Інституціоналізація економіки: історичний огляд.

Економіка - це соціальний інститут, що організує виробництво, розподіл і споживання товарів і послуг.

Економіка сучасних країн з високим рівнем доходів – це результат соціальних змін, що відбувалися протягом декількох століть, а саме завдяки технологічним революціям, які не тільки перетворили виробництво, але одночасно змінили й соціальне життя:

1) Сільськогосподарська революція: сільськогосподарська технологія, професійна спеціалізація, осідлий спосіб життя й торгівля перетворили економіку в самостійний соц. інститут.

2) Індустріальна революція: змінила економіку по таких фундаментальних напрямках:

· Нові джерела енергії (паровий двигун, машини й т.п.).

· Зосередження трудових ресурсів на фабриках (праця перестала бути домашнім заняттям, вона перетворилася у фабричне заняття).

· Обробна промисловість і масове виробництво (акцент зміщується на виготовлення із сировини різних товарів).

· Поділ праці

· Наймана праця (праця продається наймачеві).

3) Інформаційна революція: система виробництва заснована на обслуговуванні й високих технологіях.

Ці революції відбивають зміну у співвідношенні між трьома секторами економіки суспільства:

· Первинний - це сировинна галузь економіки. У країнах зі слаборозвиненою індустрією й низьким рівнем доходів населення він містить у собі сільськогосподарське виробництво, рибальство, лісниче господарство і гірничодобувну промисловість. У таких країнах продукція первинного сектора становить 23% усього промислового виробництва, у той час, як у країнах із середніми й високим середньодушовими доходами цей показник відповідно складає 9 і 2%.

· Вторинний сектор - галузі економіки, що переробляють сировину в товари. У нього входять нафтопереробка й металообробна промисловість. Глобалізація економіки означає, що майже у всіх країнах світу значна частина пром. виробництва доводиться саме на вторинний сектор.

· Третинний сектор - галузь економіки, яка пов'язана не з товарами, а з послугами. У країнах з низьким рівнем доходів на його частку доводиться 38% загального виробництва; індустріалізація сприяє приросту цього сектора; у країнах із середнім рівнем доходів і в постіндустріальних суспільствах він домінує й становить 58 і 68% відповідно.

 

Нові інформаційні технології зближають людей, що проживають у різних куточках землі, і створюють передумови для виникнення глобальної економіки – розширення економічної діяльності поза державними межами. У глобалізації економіки можна виділити 4 основних наслідків:

1) міжнародний поділ праці, у результаті чого різні регіони спеціалізуються на різних секторах економіки. Іншими словами, найбідніші країни спеціалізуються на видобутку сировини і її первинній переробці, а найбільш розвинуті країни - на виробництві різних послуг.

2) Зростає кількість товарів, виробниками яких виступає не одна, а відразу кілька країн.

3) Втрата національними урядами контролю над економ. активністю в межах їх державних кордонів. Фактично уряди навіть не можуть регулювати вартість своїх національних валют, оскільки долари, фунти, євро й ін. валюти продаються й купуються не валютних біржах.

4) Невелике число ТНК контролюють значну частину світової економ. діяльності.

 

 

2. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ.

У кожній економ. системі є свої міркування щодо справедливості, оскільки саме економіка загалом визначає, хто й за що одержує винагороду. Виділяють дві загальні моделі - капіталістична й соціалістична. Однак немає такого суспільства, де економіка була б винятково тою або іншою; капіталізм і соціалізм являють собою полюси, між якими розташований широкий спектр реально існуючих економічних систем.

Капіталізм – економічна система, при якій природні ресурси й засоби виробництва товарів і послуг перебувають у приватній власності. Як така вона має три відмінні риси:

1. право приватної власності: в кап. суспільстві це право поширюється майже на все.

2. прагнення до особистої вигоди: кап. суспільство націлює на накопичення приватної власності й вважає прагнення до одержання особистої вигоди природним, тому що така «природа бізнесу». Як затверджував А. Сміт, прагнення індивіда до задоволення власних інтересів сприяє процвітанню всього суспільства в цілому.

3. конкуренція й суверенітет споживача: ідеальна кап. економіка – це вільний ринок, позбавлений якогось втручання з боку уряду. На думку А. Сміта, в умовах вільної конкуренції економіка саморегулюється «невидимою рукою» законів, попитом та пропозицією.

А. Сміт вважав, що споживачі регулюють економіку вільного ринку, вибираючи найцінніші для них товари й послуги. Виробники борються за клієнтів, виробляючи для ринку високоякісні товари й послуги за вигідною ціною. З вузького особистого інтересу виростає «величезна користь для величезного числа людей». Разом з тим урядовий контроль над економікою спотворює ринкові механізми, оскільки знижує мотивацію виробника, зменшує кількість товарів, погіршує якість і т.д.

У капіталізмі слово «справедливість» відноситься до вільного ринку, в умовах якого індивід може виробляти, інвестувати й купувати - у відповідності зі своїми особистими інтересами, а також до засобів, що дозволяють це робити. Ціна товарів або працівників визначається співвідношенням попиту та пропозиції.

 

Соціалізм – економічна система, у якій природні ресурси й засоби виробництва товарів і послуг є колективною власністю. Ця система має свої особливості:

a. колективне володіння власністю: соціалістична економіка обмежує права індивіда на володіння приватною власністю, особливо тої, яка використовується в якості засобу одержання доходу.

b. Прагнення до досягнення колективних цілей: те, що кап-зм вихваляє як підприємницьку жилку, соціалізм засуджує як корисливість. Саме тому в соц. країнах діяльність, що приносить особисту вигоду, вважається протизаконною й називається «чорним ринком».

c. Державний контроль над економікою: соціалізм відмовляється від капіталістичної на користь контрольованої центром, або командної економіки, у якій головна роль належить державі.

У соціалістичному світі «справедливість» означає не стільки вільну конкуренцію й право накопичувати багатство, скільки рівне задоволення основних потреб всіх членів суспільства. З погляду прихильників соціалізму, обмежувати з\п і пільги робітників заради збільшення доходів компанії - значить піклуватися не про людей, а про прибуток, а це несправедливо.

 

Економічні системи в деяких державах Західної Європи (наприклад, Швеція, Італія й ін.) являють собою сполучення ринкової економіки із програмами широкої соц. підтримки. Аналітики називають цей «третій шлях» - капіталізмом загального добробуту. У таких країнах держава контролює частину найбільших галузей, що виробляють товари й послуги, наприклад, транспорт, ЗМІ й охорона здоров'я, але переважна частина індустрії перебуває в руках приватних власників, але піддається суворому державному регулюванню. Високі податки дозволяють фінансувати різні програми соц. допомоги, зокрема охорону здоров'я й охорону дитинства.

 

Другий різновид «зрощення» кап-ма й соц-ма – державний кап-зм. – економич. і политич. система, при якій компанії перебувають у приватному володінні, але тісно співробітничають із урядом. Для всіх країн Тихоокеанського басейну характерна саме ця економічна система. Так, і Японія, і Південна Корея, і Сінгапур - кап. країни, але їх уряди працюють разом з великими компаніями, надаючи останнім фінансову допомогу й контролюючи імпорт у країну іноземних товарів, щоб одночасно підтримати конкурентоспроможність нац. продукції на міжнародному ринку.

Критерії ефективності при порівнянні економічних. систем

1) Одним із ключових параметрів, за яким судять про ефективність економіки, виступає продуктивність. Як правило, її критерієм виступає ВВП – загальна вартість всіх товарів і послуг, вироблених економікою країни протягом року на душу населення.

2) Економічна рівність: хар - р розподілу ресурсів між членами суспільства. Кап. система забезпечує більше високий загальний рівень життя населення в цілому, але сприяє більшому економічному розшаруванню.

3) Особиста свобода: кап - зм робить ставку на свободи досягнення особистого інтересу людини. Адже саме існування такого суспільства залежить від вільної взаємодії виробників і споживачів при мінімальному втручанні держави. Рівність - це ціль, що вимагає втручання держави в економіку, що обертається для громадян обмеженням особистого вибору.

 

Дотепер жодній системі не вдалося запропонувати громадянам і політичної свободи, і економічної рівності. Політична система такої кап. держави, як США, гарантує багато особистих свобод, але вони являють різну цінність для багатого й бідного. Разом з тим громадяни Китаю й Куби перебувають у більш рівному положенні з економічної точки зору, але позбавлені свободи самовираження й не можуть безперешкодно пересуватися усередині своїх країн або виїжджати за кордон.

4 СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.

Поляризація населення за рівнем доходу, і відповідно, за рівнем життя, нееквівалентна витратам оплата праці, високий рівень безробіття призводять до поширення в суспільстві бідності. Бідність спричиняє негативні як економічні, так і соціальні наслідки, обумовлює не тільки зниження рівня життя, але й погіршення здоров'я населення, скорочення тривалості життя й т.п. Для людини бідність є фактично позбавленням свободи вибору, перетворює її життя в боротьбу за виживання, що руйнує соціальну сутність особистості. Стан бідності накладає відбиток на всі аспекти існування індивіда або родини: задоволення потреб, доступ до суспільних благ, соціальну активність і т.д. Теоретико-методологічні підходи до вивчення й виміру бідності (а, відповідно, і джерела розбіжності в оцінках її масштабів) виходять із трьох основних концепцій:

· абсолютної, заснованої на формальній відповідності доходів встановленому мінімуму засобів існування;

· відносної, що припускає, що встановлення єдиного мінімального «порога бідності» залежить від середнього рівня життя конкретної країни.

· суб'єктивної, базованої на оцінках власного положення самими людьми;

Багато вчених і політиків доходять висновку, що бідність у сучасному суспільстві повинна розглядатися вже не як абсолютний, а як відносний стан, і, отже, неминуче буде існувати доти, поки існує суспільна нерівність.

Дехто схильні вважати, що бідність - проблема головним чином найменш розвинених країн. У дійсності ж бідність - це глобальне явище, властиве всім регіонам планети, у кожному з яких вона має свою специфіку. Критерій бідності в країнах Західної Європи - 50% середнього доходу. До числа бідних, наприклад, у Португалії належить 30% населення, у Данії, Бельгії, Німеччині - менш 10%, у Швеції - 6%.

Нині стає усе більше очевидним, що теза К. Маркса: «Буття визначає свідомість» не діє на пострадянському просторі й в Україні зокрема. Точніше, вона діє з точністю до навпаки. Саме економіка країни обумовлена культурою націй. І поведінка населення в значній мірі (особливо на етапі ринкових перетворень) визначається рівнем його економічної культури. Під ринковою економічною культурою розуміється сукупність таких моделей соціально-економічної поведінки, які є адекватними природі ринкових відносин. Ці моделі є економічно раціональними й здійснюються, як правило, автоматично. Такі моделі соц.-економ. поведінки у всіх цивілізованих країнах, економічних системах виступають невід'ємною рисою ринкової економіки. І на формування цих моделей пішли сторіччя.

Ситуація з вітчизняною економічною культурою зложилася не кращим чином. З одного боку, успадкована від колишнього СРСР адміністративно-командна культура вже не працює. З іншого боку, нова, ринкова, культура ще не сформувалася. Як свідчать численні соц. опитування, більшість населення України дотепер перебуває в полоні стереотипів:

· зрівняльний ідеал матеріальних благ;

· уявлення про незаконність і аморальність нажитого капіталу, кримінальну природу підприємницької діяльності, експлуататорську сутність підприємців;

· покладання відповідальності за матеріальний добробут на державу і офіційну систему соц. захисту без урахування власної економ. активності; і ін.

Майбутнє економ. культури залежить не тільки від змін у свідомості й поведінки людей, але й від інституціональних умов:

1. першою інституціональною умовою є. політична стабільність суспільства.

2. другою інституціональною умовою виступає переорієнтація старих управлінських структур на підтримку ринкових відносин.

3. третьою умовою є створення правових регуляторів, які гарантують захист різних форм власності, безпека нових економ. структур, можливість вкладення капіталу.

4. четвертою умовою є моральне оздоровлення населення.

4 Основні теорії управління.

У соціології управління можна виділити два напрямки (школи), що одержали найбільшу популярність і наукову розробку в ХХ столітті:

Класична школа (20-і рр. ХХ століття):

· «школа наукового управління», теорія раціоналізації, «концепція економічної людини» Ф. Тейлора;

· адміністративна школа А. Файоля.

Школа людських відносин (поведінкова школа) (30 – 60 -і рр. ХХ століття): у її основу покладені досягнення психології і соціології як наук про людську поведінку. Тому в рамках цього вчення в процесі управління пропонувалося зосереджувати основну увагу не на працівнику, а не на його завданні.

· Теорія «людських відносин» Э. Мэйо;

· Двофакторна теорія мотивації Ф. Херцберга;

· Теорія стилів керівництва Д. МакГрегора.

Теорія раціоналізації Ф. Тейлора. Найперші дослідження в сфері управління були зроблені класичною школою. Перший великий крок до розгляду управління як науки був зроблений Ф. Тейлором.

Ф. Тейлор висунув наукові принципи управління:

· Впровадження економічних методів роботи;

· Професійний підбір і навчання кадрів;

· Раціональне розміщення кадрів;

Їхнє впровадження дозволило різко (у 2-3 рази) підвищити продуктивність праці.

Теорія «людських відносин» Е. Мей – ця теорія дозволила значно активізувати і повніше використовувати людський фактор. Було, зокрема, виявлено, що на зростання продуктивності праці впливає «груповий дух», міжособистісне спілкування, суб'єктивне відношення працівників до своєї роботи і виробництва в цілому. Ця теорія дозволила з метою виробництва з'єднати формальні і неформальні структури влади.

Двофакторна теорія мотивації Ф. Херцберга. Вона ґрунтується на незалежних факторах, що однаково сильно впливають на поведінку людей в організації.

1. мотиваційні фактори, притаманні самому процесу роботи, зв'язані з тим, що саме людина робить (зміст праці) – досягнення успіху, визнання заслуг, службове просування, можливості для проф. зростання, відповідальність і т.д. Позитивний вплив таких факторів збільшує задоволеність роботою і мотивує в напрямку ще більш активної трудової діяльності.

2. Гігієнічні фактори (умови праці) – політика компанії, техніко-організаційна структура підприємства, форми матеріальної винагороди, соціально-психологічний клімат, методи і стиль управління тощо. Якщо дані фактори мають негативний характер для людини, те це збільшує її незадоволеність роботою.

Ф. Херцберг вважав, що з метою збільшення позитивної мотивації персоналу на підприємствах адміністрація повинна піклуватися про сприятливий вплив не тільки «гігієнічних» факторів, але головним чином, факторів «мотиваційних». Останнього можна досягти шляхом «збагачення» роботи – наділяючи працівників додатковою владою і відповідальністю, надаючи їм більше ініціативи, більш повно використовуючи їхній досвід і здібності, відзначаючи їхньої заслуги просуванням по службовим сходам і т.п.

Херцберг вважав також, що люди, сильно мотивовані самим характером роботи, легше переносять несприятливі «гігієнічні» фактори й одержують задоволення від своєї роботи. «Збагачення» роботи повинне бути постійною функцією управління. На цій основі, на його думку, можна ефективніше використовувати здатності, закладені в людині.

Теорія стилів управління Д. Мак Грегора. (Теорія Х та Y).

Теорія Х – описує риси авторитарного стилю управління: твердий контроль, примус до праці, негативні санкції, акцент на матеріальних стимулах.

Теорія У – характеризує демократичний стиль управління: широке використання творчих здібностей підлеглих, гнучкий контроль, відсутність примуса, самоконтроль, моральні стимули і т.п.

Виділивши два протилежних стилі управління Мак Грегор, власне кажучи, описав минуле і сьогодення менеджменту. Якщо раніш панував стиль Х, то в даний час наступила епоха Y. Особливість концепції мотивації Мак Грегора в тім, що вона не описує реальність і не є моделлю пізнання, а носить рекомендаційний характер і говорить про те, що потрібно робити; вона встановлює залежність між стилем керівництва і поведінкою підлеглого.

Так, у теорії Х – для поведінки підлеглого характерне прагнення ухилитися від праці, тому його необхідно постійно примушувати, контролювати і направляти. Людина хоче, щоб нею керували, прагне уникнути відповідальності, турбується лише про власну безпеку.

У Теорії Y – люди не є від природи пасивними. Вони стали такими в результаті роботи в організації. Людина не тільки приймає на себе відповідальність, але і прагне до неї. Вона не має потреби в контролі з боку керівництва, тому що сама здатна себе контролювати.