість домінуючої в суспільстві масової культури, побудованої на офіційній «ідеології зростання», породила духовну порожнечу, заповнену невдовзі на молодіжному рівні появою різноманітних субкультур, об’єднаних між собою рішучим неприйняттям «культури батьків». Наслідком стало загострення «конфлікту поколінь», що найбільше впадало в око сучасникам, затьмаривши собою багато інших аспектів проблеми. Рішучість молодих людей, притаманна їм висока чутливість, збуджуваність, емоційність та схильність до прямої дії сприяли тому, що в деяких молодіжних субкультурах протест з часом почав набувати виразно антисуспільного характеру.

У цих умовах родинне виховання, так само як і система вищої освіти країн Заходу виявились неготовими допомогти молоді адаптуватися до нових соціальних ролей. Вони були неспроможні сформувати в підростаючому поколінні готовність взяти на себе відповідальність за своє майбутнє в принципово нових історичних умовах, консервували інфантилізм у ставленні до реального життя. Метою, зміст та спосіб організації навчально-виховного процесу не відповідали більше потребам суспільства і потребували суттєвих змін.

В основі молодіжного протесту 60-90-х рр. парадоксальним чином лежали не матеріальні фактори, пов’язані з погіршенням життєвого рівня його учасників (адже такого погіршення не спостерігалося), а суб’єктивно-психологічні. Останні були сконцентровані навколо страху перед власним майбутнім, тобто побоювання молодих людей з привілейованих верств населення втратити свою суспільну вагу, а, разом із нею, і набутий попередніми поколіннями комфорт існування. Цей страх, притаманний для цілої молодіжної генерації, ліг в основу своєрідного психічного комплексу: небажання і невміння «золотої молоді» самотужки віднайти своє особисте місце у житті, поєднане з боязню погіршення вже здобутого батьками стандарту споживання, викликало певне відчуття провини перед тими, хто жив гірше за них (населенням «третього світу», мешканцями бідних кварталів, неграми на півдні США, робітниками тощо). Таким чином, протиріччя між намаганням знищити «суспільство споживання», з одного боку, та небажанням позбутися його основних здобутків у власному житті, з іншого, являло собою одну з головних особливостей молодіжного руху другої половини 60-х рр. ХХ ст., зумовивши характер його проявів.

60-ті рр. ХХ ст. стали періодом, коли надзвичайно зріс вплив подій міжнародного життя на визначення характеру внутрішньополітичних процесів, що також можна вважати одним з безпосередніх наслідків початку глобалізації світу.

Радикалізація настроїв молоді країн Заходу значної мірою відбувалася під впливом чинників міжнародного характеру, таких як війна США в Індокитаї, національновизвольний рух у державах «третього світу», насамперед у країнах Латинської Америки, китайська «культурна революція» тощо. Вагому роль у піднесенні молодіжного руху відіграли також локальні події та обставини внутрішнього розвитку окремих держав (рух негрів США за свої права, загибель президента Сполучених Штатів Дж. Кеннеді, зміцнення авторитарних тенденцій влади президента де Голля у Франції).

Центрами розгортання молодіжного протесту ставали насамперед вищі навчальні заклади та студмістечка («кампуси»). Концентрація там значних мас незадоволеної молоді сприяла взаємним контактам, а значить, виробленню спільної точки зору на суспільні проблеми та створенню різних організацій. Основною рушійною силою молодіжного руху 60-90-х рр. стало студентство. Найактивнішими були студенти гуманітарних факультетів (соціологи, юристи, філософи), переважно вихідці з заможних прошарків населення. Саме вони були найбільш незадоволені зміною свого соціального статусу, не могли змиритися з тим, що дипломи про здобуття вищої освіти вже не гарантували їм у майбутньому престижних посад.

Однією з найхарактерніших особливостей молодіжної свідомості та культури було однакове неприйняття цінностей як постіндустріального Заходу, так і «розвинутого соціалізму» СРСР та країн Центрально-Східної Європи. Це означало, що радикальна молодь 60-х рр. вважала біполярну модель світу, побудовану на дихотомії «капіталізм – радянський соціалізм» позбавленою реальної альтернативи.

На культурно-побутовому рівні альтернатива домінуючим у суспільстві цінностям була втілена у молодіжній контркультурі, яка являла собою складне, суперечливе явище у духовній сфері Західної Європи та США. Контркультура акумулювала функціонуючі у молодіжному середовищі етичні норми, естетичні смаки, вербально-комунікативні стандарти, елементи своєрідної міфології з власним культом героїв та антигероїв, моду та правила поведінки тощо. Контркультура об'єднала навколо тотального неприйняття «суспільства батьків», що набуло ледь не есхатологічного характеру, більшість існуючих у 60-х рр. молодіжних субкультур, ставши водночас симптомом протесту, його проявом та «живильним середовищем», у якому цей протест розвивався. Саме у межах контркультури були інтегровані основні напрямки та форми молодіжного руху другої половини 60-х рр. в країнах Заходу.

Молодіжний протест протягом 60-90-х рр. пройшов значну еволюцію, яка позначилась на його визначальних цілях та засобах їх досягнення. При цьому молодіжний рух у США та Західній Європі мали дві головні відмінності, зумовлені національними традиціями масових рухів.

На закінчення хотілося б відзначити, що феномен молодіжних рухів – широка проблема, що вимагає всебічного, міждисциплінарного підходу, вивчення на різних рівнях.

 

ДИПЛОМНА РОБОТА

ОКР «Спеціаліст»

 

 

на тему: МОЛОДІЖНІ РУХИ 60 – 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ У КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

 

 

Виконала: студентка 5 курсу, групи «А»

спеціальності 7.02030201 – історія

ПАСІЧНИК Анна Андріївна

Керівник: ЗАХАРЧЕНКО Марина Василівна.

Рецензент: СУХУШИНА Олена Вікторівна.

 

Черкаси – 2015 року

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ МОЛОДІЖНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК КОНТРКУЛЬТУРНОГО ТА СУБКУЛЬТУРНОГО ЯВИЩА………….9

1.1 Молодіжна субкультура та її вплив на загальну культуру…………………………………………………………………………9

1.2 Контркультурні молодіжні рухи як соціально обумовлений феномен…………………………………………………………18

РОЗДІЛ 2 МОЛОДІЖНІ РУХИ 60-90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ, ЇХ ВИТОКИ, СПЕЦИФІКА І ЗНАЧЕННЯ…………………………………….25

2.1 Піднесення молодіжного руху в 60-х рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи……………………………………………………..25

2.2 Ідейні витоки молодіжного руху 60-90-х рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи………………………………………………………46

2.3 Занепад старих і поява нових молодіжних рухів в 90-х роках ХХ ст. в країнах Західної Європи …………………..76

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….91

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ…………98

ВСТУП

Актуальність теми. На переломному етапі розвитку українського суспільства, коли життя стає надзвичайно складним та динамічним, важливо зафіксувати і зрозуміти цінності, якими керуються молоді люди і які багато в чому визначають буденну свідомість і щоденні уявлення про теперішнє і майбутнє поколінь.

При цьому для дослідження ціннісного світу сучасної молоді надзвичайно важливим є історичний погляд, аналіз тих життєвих планів та установок, якими керувались попередні покоління.

Історичний розвиток суспільства значною мірою залежить від того, наскільки використовується такий дієвий чинник суспільно-політичного функціонування як молодь, її громадські організації. У всі часи та у всіх народів молодь була в авангарді громадських рухів, своєрідним каталізатором суспільних перетворень.

Розвиток молодіжного руху в сучасних умовах тісно пов’язаний з формуванням і становленням принципово нової державної молодіжної політики. Вона має здійснюватися в кожній країні на політичному, законодавчому, організаційному рівнях з урахуванням її можливостей – економічних, соціальних, культурного розвитку, історичних традицій, світового досвіду підтримки молоді. Цей досвід у першу чергу вимагає, щоб до процесу соціалізації молодих людей, вирішення їхніх соціальних проблем активно підключалася сама молодь, її громадські організації.

Зростання ролі молоді в суспільному житті в міру його ускладнення та інтенсифікації – загально соціологічний закон, який діє в будь-якому суспільстві. Молодь в ряду інших соціальних суб’єктів, виконує одну виняткову функцію – вона є провідником нових ідей, ініціатив, виступає носієм найновіших знань. Як підкреслював німецький соціолог К. Менерт, роль молоді в сучасному історичному процесі полягає в кристалізації цінностей майбутнього. Молодь має підвищену здатність до творчості, більш розкуту, вільну від догм мислення, загострену уяву, прагнення фантазувати. В ній більш гостра пам'ять, яка не обтяжена вагою старої, непотрібної, а часто шкідливої інформації. Молодь за своєю природою, як правило, є противником консерватизму и застою.

Метою дослідження є комплексний аналіз молодіжних західноєвропейських рухів 60-90-их років ХХ століття.

Об’єктом дослідження виступає культура Західної Європи XX століття.

Предмет дослідження – молодіжні рухи Західної Європи 60-90-х років ХХ століття.

Територіальні межі дипломної роботи охоплюють території держав Західної Європи.

Хронологічні межі окреслені 60-90-ми роками ХХ століття. Нижня хронологічна межа обумовлена появою та піднесенням найпотужніших молодіжних рухів Західної Європи. Верхня хронологічна межа обумовлена спадом їх популярності.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання дослідження:

- вивчити поняття молодіжної субкультури та її вплив на загальну культуру;

- дослідити контркультурні молодіжні рухи як соціально обумовлений феномен;

- проаналізувати причини піднесення молодіжного руху в 60-х рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи;

- дослідити ідейні витоки молодіжного руху 60-90-их рр. ХХ ст. в країнах Західної Європи;

- визначити причини занепаду старих і появу нових молодіжних рухів в 90-их роках ХХ ст. в країнах Західної Європи.

Історіографія дослідження.Історіографію досліджуваної теми доцільно поділити на три групи. До першої варто віднести праці радянських авторів. Друга група являє собою доробок дослідників з країн Західної Європи та США. Нарешті, до третьої групи належать праці українських та російських авторів пострадянської доби.

Багато займалися проблемами молодіжного руху на Заході радянські дослідниці К. Мяло[49, 50, 51, 52] та М. Новінська[53, 54]. Перша в своїх чисельних публікаціях зупинялась на окремих аспектах молодіжного руху, зокрема, висвітлила деякі ідейні положення «нових лівих» та студентських радикалів [51, 52], проаналізувала події «паризького травня» 1968 р. у Франції [50]. У більш пізній роботі «Під прапором бунту» [49], яка стала підсумком багаторічного наукового пошуку, автор розширила та узагальнила попередні напрацювання з проблем розвитку молодіжного руху в 50 – 70 рр. Згадана вище науковець М. Новінська власні дослідження феномену молодіжного руху 60-х рр. географічно обмежила Сполученими Штатами Америки. Багато уваги вона приділяла аналізу соціальнопсихологічних особливостей учасників руху, спираючись при цьому на результати декількох соціологічних опитувань молоді в цій країні [53, 54].

Не може не викликати поваги спроба В. Худавердяна [79, 80] та П. Решетова [61, 62, 63] зосередити в своїх дослідженнях увагу, з-поміж іншого, на питанні соціально-психологічних особливостей молоді, зокрема дослідити саме вплив проблеми «батьків і дітей» на піднесення молодіжної активності у 60-ті рр.

Серед питань молодіжного руху 60-90-х рр., які займали чільне місце в радянських дослідженнях, чимало уваги приділялось аналізу причин його піднесення. Основними з них називались насамперед зміни у становищі студентства зокрема та інтелігенції й службовців в цілому в контексті об’єктивних соціальноекономічних зрушень, що мали місце у західному суспільстві протягом 50-х рр.

Друга група праць являє собою напрацювання дослідників з країн Західної Європи та США, що цілком виправдано, адже феномен молодіжного протесту розгортався саме в межах західного суспільства. Основний масив використаних у даному дослідженні робіт належить англомовним дослідникам зі США та Великої Британії, меншою мірою – західнонімецьким, французьким та італійським науковцям та журналістам. Зразком таких робіт можуть слугувати праця західнонімецьких журналістів, спеціалістів з молодіжних питань, що співробітничали в друкованих органах Німецької компартії. Прикладом нищівної критики молодіжного та студентського руху є публікація консервативного науковця Р. Нісбета, колишнього викладача університету в Берклі, який, ставши безпосереднім свідком ексцесів молодіжного протесту 60-х рр., надовго зберіг своє вороже ставлення щодо останнього.

Третя група праць стосується розробки проблеми у сучасній українській та російській історіографії. У даному контексті необхідно підкреслити, що і в радянській період українські науковці приділяли проблематиці молодіжного руху надзвичайно мало уваги. З кінця 80-х рр. науковий інтерес до названої теми практично вщух взагалі. У 1993 р. в Запорізькому державному університеті була захищена кандидатська дисертація Ю. Темірова «Теорія і практика лівого радикалізму в студентському русі у Великобританії у другій половині 60-х рр. ХХ ст.» [73]. Неможливо обминути увагою працю чернівецького дослідника, доктора філософських наук В. Павловського «Основи ювентології» [55]. Остання являє собою першу в Україні монографію з інтегральної науки про молодь, у якій зроблена спроба на основі узагальнення філософських, природознавчих, соціологічних, економічних, політологічних та психологічних знань дати цілісну картину життєдіяльності молоді як суспільної вікової групи.

Отож, можна констатувати наявність чималої кількості літератури, яка торкається різних аспектів досліджуваної нами теми. Водночас, правомірно говорити про відсутність сучасних узагальнюючих досліджень проблеми молодіжного руху в країнах Заходу як цілісного історичного явища. Особливо це стосується української історіографії. Тому можна зробити висновок, що сьогодні назріла потреба комплексного дослідження даної теми.

Джерельна база. Її основу становлять насамперед твори попередників, лідерів та учасників молодіжного руху 60-90-х рр. в країнах Західної Європи, спогади колишніх активістів та очевидців подій молодіжного протесту. Разом з тим, в дослідженні задіяні праці інтелектуалів (політиків, філософів тощо), які безпосередньо не брали участь у молодіжному русі, однак здійснили суттєвий вплив на формування ідеології молодіжного протесту. Варто підкреслити, що переважна більшість використаних у даному дослідження джерел до 90-х рр. ХХ ст. російською чи українською мовами не видавалась, а тому була недосяжною для радянського масового читача. Враховуючи ж той факт, що оцінки цих джерел, які містяться у роботах вітчизняних дослідників радянського періоду коливаються від іронічно-критичних до відверто негативних, то нова їх інтерпретація стала вимогою часу. При цьому необхідно відмітити вагому роль Інтернет-ресурсів у забезпеченні джерельної бази дослідження [1, 2, 4, 5, 6]. Переважно це сайти, розроблені представниками сучасної російської контркультури, які розглядають учасників молодіжного руху 60-х рр. як своїх попередників.