Методи збору соціологічної інформації

1. Соціологічне опитування

Серед методів збору первинної соціальної інформації самим популярним є опитування.

Опитування – це спосіб одержання інформації про суб'єктивний світ людей, їх мотивацію, установки і дії.

Різновидами опитування є інтерв'ю й анкетування.

1) Інтерв'ю

Інтерв'ю – це проведена за планом бесіда, що припускає прямий контакт інтерв'юера з респондентом.

Розрізняють кілька видів інтерв'ю.

За змістом бесіди:

- документальне (виявлення фактів минулого і сьогодення);

- інтерв'ю думок (виявлення оцінок, суджень, поглядів);

- інтерв'ю з експертами;

- глибинне інтерв'ю (переслідує мету одержати інформацію не тільки про наявність соціального факту, але і пояснити причини появи цього факту).

За технікою проведення:

- вільне інтерв'ю (проводиться без деталізації питань, але за визначеною програмою);

- стандартизоване (чітка послідовність проведення).

За способом організації інтерв'ю буває:

- індивідуальне;

- групове.

При проведенні опитування інтерв'юер повинний дотримуватись наступних правил:

· не допускати своєї інтерпретації формулювання питань;

· задавати питання строго в тій же послідовності, що передбачена бланком інтерв'ю;

· виключити пропуск яких-небудь питань, окрім спеціально обговорених;

· якщо опитуваний не зрозумів питання, то його необхідно ще раз повторити і дати час обміркувати відповідь;

· важливо, щоб інтерв'юер не схиляв респондента до того варіанта відповіді, якого він дотримується сам.

2) Анкетування

Анкетування припускає жорстко фіксований порядок, зміст і форму питань.

Анкета містить у собі: паспортичку (стать, вік, сімейний стан, матеріальне становище) і основні блоки питань, які відповідають меті і задачам дослідження.

Класифікація питань анкети:

- відкриті (без варіантів відповідей, тобто передбачають вільну форму);

- закриті (передбачені варіанти відповіді, однак повинні бути враховані всі можливі варіанти).

- прямі;

- непрямі (часто використовуються тоді, коли респондент не хоче відповідати відверто, наприклад: “Якби Вам надався випадок перемінити місце роботи, Ви б це зробили?”).

- особисті

- безособові (“Вважається, що…”,“Говорять, що…”)...

- питання-фільтри (дозволяють виявити потрібні групи людей,

- питання-пастки (дозволяють визначити відвертість відповідей респондента).

Вимоги до анкетування:

· інтерв'юер повинний пояснити правила заповнення анкети;

· анкета не повинна бути занадто великою і віднімати багато часу (тривалість не повинна перевищувати 40 хв.);

· питання повинні бути ясними, чіткими і зрозумілими;

· більш складні питання повинні чергуватися з більш легкими;

· якщо в анкеті з'являється новий розділ, то необхідно “підвести” опитуваного до нової теми.

Також різновидами опитування є поштове і телефонне опитування:

Поштове опитування – це метод збору інформації, при якому анкети розсилаються і надходять поштою.

Переваги поштового опитування:

- відносно низька вартість;

- простота організації;

- дає можливість одночасно провести опитування на великій території, у тому числі у важкодоступних районах;

- можливість респондента самостійно вибирати зручне для нього час заповнення анкети.

Разом з тим поштове анкетування має чимало недоліків:

- основний з них - неповне повернення анкет;

- ще один недолік - зсув вибірки. (Нерідко надходять відповіді не від тих, кому надсилалися анкети. Респондент іноді не сам заповнює анкету, а «перекладає» це на когось із членів родини. Не можна цілком виключити і групове заповнення).

Телефонне опитування теж має свої плюси і мінуси:

+ низька вартість;

+ респондент відповідає самостійно;

- у вибірку попадають тільки ті респонденти, у кого є телефон;

- немає особистого контакту з респондентом.

Телефонне опитування триває 10-15 хвилин. Його успіх залежить від того, чи вміє інтерв'юер володіти голосом і почувати на відстані настрій респондента.

3. ) Спостереження

Спостереження зв'язане з прямим і безпосереднім сприйняттям подій.

Воно розвертається одночасно з досліджуваною подією.

Різновиди спостереження:

ü включене;

ü невключене (спостереження здійснюється при невтручанні дослідника в досліджувані події).

ü польове (спостереження, проведене в природно середовищі);

ü лабораторне.

ü систематичне (проводиться через певний інтервал часу);

ü несистематичне.

! Спостереження вважається достовірним, якщо при його повторенні в тих же умовах і з тим же об'єктом воно дає ті ж результати.

4. ) Експеримент

Експеримент – це метод збору інформації про факти, що впливають на зміну стану тих чи інших процесів і явищ.

Різновиду експерименту:

- польовий;

- лабораторний.

- лінійний (експерименту піддається та сама група);

- рівнобіжний (одночасно беруть участь дві групи: контрольна й експериментальна)

· експериментальна група – та на яку впливає експериментальний фактор;

· контрольна – не підпадає під вплив даного фактора.

5) Аналіз документів

Під документом у соціології розуміється будь-яка інформація яким-небудь чином зафіксована і доступна досліднику.

За формою фіксації інформація документи поділяються на:

- письмові (текстова форма викладу);

- статистичні (цифрова форма викладу);

- іконографічна документація (кіно-, фотодокумнтация);

- фонетичні документи.

Існують різні методи аналізу документів, однак найбільш розповсюдженими є традиційний аналіз і контент-аналіз:

1) Під традиційним, класичним аналізом розуміється все різноманіття розумових операцій, спрямованих на інтеграцію інформації, що міститься в документі з точки зору, прийнятої дослідником.

Традиційний аналіз документів дає можливість соціологу проникнути всередину досліджуваних явищ, виявити логічні зв'язки і протиріччя між ними, а також оцінити явища і факти з певних позицій.

Однак слабістю такого аналізу документів є суб'єктивізм (тобто власна інтерпретація дослідника).

2) Прагнення перебороти суб'єктивність традиційного аналізу породило розробку принципово іншого методу аналізу документів – контент-аналізу.

Контент - аналіз – це метод перекладу якісної інформації в кількісні показники.

Даний метод знаходить застосування при вивченні ЗМІ: преси, телебачення, радіо. Але найчастіше контент-аналізу піддається зміст періодичної літератури.

У тексті виділяються ключові одиниці (окремі поняття чи вирази, імена відомих особ, назви партій і т.д.) і підраховується частота їхнього вживання.

6) Соціометрія

Соціометрія – це метод збору інформації, спрямований на кількісний вимір і аналіз соціальної структури міжособистісних відносин.

Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових відносин з метою їхнього поліпшення. Він дає можливість соціологу вивчити склад соціальних груп, особливо в розрізі неофіційних відносин, одержуючи соціологічну інформацію, що іншим шляхом одержати майже неможливо. Таким чином, виявляються лідери, відчужені особистості, малі групи.

Здійснюється шляхом фіксації серед членів групи зв'язків переваги в ситуації вибору.

Взаємини між членами колективу з'ясовують на основі таких процедур:

- вибір (виражене бажання індивіда до співробітництва з іншим

індивідом);

- відхилення чи негативний вибір (небажання індивіда співробітничати

с іншим індивідом);

- зневага (залишення одним індивідом іншого поза власною

увагою).

Респондентам задаються питання типу: «Кого б Ви обрали своїм старостою?», «Хто з Вашої групи, на Вашу думку, хотів би обрати Вас старостою?» чи «Укажіть, з ким із членів Вашого колективу Ви хотіли б створити мале підприємство?» і т.д. Відповіді заносяться респондентом у так звану соціоматрицю, де по горизонталі зафіксовані номери питань, а по вертикалі перераховані прізвища всіх членів даного колективу чи групи.

Соціометрія допомагає проникнути в невидимі на соціальному рівні, але завжди існуючої структури міжособистісних відносин з метою їхнього вивчення, перебудови і більш ефективного управління.

1 Структура і функції конфлікту

Соціальна неоднорідність суспільства, розходження в рівні доходів, влади, престижі і т.д. нерідко призводять до конфліктів. Широке поширення цього явища сприяло виникненню спеціальної галузі соціологічного знання – конфліктології.

Соціологія конфлікту — область соціології, що вивчає сутність, обумовленість, наслідки і управління конфліктом як соціальним явищем.

Конфлікт – це зіткнення протилежних цілей, позицій, думок, поглядів, при якому одна сторона взаємодії перешкоджає задоволенню потреб і досягненню життєво важливих цілей іншої сторони.

За своєю природою конфлікт - явище соціальне, породжене особливостями суспільного життя, соціальних систем, зіткненням і протиборством суб'єктів соціуму. І стан конфлікту - далеко нерідкісне явище.

Звичайно виділяють наступні структурні елементи конфлікту:

1. Учасники конфлікту – це ті суб'єкти, що можуть явно чи приховано брати участь у конфлікті. У соціальному конфлікті беруть участь щонайменше дві сторони. Крім них, у конфлікті можуть бути задіяні провокатори, співчуваючи, консультанти, посередники.

2. Джерело або причина конфлікту. Конфлікт виникає лише при наявності предмета суперечки. Кількість причин може бути необмеженою. Іноді вони є відкритими, іноді прихованими, усвідомленими чи, навпаки, неусвідомленими.

3. Уявлення про ситуацію. Кожен з конфліктуючих має власне уявлення про всі обставини, що спровокували і супроводжують конфлікт. А це створює додаткові підстави для непорозумінь.

5. Умови, у яких відбувається конфлікт.

6. Дії.

Серед головних принципів виділяють концентрацію сил, нанесення удару по самих уразливих сторонах суперника, економію сил і часу. Тактика поведінки в конфліктній ситуації може бути твердою, нейтральною, м'якою. У практичній реалізації вона передбачає:

- фізичне насильство;

- психологічне насильство;

- тиск (накази, погрози, шантаж, компромат, ультиматуми);

- демонстраційні дії (публічні висловлення, скарги, голодування, суіцидальні спроби);

- санкціонування - виникає як вплив на опонента через збільшення робочого навантаження, зниження зарплати, накладення заборон, невиконання розпоряджень і т.п.;

- тактика коаліцій - виявляє себе в створенні союзів, розширенні можливостей протидії;

- фіксація власних позицій - передбачає використання фактів, логічних прийомів для підтвердження позиції, містить критику, прохання, переконання, висування пропозицій;

- дружелюбність (коректне спілкування, демонстрацію готовності вирішувати проблему, надання необхідної інформації, вибачення);

- угоди - передбачає обмін благами, обіцянками, вибаченнями, поступками.

7. Наслідки. Можуть бути як позитивні, так і негативні.

Функції

За своєю природою конфлікт може бути носієм як конструктивних, так і деструктивних тенденцій, що визначає його позитивні і негативні функції. До позитивних відносять:

1) сигналізація про соціальну напругу - конфлікт дає можливість з'ясувати невирішені проблеми;

2) інноваційна - сприяє розвитку суспільства завдяки трансформації постійних форм, руйнуванню нежиттєздатних структур;

3) і нтегративна - складається в об'єднанні людей, що захищають власні інтереси, у виникненні інтересу до співробітництва;

4) комунікативна - їй передує усвідомлення учасниками конфлікту власних і чужих інтересів; а реалізується вона через пошук компромісу, взаємного пристосування учасників конфліктної ситуації;

5) зняття психологічної напруги - часто саме конфлікт є найбільш ефективним засобом нейтралізації психологічної напруги між його учасниками.

Однак конфлікту притаманні і негативні функції, серед яких можна виділити:

6) дестабілізуючу - виявляється в порушенні соціального клімату, єдності, стабільності суспільства, окремих його сфер, співтовариств, колективів;

7) дезінтегруюча – приводить до ослаблення соціальних зв'язків у суспільстві, роз'єднаності, віддаленості його сфер, а також ускладнення пошуку компромісів;

 

 

2 Основні стадії конфлікту

1) Передконфліктна стадія

Вона складається з 2-х фаз:

1- перша передконфліктна фаза характеризується емоційною напругою, роздратуванням і злістю, що накопичується протягом деякого часу;

2- друга передконфліктна фаза починається з інциденту чи приводу, тобто якоїсь зовнішньої події, що надає руху конфліктуючим сторонам.

2) Конфліктна стадія (безпосередньо конфлікт)

Конфліктна поведінка – це дії, спрямовані на те, щоб прямо чи опоседковано блокувати досягнення конфронтуючою стороною її цілей, намірів, інтересів.

Для вступу в цю стадію необхідно не тільки усвідомлення своїх цілей і інтересів, але і формування установки на боротьбу, психологічна готовність до неї.

3) Стадія вирішення конфлікту

Вирішення конфлікту здійснюється як через зміну об'єктивної ситуації (усунення інциденту), так і через суб'єктивну, психологічну перебудову.

Можливо часткове чи повневирішення конфлікту:

- у випадку повного вирішення, образ «ворога» трансформується в образ «партнера», а психологічна установка на боротьбу змінюється орієнтацією на співробітництво;

- при частковому вирішенні конфлікту змінюється тільки зовнішня конфліктна поведінка, але зберігаються внутрішні спонукальні установки до продовження протиборства, стримувані або вольовими зусиллями, або розумними аргументами, або санкцією третьої сторони.

Виділяють наступні методи вирішення конфлікту:

1- Метод уникнення конфлікту - може виражатися у відході з арени тієї чи іншої сторони (наприклад, політичного діяча з політичної арени) чи в погрозі відходу; уникнення зустрічей із супротивником.

2- Метод переговорів – дозволяє уникнути застосування насильства. У процесі переговорів сторони обмінюються думками, що знижує гостроту конфлікту, допомагає зрозуміти аргументи сторін.

3- Метод використання посередництва – це примирлива процедура. У ролі посередників можуть виступати як організації, так і приватні особи.

4- Метод відкладання – нерідко означає здачу своїх позицій. Ця дія поширена на практиці. Але тут важливо підкреслити, що сторона, яка здала свої позиції, у міру нагромадження сил і зміни ситуації на її користь зробить, як правило, спробу повернути втрачене.

5- Метод третейського розгляду, чи арбітраж – при розборі строго керуються нормами законів.

Конфликтология виробила ряд рекомендацій із прискорення процесу вирішення конфлікту:

- під час переговорів пріоритет повинний віддаватися обговоренню змістовних питань;

- сторони повинні прагнути до зняття психологічної напруженості;

- сторони повинні демонструвати взаємну повагу один до одного;

- учасники переговорів повинні прагнути перетворити приховану частину конфліктної ситуації у відкриту;

- всі учасники переговорів повинні виявляти схильність до компромісу.

 

Однак вирішення конфлікту не завжди можливо, конфлікт може мати й інші наслідки, які можна класифікувати в такий спосіб:

· повне усунення конфронтації шляхом взаємного примирення сторін;

· усунення конфронтації, коли 1-а сторона іде переможцем, а 2-я – переможеною;

· коли програють обидві сторони;

· ослаблення конфлікту шляхом взаємних поступок (компроміс);

· трансформація конфлікту (або конфлікт видозмінюється, або виникає новий конфлікт);

· поступове загасання конфлікту;

· механічне усунення конфлікту.

 

3 Характеристики конфліктів

Конфлікти можуть приймати саму різну форму: від сварки двох людей до великого військового чи політичного зіткнення.

Але, незважаючи на численні прояви конфліктних взаємодій у соціальному житті, усі вони мають загальні характеристики:

1. причини конфлікту

2. гострота конфлікту

3. тривалість

4. наслідки

– Причини конфлікту

У конфликтологии виділяють основні групи причин, яким приділяється найбільша увага:

1. наявність протилежних ціннісних орієнтацій, інтересів і цілей.

У кожного індивіда чи соціальної групи мається певний набір ціннісних орієнтацій щодо найбільш значимих сторін соціального життя. Усі вони розрізняються і можуть бути протилежні. Конфлікти через протилежні ціннісні орієнтації дуже різноманітні. Вони можуть виникати через різне відношення до шлюбу, родини, до любові, манери поведінки, мистецтву, спорту тощо.

2. причини конфлікту, що полягають у різних формах нерівності.

Цей тип причин зв'язаний зі значним розходженням у розподілі цінностей (доходів, знань, інформації) між індивідами чи групами.

Нерівність у розподілі цінностей існує всюди, але конфлікт виникає тоді, коли нерівність розцінюється однією із соціальних груп як значна

3.розбіжності між елементами соціальної структури, які обумовлені неузгодженістю цілей і задач різних рівнів організації суспільств.

4. Соціально-психологічні і морально-етичні причини.

– Гострота конфлікту має на увазі конфлікт із високою інтенсивністю соціальних зіткнень, у результаті яких за короткий проміжок часу витрачається велика кількість психологічних і матеріальних ресурсів.

Гострота конфлікту обумовлена головним чином внутрішніми психологічними причинами (нетерпіння, лють, ненависть) і тим, що кожна зі сторін прагне поповнювати свої ресурси ззовні.

Гострий конфлікт буває набагато більш короткочасним, ніж конфлікт із менш сильними зіткненнями. Однак гострий конфлікт завжди більш руйнівний.

Найбільш гострими є конфлікти, що “підігріваються” колишніми непримиренними протиріччями, серйозними образами чи засновані на помсті.

– Тривалість конфлікту

Кожен індивід у своєму житті неминуче зіштовхується з конфліктами різної тривалості, тобто проходить різний проміжок часу від виникнення конфлікту до його вирішення. (Наприклад, це може бути коротка сутичка між начальником і підлеглим; а може бути і протистояння різних релігійних груп, що триває протягом життя декількох поколінь).

У тривалих конфліктах підвищується імовірність виникнення нового конфлікту через накопичені образи, невідомщених дій і т.д.

- Наслідки

Виділяють 2 типи наслідків конфліктів:

- дезінтегративні наслідки

Вони підсилюють жорстокість, ведуть до руйнувань і відволікають увагу членів групи від насущних проблем;

- інтегративні наслідки

Вони визначають вихід зі складних ситуацій, призводять до вирішення проблем, підсилюють групову згуртованість.

 

Головною задачею управлінської діяльності є прогнозування і попередження конфліктів.

Зрозуміло, що набагато легше попередити конфлікт, ніж його вирішити, тому профілактика конфлікту є не менш важливою, ніж уміння його конструктивно вирішувати. Діяльність по профілактиці конфлікту охоплює такі напрямки як:

- створення необхідних умов для мінімізації їхньої кількості;

- вирішення протиріч неконфліктними засобами;

- ліквідація соціально-психологічних причин конфліктів;

- блокування особистісних факторів виникнення конфліктів.