Контркультурні молодіжні рухи як соціально обумовлений феномен

У сучасній культурології та соціології поняття контркультури використовується у двох значеннях:

по-перше, для позначення соціально-культурних установок, що протистоять фундаментальним принципам, які панують у конкретній культурі;

по-друге,воно ототожнюється з західною молодіжною субкультурою 60-х років, що відбила критичне ставлення до сучасної культури і відкидання її як «культури батьків». Молодіжна субкультура загальне позначення різнорідних за ідейно-політичної орієнтації цінностей певних груп молоді («нові ліві», хіпі, бітники та ін.), що протиставляються офіційним цінностям. Цей протест приймає різні форми: від пасивних до екстремістських; загальнодемократичні цілі нерідко поєднуються з анархізмом, радикалізмом, релігійними пошуками.

Контркультура – в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть «офіційній» традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури. В більш вузькому і конкретному значенні термін «контркультура» вживається для означення форми протесту проти культури «батьків», що поширилася серед частини американської молоді в 60-х – на початку 70-х років XX ст. (контркультура 60-тих) [45, 90].

Хоча різні контркультурні підтечії існували в багатьох суспільствах, тут термін стосується саме феномену, що досяг критичної маси, розцвітав та зберігався і розвивався протягом довгого часу. Контркультурний рух виражав етнос, прагнення, та мрії певної частини населення протягом ери соціального вияву цайтгайсту.

Поняття «контркультура» з'явилося в західній літературі в 1960 р., відбивши ліберальну оцінку ранніх хіпі та бітників. Вперше термін «контркультура» вживається у книзі Теодора Роззака 1968 року «Створення контркультури: Рефлексії над технократичним суспільством та його юною опозицією», який спробував об'єднати різні духовні впливи, спрямовані проти панівної культури, в якийсь відносно цілісний феномен – контркультуру [80, 56].

Ознайомлення з працями теоретиків контркультури, наприклад Герберта Маркузе та Жан-Поля Сартра, дає можливість ширше уявити її соціально-історичний зміст.

Термін «контркультура» використовується для позначення соціально-культурних установок, що протистоять принципам «базової» культури.
Сучасний культуролог на проблемі контркультури утримує той парадокс, що цінності і ідеали, народжені на гребені антибуржуазних виступів 60-х років, не розчинилися в громадському світосприйнятті наступних десятиліть. Самі молодіжні рухи після свого піку незабаром пішли на спад, ліворадикальний тип свідомості став втрачати масово-соціальну опору, придбав несподівані модифікації. Проте життєві орієнтації, придбані молоддю в процесі боротьби з істеблішментом, не зникли. Вони увійшли в плоть і кров сучасної культури Заходу.

Контркультура позначає таку субкультуру, що не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, перебуває в конфлікті з пануючими цінностями. Субкультура терористів протистоїть людській культурі, а молодіжний рух хіпі в 60-х роках XX ст. заперечував пануючі в суспільстві цінності: старанну працю, матеріальний успіх і наживу, конформізм, сексуальну стриманість, політичну лояльність, раціоналізм. Контркультурами були раннє християнство на початку нової ери, релігійні секти, середньовічні утопічні комуни, ідеологія більшовиків [49, 72].

Поява контркультурних тенденцій викликається різними механізмами. По-перше, вони там, де панівна культура не повною мірою відповідає реаліям нової доби. Тому контркультура постає як заперечення застарілих культурних форм, як запровадження нових форм. По-друге, одним з рушіїв формування контркультурних тенденцій є потреба у самоствердженні. Для самоствердження в пануючій, дорослій культурі потрібно пройти багато тривалих, складних щаблів, витримати жорстку конкуренцію.

Контркультурні рухи розпочинаються з заперечення існуючої культури, яка оголошується нісенітницею, мотлохом. Найчастіше носіями контркультурних тенденцій виступає молодь. Інколи у тому, щоб зайняти чільне місце у контркультурному середовищі, треба просто активно заперечувати існуючу культуру, щось пропонуючи замість.

Часто носіями контркультурних тенденцій виступає злочинний світ, що активно заперечує пануючу культуру, який кидає їй виклик на усіх напрямах.

Можна окреслити кілька причин виникнення та масового розгортання молодіжної контркультури. По-перше, це – забезпечений в результаті модернізації західного суспільства на основі НТП перехід від «економіки убозтва» до «економіки достатку» (Ф. Слейтер). На думку американського філософа Ф. Слейтера, на Заході (особливо – в США) після другої світової війни, в умовах революційного впливу НТП на систему суспільного виробництва, позначилося протиставлення ціннісних орієнтирів довоєнного покоління «батьків» і післявоєнного покоління «дітей», оскільки «старше покоління виходить з економіки убозтва, а молодше – з економіки достатку, надлишку». Високий рівень життя провідних країн Заходу, на основі наукомісткої «економіки достатку», викликав у них ціннісно-світоглядний конфлікт поколінь «батьків і дітей» [34, 70].

Виробничо-технологічні зрушення в країнах Заходу дозволили «видалити значну частину молоді за межі ринку праці, з поля дії трудової етики і створили сектор «верхньосереднього класу» з «вторинною» (альтернативною) системою цінностей». Соціальною базою контркультури виступив студентський інтелігентський прошарок «верхньосереднього класу», його інтелектуальне субкультурне середовище. «Дитинство майбутніх бунтарів відбувалося в унікальних умовах свободи від обмежень, пов'язаних з долученими до трудових турбот батьків. Гуманістичний скептицизм, прищеплений молодим людям в сім'ї, в поєднанні зі знеціненням зовнішніх нагород у «суспільстві достатку», послабив імпульси до вертикального просування». Так виник «класичний молодіжний рух індустріально-розвинених країн Заходу, що проголосив демократичні гасла антиавторитаризму, рівності, соціальних перетворень і моральну перевагу молоді» [43, 89].

Другою причиною виникнення руху контркультури стало широке поширення системи вищої освіти. Університети як джерела знань і науково-технічних інновацій в епоху модернізації почали грати найважливішу роль у всьому соціальному житті. Університети набувають провідну роль у розвитку «вищої» культури у США та Європі, остільки тенденції, що існують всередині університетів, стають тенденціями всього інтелектуального життя. Не випадково протагоністом контркультури виступили студенти з сімей американського і західноєвропейського «верхньосереднього класу». Поширення вищої освіти і призвело до виникнення соціального прошарку, що прищеплювало своїм синам і дочкам цінності і риси характеру, що розходяться з вимогами домінуючої культури. Достаток підірвав мотивації до вертикального просування, в результаті виник новий соціальний тип, нова субкультура молоді – «гуманістична молодь» [39, 53].

Третьою причиною руху контркультури є бурхливий розвиток технічних засобів масової комунікації або мас-медіа, що призвело до зростання динаміки соціокультурного життя на Заході, в результаті чого молодь виявилася втягнутою в його орбіту. Зростання соціокультурної динаміки суспільного життя під впливом мас-медіа відбувалося у «тимчасових рамках» одного покоління (50-ті – 60-і рр.. XX століття). Нові інформаційні технології як засіб масової комунікації стали (вперше в історії) робити визначальний вплив на соціалізацію молодого покоління. Це особливо стосувалося телебачення, з широким розповсюдженням якого, на думку канадського філософа М. Маклюена, людство вступає в нову – «електронну еру» багатовимірного сприйняття світу. Тому контркультуру можна представити як закономірний соціокультурний феномен, що виражає енергію молодіжної соціалізації, викликану прагненням сучасної молоді зайняти місце «старшого покоління», прийнявши на себе його соціальні функції і наповнивши їх новим змістом і сенсом [43, 92].

Значно більші масштаби та глибину контркультурні тенденції придбали у 1960-і рр., коли США вирували від негритянського руху на захист цивільних прав, руху протесту проти війни у В'єтнамі, студентського руху. Соціальний та політичний протест, що часом переростав у відкритий бунт, переростав в протест культурний.

Саме в 1960-ті рр. контркультура виявилась у елітарних університетах Західної Європи. У найбільш послідовній формі контркультура проявилася у русі хіпі. На місце пануючого культу грошей, матеріального добробуту, вони висунули культ простоти. На місце конформізму як цінності прийшла висока оцінка здібності бути несхожим на інших, жити, як живеться, не озираючись на оточуючих. Ця революція цінностей потягнула у себе і революцію у стилі споживання. Джинси, які колись в Америці були робочим одягом, стали залучатися заможними студентами як повсякденний, або навіть вихідний одяг, у якому відвідували університет, гуляли вулицею, ходили на концерти. Цінувались не просто джинси, а терті до дір. Хіппі запровадили моду на довге волосся у чоловіків. Розплетене жіноче волосся з атрибуту спальні стало вихідною зачіскою. У використання ввійшли грубі черевики робочого і вільного солдатського типів. У цей час вперше у цивілізованій історії Заходу жінки оголили на загальний огляд коліна, одягнувши шокуючі міні-спідниці. Повсюдним стало носіння дівчатами штанів, особливо у громадських місцях. Тверезості як нормі життя було протиставлене вживання наркотиків. У моду ввійшла музика, що різала слух старшого покоління. Хіппі захоплювалися жебрацтвом. У разі, коли Америка кликала молодь на подвиг у війні проти комунізму у В'єтнамі, гаслом хіпі стало «Займайтеся коханням, а не війною». Елементом контркультури стала так звана «сексуальна революція», що означала ломку вікових табу на сексуальні стосунки. З того часу ходити обіймавшись, цілуватися на дворі, кохатися поза шлюбом стало атрибутом нової субкультури [45, 78].

Бізнес зустрів контркультуру як черговий виток у розвитку від попиту й відреагував випуском відповідних товарів. Молодь захоплювалася читанням Маркса, кубинського революціонера Че Гевари, алжирського революціонера і публіциста Фаннона – з'явилися масові публікації їхніх навчальних робіт. Виробництво джинсів поставили на потік; тим більше, виробники стали пропонувати відразу терті і діряві джинси. Ринок завалили грамплатівками з рок-музикою. Тіньовий ринок відреагував масовою пропозицією різноманітних наркотиків.

У кінцевому підсумку, за лічені роки контркультура була комерціалізована. Її експлуатація принесла казкові прибутки фірмам, які вчасно відкинули ідеологічні і культурних бар'єри і пішли назустріч смакам, що здавалися більш як безглуздими. Елементи контркультури були інтегровані у пануючу культуру: президент, банкір в джинсах стали цілком нормальним явищем.

Отже, контркультура об'єднує концепції, які утворюють еклектичну суміш з різних понять екзистенціалізму, фрейдизму, вульгаризованого марксизму, руссоїзму, анархізму, цинізму, східної філософії та релігії.

Феномен контркультури існує на межі, яка розділяє всю множинність варіантів субкультур та прояви молодіжних культур.