Поняття «особистість» у соціології. Структура особистості 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття «особистість» у соціології. Структура особистості



• Поняття особистості вводиться для виділення, підкреслення неприродної (надприродної, соціальної) сутності людини й індивіда, тобто акцент робиться на соціальному. Це комплекс якостей, властивостей, що здобуваються під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп, до яких вона належить.

Формування цих властивостей і якостей багато в чому опосередковано біологічними особливостями індивіда. Однак вирішальна роль у процесі становлення особистості належить соціальному впливу. Чи кожна людина особистість? Так, оскільки через систему своїх соціальних якостей вона виражає риси даного суспільства, соціальних груп і інших соціальних форм. Однак рівень розвитку особистості може бути різним.

Структура особистості:

1) Потреби (це нестача, необхідність у чомусь, що забезпечує її існування, збереження. Потреби показують нам протиріччя між наявним і необхідним). Інтереси – це усвідомлення потреб особистості.

Класифікація потреб за А. Маслоу:

· фізіологічні,

· потреби в безпеці,

· соціальні потреби,

· потреби престижу,

· потреби в самореалізації

2) Цінності і ціннісні орієнтації – це уявлення людини про належне, справедливе, прекрасне, корисне і т.д. Ці уявлення існують у вигляді ідеалів, світоглядних принципів, моральних і правових оцінок, виробляються суспільством, соціальними групами і є готовими, пропонованими, іноді навіть нав'язуються індивіду.

3) Мотиви – характеризують відношення особистості до інтересів, орієнтацій, дають їм оцінку. (раціональні, емоційні)

4) Соціальні норми – загальні правила поведінки в різних соціальних ситуаціях, що поширюються на всіх членів суспільства

 


Соціальні ролі і статуси особистості

Соціальний статус (від лат. status - стан справ, положення) - положення індивіда чи групи в соціальній системі, обумовлене виконуваними ними соціальними функціями з правами, що випливають з них, і обов'язками. Кожна людина виконує безліч функцій у системі соціальних зв'язків, оскільки включена у безліч різних соціальних груп. Тому вона має безліч статусів.

Люди сприймають один одного в залежності від їхнього статусного положення. Так, у ході одного дослідження цієї проблеми в декількох групах студентів представляли одну людину в різній якості: студента, лаборанта, аспіранта, викладача і т.д. Потім студентам кожної з цих груп запропонували визначити її зріст. В результаті зріст цієї людини з першої до останньої групи збільшився на 5 дюймів.

В залежності від того, займає людина дану позицію завдяки наслідуваним ознакам (раса, етнічна приналежність, соціальне походження) чи завдяки власним зусиллям (освіта, заслуги), розрізняються відповідно запропонований і придбаний статуси.

Запропонований статус - це соціальна позиція, що заздалегідь запропонована індивіду суспільством чи групою незалежно від його здібностей чи зусиль. Різновидом такого статусу є соціально-класовий статус, тобто положення індивіда в суспільстві, обумовлене його соціально-класовою приналежністю.

Придбаний (досягнутий) статус - це соціальна позиція, що займається індивідом і закріплюється через його індивідуальний вибір, власні зусилля і конкуренцію з іншими індивідами. Різновидом статусу, що досягається, може бути професійно-посадовий статус, тобто позиція індивіда в суспільстві, яка обумовлена виконуваними їм професійно-посадовими функціями з правами, що випливають з них, і обов'язками.

Таким чином, поняття соціального статусу характеризує:

1) місце особистості в системі суспільних відносин;

2) її діяльність в основних сферах життя;

3) оцінку діяльності особистості з боку суспільства, що виражається у певних кількісних і якісних показниках (зарплата, премії, нагороди, звання, привілеї);

4) самооцінку, що може збігатися або не збігатися з оцінкою суспільства чи соціальної групи.

Проблема соціального статусу має не тільки теоретичне, але і велике практичне значення. Так, у житті нерідко зустрічаються приклади хибно зрозумілого чи привласненого статусу.

Статус і роль тісно зв'язані. Соціальна роль – це сукупність дій, що повинна виконувати людина, яка займає певний статус у соціальній системі суспільних відносин, тобто це функції особистості, які обумовлені її соціальним статусом.

У структурі соціальної ролі звичайно виділяються чотири елементи:

1) опис типу поводження, що відповідає даній ролі;

2) розпорядження, вимоги, зв'язані з даною поведінкою;

3) оцінка виконання запропонованої ролі;

4) санкції, що можуть носити як негативний, так і позитивний характер.

Так, соціальна роль звичайно розглядається в двох аспектах: рольового чекання і рольового виконання. Рольове чекання - це очікувана модель поведінки, яка асоціюється з даним статусом, тобто типова поведінка (у рамках норм і стандартів) для людей даного статусу в даній соціальній системі. Інакше кажучи, це та поведінка, яку чекають від нас навколишні, знаючи наш соціальний статус. Рольове виконання - це фактична, реальна поведінка людини, яка займає ту чи іншу соціальну позицію (соціальний статус).

Кожна людина має безліч соціальних статусів, і кожному її статусу відповідає спектр ролей. Сукупність ролей, що відповідають даному статусу, називається рольовим набором. Таким чином, можна констатувати, що кожна людина виконує в суспільстві безліч соціальних ролей. У зв'язку з цим виникає проблема рольового конфлікту.

Рольовий конфлікт - це зіткнення рольових вимог, які пропонуються людині, що викликано одночасним виконанням ролей. Маючи загальне уявлення про сутність рольових конфліктів, можна провести їхню класифікацію:

- По-перше, це конфлікти, викликані розходженнями в розумінні своєї ролі особистістю і оточуючим середовищем. Наприклад, викладач вузу вважає, що він може домогтися глибокого засвоєння програми свого предмета студентами без тиску на них, однак на кафедрі переважає інший методичний підхід.

- По-друге, це конфлікт між різними аспектами однієї і тієї ж ролі, викликаний протилежними вимогами до її виконання. Наприклад, від адвоката потрібно прийняття всіх заходів для виправдання підзахисного, але від нього ж як юриста очікують боротьби з правопорушеннями, що підривають основи суспільства.

- По-третє, це конфлікт, причиною якого є неможливість поєднання різних ролей Наприклад, від жінки її начальник вимагає високої самовіддачі на роботі, а чоловік - високої самовіддачі вдома.

- По-четверте, це конфлікт між особистісними якостями індивідів і рольовими вимогами. Не секрет, що є чимало людей, що займають посади, для яких вони не мають необхідних якостей.

Рольові конфлікти породжують рольову напруженість, що виявляється в різних життєвих і службових безладдях. Тому важливо знати деякі способи зниження рольової напруженості. Один з них полягає в тому, що окремі ролі визнаються більш важливими, ніж інші. Так, у деяких випадках варто вибрати, що важливіше: родина чи робота. Для жінок нормальним вважається вибір на користь першого, а для чоловіків - другого. Поділ між двома системами ролей, зокрема родиною і роботою, послабляє рольовий конфлікт.

 


Соціалізація особистості.

Становлення особистості — складний і тривалий процес залучення особистості до соціального, тобто її соціалізації. Це найбільш широке поняття, що служить для характеристики формування особистості.

Соціалізація визначається як процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить. Соціалізація охоплює всі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому функціонувати як повноправному члену суспільства. Ведучим і визначальним початком соціалізації є цілеспрямований вплив (навчання, виховання). Однак соціалізація включає і стихійні, спонтанні процеси, які так чи інакше впливають на формування особистості.

Процес соціалізації складається з низки етапів.

1) первинна соціалізація, що охоплює період дитинства (засвоєння норм і цінностей дитиною, її входження в дану культуру), засвоєння елементарних соціальних навичок.

2) вторинна соціалізація, етап, що збігається з одержанням формальної освіти, підготовка до активного трудового періоду (школа, ВНЗ, робота). До 18 – 20 років.

3) Соціалізація зрілості – етап перетворення індивіда в самостійного економічного агента і створення їм власної родини, (активний трудовий період до 60 років).

4) Соціалізація старості – етап поступового відходу від активної трудової діяльності і перетворення у своєрідного «утриманця».(60 років і більше)

Виділяють і такі стадії соціалізації:

· дотрудова (охоплює період життя людини до початку трудової діяльності);

· трудова (охоплює період активної участі людини у трудовій діяльності);

· післятрудова (період, що починається з закінченням активної трудової діяльності людини).

Отже, соціалізація не завершується в якийсь момент життя людини, вона продовжується все життя, оскільки людина протягом усього життя здобуває нові цінності, норми, погляди, змінює свою поведінку.

У зміст соціалізації входить засвоєння індивідом мови соціальної спільності, засобів мислення, які властиві даній культурі, форм раціональності і чуттєвості, прийняття індивідом норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків і засобів діяльності тощо. Індивід соціалізується, завдяки включенню у різні форми соціальної діяльності, освоєнню соціальних ролей. У цьому плані соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Однак, людина освоює світ культури вибірково, через свої інтереси, свій світогляд. Освоюючи культуру, людина формує свої здібності, потреби, цінності. Тому немає соціалізації без індивідуалізації.

Основними чинниками соціалізації особистості виступають елементи соціального середовища:

1) по-перше, сукупність ролей і статусів, що суспільство пропонує людині;

2) по-друге, сукупність соціальних інститутів, громадських організацій і соціальних спільнот, у межах яких індивід реалізує певні соціальні ролі і здобуває бажані статуси;

3) по-третє, сукупність цінностей, норм, умінь і навичок, які людина опановує, щоб виконувати відповідні ролі.

Особистість неможлива поза соціальною діяльністю, поза спілкуванням. Тому на різних етапах і стадіях у процесі соціалізації бере участь все оточення індивіда (родина, родичі, однолітки, дошкільні дитячі установи, навчальні заклади, трудові колективи, суспільно-політичні організації, мистецтво, література, ЗМІ тощо).

 

У процесі соціалізації виділяють дві фази: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.

· Соціальна адаптація означає пристосування індивіда до соціального середовища: до рольових функцій, до соціальних норм, до соціальних груп, інститутам, до умов функціонування різних сфер суспільства.

У процесі адаптації індивід погоджує свої потреби зі своїми можливостями і реальностями соціального середовища.

· Інтеріоризація – це процес перетворення зовнішніх норм у внутрішні правила поведінки. Це процес переходу елементів зовнішнього середовища у внутрішнє «Я». Отже, результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості, неповторність її духовного світу, особливості темпераменту, уяви, інтелекту.

Таким чином, якщо в першій фазі соціалізації особистості відбувається пристосування індивіда до соціального середовища; то в другій фазі – вплив соціальної системи проходить через внутрішнє «Я» людини і виявляється в зміні її поведінки.

 

Які ж механізми соціалізації?

З.Фрейд виділив основні механізми соціалізації: імітацію й ідентифікацію. Імітація – це спроба копіювати певну модель поведінки, а ідентифікація – це спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння певного типу поведінки. А сором і провина являють собою, на думку Фрейда, негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки.


5.4 Соціальна типологія особистості.

Соціальний тип особистості – це відображення того, як суспільна система впливає на ціннісні орієнтації людини і через них – на її реальну поведінку. У сучасній соціології одержало широке поширення виділення типів особистості в залежності від їх ціннісних орієнтацій:

1. Традиціоналісти – орієнтовані переважно на цінності порядку, дисципліни, а виразність таких якостей, як креативність, прагнення до самореалізації, самостійність, у цього типу особистості дуже низька.

2. Ідеалісти – навпаки, сильно виражене критичне відношення до традиційних норм, незалежність і зневага авторитетами, установки на саморозвиток.

3. Фрустрований тип особистості – характерні низька самооцінка, пригноблене, подавлене самопочуття, відчуття себе як би викинутим з потоку життя.

4. Реалісти – поєднують у собі прагнення до самореалізації з розвитим почуттям боргу і відповідальності, здоровий скептицизм із самодисципліною і самоконтролем.

5. Гедоністи – орієнтовані в першу чергу на одержання задоволень «тут і зараз», погоня за насолодами.

У соціології прийнято виділяти базисний тип особистості і модальний. Базисний тип – той, що найкраще відповідає потребам сучасного етапу суспільного розвитку. У США, наприклад, це, так званий "стовідсотковий американець", у колишньому СРСР - "радянська людина". Це свого роду ідеальний тип, на який орієнтується суспільство у вихованні молодого покоління.

Модальний тип – той, який реально переважає в даному суспільстві. Після розпаду СРСР деякі соціологи вважали, що найбільш розповсюдженою особистістю в нашій країні була так звана "невротична особистість", тобто людина, яка не знала, що потрібно робити в ситуації, що змінилася.

Ідеальний тип особистості – це тип особистості як побажання на майбутнє, наприклад, всебічно і гармонійно розвинута особистість, тип особистості, не прив'язаний до конкретних умов.

 


5.5 Девіантна поведінка особистості



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 259; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.135.30 (0.033 с.)