Молодіжна субкультура та її вплив на загальну культуру



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Молодіжна субкультура та її вплив на загальну культуру



Молодіжний рух як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь із суспільством. У рамках молодіжного руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але й самореалізовується. Молодіжний рух є середовищем, в якому йде формування локальних молодіжних культур та стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширять свій вплив на культуру та спосіб життя суспільства в цілому. Тому дуже важливо, щоб молодіжний рух як сукупність різних організацій, неформальних об‘єднань, течій являв собою активну складову громадянського суспільства з дієвими механізмами саморегуляції, самоорганізації та контролю, що дозволить й надалі розвивати українські демократичні інститути [5, 86].

Особливості розвитку молодіжного руху, його організованого сегменту визначаються значною мірою сутністю політичної системи та адаптацією державної політики до потреб молоді. Від цього залежить: спрямованість молодіжної ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та ступінь їхньої політизованості; поширення неформальних рухів та популярність субкультур у молодіжному середовищі.

У вітчизняному суспільствознавстві довгий час молодь не розглядалася як самостійна соціально-демографічна група. Виділення такої групи не укладалося в існуючі подання про класову структуру суспільства, і суперечила офіційній ідеологічній доктрині про його соціально-політичну єдність [4, 430].

Одне з перших визначень поняття «молодь» було дано в 1968 р. В. Т. Лисовським: «Молодь – покоління людей, що проходять стадію соціалізації, що засвоюють, а в більш дорослий вік вже засвоїла, освітні, професійні, культурні й інші соціальні функції; залежно від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років»[45, 73].

Пізніше більше повне визначення було дано І. С. Коном: «Молодь – це соціально-демографічна група, виділювана на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану й обумовлених тим і іншим соціально-психологічних властивостей. Молодість як певна фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов’язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу й залежать від суспільного ладу, культури й властивих даному суспільству закономірностей соціалізації» [34, 39].

Сьогодні вчені визначають молодь як соціально-демографічну групу суспільства, яку виділяють на основі сукупності характеристик, особливостей соціального стану й обумовлених тими або іншими соціально-психологічними властивостями, які визначаються рівнем соціально-економічного, культурного розвитку, особливостями соціалізації в суспільстві.

Під культурою розуміються переконання, цінності й спільні ідеї, які є загальними для певної групи людей і служать для впорядкування досвіду й регулювання поводження членів цієї групи. Відтворення й передача культури наступним поколінням лежать в основі процесу соціалізації – засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил і ідеалів попередніх поколінь.

Система норм і цінностей, що відрізняють групу від більшості суспільств, називається субкультурою.

Субкультура (від лат. sub – під й culture – культура) – сукупність специфічних соціально – психологічних принципів, що впливають на стиль життя і мислення певних номінальних і реальних груп людей, і що дозволяють їм усвідомити і затвердити себе в якості «ми», відмінного від «вони» – решти представників соціуму [34, 50].

Субкультура – це автономне відносно цілісне утворення. Вона включає ряд більш менш яскраво виражених ознак: специфічний набір ціннісних орієнтацій, норм поведінки, взаємодії і взаємин її носіїв, набір джерел інформації, яким віддається перевага, своєрідні захоплення, смаки і способи проведення вільного часу, жаргон, фольклор.

Соціальною базою формування субкультури є вплив таких чинників, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місце проживання. Цінності субкультури не означають відмови від національної культури, прийнятої більшістю, вони виявляють лише деякі відхилення від неї. Проте більшість, як правило, відноситься до субкультури з несхваленням або недовірою [65, 39].

Єдиної усталеної системи поглядів на явище субкультури на сьогодні немає. Кожна наука поняття «субкультура» інтерпретує й описує з позицій своїх предмета та методології. Тому в науці сформувалася низка найпоширеніших підходів до вивчення та опису цього явища.

Вона формується під впливом таких факторів, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група або місце проживання. Цінності субкультури не означають повну відмову від національної культури, прийнятої більшістю, вони виявляють відхилення від неї. Однак більшість, як правило, ставиться до субкультури з несхваленням або недовірою.

Типологізація підходів вивчення субкультур:

Системно-динамічний підхід полягає в поданні субкультури як складної системи, що зазнає фазових перетворень.

Синергетичний підхід описує взаємодії субкультур як такий процес, що розгортається хаотично. У цьому процесі одні субкультури посилюються (кооперативний ефект), а інші гаснуть [67, 388].

Інформаційний підхід подає образ культури (субкультури) як поєднання соціальних феноменів з інформаційними, де колективна свідомість (що несе в собі духовні цінності) формується в процесі передавання інформації від індивіда до індивіда, а ЗМІ (телебачення, радіо, преса) активно впливають на цей процес.

Генетичний підхід полягає в ототожненні системи духовних цінностей з набором генів.

Ієрархічний підхід інтерпретує культуру як ієрархічно організовану систему, в котрій культури вищого рівня розвиваються за своїми законами, відмінними від законів нижнього рівня.

Трофічний підхід дотримується принципу: верхній рівень розвивається за рахунок нижнього. Трофічні рівні вибудовуються в ланцюжок, початком якого є перетворення світу людських почуттів в образи мислення. Екологічний підхід розглядає субкультурні спільноти як цілісні утворення в широкому соціокультурному середовищі [45, 92].

Епідеміологічний підхід уподібнює процес формування субкультур поширенню інфекційної хвороби: збудник – соціальний міф, формуючись у масовій свідомості, передається від індивіда до індивіда, охоплюючи масу вразливих.

Когнітивний підхід полягає в уявленні про субкультуру як систему пізнавальних теоретичних конструктів, крізь призму яких сприймається навколишня дійсність.

Окрім вищеназваних підходів у межах гуманістичної традиції відомі методологи Шварц і Якобс виокремили два основні напрями, які обирають різні дослідницькі стратегії (парадигми) вивчення та опису субкультури – реконструкція життєвого світу та вивчення соціальних форм. Коротко схарактеризуємо їх. Реконструктивістська стратегія (парадигма) має на меті якнайповніше відтворення світобачення представників певної групи, її картини світу. Основним методом дослідження виступає феноменологія. В межах цієї стратегії вирізняють ще два напрями (феноменологічні моделі): сцієнтизм та екзистенціалізм. З позицій сцієнтизму, всі люди мислять приблизно за одними принципами – згідно вимогам наукової методології, висувають та перевіряють гіпотези, створюють теорії та фальсифікують їх [34, 73]. Весь життєвий світ тут можна уявити як сукупність знань, котрі розвиваються згідно законів розвитку наукового знання. Протилежним є екзистенційний напрям. Основну увагу тут приділяють аспектові емоційних переживань, а не мислиннєвим структурам, як у сцієнтистів.

Стратегія, що вивчає соціальні форми (інструктивістська парадигма), має на меті вивчення правил, котрі дають змогу самому досліднику стати членом даної субкультури. Форми становлять типові взірці соціальної взаємодії, такі, як привітання або залицяння. Форми задаються правилами, що визначають, які ходи припустимі в цій грі, а які ні, однак партії, що складаються з ходів, є результатом творчості самих учасників. Вивчаються саме ігри та правила мислення й дії, що утворюють їх. Символічні системи виникають як засіб адаптації до навколишньої дійсності та вирішення нагальних проблем; «ці системи передаються в ході інкультурації передусім як інструкції з поведінки в деяких проблемних ситуаціях. Більшість «субкультур» (хоч би що це слово означало) не мають повних текстів, котрі б передавали загальний світогляд їх учасників, однак всі вони роз’яснюють новачкам, як їм себе поводити та як їм себе почувати» [23, 72].

Звісно, вся сукупність наукових підходів не обмежується цим переліком, але ці підходи є найбільш поширеними і саме на їх основі здійснюються спроби типологізації та інтерпретації субкультур.

Іноді група активно виробляє норми або цінності, які явно суперечать пануючій культурі, її змісту й формам. На основі таких норм і цінностей формується контркультура. Відомий приклад контркультури – «хіпі» 60-х років.

Під молодіжною субкультурою розуміється культура певного молодого покоління, що має спільний стиль життя, поведінку, групові норми, цінності і стереотипи.

Існує думка, що аполітичність молоді закономірний результат надмірного ідеологічного виховання минулих років, а активна політизованість межує із соціологією. Навряд чи можна погодитися з подібною позицією: якщо в стабільному суспільстві пріоритети приватного життя закономірні й природні, то в ситуації системної кризи соціальна індиферентність молоді може мати необоротні наслідки для майбутнього країни. Не менш тривожно й те, що політизація окремих груп молоді здобуває риси політичного й національного екстремізму [45, 82].

Протиставлення образів «ми» і «вони» традиційна, досить згадати хоча б хрестоматійний роман І. С. Тургенєва «Батьки й діти». Однак сьогодні в молодого покоління нерідко виливається в повне заперечення всіх «батькових» цінностей, включаючи історію власної держави. Ця позиція особливо уразлива, якщо мати на увазі власну аполітичність молодих людей, їх відстороненість від участі в рішення соціальних проблем для суспільства, а не тільки для себе. Особливо виразно це протиставлення простежується на рівні культурних (у вузькому змісті) стереотипів молоді: є «наша» мода, «наша» музика, «наше» спілкування, а є – «батькове», що пропонується інституціональними засобами гуманітарної соціалізації. І тут виявляється третій аспект відчуження молодіжної субкультури – це культурне відчуження [46, 90].

Саме на цьому рівні субкультура молодого покоління здобуває помітні контркультурні елементи: дозвілля, особливо юнацтвом, сприймається як основна сфера життєдіяльності, і від задоволеності їм залежить загальна задоволеність життям підлітка. Загальна освіта для школяра й професійне для студента як би відходять на інший план перед реалізацією економічних («заробляти гроші») і дозвілевих («цікаво провести вільний час») потреб.

Поряд з комунікативною (спілкування із друзями) дозвілля виконує в основному рекреативну функцію (біля однієї третини старшокласників відзначають, що їхнє улюблене заняття на дозвіллі – «нічогонероблення»), у той час як пізнавальна, креативна й евристична функції не реалізуються зовсім або реалізуються недостатньо.

Цінності національної культури, як класичної, так і народної, витісняються схематизованими стереотипами-зразками масової культури, орієнтованими на впровадження цінностей «американського способу життя» у його примітивному й полегшеному відтворенні. Улюбленими героями й деякою мірою зразками для наслідування стають, за даними опитувань, героїні так званих «мильних опер» (для дівчат) і «бойовиків» типу Рембо (для юнаків). Індивідуальне поводження молодих людей проявляються в таких рисах соціального поводження, як прагматизм, жорстокість, прагнення до матеріального благополуччя на шкоду професійної самореалізації. Споживання проявляється як у соціокультурному, так і в евристичних аспектах. Ці тенденція присутня в культурній самореалізації учнівської молоді, що побічно обумовлено й самим потоком переважної культурної інформації (цінності масової культури), що сприяє фоновому сприйняттю й поверхневому закріпленню її у свідомості [56, 80].

Вибір тих або інших культурних цінностей найчастіше пов’язаний із груповими стереотипами досить твердого характеру (не згодні з ними легко попадають у групу «інакших»), а також із ієрархією цінностей престижу у неформальній групі спілкування.

Групові стереотипи й ієрархія цінностей престижу обумовлені статевою приналежністю, рівнем достатку, місцем проживання й національністю реципієнта.

Культурний конформізм у рамках неформальної групи проявляється від більш м’якого в середовищі студентської молоді до більш агресивного в середовищі учнів середньої школи. Крайнім напрямком цієї тенденції молодіжної субкультури є так звані «команди» із твердою регламентацією ролей і статусів їхніх членів.

Дані досліджень показують, що самореалізація молоді в дозвіллі здійснюється поза установами культури. Народна культура (традиції, звичаї, фольклор і т.п.) більшістю молодих людей сприймається як анахронізм. Спроби внесення етнокультурного змісту в процес соціалізації в більшості випадків обмежуються прилученням до православ’я, тим часом як народні традиції, безумовно, не обмежуються одними лише релігійними цінностями. Крім того, етнокультурна само ідентифікація складається насамперед з формування позитивних почуттів у відношенні до історії, до традицій свого народу, тобто того, що прийнято називати «любов’ю до Батьківщини». Виникнення такої, а не іншої, із зазначеними особливостями молодіжної субкультури обумовлено цілим рядом причин, серед яких найбільш значимими представляються наступні [45, 72].

Молодь, живе в загальному соціальному й культурному просторі, тому криза суспільства і його основних інститутів не могла не відбитися на змісті й спрямованості молодіжної субкультури. Яке суспільство – така й молодь, отже, і молодіжна субкультура.

Криза інституту родини й сімейного виховання, придушення індивідуальності й ініціативності дитини, підлітка, юнака як з боку батьків, так і педагогів, всіх представників «дорослого» світу. Це приводить, з одного боку, до соціального й культурного інфантилізму, а з іншого боку – до прагматизму й соціальної не адаптованості й до проявів протиправного або екстремістського характеру. Агресивний стиль виховання породжує агресивну молодь.

Комерціалізація засобів масової інформації, якоюсь мірою й всієї художньої культури, формує певний «образ» субкультури не в меншому ступені, чим основні агенти соціалізації – родина й система утворення. Адже саме перегляд телепередач поряд зі спілкуванням найпоширеніший вид самореалізації в дозвіллі. У багатьох своїх рисах молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру.

Молодіжна субкультура є перекручене дзеркало дорослого миру речей, відносин і цінностей. Розраховувати на ефективну культурну самореалізацію молодого покоління у хворому суспільстві не доводиться, тим більше що й культурний рівень інших вікових і соціально-демографічних груп населення України також постійно знижується. Спостерігається тенденція до дегуманізації й деморалізації в мистецтва, що проявляється, насамперед, у приниженні, деформації й руйнуванні образа людини. Зокрема, це фіксується в збільшенні сцен і епізодів насильства й сексу, у посиленні їхньої жорстокості, натуралістичності (кінематограф, театр, рок-музика, література, образотворче мистецтво), що суперечить народній моральності й впливає на молодіжну аудиторію. Негативний вплив на аудиторію ескалації сцен насильства й сексу в кіно, на телебаченні й відео доводиться численними дослідженнями [34, 93].

Субкультури – невід’ємна частина людства, й особливо саме молодої частини суспільства, тому що людині треба себе само реалізовувати в усіх аспектах соціального та особистого життя, а для молоді ще й треба бути не таким як всі, щоб показати свою уявну незвичайність та особливість. Тому кожен намагається вибрати для себе ту надзвичайно цікаву, або потрібну групу, суспільство яке має такі ж самі, або схожі за сенсом, ідеї, цілі, спосіб життя та наміри дій. Як видно з вище сказаного то субкультури бувають різних видів та соціального, асоціального та антисоціального напрямків ідеології та спрямованості цілей та напрямків діяльності.

З наведеної інформації видно, що в історії людства, тобто соціального суспільства як такого, завжди були прояви альтернативних культур і об’єднань «інакомислячих», які в своєму загалі ці культури й культивували. У субкультур, як мабуть і у всього сущого є добрів й погані сторони. До добрих мабуть можна віднести те, що коли є різні «під культури», то вони розвивають суспільство різноманітно, не шаблонно, у кожного індивіда є вибір бути з людьми які поділяють його ідеї, спілкуватися за спільними інтересами, робити спільну справу. Це хоч і здається відокремленням від загального суспільства, але вони все одно об’єднують. До поганих сторін відноситься те, що най частіше за все ці субкультури, які з’являються в «неформальних» середовищах, носять негативний характер цілей і намірів [33, 90].

Найяскравішими представниками субкультур і неформальних об’єднань є представники молоді, підлітки віку старшокласників, та студентське юнацтво. У цих двох типів в різних ступенях є жагуча потреба бути поміченими усіма навколо, у підлітків йде період становлення зовнішніх орієнтирів дорослого життя й бачення себе в ньому, у юнацтва вже складені поверхневі зовнішні враження про дорослий світ, але вони ще не знайшли себе в ньому, й таким чином кожен з них будучи часткою якоїсь не звичайної, «неформальної» групи відчуває себе незвичайним, відчуває свою певну значимість для оточуючих його в цій групі однодумців, чого так потребує їхнє внутрішнє єство.

Субкультури можуть значною мірою впливати на багато аспектів суспільного життя, наприклад, радикально налаштовані неформальні об’єднання з політичними які не згодні з ідеями своїх опонентів можуть зробити масові заворушення, мітинги, блокування інфраструктур. Або, група охорони пам’яток культури та архітектури зберегла давній музей, або замок, експонатами того часу, всі ці групи мають свій вплив на загал, а з іншої сторони самі ж його і складають [12, 68].

Вивчення типів і видів субкультур та поведінки в суспільстві, яка відхиляється від норми, в соціологічному вимірі, просто необхідна, для того, щоб бачити розвиток та відхилення суспільства в культурній, мистецькій, політичній, соціальній та інших сферах, для зібрання інформації та прогнозування, передбачення загальносуспільних настроїв громадськості.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.55.22 (0.012 с.)