Поняття культури, її функції

Соціологію цікавить, насамперед, роль культури у функціонуванні і розвитку суспільства. Культура чуйно реагує на всі зміни, що відбуваються в соціумі, і сама впливає на нього, формуючи багато соціальних процесів, включаючи процеси групоутворення і соціальної мобільності.

Оскільки культура — поняття складне, багатогранне, її можна розглядати в різних планах. Звідси різноманіття соціологічних визначень культури (понад 400 визначень).

У самому загальному розумінні культура — це системна інтегративна якість суспільства, що виражає рівень досягнутого в його розвитку. Це відноситься до всіх типів, видів культури, її проявів. Під культурою завжди маються на увазі явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють суспільство, людину від природи і є результатом соціальної взаємодії. У вузькому розумінні культура — це цінності, переконання, зразки, норми поведінки, які властиві певній соціальній групі, певному суспільству.

Поняття культура вживається для характеристики історичних епох (наприклад, антична чи середньовічна культура), різних етнічних спільнот (культура ацтеків, вікінгів і т.п.), специфічних сфер життя чи діяльності (культура праці, політична культура і т.п.).

Виходячи з цього, виділяються основні функції культури:

• гуманістична, тобто розвиток творчого потенціалу людини у всіх формах її життєдіяльності (головна функція);

• гносеологічна (пізнавальна), тому що культура є засобом пізнання і самопізнання суспільства, соціальної групи й окремої людини;

• інформаційна — функція трансляції соціального досвіду, що забезпечує зв'язок часів минулого, сьогодення й майбутнього;

• комунікативна — функція соціального спілкування, що забезпечує адекватність взаєморозуміння;

• виховна й освітня функції, тобто культура задає визначену систему координат, своєрідну «карту життєвих цінностей», у яких існує і на які орієнтується людина;

• регулятивна, виявляється в тому, що культура виступає засобом соціального контролю за поведінкою людини.

4. функції інтеграції і диференціації - освоєння культури формує в людей почуття приналежності до певної групи, народу, нації і т.д. Культура в цьому плані забезпечує цілісність суспільства, спільнот, і навпаки, служить джерелом дезинтеграцї.

4. 2.Основні елементи культури

До основних елементів культури відносять:

1) мову, як систему знаків, які наділені певним значенням, що використовується для збереження, перетворення і передачі інформації.

2) цінності, соціально схвалювані більшістю людей переконання щодо цілей, до яких людина повинна прагнути, і основних засобів їх досягнення. [Наприклад, для одних індивідів життєвою метою може виступати, скажімо, забезпечення щастя коханій людині, а як засіб її досягнення - безустанна праця, для інших мета - матеріальне благополуччя, а як засіб - будь-які, у тому числі і злочинні, дії.] Прийняті особистістю соціальні цінності називаються ціннісною орієнтацією.

3) Норми - правила поведінки, зразки, стандарти діяльності, виконання яких очікується від члена будь-якої соціальної групи чи спільноти і підтримується за допомогою санкцій. Суспільство не залишається незмінним, тому частина норм може втрачати своє значення для життєдіяльності людей. Вони або перестають діяти, або змінюються. Інші норми залишаються суспільно значущими, стабільними протягом десятиліть і навіть великих періодів часу. Можуть з'являтися і зовсім нові норми.

4) Складні зразки поведінки: звичаї, традиції, обряди.

Види культури.

Виділяють два основних види культури: матеріальну і духовну.

Матеріальна культура представлена матеріальними предметами у вигляді споруджень, будинків, знарядь праці, творів мистецтва, предметів повсякденного побуту тощо. Інакше кажучи, це частина загальної системи культури, що включає всю сферу матеріальної діяльності і її результатів.

Нематеріальна (духовна) культура містить у собі знання, вірування, переконання, цінності, ідеологію, мораль, мову, закони, традиції, звичаї, що виробляються і засвоюються людьми. Духовна культура характеризує внутрішнє багатство свідомості, ступінь розвиненості самої людини.

За походженням (генезисом) виділяють народну культуру й елітарну. Народна культура виникає певною мірою стихійно і не має конкретного «персоніфікованого» автора. Вона включає фольклор, пісні, казки, міфи, що створювалися людьми в процесі повсякденного життя. Елітарна культура включає, насамперед, класичну музику, живопис, літературу, що створювали професіонали високого рівня. У ній завжди можна чітко установити авторство.

У сучасному суспільстві в зв'язку з розвитком ЗМІ (засобів масової інформації) виникає ще один вид культури – масова, котра апелює до усіх і розрахована на масове споживання. Для масової культури характерне зведення високої культури до усередненого поверхневого змісту.

Науково-технічна революція стимулювала широке поширення масової культури. Сама ідея масової культури виникає в 20-х роках ХХ ст. у рамках доктрини масового суспільства. Теорія масового суспільства виходить з того, що в XX ст. чільну роль в історичному процесі починає грати маса. Поняття «маса» має не тільки кількісні характеристики (більшість суспільств), але і якісні: знеособленість, перевага почуттів, втрата інтелекту й особистої відповідальності за свої рішення і вчинки. Суть масової культури полягає в тому, що вона створюється для цілей споживання. Головна її функція — розважально-компенсаторна. Це культура, позбавлена внутрішнього джерела розвитку і функціонує на основі соціального замовлення. Вона є масовою за обсягом, тобто охопленню аудиторії, і за часом, тобто виробляється постійно, день у день. в результаті масова культура перетворюється в особливий вид бізнесу, при цьому вона не стільки споживається людиною, скільки споживає саму людину. Типовим прикладом масової культури можуть служити нескінченні телевізійні серіали, «мильні» опери.

Крім названих видів культури існує ще субкультура і контркультура:

Субкультура – це система цінностей, норм, зразків поведінки, життєвих стилів, характерних для тієї чи іншої соціальної спільноти (наприклад, професійна культура, національна, конфесіональна, демографічна). Субкультури відрізняються одна від іншої нормами поведінки, стилем життя і навіть мовою. Варто порівняти, наприклад, поняття «армійське життя» і «студентське життя» і стане ясно, наскільки розрізняються ці дві субкультури.

Субкультура, що знаходиться в стані відкритого конфлікту, явної конфронтації стосовно пануючого культурі, називається контркультурою. Цей термін належить американському соціологу Т. Роззаку, що ввів його для характеристики молодіжних рухів Заходу 60-х років. Іншими словами, контркультура — це моделі поведінки, набір норм і цінностей якої-небудь соціальної групи, що різко суперечать нормам і цінностям, що панують у суспільстві, частиною якого ця група є, і сприймаються як дивні і зухвалі. (Наприклад, молодіжна контркультура, що сформувалася на основі руху «хіпі» у 60-х роках; нацистська контркультура; кримінальна; блатна.)

Культурна динаміка

Культура не є застигло, раз і назавжди даною. Вона змінюється в міру розвитку потреб суспільства. І ці зміни пов'язані з взаємодією внутрішнього саморозвитку культури з зовнішніми факторами. Соціальні зміни виявляються в виникненні чи зникненні певних елементів культури, трансформації зовнішніх і внутрішніх зв'язків, що відбиваються в способі життя індивідів.

Однак, що стосується самого характеру культурної динаміки, то в соціології немає єдиної думки по цій проблемі:

1) Одні соціологи думають, що в суспільстві відбувається постійна зміна культурних елементів, у ході якої вони цілком перетворюються. При цьому зміна культурних зразків відбувається за напрямком від простого до складного, від однорідності до неоднорідності. Розвиток культури йде, таким чином, по висхідній лінії, тобто кожен новий рівень культури являє собою сукупність більш складних, більш гуманних зразків культури.

2) Інші вважають, що будь-яка культурна цінність, норма чи зразок проходить у своєму розвитку три стадії: стадію росту, що виявляється у визнанні значимості даного культурного зразка, його поширеності в суспільстві чи групі; стадію досягнення культурним зразком певної межі чи границі, після чого він вступає в конфлікт із зовнішнім середовищем і своїм внутрішнім змістом; а потім третю стадію - припинення існування культурної норми чи цінності. Тобто вони заперечують лінійний розвиток культури і вважають, що культура розвивається циклічно (зародження, розквіт, занепад, загибель).

Соціологи виділяють основні закономірності у розвитку культури:

l- Залежність типу культури від природних і штучних умов життя суспільства і її зворотний вплив на їхню зміну.

2- Наступність у розвитку культури. Вона може бути тимчасовою (вертикальною) і просторовою (горизонтальною), позитивною (продовження тієї чи іншої культурної традиції) і негативною (заперечення колишнього культурного досвіду).

3 - Нерівномірність розвитку культури, що виражається в двох аспектах:

а) розквіт і занепад культури не збігаються з епохами розквіту й занепаду в інших сферах громадського життя, наприклад, в економіці;

б) самі види культури розвиваються нерівномірно.

Так, сьогодні при більш-менш пристойному рівні розвитку художньої культури ми говоримо про відсутність політичної культури чи катастрофічний стан культури екологічної.

4- Особлива роль особистості, людської індивідуальності в культурному процесі.

Велике значення для розвитку і функціонування культури мають якісні зміни в науці і технології, що відкривають нові можливості для виробництва і поширення культурних цінностей. Можна виділити три якісних стрибки, які уплинули на розвиток сучасної культури:

• поява писемності, що дозволило зберегти багато здобутків культури й обмінюватися ними;

• винахід друкарства, завдяки якому різко збільшився обсяг поширення культурної продукції;

• сучасні досягнення науки і техніки (телебачення, відео- і звукозапис, голографія, нові матеріали в архітектурі й ін.).